книги РЭ архив. Часть 4 / книги РЭ часть 1 / 718239_364D2_olshanska_o_b_fashevskiy_m_i_bilokon_i_v_ta_in_regionalna_ek

стичну соду. Основною сировиною для виробництва соди є кухонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняк). Содові підприємства розташовані на Донбасі (Лисичанськ, Слов'янськ) та в Криму (Красноперекопськ). Виробництво кальцинованої соди є досить матеріаломістким. Для тонни кальцинованої соди потрібно 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку, 80—120 м3 води, 220—240 кг умовного палива. Якщо кальцинована сода використовується для виробництва скла, каустична — у текстильній промисловості, то питна сода — у харчовій і фармацевтичній промисловості.

Хімія органічного синтезу — це сукупність галузей, що працюють на основі переробки вуглеводнів, а також синтетичної сировини, яку отримують з вуглеводнів, природного газу, нафти, вугілля. Галузі орієнтуються на вуглеводневу сировину, водні ресурси та енергетичну базу. На завершальних стадіях ураховується економіко-географічне положення, наявність трудових ресурсів, споживача та економічний фактор.

Основними галузями в Україні є виробництва синтетичних смол і пластмас та хімічних волокон. Промисловість синтетичних смол та пластмас — це галузь хімії полімерів, підприємства якої в результаті синтезу штучних чи природних матеріалів виготовляють різні смоли, пластичні маси, а потім — матеріали з них. Як сировину для одержання пластмас і синтетичних смол використовують переважно продукти переробки природного газу, нафти, кам'яного вугілля, деревини та кухонної солі (хлору).

Виробництво пластмас і синтетичних смол в Україні створено переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної промисловості з метою комплексного використання сировини, у складі азотних підприємств у Дніпродзержинську та Горлівці виробляють полістирол, пластик. У Сєвєродонецьку — поліетилен, капролактам, у Черкасах — капролактам, у Рівному — сіль АГ, у Калуші, Дніпродзержинську та Первомайську — полівінілхлорид.

До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвивалося прискореними темпами, а за період 1991—2000 рр. скоротилося у 5 разів. На деяких підприємствах виробництво припинилося. Головні причини такого становища — зменшення внутрішнього попиту через кризу в галузях-споживачах продукції — машинобудуванні, будівництві, через скорочення експорту.

Виробництво хімічних волокон розміщується з урахуванням водних, паливно-енергетичних та трудових ресурсів. Виготовлення тонни їх потребує великої кількості пари (5 м3 води) та від 5 до 20 тис. кВт/год електроенергії.

•141

Хімічні волокна поділяються на штучні — з природних полімерів (целюлози): віскозні, ацетатні й синтетичні — із синтетичних смол: капрон, нейлон. Штучне волокно отримують з целюлози (деревини), в Україні переважно з ялини, яка містить 45 % целюлози, а також соломи або очерету. З 1 м3 деревини можна виготовити 200 кг целюлози або 160 кг віскозного волокна. З тонни целюлози отримують до 4 тис. м3 шовкової тканини. Синтетичні волокна (капрон, нейлон) добувають шляхом синтезу простих вуглеводів. Центри їх виробнитва — Київ, Черкаси, Чернігів, Житомир, Сокаль (Львівська область). У 2007 р. в Україні вироблялося близько 40 тис. т хімічних волокон.

Переробка полімерів включає виробництво виробів з пластмас. їх провідними центрами є Сєверодонецьк, Бердянськ, Луцьк, Бровари, Харків, Київ, Прилуки, Сімферополь, Одеса та ін.

Шинна промисловість випускає всі види шин. Галузь характеризується високим рівнем концентрації і спеціалізації. Шинні заводи знаходяться в Дніпропетровську та в Білій Церкві. Шинне виробництво споживає значну кількість сировини: синтетичні каучуки (20 найменувань), хімічні волокна, технічні нитки, кордну тканину тощо. Значна частина сировини постачається з Росії, а також з інших країн. Понад 50 % шин експортується з України, більше половини з них — у Росію. Для шинної промисловості важливою залишається проблема утилізації зношених шин.

