39.Креативність, творчі здібності.

Креат́ивність— (лат. сreatio — створення) — новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору»[1]. Раніше у літературі використовувся термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative). Суть креативності як психологічної властивості зводиться, за Я. Пономарьовим[Джерело?], до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів власної діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творенням нового, а нетворча бачить лише результати щодо досягнення мети, проходячи повз новизну. Ф. Баррон і Д. Харрінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у галузі креативності з 1970 по 1980 роки, зробили такі узагальнення відомостей про креативність:

1. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і несвідомий характер; здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. [3]

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Особливостями творчого процесу, продукту та особистості є їхня оригінальність, валідність, адекватність задачі і придатність — естетична, екологічна, оптимальність форми, правильність та оригінальність на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різноманітні за природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігійної системи, нововведення у правознавстві, свіже рішення соціальних проблем тощо.

40.Поняття характеру, підходи до розуміння характеру.

Характер - це сукупність стійких рис особистості, що визначають ставлення людини до людей, до виконуваної роботи. Характер виявляється в діяльності і спілкуванні (як і темперамент) і містить те, що надає поведінці людини специфічного, характерного для неї відтінку (звідси назва “характер”).

Виділяють такі риси хар-ру:

-риси, які хар-зують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування- ощадливість, раціональність;

-риси, які хар-зують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;

-риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і хар-зують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.

-риси, що визначають ставлення до самого себе – гордість, егоїзм.

Характер може виявлятися в особливостях діяльності, якій людина віддає перевагу. Одні люди віддають перевагу найбільш складним і важким видам діяльності, для них задоволення шукати і переборювати перешкоди; інші обирають найбільш прості, безпроблемні шляхи. Для одних суттєво, з якими результатами вони виконали ту або іншу роботу, чи вдалося при цьому перевершити інших людей. Для інших це може бути байдуже, і вони задовольняються тим, що справилися з роботою не гірше інших, домігшись посередньої якості.

Характер людини виявляється в манері поведінки, способах реагування на дії та вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною або безцеремонною, чемною або брутальною. Характер, на відміну від темпераменту, обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, її вихованням.

Існує поділ рис особистості людини на мотиваційні та інструментальні. Мотиваційні спонукають, спрямовують діяльність, підтримують її, а інструментальні надають їй певного стилю. Характер можна віднести до числа інструментальних особистісних властивостей. Від нього більше залежить не зміст, а манера виконання діяльності. Правда, як було сказано, характер може виявлятися й у виборі мети дії. Проте, коли ціль визначено, характер виступає більше у своїй інструментальній ролі, тобто як засіб досягнення поставленої мети.

Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що це за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.