ВСТУП

Короткі відомості з фонетики англійської мови

Оволодіти тією чи іншою мовою— значить певною мірою оволодіти фонетикою, граматикою та лексикою цієї мови, інакше кажучи, необхідно оволодіти нормами вимови, граматичною будовою та словниковим складом цієї мови.

Щоб оволодіти англійською вимовою, треба усвідомити характерні особливості звуків англійської мови та творення їх, усвідомити характерні особливості мелодики різних типів речень, а потім шляхом численних тренувань виробити навички правильної вимови і довести їх до автоматизму.

Органи мовлення та їх участь у творенні звуків

Звуки мови утворюються органами мовлення під час видиху повітря легенями, яке надходить через дихальне горло в гортань. В гортані є два мускульні виступи — голосові зв’язки. Щілина між голосовими зв’язками називається голосовою щілиною.

Якщо голосові зв’язки напружені, вони зближуються і голосова щілина звужується. Проходячи через голосову щілину, струмінь повітря примушує голосові зв’язки коливатися, що й створює звук, який називають голосом або голосовим тоном.

Якщо маленький язичок піднятий і торкається задньої стінки порожнини зіва, то повітря вийде назовні через порожнину рота. Так вимовляється більшість звуків мови.

Якщо маленький язичок опущений і прилягає до задньої^; частини язика, то повітря з гортані вийде назовні через носову порожнину. Звук дістане носове забарвлення. Коли голосові зв’язки розслабляються, голосова щілина відкривається і повітря беззвучно проходить через гортань.

Язик—найбільш рухомий орган мовлення. Він може займати будь-яке положення, може зменшуватися й збільшуватися в об’ємі, від чого відповідно змінюється об’єм порожнини рота, яка відіграє роль резонатора. Зміни в об’ємі резонатора (порожнини рота) приводять до зміни звучання того чи іншого звука.

Органи мовлення, що, рухаючись, виконують основну роботу, необхідну для утворення певного звука (губи, язик, м’яке піднебіння, маленький язичок, голосові зв’язки, нижня щелепа), називають активними, а нерухомі, нездатні до самостійної роботи, що в процесі вимови звука є точкою опори для активного органа (верхні й нижні зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа), називають пасивними органами мовлення.

Рух і позиції органів мовлення, необхідні для вимовляння даного звука, називають артикуляцією.

Питання для самоконтролю

• Назвіть органи мовлення.

• Під час якого такту дихання утворюються звуки мовлення?

• Як утворюються звуки мови?

• За яких умов звуки мови дістають носове забарвлення?

• Яке значення у творенні звуків має порожнина рота (носа)?

• Від чого залежить об’єм порожнини рота?

• Що таке артикуляція?

Звуки англійської мови

Звуки мови поділяють на голосні і приголосні. Голосними називають звуки, при вимовлянні яких струмінь повітря на своєму шляху не зустрічає ніяких перешкод. Звук утворюється від коливання напружених голосових зв’язок під впливом видихуваного легенями струменю повітря. Забарвлення (тембр) звукові надають об’єм та форма резонаторів — порожнини рота, зіва, носа.

Голосні звуки англійської мови поділяють на монофтонги — голосні звуки, які в межах свого звучання зберігають однакову якість ([і:], [і], [е]...) і дифтонги двоголосні звуки, які в межах свого звучання змінюють якість. Дифтонг складається з двох елементів: ядра і глайда. Ядро (завжди перший звук дифтонга) звучить довше, ніж глайд. Глайд (другий звук дифтонга) звучить одну мить: [еі], [ai ], [aʊ] і інші.

При творенні приголосних звуків артикулюючі органи мовлення утворюють повну перепону або значно зближуються. Долаючи ці перепони, струмінь повітря створює нерівномірні коливання, що сприймаються на слух як певні шуми, які ми називаємо приголосними звуками.

Приголосні, утворені одним шумом або шумом з участю голосу, називають шумними. Шумні приголосні ділять на дзвінкі, які вимовляються з участю голосу: [b], [d], [q], і глухі, які вимовляються без участі голосу: [р], [t], [k].

Приголосні, в яких голос значно переважає шум, називають сонорними: [m], [n], [ɳ].

Англійський алфавіт

Питання для самоконтролю

• Як утворюються голосні (приголосні) звуки?

• Від чого залежить тембр (забарвлення) голосних звуків?

• Які звуки називаються монофтонгами (дифтонгами)?

• Як поділяють приголосні?