Головною сировиною для виробництва гумотехнічних виробів є каучук. Синтетичний каучук Україна імпортує з Росії, натуральний — з країн Південно-Східної Азії. Інші види сировини виробляють в Україні: сажу (технічний вуглець) — У Кременчуці, Стаханові; сірку мелену — в Яворові, Роздолі; хімічні волокна — у Чернігові, Житомирі. Підприємства галузі розташовані також у Лисичанську, Білій Церкві, Києві, Сумах, Чернівцях, Горлівці, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Бердянську.

Серед інших галузей хімічної промисловості в Україні розвинуті — лако-фарбова промисловість, що випускає понад 2 тис. найменувань продукції. Її основні центри: Дніпропетровськ, Одеса, Київ, Львів, Чернівці, Кривий Ріг, Сімферополь, Маріуполь, Луганськ.

Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова промисловість об'єднує підприємства хімічної промисловості, які виробляють синтетичні барвники, хімікати для гумової промисловості. Провідні підприємства галузі — Рубіжанський завод, а також Івано-Франківський анілінофарбовий завод тонкого ор-

•142

ганічного синтезу та Сиваський анілінофарбовий завод (Красноперекопськ). У 2007 р. в Україні було вироблено близько 4,6 млн т синтетичних барвників.

Побутова хімія, серед товарів якої провідне місце займають синтетичні миючі засоби (СМЗ), розвинута на хімічних заводах та на малих місцевих підприємствах. Найбільші центри її розвитку — Вінниця, Первомайськ, Слов'янськ, Львів тощо.

Підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості, виробляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинницької та тваринницької сировини, ферменти, антибіотики й іншу продукцію. Асортимент її продукції — майже 1250 найменувань ліків, 80 % з яких виробляється з імпортної сировини. На внутрішній ринок постачається лише 60 % виробленої продукції, а 40 % — експортується. Для забезпечення ліками хоча б на 60—70% в Україні повинно випускатися до 2,5 тис. найменувань ліків.

Найбільші підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості розміщені в Києві («Дарниця», «Фармак», «Київмедпрепарати», «Борщагівський хімфармзавод», «Біофарма», «Київський вітамінний завод»). Центрами хіміко-фармацевтичної промисловості є також Харків, Львів, Одеса, Умань, Дніпропетровськ, Луганськ, Лубни.

Центри кінофотохімії — це Шостка та Київ.

Серед пріоритетних напрямів розвитку хімічної галузі України залишається виробництво мінеральних добрив і, перш за все, конкурентноспроможне виробництво азотних добрив. Значно можуть зрости виробництво синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, а також шин для легкових автомобілів, номенклатура та експортний потенціал хіміко-фармацевтичної галузі.

6.2.5. Лісопромисловий комплекс

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) технологічно об'єднує галузі промисловості та лісового господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її механічну, хіміко-меха- нічну і хімічну переробку.

Найбільша кількість деревини та виробів з неї використовується у будівництві, меблевому виробництві, вагоно-, судно-, машинобудуванні, у гірничій промисловості, залізничному транспорті, виготовленні тари, для задоволення господарсько-побуто- вих та паливних потреб населення. Продукція целюлозно-папе- рової промисловості є, по суті, матеріальною базою поліграфічної промисловості. Застосування виробів з деревини в промисло-

•143

вості й будівництві, крім того, сприяє підвищенню технікоекономічних показників виробництва. Незважаючи на прогресивні тенденції, що полягають у заміні деревини в окремих сферах її застосування іншими матеріалами (залізобетоном, металом, пластмасами та ін.), потреба у виробах з деревини в окремих сферах її застосування не тільки не зменшується, а навпаки, збільшується. Висока споживна якість деревини пояснюється, перш за все, вигідними порівняно з іншими природними матеріалами, фізикомеханічними та хімічними властивостями її, відносною дешевизною і легкістю в заготівлі.

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство; лісозаготівельна промисловість; галузі лісової промисловості з механічної та хіміко-механічної переробки деревини (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревостружкових та деревоволокнистих плит, меблів) і хімічної (лісохімічна, целюлозно-папе- рова промисловість), а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість; обслуговуючі виробництва (виробництво машин та устаткування); заводи з виготовлення предметів праці для окремих галузей, підприємств матеріально-технічного постачання; галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська робота).

Основу ЛПК України становить лісове господарство, ведення якого передбачає вивчення, облік та впровадження робіт щодо збереження лісів, посилення їхніх корисних природних властивостей, розширення відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяння раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, Лісовий кодекс України).

