5.2. Стан та розвиток освіти

У сучасних умовах освіта набуває особливого значення для нагро­мадження людиною професійних знань, навичок, мотивацій, для фор­мування духовності, розуміння та пізнання людиною свого існування. Значно підвищується роль знань, їх накопичення для виходу на новий рівень інформаційних технологій, докорінний вплив на соціальну при­роду людини.

Національна система освіти функціонує у чітко визначеному пра­вовому просторі, набула самобутнього характеру. Правові, організацій­ні та фінансові засади функціонування та розвитку освіти в Україні визначаються такими законами: «Про освіту» (1996 р.), «Про загаль­ну середню освіту» (1999 р.), «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про позашкільну освіту» (2000 p.).

Система і структура освіти

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науко­во-методичних і методичних установ, науково-виробничих підпри­ємств, державних і місцевих органів управління освітою та самовря­дування в галузі освіти.

276

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Встановлені такі освітні рівні:

• початкова загальна освіта;

• базова загальна середня освіта;

• повна загальна середня освіта;

• професійно-технічна освіта;

• базова вища освіта;

• повна вища освіта.

Встановлені також такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфіко­ваний робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються в сім'ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і забезпечують фізичне, психічне, здоров'я дітей, їх всебічний розвиток, набуття життєвого досвіду, ви­роблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, ди­тячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові заклади та заклади комбіновано­го тинів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу тошо.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеними суспільними, національно-культурними потре­бами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Завданням загальної середньої освіти є:

• виховання громадянина України;

формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдару­вань, наукового світогляду;

виконання вимог державного стандарту загальної середньої осві­ти, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття

277

Е. А. Зіиь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідо­мого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

• реалізація права учнів на вільне формування політичних і світог-лядових переконань;

• виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цін­ностей;

• виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я ін­ших громадян, формування здорового способу життя, збереження фізичного та психічного здоров'я учнів.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

• загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад 1—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основ­на школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній нав­чальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

• гімназія — загальноосвітній навчальний заклад 11—111 ступенів з пог­либленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

• ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філоло­гічно-філософського та культурно-естетичного профілів;

• загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

• спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загально­освітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції Ф¹" зичного та розумового розвитку;

• загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноос­вітній навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний за­клад для дітей, які потребують особливих умов виховання (ство­рюється окремо для хлопців і дівчат);

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

ф вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад

П—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися

у школах з денною формою навчання.

До складу системи загальної середньої школи також входять такі інші навчальні заклади: позашкільні, міжшкільні та професій­но-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади 1-І! рівнів акредитації.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури осві­ти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб.

До позашкільних закладів освіти належать: бібліотеки, палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та сту­дентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття іромадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідго­товку, підвищення їх професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобува­ти повну загальну середню освіту.

До професійно-технічних навчальних закладів належать: про­фесійно-технічне училище відповідного профілю, професійне учили­ще соціальної реабілітації, вище професійне училище, професійний лі-Ц^еи, професійно-художнє училище, вище художнє професійно-техніч­не училище, училище-агрофірма, вище училище-агрофірма, училище ^авод, центр професійно-технічної освіти; центр підготовки і перепід­готовки робітничих кадрів тощо. Випускникові професійно-технічного Анального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, Рисвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої про­фесії відповідного розряду.

Професійно-технічні заклади можуть мати денні, вечірні відділен-' ^створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

279

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та прак­тичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої ос­віти. До вищих навчальних закладів освіти (ВНЗ), що здійснюють під­готовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шля­хом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, ко­леджі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо.

Відповідно до статуту вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

I — технікуми, училища та інші прирівняні до них заклади;

II — коледжі та інші прирівняні до них заклади;

III і IV — університети, академії, інститути, консерваторії. Виші навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за таки­ ми освітніми рівнями:

• неповна виша освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

• базова виша освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра;

• повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

280

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

До освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців належить молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здій­снення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовку молодших спеціалістів забезпечують технікуми, учи­лища, інші вищі навчальні заклади 1-го рівня акредитації.

Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти осо­би, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вишу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо уза­гальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що перед­бачені для первинних посад у певному виді, економічної діяльності.

Підготовку бакалаврів забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади II-IV рівнів акредитації.

Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти осо­би, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконан­ня завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, Що передбачені для первинних посад у певному виді економічної Діяльності.

