2.1. Загальна характеристика стану населення регіону

Для вивчення кількості та стану населення країни та окремих ре­гіонів, закономірностей формування населення з врахуванням впливу окремих соціально-економічних та демографічних факторів викорис­товують методичні основи регіональної демографії.

Для виявлення тенденцій у зміні складу населення на території регіону використовують статистичні дані за 10-20 років. На основі ба­гаторічних спостережень встановлюють, як змінюється загальна кіль­кість населення, в тому числі за окремими категоріями, як впливають певні фактори на ці процеси. Зокрема, виявляють вплив стану розвитку продуктивних сил та формування соціально-економічної ситуації в ре­гіоні, враховуючи географічне розташування та кліматичні особливості регіону тощо.

Для дослідження демографічної характеристики регіону викорис­товують такі показники:

• загальна чисельність населення, осіб;

• питома вага населення певного регіону в загальній чисельності жителів України;

• загальна чисельність населення, що проживає у містах та сільсь­кій місцевості;

• співвідношення міських і сільських жителів в регіоні;

31

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

• народжуваність, смертність та природний приріст населення (кількість народжених, померлих, природний приріст населення);

• коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення (на 1000 чоловік наявного населення);

• коефіцієнти дитячої смертності (померло дітей віком до одного року на 1000 народжених);

• очікувана тривалість життя при народженні, роки;

• чисельність працівників, зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, осіб;

• питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві на підприємствах усіх форм власності;

• рівень кваліфікації працівників, зайнятих у суспільному вироб­ництві;

• рівень зайнятості;

• навантаження на 1 вільне робоче місце;

• рівень безробіття;

• показник того, що характеризує стан міграції населення — кіль­кість людей, що виїхали з певної території, чи прибули;

• міграційне сальдо;

• коефіцієнт міграції населення (на 1000 чоловік наявного населення). Загальна кількість населення, в тому числі міського та сільського —

визначає наявність населення на території окремих територій, дає уяв­лення про розподіл населення в залежності від місця їх проживання.

Населення України розміщене по території дуже нерівномірно (табл. 2.1).

За абсолютною кількістю населення виділяється Степовий та Донбаський регіони, де проживає відповідно 11,42 та 10,17 млн. чол., де зосереджено 45% населення України. В складі цих регіонів най­більше заселені Донецька область (4,77 млн. чол.), Дніпропетровська (3,53 млн. чол.), а також Харківська, Луганська та Одеська області.

За період 1989-2003 pp. відмічено загальне зменшення кількості населення України на 3,71 млн. чол. (на 7,2%), що свідчить про ге, що протягом останніх років значно ускладнилася демографічна ситуа­ція, стала серйозним гальмом соціально-економічного розвитку. Най-

32

Розділ 2 НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ

більші темпи зменшення кількості населення відмічено на території Поліського (на 6,7%) та Подільського (на 8,5 %) регіонів. Особливо ви­сокі темпи зменшення кількості населення на території Чернігівської (на 13,4%). Житомирської (на 11,6%), Сумської (на 10,5%) областей. Тільки в м. Києві, на території Криму та Карпатського регіону кіль­кість населення за період, що розглядається, практично не змінилася.

Таблиця 2.1.

Кількість наявного населення за місцем проживання та густота населення по регіонах

Є, А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Наведені абсолютні показники не повністю відображають стан концентрації населення на різних територіях, оскільки розміри окре­мих регіонів суттєво відрізняються одне від одного.

Для об'єктивної оцінки концентрації населення на території окремих регіонів використовують показник «густота (щільність) населення», який відображає кількість мешканців, що припадає на одиницю площі (чоловік на 1 км²) (табл. 2.1). За цим показником в Україні, де середня густота на­селення в 2003 р. становила 80 чол./км², виділяються (крім м. Києва) два регіони: Донбаський регіон (120 чол./км²;, особливо Донецька область (180 чол./км²) та Карпатський регіон (109 чол./км²), особливо Львівська (120 чол./км²) та Чернівецька (113 чол./км²) області. Значно менша гус­тота населення на території Поліського регіону (51,4 чол./км²), особливо Чернігівська (38 чол./км²) та Житомирська (46 чол./км²) області.

На території Степового регіону, де середня густота населен­ня становить 67 чол./км², виділяється Дніпропетровська область, де

34

Розділ 2 НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ

середня густота становить 111 чол./км², що на 38,8% більша середньої по Україні.

Зміна загальної кількості населення протягом тривалого періоду та нерівномірність його розселення по території пов'язані з комплексом різноманітних природно-кліматичних, географічних, соціально-еконо­мічних, історико-культурних, екологічних та інших факторів.

Значна увага має бути приділена аналізу стану кількості населення, що проживає в містах та селах на території окремих регіонів. До місь­кого населення відносяться особи, які проживають в міських поселен­нях, до сільського — які проживають в сільській місцевості. Міські по­селення — це населені пункти, що затверджені законодавчими актами як міста та селища міського типу. Всі інші населені пункти — сільські.

Статистичні дані, що відображають процеси розселення в містах та селах протягом 15 років, наведені в табл. 2.2, свідчать, що в цілому по Україні в містах проживало 67% населення, співвідношення між міським та сільським населенням з часом практично не змінювалося.

Найбільша концентрація населення в містах відмічена в Донбась­кому регіоні — 85,9% від загальної чисельності, в Степовому регіоні — 71,7% відповідно. Найбільша питома вага сільського населення в за­гальній кількосгі на території Подільського регіону — 48.6%. Останнім часом змінюється чисельність міського населення за рахунок відтоку людей із сільської місцевості, що привело, з одного боку до збільшення чисельності населення міст, з іншого — зменшенню сільського населен­ня. Ці процеси вилинули на збільшення працездатного населення у міс­тах. В селах, навпаки, кількість людей працездатного віку зменшилась.

Урбанізація — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільс­тва. Міста визначаються ростом промислового виробництва, наявністю вдосконаленої транспортної мережі, покращених побутових умов для життя людини. В містах зосереджені центри освіти, культури. В умо­вах політизації суспільства в містах зосереджений головним чином політичний рух. Розвиток міст сприяє подальшому посиленню тери­торіального розподілу праці. Ці обставини вплинули на приток у міста сільського населення. Створений маятниковий рух населення із сіль­ських населених пунктів в міста, де забезпечено працевлаштування,

35

Е. А. Зінь

до закладів науки, освіти, культури. Особливо існує посилений маят­никовий рух населення біля невеликих міст.