9. Принцип індивідуалізації та диференціації навчання.

У навчанні української мови як другої виключне значення має індивідуальний підхід до учнів. Це зумовлено особливостями самого навчального процесу, зокрема на початковому етапі навчання, коли з навчальною метою необхідно приділити увагу кожному учневі: послухати, як він вимовляє той чи інший звук, як читає українською мовою тощо.

На уроках української мови, так само, як і російської, використовуються різні форми організації навчання: колективні, групові, парні. Останні мають особливе значення, оскільки на кожному уроці учні вправляються в діалогічному мовленні. Однак і тут важливо враховувати індивідуальні особливості дітей.

Так, несміливі, сором'язливі діти часто не включаються в діалогічне мовлення на основі створеної ситуації, оскільки не впевнені в своїх силах, бояться насмішок, соромляться вживати слова ввічливості тощо.

Потрібно здійснювати індивідуальний підхід, вміло заохочувати, стимулювати, формувати впевненість у своїх силах. Реалізація індивідуального підходу до учнів тісно пов’язана з диференційованим навчанням

Для ведення діалогу на перших етапах навчання доцільно викликати більш ініціативних, а невпевненим, сором'язливим доручати окремі репліки, ведення діалогу типу учитель — учень, аж поки вони не переборють так званий мовний бар'єр.

Учні, які слабше оволодівають знаннями та уміннями з російської мови, відчувають певні труднощі і в засвоєнні української. Вони потребують індивідуального підходу, більшої допомоги з боку вчителя через детальніші інструкції, заохочення, підтримку. Опорні картки, схеми, слова, таблиці— це той матеріал, який допоможе таким учням подолати можливі труднощі.

10. Принцип наочності навчання.

Загальновідомо, яке значення має наочність у молодших класах, оскільки мислення дітей образне. У методиці навчання української мови як другої вона посідає особливе місце. Причому її зміст і форми дещо розширюються порівняно з російською мовою.

Крім загальноприйнятих на уроках російської мови --форм наочності (слово вчителя, таблиці, схеми, картини, діафільми), на уроках другої мови ширше використовуються звукові форми наочності, які дають змогу продемонструвати орфоепічні норми української мови, особливості вживання граматичних форм тощо.

Поширеною формою наочності є демонстрація зразків мовлення, які дає вчитель.

За цих умов підвищується вимог­ливість до мовлення вчителя: у всіх випадках воно має бути зразковим, оскільки завжди є прикладом для наслідування.

На уроках української мови як другої розширюються функції зорової наочності. Якщо такі її форми, як малюнок картина, на уроках рідної мови використовуються в основно­му для створення текстів, то на уроках другої мови предмет­ні малюнки або й самі предмети — ще й з метою семантизації слів, зокрема, в період формування мовлення. Крім пред­метних малюнків, таблиць, схем, на уроках української мови широко використовуються ситуативні малюнки для розвитку комунікативного мовлення на основі зображеної ситуації.

Предметні малюнки та природні об'єкти використо­вуються і для спеціальних вправ на дії з предметами з метою активізації слів та граматичних форм, розвитку умінь спілкуватися під час рольових ігор (діалогічне мовлення).

Сьогодні на зміну діафільмам приходять відеофільми. Їх створення для навчання української мови матиме неоці­ненне значення.

Як бачимо, кожен із розглянутих принципів взаємо­зв'язаний один з одним. Вони визначають загальні підходи до навчання української мови як другої. Врахування їх у навчальному процесі забезпечує свідомий підхід до його організації і ефективність навчання.