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра чи спеціаліс-^та здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, необхід-^Н1 для виконання управлінських науково-дослідних та педагогічних Функцій. Це професіонал у виробничій та соціальній сферах, у сфері ^НаУки і освіти.

Підготовку спеціаліста, магістра забезпечують вища навчальні за­клади III і IV рівнів акредитації.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна орди-^Ра, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) забезпечує

281

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на ос­нові раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, пог­либлення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать:

• академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідго­товки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

• підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, від­ділення та інші);

• професійно-технічні заклади освіти;

• відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для здійснення самоосвіти використовують народні університе­ти, лекіорії, бібліотеки, центри, клуби, телерадіонавчальні програми, які створюються державними органами, підприємствами, організація­ми тощо.

Стан освіти

Для оцінки стану освіти використовують сукупність показників, основними з них є такі:

• кількість закладів освіти, в тому числі кількість загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів, од.;

• кількість учнів, студентів;

• кількість учнів на 10 000 чол. населення;

• кількість студентів на 10 000 чол. населення;

• показники, що характеризують забезпеченість навчальних за­кладів педагогічними кадрами;

• показники, що відображають матеріально-технічну забезпеченість навчальних закладів;

• економічні показники діяльності навчальних закладів (витрати на утримання закладів освіти; витрати, пов'язані із навчанням од­ного учня, студента; надходження коштів до навчального закладу; напрями витрат, ефективність тощо).

Стан та тенденції розвитку освіти в регіональному розрізі розкри­вається на основі аналізу показників, що характеризують результати роботи загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних за­кладів I-IV рівнів акредитації.

282

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

За період 1990-2002 pp. кількість загальноосвітніх навчальних закладів в Україні майже не змінилася, а кількість учнів зменшилася на 11 %, в окремих регіонах — від 4% до 19%. Найбільше зменшення кількості учнів спостерігається в Донбаському регіоні — на 19%, В Криму —на 14% (табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Загальноосвітні навчальні заклади

Регіони	Кількість за­кладів, од.		2002/2003 н.р. у % до 1990/1991 н.р.	Кількість учнів, тис.		2002/2003 н.р. у % до 1990/1991 н.р.	Кількість учнів на 10 000 чол. населен­ня в 2002/2003 н. р.
	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.		1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський	5037	4878	97	1204	1111	92	1400
Подільський	4813	4740	99	1051	997	95	1370
Степовий	4611	4667	101	1734	1522	88	1333
.Карпатський	3253	3439	106	966	925	96	1500
Донбаський	3121	3128	100	1451	1170	81	1150
_Крим	649	717	110	369	319	86	1330
м. Київ	341	525	154	357	306	86	1170
усього по Україні	21825	22094	101	7132	6350	89	1323

На території Поліського та Подільського регіонів відмічено од­ночасне зменшення кількості закладів освіти та кількості учнів. Особ­ливо це стосується Чернігівської, Сумської та Вінницької областей. м. Києві зменшення кількості учнів на 14% відмічено при одночас­ному збільшенні на 54% кількості закладів освіти. Аналогічні тенден-^шї існують в Криму.

Більш чітке уявлення про регіональні зміни у забезпеченості нав-

^{чальних} закладів учнями дає використання показника «кількість уч-

^в на 10 000 чол. населення». За цим показником в кращому стані

283

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

знаходиться Карпатський регіон, де кількість учнів на 10 000 чол. насе­лення перевищує загальнодержавний рівень на 13,4%, а також Полісь­кий регіон, де перевищення складає 5,8%. Нижче на 13% загально­державного рівня значення вказаного показника набуває в Донбасько­му регіоні та на 11,6% в м. Києві.

В системі загальної середньої освіти здійснюються певні позитив­ні зміни. Успішно реалізується перехід загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання. Розпочата робота з підготовки нових навчальних закладів на 12-річний термін навчання, з підготовки нових навчальних програм для учнів 5-12 класів та видання відповід­них підручників і посібників. Впроваджується система незалежного тестування навчальних досягнень учнів. Здійснюється оновлення ма­теріальної бази загальноосвітніх шкіл та комп'ютеризація навчання.