Поняття про фонему

Звуки мови можна розглядати в трьох аспектах: у фізичному, тобто з погляду звучання їх (тембр, висота, сила, тривалість); у фізіологічному, тобто з погляду їхньої артикуляції; у лінгвістичному, або.з погляду їхніх функцій в системі мови. Останнє має для нас найбільше значення, оскільки звуки мови є не тільки матеріалом, з якого будуються слова, але й найважливішим засобом розрізнення слів та їхніх граматичних форм.

Одним з основних понять фонетики як науки є поняття про фонему. Як найкоротша одиниця (системи вираження) звукової мови фонема являє собою певну сукупність фонетичних ознак: один і той же звук в кожному конкретному випадку звучить дещо інакше (алофон). Залежить це від наголосу, від темпу мовлення, від впливу сусідніх звуків і т. ін. Фонема — це абстракція, результат абстрагування від всіх позиційних варіантів і індивідуальних особливостей вимовлення даного звука. Фонема і звук не тотожні мовні одиниці, хоч вони тісно між собою пов’язані.

Кількість фонем у кожній мові різна. В англійській мові 44 фонеми: 20 голосних (3 дифтонгів і 12 монофтонгів) і 24 приголосних. До голосних фонем належать: монофтонги —[і:], [і], [е],[а:], [æ], [ɒ],[ʋ], [ͻ:], [з:] дифтонги— [аı], [еı], [ͻı], [aʊ], [ıǝ], [ɛǝ], [ʋǝ]. Приголосні фонеми: [p], [b], [m], [w], [f], [v], [ð], [ɵ], [t], [d], [n], [l], [s], [z], [ƒ], [tƒ], [r], [k], [h], [j], [ŋ], [ɡ], [dʒ].

В українській мові 38 фонем: 6 фонем голосних— [а], [е], [и], [i], [о], [у]; 32 приголосні фонеми— [б], [в], [г], [ґ], [д], [д'], [ж], [], [з], [з'], [g], [gꞌ], [й], [к], [л], [л'], [м], [н], [н'], [п], [р], [р'], [с], [c'], [т], [т'], [ф], [ц], [цꞌ], [ч], [ш], [х].

Заміна однієї фонеми іншою є фонематичною помилкою, яка може призвести до непорозуміння. Так, через заміну фонем [æ], [d] фонемами [е], [t] чи навпаки слухач може невірно зрозуміти слова [mæn — men] (чоловік— чоловіки), [send — sent] (посилати — послав). Заміна одного алофона іншим є фонетичною помилкою, що надає вимові іншомовного акценту, ускладнює розуміння висловлення.

Питання для самоконтролю

• З яких аспектів можна розглядати звуки мови?

• Що таке фонема?

• Що таке алофон?

• В чому полягає різниця між звуком і фонемою?

• Скільки фонем в українській (англійській) мові?

• Яка різниця між фонетичною та фонематичною помилкою?

Класифікація голосних англійської мови

Голосні з акустичного погляду є звуками музичного тону, тому що голос, виникнувши внаслідок коливання напружених голосових зв’язок, далі на своєму шляху не зустрічає ніяких перепон. У порожнині рота голосні дістають своєрідне забарвлення, завдяки якому ми й відрізняємо звуки один від одного. Якість голосних залежить від форми та об’єму резонатора, тобто від положення активних органів мовлення (язика, губ, нижньої щелепи).

Так, при вимовлянні українського [і] відчуваємо, що середня частина (спинка) язика піднесена високо до твердого піднебіння. Якщо зразу ж після [і] вимовимо [а], то відчуємо, що середня частина язика разом з нижньою щелепою опускається вниз. Ось чому при класифікації голосних виходять з того, який орган мовлення бере участь у вимовлянні та як саме даний звук утворюється.

Отже, голосні класифікують:

• За положенням язика

Залежно від того, яка частина спинки язика підноситься до піднебіння при вимовлянні даного звука, серед голосних англійської мови розрізняють:

голосні переднього ряду — [і:], [і], [е], [æ];

голосні змішаного ряду — [з:], [ǝ];

голосні заднього ряду — [а: ], [ͻ:], [ɒ], [ʊ], [u: ], [٨].

В українській та англійській мовах, на відміну від російської, немає голосних середнього ряду. Англійські фонеми [з:], [ǝ] — змішаного ряду, тому що при вимовлянні їх підноситься не тільки середня спинка язика, а дещо піднімається ввесь язик, утворюючи плоску поверхню.

