Синдром тривалої лихоманки неясного генезу. Бруцельоз. Сепсис

1. Актуальність теми

Під т.з. «синдромом тривалої гарячки невідомого ґенезу» (СТГНГ) можуть маскуватися широке коло як інфекційних, так і неінфекційних хвороб. Насамперед доцільно визначитися з самим терміном СТГНГ. На сьогодні вважається можливим його використовувати як попередній діагноз, якщо лихоманка триває не менш ніж 5-7 діб, проведені рутинні лабораторні та інструментальні дослідження не дозволили встановити діагноз. Визначено, що серед причин СТГНГ можуть бути інфекційні хвороби, туберкульоз, онкологічні та гематологічні захворювання, сепсис та системні захворювання сполучної тканини. Треба зауважити, що в патогенезі багатьох інфекційних хвороб можливий етап «сепсису» (черевний тиф, менінгококемія, псевдотуберкульоз, ієрсініоз, висипний тиф). Сепсис же визначають як поліетіологічне захворювання, часто викликане умовно-патогенною флорою. Однак у практичній діяльності, якщо у хворого реєструється СТГНГ, найчастіше проводиться цілеспрямована діагностика на виявлення саме інфекційних хвороб.

Щодо інфекційного ґенезу тривалих лихоманок перші серйозні дослідження були зроблені на острові Мальта англійськими лікарями. У 1886 р. Д. Бруц з селезінки солдата, загиблого від мальтійської лихоманки, виділив мікроорганізм, який отримав в чистій культурі. Цей мікроорганізм був названий «мальтійським мікрококом». З цього часу почалося системне вивчення бруцельозу. Захворювання на бруцельоз реєструється у всьому світі, особливо в регіонах з розвиненим тваринництвом. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин та легкість інфікування утруднюють контроль за цією інфекцією, а поліморфізм клінічних проявів утруднює діагностику.

До теперішнього часу не вирішена проблема лікування бруцельозу, оскільки збудник є внутріклітинним паразитом, що знижує ефективність антибактеріальної терапії. Бруцельоз не тільки позбавляє людину працездатності на тривалий час, але й приводить до інвалідизації.

Не менш важливе місце в інфектології займає проблема сепсису, що пов'язано з значною частотою захворювання, високою летальністю і значними економічними збитками. Термін «сепсис» - інтернозологічне поняття, що визначає динамічний стан, пов'язаний з генералізацією інфекційного процесу. Летальність при сепсисі досягає 40-70%. Все це обумовлює необхідність активного вивчення станів, що перебігають з синдромом тривалої лихоманки неясного генезу.

2. Учбові цілі завдання

2.1. Студент повинен мати уявлення (ознайомитися): a-1

• про місце бруцельозу і сепсису в структурі інфекційних захворювань, історію вивчення даних нозологій, про науковий внесок вітчизняних вчених, зокрема співробітників клініки інфекційних хвороб;

• ознайомитися: із статистичними даними з географії бруцельозу, сепсису, летальності, частотою розвитку ускладнень й освітленості цих даних в Україні;

• поняття СТГНГ, поліетіологічність його виникнення, підходи до розшифровки цього поняття

2.2. Студент повинен знати: α=2

• етіологію бруцельозу, сепсису; чинники патогенності збудника;

• епідеміологію бруцельозу, сепсису;

• патогенез;

• клінічну класифікацію і клінічні прояви окремих форм захворювання;

• патогенез і клінічні прояви ускладнень;

• лабораторну діагностику бруцельозу та сепсису;

• принципи лікування бруцельозу та сепсису;

• принципи профілактики бруцельозу та сепсису;

• тактику ведення хворих при невідкладних станах;

• правила диспансеризації реконвалесцентів.

2.3. Студент повинен вміти: α=3

дотримуватися основних правил роботи при обстеженні інфекційного хворого;

• зібрати анамнез хвороби з епідеміологічними даними;

• об'єктивно і системно обстежити хворого та виявити основні симптоми й синдроми бруцельозу, сепсису; обґрунтувати клінічний діагноз для своєчасного напряму хворого до стаціонару;

• провести диференціальну діагностику бруцельозу, сепсису;

• на підставі клінічного обстеження своєчасно розпізнати розвиток мож-ливих ускладнень;

• оформити медичну документацію за фактом встановлення попереднього діагнозу (екстрене сповіщення в районне епідеміологіч-не відділення);

• скласти план лабораторного і додаткового обстеження хворого;

• оцінити результати лабораторного обстеження;

• аналізувати результати специфічних методів діагностики залежно від досліджуваного матеріалу і термінів захворювання;

• скласти індивідуальний план лікування з урахуванням епідеміологіч-них даних, періоду захворювання, наявності ускладнень, тяжкості стану хворого, алергологічного анамнезу, супутньої патології; надати невідкладну допомогу на до госпітальному етапі;

• скласти план протиепідемічних і профілактичних заходів в осередку інфекції;

• дати рекомендації відносно режиму, дієти, обстеження і спостереже-нню в період реконвалесценції.