4. Принцип комунікативної спрямованості навчання.

Цей принцип випливає, насамперед, з основної цілі навчання — формування комунікативних умінь.

Сьогодні, у зв'язку з переосмисленням цілей початкового навчання мови, його реалізація в навчальному процесі актуальна як для уроків другої мови, так і рідної. Застосування цього принципу веде до певного переосмислення й реорганізації навчання. Якщо раніше в його основі лежало завдання засвоєння певної суми знань і формування відповідних умінь, то тепер — формування умінь спілкуватися в усній формі і на письмі. Такий підхід вимагає застосування у навчальному процесі вправ комунікативного характеру і розгляду знань з точки зору їх функціонування у мовленні.

Щодо застосування зазначеного принципу в навчанні української мови як другої, то мусимо зазначити, що й тут є певні проблеми. Вони зумовлені насамперед тим, що вчителі не одержують належної методичної підготовки до викладання української мови як другої і тому підходять до навчального процесу з позицій першої, тобто основну увагу звертають на засвоєння знань з мови та формування правописних умінь.

Крім того, принцип комунікативної спрямованості пови­нен одержати свою повнішу реалізацію у підручниках, зокрема, для 3(2) та 4(3) класів через введення вправ кому­нікативного характеру.

5. Принцип оптимального співвідношення між знан­нями з мови та мовними й мовленнєвими вправами.

В умовах навчання української мови як другої цей принцип знаходить своє застосування насамперед при розробці підручників, оскільки останні є відображенням певної методичної системи, і, звичайно, в навчальному процесі. При цьому слід брати до уваги, що теоретичні знання з мови мають прикладний характер. Вони необхідні як теоретична основа для формування (якщо матеріал новий, властивий лише українській мові) або корекції знань (якщо матеріал має певні розбіжності) і переведення одер­жаних знань у план мовлення.

Тому тут важливим буде оптимальне співвідношення між мовними вправами, тобто такими, які спрямовані на закріплення одержаних знань та мовленнєвими. Останні підпорядковані формуванню умінь мимовільно (неусвідомлено) використовувати одержані знання у мовленні.

Окремі дослідники зазначають при цьому, що всі вправи повинні мати мовленнєву спрямованість. Однак практика та експериментальні дослідження свідчать, що в умовах навчання другої близькоспорідненої мови одержані знання, особливо, коли вони мали певні відмінності порівня­но з першою і піддавалися корекції, повинні бути закріплені шляхом використання мовних вправ, які передбачають свідоме застосування знань. Однак не варто обмежуватись лише цим видом вправ на уроці. Наступний крок — використання мовленнєвих вправ, спочатку усних, а потім і письмових, спрямованих на "переведення" одержаних знань у план мовлення.

Особливо важливими є такі вправи для засвоєння граматичних форм української мови, що мають певні розбіжності з відповідними російськими.

Якщо на етапі засвоєння нового матеріалу перевага надається мовним вправам, то на етапі закріплення та пов­торення мають переважати вправи (усні й письмові), які ма­ють мовленнєву спрямованість, інакше одержані знання не переходять в мовленнєві уміння, лишаються формальними.