Якщо ми вимовимо звуки [ʊ] і [u: ] один за одним, то помітимо, що при переході від [ʊ] до [u: ] язик відтягується ще далі назад (і вгору) порівняно з [ʊ]. Хоч обидва звуки заднього ряду, все ж відносно один одного звук [ʊ] — більш переднього, а [u: ] — більш заднього ряду. В характеристиках фонем це відбивають так: [ʊ] - голосна заднього просунутого вперед ряду, [u:]— голосна глибокого заднього ряду.

Залежно від ступеня піднесення язика голосні бувають:

високого піднесення — [і: ], [і ], [ʊ], [u: ];

середнього піднесення — [е], [٨], [з:], [ǝ];

низького піднесення — [æ], [а:], [ɒ ], [ͻ:].

При вимовлянні голосних одного і того ж піднесення ступінь підняття язика теж не однаковий і залежить від тривалості звучання звука. Тому голосні [ʊ] і [u:] за ступенем піднесення язика характеризуються так: [u: ] — голосний високого піднесення вузької різновидності, [ʊ]— голосний високого піднесення широкої різновидності. Це означає, що [u: ] більш високого піднесення, ніж [ʊ].

• За участю губ

Залежно від того, чи беруть губи участь у вимовлянні звука, їх поділяють на:

лабіалізовані (огублені), які вимовляються з округленими губами,—

[ɒ], [ͻ:], [ʊ], [u:];

нелабіалізовані, що вимовляються без округлення губ (губи нейтральні або куточки їх розведені),— [ı], [е], [æ], [а:], [٨], [з:], [ǝ];

• За тривалістю звучання

За цією ознакою звуки поділяють на довгі і короткі. Довготу голосного в транскрипції позначають двокрапкою [:] — [і:], [а:], [u:], [ͻ:], [з:].

• За ступенем напруження органів мовлення

Залежно від того, наскільки напружені органи мовлення при вимовлянні того чи іншого голосного, останні поділяють на напружені (усі довгі та фонема [æ]) і ненапружені (усі короткі, крім фонеми [æ ]).

Поділ голосних англійської мови за положенням язика при творенні їх показано в таблиці, що подана нижче.

Таблиця голосних фонем англійської мови

За такою таблицею можна дати майже повну характеристику будь-якої зазначеної тут англійської голосної фонеми. Так, фонема [і:] — довгий напружений голосний переднього просунутого вперед ряду високого піднесення вузької різновидності.

Питання для самоконтролю

• За якими принципами класифікують голосні фонеми?

• На чому базується класифікація голосних за рядами?

• Назвіть голосні переднього (змішаного, заднього) ряду.

• Яка різниця в роботі органів мовлення при вимовлянні голосних середнього та змішаного ряду?

• Поясніть значення термінів: просунутий вперед, відсунутий назад, вузька різновидність, широка різновидність.

• Як поділяють голосні за ступенем піднесення язика?

• Назвіть голосні високого (середнього, низького) піднесення.

• Як класифікують голосні за участю губ (за тривалістю звучання, за ступенем напруження)?

• Дайте характеристику кожної англійської голосної фонеми, користуючись таблицею.

10.Користуючись порівняльною таблицею голосних, вкажіть на різницю між англійськими та українськими фонемами: [і:]—і, [ı] —и, [е] — е, [ʊ]—у, [ͻ:] — о,[а:] — а.

Особливості голосних англійської мови порівняно з голосними української мови

Відмінність голосних англійської мови від голосних української мови полягає у певній відмінності артикуляцій в обох мовах. Так, при вимовлянні англійських лабіалізованих голосних губи значно напружені, округлені, але майже не випинаються вперед. При вимовлянні ж українських лабіалізованих голосних губи майже не напружені, округлені й значно випинаються. Англійські нелабіалізовані голосні вимовляються з трохи розтягнутими притиснутими до зубів губами. А при вимовлянні українських нелабіалізованих голосних губи нейтральні, не розводяться в сторони і не прилягають щільно до зубів, дещо випинаються.

Згадана відмінність полягає також у наявності в англійській мові довгих голосних фонем. В українській мові довгих голосних фонем немає. Під наголосом українські голосні можуть бути дещо довшими, але в такому разі голосна не стає іншою фонемою, а алофоном тієї ж фонеми. Якщо в поданих нижче прикладах вимовимо замість коротких голосних довгі, значення англійського слова зміниться, а українського — ні:

[did — di:d] (з)робив — вчинок, д'ід— д'ід — дід

kɒd — kͻ: d тріска — мотузка, ко͜ ͜ д — код — код.