Трансформація економічних відносин у суспільстві суттєво вили­нула на зміни в системі вищої школи, на структуру та склад вищих навчальних закладів. Тенденції у зміні кількості ВНЗ та кількості сту­дентів, шо в них навчаються, неоднозначні. Відмічено зменшення про­тягом 1990-2002 pp. кількості навчальних закладів І—II рівнів акреди­тації та кількості студентів, що в них навчаються. Одночасно щорічно збільшується кількість навчальних закладів IIJ-1V рівнів акредитації та кількість їх студентів (рис. 5.1).

Сутність тенденцій, шо спрямовані протягом останніх 12-15 років, полягає в наступному. За період, що розглядається, кількість нав­чальних закладів І—II рівня акредитації в Україні зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 23 % (табл. 5.2).

Значне зменшення навчальних закладів і студентів відбулося на те­риторіях Степового та Донбаського регіонів: кількість ВНЗ зменшилось на 19%, кількість студентів відповідно на 33 % та 36%. На території Подільського регіону кількість ВНЗ зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 16%.

За показником «кількість студентів на 10000 чол. населення» Подільський, Степовий та Донбаський регіони відстають від загаль­нодержавного рівня, особливо Крим, де цей показник складає тільк 83 студента на 10 000 чол. населення.

284

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

285

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 5.2

Вищі навчальні заклади І-ІІрівнів акредитації

Регіони	Кількість закладів, од.		2002/2003 н.р. у %до 1990/1991,н.р.	Кількість студентів, тис.		2002/2003 н.р. у %до 1990/1991,н.р.	Кількість студен­тів на 10 000чол. населення в 2002/ 2003н. р.
	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.		1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський	113	112	99	102	96	94	121
Подільський	108	97	90	102	85	84	117
Степовий	185	149	81	200	135	67	118
Карпатський	91	92	101	83	74	90	120
Донбаський	172	139	81	184	118	64	116
Крим	29	31	107	25	20	79	83
м. Київ	40	47	118	55	55	100	210
Усього по Україні	742	667	90	757	583	77	121

Особливо інтенсивно збільшується кількість навчальних закладів в м. Києві (в 3,7 рази) та кількість студентів, що в них навчається (в 2,2 рази). Приблизно вдвічі збільшилась кількість вищих навчаль­них закладів та їх студентів на території інших регіонів.

Визначені тенденції збільшення кількості вищих навчальних за­кладів III—IV рівнів акредитації при одночасному зменшенні закладів І-ІІ рівнів акредитації пояснюється інтенсивним відкриттям поряд з держав­ними приватних, комерційних вищих навчальних закладів. За показником «кількість студентів на 10 000 чол. населення» у навчальних закладів III—IV рівнів акредитації протягом 1990-2002 pp. відмічено збільшення на 27 %, в той час, коли у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації значення показника зменшилось на 20%. В 2002 р. у виших навчальних закладах III—IV рівнів акредитації навчалось в 2,9 рази більше студентін порівняно із навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації, що свідчить про наявність сталої нераціональної тенденції у розвитку вищої освіти. Аналогічні співвідношення зберігаються на території окремих регіонів.

286

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Таблиця 5.3

Вищі навчальні заклади 1J1-1Vрівнів акредитації

Регіони	Кількість закладів, од.		2002/ 2003 н. р. у %до 1990/1991,н.р.	Кількість студентів, тис.		2002/ 2003 н. р. у %до 1990/1991н.р.	Кількість студентів на 10 000 чол. насе­лення в 2002/2003
	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.		1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський	13	26	200	67	157,4	235	200
Подільський	17	39	229	87,7	193,8	221	266
Степовий	42	69	164.3	229	357,5	156	313
Карпатський	18	36	200	101,9	174,4	171	282
Донбаський	37	73	197	222,8	412,3	185	400
Крим	4	20	500	22,7	69,3	305	290
м. Київ	18	67	372	150,2	322,4	215	1230
Усього по Україні	149	330	222	881,3	1686,9	191	351

Економічний стан установ вищої освіти викликає серйозне зане­покоєння. Кризові явища в економіці України негативно впливають на формування бюджетних асигнувань та їх використання для утри­мання вищої школи. Не в повній мірі використовується існуючий інте­лектуальний потенціал та матеріальна база існуючих установ освіти, відсутні можливості для оновлення лабораторної бази, зменшуються загальні обсяги фінансування. Залишається надзвичайно низьким ав­торитет вченого у суспільстві.

Державні вузи поступово перетворюються в комерційні заклади, державне замовлення на підготовку фахівців поступово скорочується, незважаючи на гарантовані Конституцією України права громадян на до­ступність вищої освіти та безоплатне її здобуття на конкурсній основі.

