8.1. Сутність регіонального управління та місцевого самоврядування

Система регіонального управління і місцевого самоврядування визначена в законах «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відпові­дальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання міс­цевого значення в межах Конституції і Законів України. Місцеве само­врядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх вико­навчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну гро­маду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

422

Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, се­лища, міста. Територіальна громада — це жителі, що об'єднані пос­тійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійни­ми територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

До органів управління місцевим самоврядуванням відносяться представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, а та­кож органи самоврядування населення.

Представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом пред­ставляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рі­шення. Кількісний склад депутатів сільської, селищної, міської ради визначається радою відповідно до закону. Спільні інтереси тери­торіальних громад сіл, селищ, міст представляють районні та обласні ради, тобто ради окремих адміністративно-територіальних одиниць. У містах з районним поділом за рішення територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, в свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Виконавчі органи рад — органи, які створюються сільськими, се­лищними, міськими радами для здійснення виконавчих функцій і пов­новажень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад складаються із виконавчих комітетів, управлінь, відділів, які підконтрольні і підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. До делегованих повноважень належать такі повнова­ження органів виконавчої влади, які надаються органам місцевого самов­рядування відповідно до закону. Делегованими можуть бути повноважен­ня органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним міс­цевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно прожива­ють на відповідній території в межах села, селища, міста.

423

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста, оби­рається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємничого голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній ос­нові. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.

Органи місцевого самоврядування наділяються власними повно­важеннями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Органам місцевого самоврядування можуть надава­тися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Формування новітньої вітчизняної системи управління здійс­нюється з врахуванням, критичним осмисленням та практичним вико­ристанням світового досвіду. Система державного управління та місце­вого самоврядування формується в Україні з врахуванням історичного розвитку, відображає процеси формування нових економічних та управ­лінських відносин, відображає нові правові, політичні, соціальні, мо­ральні, національні аспекти, притаманні сучасному періоду розвитку.

Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з'явилося в середині XIX століття, відображало таке управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи. При цьому діяльність громад була вільна від втручання центральної де­ржавної адміністрації та її чиновників на місцях.

Місцеве самоврядування в Україні має довгу історію. Воно ви­никло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування у містах, що були наділені Магдебурзьким правом, частково зберігалось в часи козацької республіки. В умовах Російської імперії в XIX столітті процес самоврядування запроваджувався у вигляді земств та прийняття

424

і

Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

нових міських статутів, в яких закладалися перші елементи представ­ницької демократії.

У період, коли Україна як республіка була в складі СРСР, термін «місцеве самоврядування» був вилучений з вжитку. Відродження міс­цевого самоврядування в Україні почалося з 1990 р. після прийнят­тя Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Були створенні можливості для підготовки та використання правових основ впровадження системи місцевого самоврядування. В законі були визначені основні принципи, на яких ґрунтується місцеве самоврядування: самостійність і незалежність Рад народних депутатів у межах своїх повноважень у вирішенні питань місцевого значення, економічна та фінансова самостійність території, самофінансування та самозабезпечення, оптимальна децентралізація.

Подальший розвиток місцевого самоврядування в Україні харак­теризується такими етапами та подіями.

В 1991 р. проголошена незалежність України, почалось форму­вання самостійної державної влади.

В 1992 р. вперше в історії України було введено інститут місцевих державних адміністрацій як місцевих органів державної виконавчої влади і вперше здійснено спробу розділення як органів державної ви­конавчої влади та місцевого самоврядування так і їх повноважень. Був прийнятий Закон «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування».

В 1994 р. відбулася адміністративна реформа: скасовано інститут місцевих державних адміністрацій; представницьку владу на район­ному (обласному) рівні стали здійснювати районні (обласні) ради, ви­конавчу владу — обрані радою виконавчі комітети; раду і виконавчий комітет очолив голова ради.

1995 р. — укладений Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, який передбачив відновлен­ня вертикалі державної виконавчої влади та інституту місцевих де­ржавних адміністрацій. Головою державної адміністрації Президент України призначає всенародно обраного голову районної (обласної) ради. В одній особі було поєднано дві посади — керівника місцевого

425

Б. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

органу державної виконавчої влади і голови органу місцевого (регіо­нального) самоврядування.

В 1996 р. Верховною Радою України прийнята Конституція України, що закріпила існування інституту місцевого самоврядування в Україні, визначила його систему, провідну роль територіальних гро­мад, фінансово-економічні основи місцевого самоврядування.

З прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) здійснено законодавче оформлення чергового ета­пу реформування місцевої влади в Україні, який розпочався після при­йняття Конституції. Важливим здобутком Закону є розподіл усіх пов­новажень на власні (самоврядні) та делеговані, що є однією із головних ознак місцевого самоврядування. Такий розподіл відображає початок нового етану становлення відносин між органами місцевого самовря­дування та державними місцевими адміністраціями — представника­ми державної влади. Місцеві державні адміністрації отримали статус як органів державної влади (повноваження, делеговані державою), так і виконавчих органів місцевого самоврядування на рівні району (облас­ті) — повноваження, які делеговані районною (обласною) радою.

Поступовий перехід в Україні до поширеного застосування само­врядних принципів управління здійснюється в умовах набуття певного досвіду державного управління та місцевого самоврядування, праг­нення до оптимального поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням. Вирішення цього питання забезпечується підви­щенням рівня управління державою та окремими територіями, забез­печується активною участю населення в управлінні. Демократичність управління досягається шляхом самоорганізації населення в результаті здійснення місцевого самоврядування.

В.2. Склад та структура органів регіонального управління та місцевого самоврядування

Органи регіонального управління являють собою складову части­ну системи органів державного управління (рис. 8.1).

426

_І

Склад і структура регіональних органів державного управління та місцевого самоврядування регулюються Конституцією України, Зако­нами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та іншими правовими документами.

До складу центральних органів державного управління входять Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, інші органи.

427

Е. А. Зіиь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Президент України є глава держави, гарант державного суве­ренітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади.

До складу регіональних (обласних) органів державного управлін­ня входять:

• обласні та районні ради;

• місцеві державні адміністрації;

• сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України та ін­шими законами.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів державної виконавчої влади. В об­ластях, районах, районах Автономної Республіки Крим виконавчу вла­ду здійснюють обласні, районні державні адміністрації, в містах Києві та Севастополі — міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація здійснює виконавчу владу на тери­торії відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною (обласною, районною) радою.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самовряду­вання, що представляють відповідні територіальні громади та здійсню­ють від їх імені функції і повноваження місцевого самоврядування.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх ви­конавчі комітети, управління, відділи та інші створювані радами вико­навчі органи. Виконавчі органи рад організують свою роботу відповід­но до рішень відповідних рад, є підконтрольними і підзвітними цим радам. При виконанні виконавчими органами делегованих їм повнова­жень звітуються відповідним органам державної виконавчої влади.

428

Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