Повна артикуляція англійських ненаголошених голосних, з одного боку, і часткова або повна редукція їх,— з другого, теж одна з особливостей звукової системи англійської мови: [snoʊbͻ:l ] — повна артикуляція ненаголошеного; [spoͻ:tsmǝn] — часткова редукція ненаголошеного; lesson [lesn], pencil [pensl] — повна редукція ненаголошеного (о, і зовсім не вимовляються).

В українській мові словесний наголос розподіляється рівномірніше, а тому й немає такої різниці у вимові між наголошеними й ненаголошеними голосними.

Класифікація приголосних англійської мови

Приголосні англійської мови так само, як і приголосні української мови, класифікують:

• За участю і співвідношенням шуму і голосу в творенні їх

За цим принципом приголосні поділяють на шумні (дзвінкі і глухі) і на сонорні. Дзвінкі приголосні вимовляються з участю голосу і шуму [b], [d ], [g ], [v ], [ð ],[z ], [ʒ ], [dʒ ]. Глухі приголосні вимовляються без участі голосу (самим шумом)—[р], [t], [k], [ɵ], [ƒ], [s], [h], [tƒ], [f]. Сонорні (сонанти) [m], [], [n], [w], [r], [j], [l] вимовляються майже одним голосом, участь шуму в творенні їх зовсім незначна.

2. За артикулюючим органом та місцем утворення перепони

За цим принципом приголосні поділяють на:

губно-губні, утворенні яких беруть участь верхня й нижня губи,— [р], [b], [m], [w];

губно-зубні, при вимовлянні яких утворюється вузька щілина між нижньою губою та верхніми зубами,— [f], [v];

передньоязичні, що артикулюються передньою частиною! язика,— [ɵ], [ð], [t], [d], [n], [1], [ƒ], [ʒ], [s], [z], [dʒ], [r];

середньоязичні, при виморлянні яких високо підноситься середня частина язика,— [j];

задньоязичні, під час вимовляння яких підноситься задня частина язика,— [к], [g], [ŋ];

фарингальні, при вимовлянні яких утворюється широка щілина між коренем язика і задньою стінкою зіва,— [h].

3.За способом творення

За цим принципом приголосні поділяють на:

проривні, або зімкнені, при вимовлянні яких органи мовлення утворюють повну перепону,— [р], [b], [t], [d], [k], [g].

фрикативні, або щілинні при вимовлянні яких органи мовлення зближуються і утворюють щілину, через яку з шумом проходить видихуване повітря,— [f], [v], [ɵ], [ð], [ƒ], [ʒ], [s], [z], [h], [w], [r], [j];

зімкнено-прохідні — [m], [n], [ŋ], [l], при вимовлянні яких артикуляційні органи змикаються в одному місці, а видихуване повітря виходить в іншому місці. Так при [m ] змикаються верхня й нижня губи, при [n] — кінчик язика і альвеоли. При [m] і при [n]маленький язичок опускається, повітря виходить через порожнину носа, внаслідок чого [m] і [n] одержують носове забарвлення;

африкати [tƒ], [dʒ] — складні приголосні, які утворюються поєднанням проривних [t], [d] і фрикативних [ƒ], [ʒ] так, що утворюється відповідно один звук [tƒ] і [dʒ].

Питання для самоконтролю

• За якими принципами класифікують приголосні фонеми?

• Як класифікують приголосні за участю шуму і голосу в творенні їх?

• Назвіть англійські шумні (дзвінкі, глухі) і сонорні фонеми.

Таблиця приголосних фонем англійської мови

• Як розрізняють приголосні за артикулюючим органом та місцем творення?

• Назвіть англійські губно-губні (губно-зубні, передньоязичні, середньоязичні, задньоязичні, фарингальні) фонеми.

• Як поділяють приголосні фонеми за способом творення?

• Назвіть англійські проривні (фрикативні, зімкнено-прохідні) фонеми та африкати.

Особливості приголосних англійської мови порівняно з приголосними української мови

Відмінність приголосних англійської мови від приголосних української мови полягає у певній відмінності артикуляцій в обох мовах. Так, передньоязичні приголосні англійської мови [t], [d], [n], [s], [z], які вимовляються при апікальній артикуляції, в українській мові вимовляються при дорсальному положенні язика. Апікальна артикуляція надає англійським звукам специфічного забарвлення, яке разом з іншими факторами створює специфічний колорит мовлення. Порівняйте: піт—pit, тент—tent, код—cod.