Низький рівень оплати праці не заохочував молодь після закінчення вищого навчального закладу до роботи в освітніх установах, особливо у сільській місцевості. Існує в школах значна кількість вакансій вчителів. Найгірші справи у Сумській, Кіровоградській, Херсонській областях.

287

E. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Важливого соціального значення набуває покращення підготовки лі­карів, враховуючи, що останні 10-15 років якість підготовки лікарів знач­но погіршилося. Кафедри і клініки не забезпечені педагогічними кадрами високого професійного рівня, відсутнє сучасне обладнання, бібліотечні фонди спеціальної літератури, умови для клінічного обстеження хворих. Вимагають вдосконалення навчальні плани, навчальні програми.

Протягом тривалого часу залишаються остаточно невідпрацьо-вані економічні відносини між громадянами країни, установами вищої освіти, підприємствами (організаціями) — споживачами продукції вищих навчальних закладів та державними органами влади. Таке від­ношення до освіти та до наукових кадрів неминуче призведе до по­дальшого поглиблення економічної кризи і відставання від інших країн у всіх сферах суспільного життя.

Існують різні точки зору відносно доцільної діяльності поряд із державними приватних вищих навчальних закладів. Підтримка не­державних установ вищої освіти обґрунтовується тим, що держава не може задовольнити потреби суспільства у здобутті вищої освіти, а недержавні навчальні заклади для держави готують кадри, одночасно створюють робочі місця для професорсько-викладацького складу.

Ґрунтовний аналіз діяльності приватних вищих навчальних за­кладів свідчить, що їх існування, коли не в повній мірі використо­вується інтелектуальний потенціал та матеріальна база державних ус­танов освіти, не обґрунтовано. Переважна більшість приватних вузів не забезпечена ні кадрами, ні матеріальною базою. Спрямовують свою діяльність на підготовку головним чином фахівців економіко-гумані-тарного змісту: економістів, бухгалтерів, менеджерів, юристів тощо. Немає приватних установ освіти, які б готували металургів, механіків. хіміків, технологів, будівельників, агрономів тощо.

В першу чергу необхідно використати накопичений досвід, інтелек­туальні можливості, матеріально-технічну базу, значні резерви вищих навчальних закладів державної форми власності для підготовки фахівців для всіх галузей економіки. На часі — застосування гнучкої економічної політики та значного покращення у економічному забезпеченні держав­них установ освіти, що безперечно приведе до позитивних результатів.

288

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Значна увага в державі Україні приділяється відродженню про­фесійно-технічної освіти, враховуючи гостру необхідність у забезпе­ченні народного господарства кваліфікованими робітничими кадрами. В результаті приватизації державних підприємств, реструктуризації виробництва було звільнено з роботи значну кількість кваліфікова­них фрезерувальників, токарів, електриків, мулярів, робітників інших спеціальностей. Одночасно кількість професійно-технічних закладів за останні 10-15 років зменшилася на 30 %. Існує недостатнє та несвоє­часне фінансування закладів професійно-технічної освіти, що негатив­но впливає на збереження на оновлення матеріально-технічної бази, на організацію навчально-виховного процесу та якість підготовки фа­хівців. Професійно-технічні училища недостатньо забезпечені засоба­ми навчання, наочними та навчальними посібниками, підручниками, комп'ютерною технікою. Недостатньо виділяється коштів для забезпе­чення харчування учнів, утримання дітей-сиріт та дітей із малозабезпе­чених сімей. Існує відтік висококваліфікованих викладацьких, досвід­чених кадрів ( в т. ч. майстрів виробничого навчання).

В умовах ринкової трансформації проводиться робота по збере­женню мережі навчальних закладів, створення умов для отримання громадянами України вищої освіти, приведенню структури підготовки професійних кадрів у відповідність із потребами ринку праці. Особлива увага приділяється забезпеченню фахівцями наукоємних і високотехно-логічних підприємств, малого підприємництва та сфери послуг. Перед­бачено виділення коштів для надання громадянам кредитів для отриман­ня ними вищої освіти. Виділяються кошти на модернізацію матеріально-технічної бази, видання підручників і навчально-методичної літератури, придбання наочних посібників, новітньої техніки і лабораторного облад­нання для навчальних закладів. При навчальних закладах розвивається навчальне, дослідницьке, експериментальне та підсобне господарство. Створюються творчі колективи для розробки сучасного покоління під­ручників, навчальних програм, технічних засобів навчання.

