36. Вартість і структура капіталу. Середньозважена вартість капіталу.

Під структурою капіталу розуміють співвідношення власного та залученого капіталу. Власний та позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня доходності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу. Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення із різних джерел. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру. Вартість капіталу використовують як: вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства; базовий критері\ ефективності фін.інвестицій; механізм управління структурою капіталу; вимірювач рівня ринкової ціни підприємства. Середньозважена вартість капіталу є узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень. Розрахунок здійснюється за формулою: СЗВК=, де Вi – вартість і – того джерела коштів,%; Чi- частка і –того джерела у загальній сумі; n – кількість джерел. Цей показник використовується в аналізі під час вибору інвестиційні проектів. Важливим для підприємства є оцінка поточної та майбутньої вартості СЗВК, тому розраховуються додаткові показники: Гранична вартість капіталу = ΔСЗВК в плановому періоду/ΔКапіталу в план. Періоді, %; Гранична ефективність капіталу = ΔРівня рентабельності капіталу/ ΔСЗВК

37. Оптимізація структури капіталу.

Під оптимальною структурою капіталу, слід розуміти таке співвідношення між власним та залученим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції. Метою управління структурою капіталу є мінімізація витрат на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладеними ними коштами. Процес оптимізації структури капіталу проводиться у такій послідовності: 1) аналіз складу капіталу у динаміці (визначити показники фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довго і короткостроковими зобов’язаннями, оборотність і рентабельність активів і власного капіталу); 2) оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості, кон’юнктура фінансового і товарного ринків, рівень податків,с тупінь концентрації акціонерного капіталу); 3) оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності. Для визначення потрібної структури капіталу застосовується поняття фінансового леверіджу. Фінансовий леверидж застосовується для визначення співвідношення між позичковим та власник капіталом. Чим менший фінансовий важль, тим більш стійкий фінансовий стан компанії. Фінансовий леверидж розраховується наступним чином: (ЕФВ)=(1-Ставка податку на прибуток,25%)*(ЕРа - сер. розрах. ставка залучених коштів)*(залучені кошти/власні кошти)

38. Основи теорії структури капіталу.

Традиційний підхід. Вартість капіталу підприємства залежить від його структури. Ринкова вартість підприємств яке використовує позичковий капітал (до певного рівня), може бути вищою ніж у підприємства, яке не використовує залучені кошти. Підхід 1: Модільяні і Міллер уточнюють цей підхід. Вони стверджують, що ціна підприємства за відсутності податків не залежить від величини залучених коштів і дорівнюватиме операційному прибутку (до сплати % за кредит та податків). Підхід 2 :Міллер-Модільяні з урахуванням податків – ринкова вартість п-ва, що використовує позичковий капітал є вищою – діє фін важіль. Бо є податкові пільги (сплата % за кредит), тому вартість залученого капіталу буде нижчою. З врахуванням податку на прибуток. фін важіль буде впливати на ринкову вартість п-ва і підвищення його ринкової ціни. Компромісний підхід: підприємство встановлює структуру капіталу у такий спосіб, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівними. Сигнальний підхід: у моделях Міллера-Модільяні, передбачалося, що інвестори і керівництво мають однакову інформацію про перспективи розвитку підприємств. Але на практиці менеджери завжди більш інформовані, тому вони через механізм фінансових рішень немовби подіють сигнали ринку. Сигнальна модель Росса передбачає що менеджери можуть впливати на дії інвесторів шляхом своїх рішень. Менеджер отримує винагороду за результати своєї роботи, частку від ринкової вартості підприємства. Сигнальна модель Майєрса Майлуфа, Якщо компанія має перспективи – краще залучати позиковий капітал. Якщо підп-во оголошує додаткову емісію – це сигнал, що вартість підп-ва завищена (курс акцій впаде) 

39. Сутність операційного і фінансового леверіджу.

Процес управління активами підприємства, який передбачає зростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризується показником «лверіджа». Леверідж виступає певним важелем, це означає що будь яка зміна певного фактора (важеля), впливає на зміну кінцевого результату. Розрізняють операційний (ОЛ) і фінансовий Леверідж (ФЛ). ОЛ характеризує потенційну можливість впливу на операційний прибуток. Сила впливу ОЛ означає зміну в обсязі реалізації і вплив на операційний прибуток. Розраховується: ОЛ=Валова маржа/прибуток, ВМ=виручка від реалізації – змінних витрат, П= Запас фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі. ФЛ характеризує взаємозв’язок загального і чистого прибутку. Цей показник використовують для визначення співвідношення між позичковим та власним капіталом. Чим менший фінансовий важль, тим більш стійкий фінансовий стан компанії. З іншого боку залучений капітал дозволяє зберегти, або підняти рентабельність власного, тобто стимулювати додатковий прибуток. Фінансовий леверидж розраховується наступним чином: (ЕФВ)=(1-Ставка податку на прибуток,25%)*(ЕРа - сер. розрах. ставка залучених коштів)*(залучені кошти/власні кошти)