Англійські глухі проривні приголосні вимовляються із значним придихом (аспірацією), особливо перед довгими наголошеними голосними та в кінці слів: піт — Pete, тік — tick.

Англійські приголосні перед голосними переднього ряду [і:], [ı], [е] не пом’якшуються (не палаталізуються): укр. піт [п'іт], рос. пить [п'ит' ], англ. Pete [pi·t ].

Англійські подвійні приголосні вимовляються як один звук. В українській мові подвійні приголосні вимовляються як один довгий звук, в якому реалізуються дві однакові фонеми: [у жи'т'і — у жит'і'] (у жиꞌті — у житті), spell [spel], pick [рік].

В англійській мові є приголосні фонеми, яких немає в українській мові,— [ɵ], [ð], [ŋ], [h] і, навпаки, в українській мові є фонеми, яких немає в англійській мові,— [х], [г] [ц].

Окремі звуки теж мають ряд відмінностей. Так, англійський звук [г] заальвеолярний, український [р] — альвеолярний.

Більшість цих відмінностей пояснюється тим, що артикуляційна база англійської мови значно відрізняється від артикуляційної бази української мови. Під артикуляційною базою розуміють особливий уклад органів мовлення в процесі артикуляції, ступінь напруження їх, що обумовлено фонетичною системою даної мови і історично вироблено її носіями.

Ступінь напруженості органів мовлення під час вимовляння англійських та українських звуків (одна з характерних рис артикуляційної бази) неоднаковий. Так, при вимовлянні звуків англійської мови губи значно напружені і майже не випинаються вперед; при вимовлянні звуків української мови губи не напружені, значно випинаються вперед, більш рухливі.

Порівняльна таблиця приголосних фонем англійської і української мов

Питання для самоконтролю

• Яка різниця між англійськими та відповідними українськими приголосними фонемами з погляду артикуляції, аспірації, стійкості вимови в кінці слів, палаталізації?

• Назвіть англійські приголосні фонеми, яких немає в українській мові.

• Назвіть українські приголосні фонеми, яких немає в англійській мові.

• Яка основна причина відмінностей між англійськими та українськими приголосними?

• Що таке артикуляційна база мови?

• Назвіть риси артикуляційної бази англійської мови.

• Яка різниця в укладах органів мовлення при вимовлянні англійських та українських звуків?

Співвідношення фонемної та графічної систем англійської мови (звуки і букви)

Кожна мова має свою графічну систему (буквений склад), в якій кожній окремій фонемі має відповідати окрема буква: план [план], plan [рlӕn]. Але співвідношення між фонемним (звуковим) і буквеним складом кожної мови далеко не в усіх випадках такі прості, як у наведеному прикладі. Часто буває так, що одна фонема має декілька графічних зображень. Наприклад, англійську фонему [оʋ] на письмі передають буква о та буквосполучення ow, ou, eau…: note [noʋt), low [loʋ], soul [soʋl], bureau [bjʋǝ'roʋ]. І, навпаки, одна буква чи буквосполучення може відповідати кільком фонемам. Так, буквосполучення ow відповідає фонемам [оʋ], [аʋ]: know [nоʋ]— знати, now [nаʋ] — тепер.

Як бачимо з наведених прикладів, звук і буква поняття не тотожні. Буква, яку ми пишемо, це не звук, який ми чуємо, а його умовний графічний знак. Розбіжність між фонемною системою і буквеним складом у різних мовах різна. В англійській мові ця розбіжність досить відчутна.

Причина цього в тому, що, хоча протягом століть у звуковій системі англійської мови відбувалися значні зміни (багато фонем змінювали своє звучання, з’являлись нові фонеми, деякі зовсім зникли), в орфографії англійської мови відповідних змін не сталося. Ще й в сучасній англійській мові зберігається, в основному, традиційний принцип письма.

Особливості читання англійських голосних Типи складів

Читання становить певні труднощі для тих, хто починає вивчати англійську мову. Але це труднощі лише початкового періоду. Для їх подолання досить засвоїти існуючі правила читання і на спеціально розроблених вправах навчитись автоматично застосовувати їх.

Читання англійських голосних букв залежить від наголосу і типу складу. Склад — це відрізок звукового потоку мови, який складається з одного або кількох звуків і визначається зміною наростання і спаду звучності. Склад є найменшою звуковою одиницею, яку можна виділити в мовному потоці. Він вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Склад може утворюватися з одного голосного або з кількох приголосних і одного голосного звука, який є найвиразнішим у цьому складі, його вершиною і називається складотворчим. Інші звуки цього складу — нескладотворчі. В українській мові, як і в більшості мови, складотворчими можуть бути тільки голосні, приголосні - нескладотворчі.