Значна увага приділяється створенню належних соціальних умов для навчання, для проживання працівників навчальних закладів. Запро­ваджено встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної

289

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

плати) науково-педагогічним працівникам ВНЗ III—IV рівнів акредита­ції на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисло­вості, а педагогічним працівникам ВНЗ 1-І І рівнів акредитації на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості. Передбачено встановлення доплат спеціалістам, які працюють у сис­темі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству.

Створюються належні умови для функціонування гуртожитків та проживання в них учнів, студентів, встановлюються об'єктивні ціни за користування учнями та студентами гуртожитками, фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами, фізкультурно-оздоровчим зна­ряддям і обладнанням, іншим майном, призначеним для занять фізич­ною культурою і спортом, а також закладами культури, бібліотеками, комп'ютерною технікою та додатковими освітніми послугами. Розроб­ляються та впроваджуються соціальні програми профілактики та оз­доровлення педагогічних, науково-педагогічних працівників, а також будівництва, реконструкції, капітального ремонту житла для працівни­ків педагогічних працівників, особливо у сільській місцевості. Фінан­сово забезпечуються програми використання оздоровчих навчальних закладів для організації лікування, оздоровлення та відпочинку ді­тей, учнів, вихованців, студентів. Поліпшується організація гарячого харчування у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах. Здійснюється фінансування витрат, пов'язаних із матеріальним, житловим та іншим забезпеченням, що встановлені державою для дітей-сиріг та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання. Важливе значення має виконання Закону України «Про освіту», що передбачає виплату коштів соціального змісту: надбавку за вислугу років, щорічну грошову винагороду та допомогу на оздоровлення, ком­пенсацію за оплату користування житлом з опаленням і освітленням педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і сели­щах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педаго­гічними працівниками в цих населених пунктах і проживають в них.

Враховуючи існуючі трудності з працевлаштуванням на вироб­ництві випускників вищих навчальних закладів, важливого значення

290

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

набуває Закону України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» (2004 p.). Відповідно до закону забезпечен­ня молоді першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю здійснює державна служба зайнятості. Роботодавцю надається дотація в разі прийняття ним на роботу молоді, якій надається перше робоче місце за отриманою професією (спеціальністю) строком на два роки. Дотація надається щомісячно в розмірі фактичних витрат на заробітну плату молоді та сум внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що оплачують роботодавці відповідно до закону. Надан­ня роботодавцю дотації здійснюється в межах асигнувань Державного бюджету України та коштів Фонду загальнообов'язкового державно­го соціального страхування України на випадок безробіття. Порядок та строки надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді пер­шим робочим місцем встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за по­годженням з Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Для покращення стану діяльності закладів освіти та підготовки робітничих кадрів для економіки України здійснюється низка організа­ційно-технічних та економічних заходів, до складу яких входять:

• створення національної системи підготовки, підвищення кваліфі­кації і перепідготовки фахівців з використанням матеріально-тех­нічної бази навчальних закладів;

• аналіз стану кадрового забезпечення окремих галузей економіки та розробка науково обґрунтованих прогнозів розвитку ринку пра­ці та потреби у кваліфікованих працівниках за професійним спря­муванням;

• визначення обсягу державного замовлення на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст» та «ма­гістр» інженерних, економічних, педагогічних та інших спеціаль­ностей;

• розробка правових та економічних механізмів стимулювання та зацікавленості роботодавців і інвесторів у розвитку та відновленні

291

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

трудових ресурсів держави; створення спеціального фонду підго­товки робітничих кадрів за рахунок відрахувань підприємств;

• розробка механізму багатоканального та різнорівневого фінансу­вання діяльності навчальних закладів. Пріоритетними напрямами фінансування є виділення необхідних коштів для впроваджен­ня інноваційних, інформаційних технологій, сучасної техніки, модернізації матеріально-технічної бази, видання навчальної, навчально-методичної літератури, проведення капітальних ре­монтів будівель і споруд, забезпечення навчальних закладів кому­нальними послугами;

• створення механізму заохочення педагогічних працівників до ро­боти, вирішення питань стосовно соціального захисту цих праців­ників;

• покращення соціального стану працівників закладів освіти, ство­рення умов для оздоровлення викладачів, підвищення їх кваліфі­кації тощо.