В англійській мові, крім голосних,складотворчими можуть бути й приголосні: ta-ble [ꞌteı-bl], ri-fle [ꞌraı-fl]. Тут звук |1] разом з попереднім приголосним утворює окремий склад. Буква е в кінці слова не чіп іься, якщо кпім неї в слові є ще голосні.

Як відомо, існує поділ складів на відкриті і закриті.

Відкритим називається склад, що закінчується голосим, закритим — склад, що закінчується приголосним звуком: ba-by, stu-dent.

Крім того, в англійській мові є так званий умовно-відкритий склад в словах типу like [laik]. В XV—XVI г., коли читалися усі букви в таких слова like було двоскладовим словом, в якому склад 1і- був відкритим складом. Згодом кінцеве е перестали вимовляти (кінцеве німе е), а склад 1і- й дотепер вважається відкритим, що в сучасній мові можна пояснити тільки історично. Тому іноді й називають цей тип складу історично-відкритим.

Що ж до наголосу, то тут немає чітких однозначних правил, зручних для користування. На перших порах слід користуватися загальними положеннями, які можна застосовувати до більшості слів: у двоскладових словах наголос звичайно падає на перший склад; у багатоскладових словах наголос падає, як правило, на третій склад від кінця слова.

Як же впливає тип складу і наголос на читання англійських голосних?

Усі англійські голосні у відкритому наголошеному складі — довгі звуки, тобто вимовляються так, як вони називаються в алфавіті, а в закритому наголошеному складі короткі. Так, англійські букви а, е, і мають алфавітну назву відповідно [еı], [і:], [аı], отже, у відкритому наголошено, -у складі вони передаватимуть ці звуки. В закритому наголошеному складі вони відповідають коротким звукам [е], [ı]. Знаючи це та враховуючи поділ слів на склади, наголос, ми правильно прочитаємо слова:

table ['teıbl] — bag [bӕɡ]

Pete [pi:t] — pen [pen]

like [laık] — little [ꞌlıtl]

Питання для самоконтролю

• Що називають складом слова?

• Які звуки є складотворчими в англійській мові?

• Поясність складоподіл у словах time, rifle.

• На який склад падає наголос в англійських двоскладових та багатоскладових словах?

• Як впливає наголос і тип складу на читання англійських голосних букв?

Транскрипція

В англійській мові порівняно мало слів з фонетичним написанням, де кожному звукові відповідає окрема буква, наприклад, plan [рlӕn]. Написання більшості слів англійської мови утруднює читання. Навіть знаючи правила читання, не завжди можна правильно прочитати чи написати слово. Тоді на допомогу приходить транскрипція — запис усної мови, засобами якого можна найточніше передати звучання тієї чи іншої мови незалежно від її графічних і орфографічних норм.

В транскрипції кожний знак відповідає певному звукові мови. Існує фонематична (фонологічна) транскрипція, яка відображає не все багатство звучащої мови, а тільки фонеми без урахування відтінків їх (алофонів) і фонетична (вузька) транскрипція, в якій позначаються усі відтінки фонем (назалізація, оглушення, пом’якшення, півдовгота і т. ін.).

В словниках, підручниках використовується фонематична транскрипція, більшість знаків якої — букви латинського алфавіту.

З метою точнішого відображення якісної різниці між так званими парними англійськими фонемами [ɔ — ɔ: ], [u—u:], [ə:—ə] було запропоновано замінити знаки [ɔ], [u], [ə:] відповідно знаками [ɒ], [ʊ], [з:].

Знаки транскрипції звичайно беруть у квадратні дужки, пишуть роздільно, без нахилу. Розділових знаків при транскрибуванні не вживають.

Питання для самоконтролю

• Що утруднює читання англійських слів?

• Що таке транскрипція?

• Чим відрізняється фонетична транскрипція віл фонематичної транскрипції?

• Як пишуть знаки транскрипції?

SECTION 1

Фонетика: 1.01—13. Фонеми [m ], [n ], [р], [b ], [1 ], [і:], [ı], [e], [аı], [t], [d], [s], [z], [k], [ɡ]. 1.14. Правила читання e, ee, i. 1.15. Поняття про словесний і фразовий наголос. 1.16. Короткі відомості про інтонацію. 1.17. Графічне зображення інтонації розповідного речення.

Граматика: 1.18. Просте речення. 1.19. Головні члени речення. 1.20. Другорядні члени речення. 1.21. Порядок слів у простому розповідному реченні (стверджувальна форма). 1.22. Вживання займенника it.

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНЕМ

1.01. Фонема [m] — губно-губний зімкнено-прохідний іносовий звук. Вимовляється звук [m] майже так, як і український звук [м ]: губи стулені (утворюють повну перепону), м’яке піднебіння опущене, повітря проходить через носову порожнину, внаслідок чого звук [m] одержує носове забарвлення.

Відмінність в артикуляції звуків [m] і [м] при вимовлянні англійського [m] губи більш напружені і зовсім не випнуті — типові риси англійської артикуляційної бази; язик трохи просунутий вперед, кінчик його біля нижніх зубів.

1.02.Фонема [n] — передньоязичний альвеолярно-апікальний зімкнено-прохідний носовий звук.

На слух англійський звук [n] і український [н] майже однакові за винятком того, що англійський [n] в кінці слів звучить довше, ніж український. Відрізняються вони також і артикуляцією: при вимовлянні англійського [n] кінчик язика (апекс) притискається до альвеол (апікальне положення), при вимовлянні українського [н] передня частина язика притискується до верхніх зубів.

При вимовлянні [n] маленький язичок опускається, повітря проходить через порожнину носа і [n] одержує носове забарвлення. Потренуйтесь у вимовлянні звука [n ], дотримуючись характерних для нього рис.

1.03.Фонема [р] — губно-губний проривний глухий приголосний звук. При вимовлянні [р] напружені губи, щільно змикаючись, утворюють повну перепону. Як тільки напруження губ починає послаблюватися, сильний струмінь повітря прориває перепону, внаслідок чого звук [р] вимовляється з придихом (аспірацією), що й відрізняє його від українського [п].

Вимовте декілька разів звук [р], стежачи за тим, щоб губи були напружені і звук вимовлявся з придихом (аспірацією).

1.04.Фонема [b] — губно-губний проривний дзвінкий приголосний звук. Вимовляється [b] так само, як і [р], але з додаванням голосу (вібрують голосові зв’язки). Звук [b], як і українське [б], ніколи не оглушується. Щоб не оглушувати звук [b], треба посилати слабкий струмінь повітря. Оглушення англійського [b] є фонематичною помилкою. Порівняйте: [nıр — nıb] (щипати — перо).

Потренуйтесь у вимовлянні звука [b ], стежачи за тим, щоб звук [b] не оглушувався.

1.05.Фонема [1] — передньоязичний альвеолярно-апікальний зімкнено-прохідний боковий сонант.

При вимовлянні звука [1] кінчик язика впирається у альвеоли, а бокові краї язика опускаються, утворюючи проходи для повітря (звідси і назва — боковий сонант). Напружені голосові зв’язки вібрують і утворюють голосовий тон, який залежно від конфігурації язика дістає тембр, характерний для звука [1 ].

При вимовлянні українського [л] кінчик язика притиснутий до верхніх зубів і ясен.

Фонема [1] має два варіанти: пом’якшене [1] і тверде [1]. При вимовлянні пом’якшеного [1] спинка язика підноситься до твердого піднебіння менше, ніж при українському [л'], а при твердому [l] середня спинка язика підноситься вище, ніж при українському [л]. Саме тому англійське пом’якшене [1] твердіше, ніж українське м’яке [л'], а тверде [l] дещо пом’якшене в порівнянні з україycьким твердим [л].

Пом’якшене [1] маємо перед голосними (особливо переднього ряду [і]:, [ı], [e]), а тверде — в кінці слів і перед приголосними.

1.06.Фонема [і:] — нелабіалізований довгий напружений голосний переднього ряду високого піднесення вузької різновидності. При вимовлянні [і:] губи напружені, притиснуті до зубів і дещо розведені в сторони так, що трохи відкривають верхні й нижні зуби. Щілина між зубами вузька, кінчик язика майже торкається нижніх зубів, а передня спинка язика повільно підноситься до твердого піднебіння. Це надає звукові [ і: ] дифтонгічного звучання, що можна розрізнити на слух під час повільного вимовляння: на початку звучання [і:] подібний до українського [и], а потім — до [і ], тобто [і: ] звучить приблизно так: [иііі ].

Звук [і:] особливо довгий в кінці слів, дещо коротший перед дзвінкими приголосними та сонантами, ще коротший перед глухими приголосними, але навіть в останньому випадку він довший, ніж український звук [і].

Потренуйтесь у вимовлянні звука [і:], стежачи за тим, щоб він був достатньо довгим, щоб приголосні перед [і:] не пом’якшувались.

1.07.Фонема[ı ] — нелабіалізований короткий ненапру жений голосний переднього відсунутого назад ряду високого піднесення широкої різновидності.

При вимовлянні звука [ı] положення органів мовлення таке, як і при вимовлянні [і:]: губи напружені, розведені (дещо менше, ніж при [і: ]) й притиснуті до зубів; язик просувається вперед так, що кінчик його знаходиться біля нижніх зубів; передня спинка язика піднесена до твердого піднебіння дещо менше, ніж при [і: ], а щілина між зубами ширша, ніж при [і: ].

1.08. Фонема [e] — нелабіалізованнй короткий ненапру- жений голосний переднього ряду середнього піднесення вузької різновидності. При вимовлянні звука [е] язик просувається вперед, кінчик його торкається нижніх зубів, а середня частина його (спинка) підноситься до твердого піднебіння менше, ніж при [ı]. Губи розведені так, що відкривають верхні й нижні зуби. Щілина між зубами дещо ширша, ніж при [ı].

На слух [е] подібний до українського [е] в слові мені.

1.09.Фонема [аı] — дифтонг, ядром якого є звук [а] — нелабіалізований короткий ненапружений голосний переднього відсунутого назад ряду низького піднесення, а складовою частиною (глайдом) — дуже короткий звук [ı].

При вимовлянні ядра [а] губи нейтральні, нижня щелепа значно опущена, кінчик язика біля нижніх зубів. Ядро [а] за тривалістю звучання довше, ніж глайд [ı ], який звучить одну мить. За звучанням дифтонг [аı] дещо подібний до українського звукосполучення [ай] в словах дай, чай.

Потренуйтесь у вимовлянні дифтонга [аı], стежачи за тим, щоб передньоязичний англійський звук [a] не уподібнювався до українського задньоязичного [а] і щоб глайд [ı] не уподібнювався до українського[й].

1.10.Фонема [t] — передньоязичний альвеолярно-апікальний шумний проривний приголосний звук.

Англійський звук [t] значно відрізняється від українського [т]. При вимовлянні англійського [t] кінчик язика міцно притискується до альвеол (апікальна артикуляція), утворюючи повну перепону, а потім сильний поштовх повітря відриває його від альвеол, внаслідок чого звук [t]_; дістає сильний придих (аспірацію), особливо в кінці слів і перед довгими наголошеними голосними.

Український звук [т] вимовляється при дорсальній артикуляції (передня спинка язика торкається верхніх зубів) і без придиху.

Потренуйтесь у вимовлянні англійського звука [t], дотримуючись характерних для нього рис.

1.11.Фонема [d] — передньоязичний альвеолярно-апікальний проривний дзвінкий приголосний звук.

Вимовляється [d], як і [t], з яскраво вираженою апікальною артикуляцією (кінчик язика притискується до альвеол), але з додаванням голосу (вібрують голосові зв’язки).

Український звук [д] вимовляється при дорсальному положенні язика (передня спинка торкається верхніх зубів). Англійський звук [d], як і український [д] ніколи не оглушується. Потренуйтесь у вимовлянні звука [d ], дотримуючись характерних для нього рис.

1.12.Фонеми [s] і [z] — передньоязичні альвеолярно-апікальні круглощілинні шумні приголосні звуки: [s ] — глухий, [z] — дзвінкий. При вимовлянні англійських звуків [s] і [z] кінчик язика піднімається до альвеол і разом з ними утворює круглий прохід для повітря (звідси і назва — круглощілинні).

При вимовлянні українських звуків [с] і [з] щілину утворюють кінчик язика і передні верхні зуби (дорсальна артикуляція), тому вони більш свистячі, мають світліший відтінок порівняно з англійськими [s] і [z]. Як і всі англійські дзвінкі приголосні, [z] ніколи не оглушується.

1.13.Фонеми [k] і [ɡ] — задньоязичні проривні приголосні звуки, [k]—глухий,

[ɡ] — дзвінкий.

Артикулюються [k] і [ɡ] майже так само, як і відповідні українські звуки [к] і [ґ]: задня спинка язика підноситься до м’якого піднебіння і змикається з ним, утворюючи повну перепону, після чого сильний струмінь повітря прориває перепону — звучить [k] з енергійним придихом. При вимовлянні [ɡ] крім додавання голосу слід посилати слабкий струмінь повітря, щоб не оглушувати дзвінкий [ɡ].