Слід підкреслити, що в процесі реформування лісового господарства України і трансформації його в ринкових умовах необхідно враховувати той факт, що не всі проблеми стійкого екологічно збалансованого розвитку лісового господарства успішно вирішуються за допомогою ринкових інструментів лісової політики.

Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випускають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, дерев-

•144

ні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають домінуюче місце в галузі. Проте темпи їхнього розвитку різні і залежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо. Про обсяги сучасного виробництва окремих видів продукції з деревини та целюлозно-паперової промисловості свідчать дані табл. 6.5.

Таблиця 6.5

ВИРОБНИЦТВО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ З ДЕРЕВИНИ ТА ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

У структурі ЛПК збільшилася частка целюлозно-паперової промисловості, виробництва фанери, будівельних деталей і деревних плит. Різке скорочення дерев'яної тари і нарощування виробництва паперової і картонної тари також є позитивним результатом удосконалення структури лісопромислового комплексу. Передбачається, що й надалі в структурі лісопромислового комплексу зростатиме частка виробництв, які виготовляють продукцію на основі глибокої механічної та хімічної переробки деревини. Одночасно зменшиться питома вага виробництв, продукція яких має обмежений попит, визначається високою матеріаломісткістю, недостатнім рівнем використання деревної сировини. Лісопромисловий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших галузей промисловості за розвитком малих форм підприємництва.

Істотний вплив на обсяги, темпи й ефективність виробництва лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Це стосується, зокрема, поліпшення забезпечення підприємств сиро-

•145

виною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо. В основу сучасного розміщення лісопромислового комплексу покладено такі принципи:

—наближення підприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;

—наближення до енергетичних ресурсів водних джерел, ураховуючи велику енергота водомісткість низки виробництв;

—спеціалізацію і комплексний розвиток окремих районів, необхідність їх прискореного розвитку;

—наявність трудових ресурсів.

Певний вплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки і переробки деревини, що сформувалися протягом тривалого періоду.

Підприємства лісопромислового комплексу зосереджується в усіх областях та АР Крим. Однак їх розташування досить нерівномірне. Це зумовлено нерівномірним розміщенням лісового фонду — основної сировинної галузі та певною нерівномірністю розміщення населення як джерела трудових ресурсів і основного споживача товарів господарського й побутового призначення.

Найбільшим розвитком лісопромислового комплексу відзначаються Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Рівненська і Чернівецька області. Таке розміщення є цілком закономірним, адже це — області з найбагатшими лісовими ресурсами. Частка окремих областей у випуску продукції лісопромислового комплексу коливається від 0,2 % (Миколаївська і Херсонська області) до 20 % (Київська область разом з м. Київ)."

Раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу має на меті найповніше використання лісових ресурсів, перетворення деревинної сировини в готову продукцію з високим економічним ефектом.

Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господарства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. Заготівля деревини — завершальна фаза лісогосподарського виробництва. В країнах з обмеженими запасами лісів вона звичайно проводиться підприємствами лісового господарства.

Основними лісозаготівельниками в Україні є підприємства — держлісгоспи та підприємства інших відомств і організацій, яким надані у користування землі лісового фонду, а також підрядні колективи, котрі проводять лісозаготівлі за договорами. Держлісгоспи — комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з лісового господарства: відтворення лісів, їх охорону й захист, лі-

•146

соексплуатаційні функції та первинну обробку деревини. Обсяг лісозаготівель в Україні становить майже 16,9 млн м3 (табл. 6.6).

Таблиця 6.6

Лісозаготівельна промисловість розміщується переважно в Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов'язковою умовою її функціонування є наявність не лісів взагалі, а експлуатаційних їх площ, де можливе проведення рубок головного користування. Об'єкт виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства становлять відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масивів визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загального користування для вивезення деревини в місця споживання. Найбільшого розвитку лісозаготівельна промисловість досягла в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернігівській, Волинській, Рівненській, Житомирській областях.

Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей. Сьогодні лісозаготівельна промисловість є високомеханізованою галуззю, в якій основні виробничі процеси на лісосічних, лісотранспортних і нижньоскладських роботах виконуються із застосуванням машин та механізмів: трелювальних тракторів, автонавантажувачів, спеціального лісовозного транспорту, підйомних кранів, ручних моторних інструментів. На підприємствах з великим обсягом рубок у рівнинних лісах використовуються валочнотрелювальні і валочно-пакувальні машини, а на великих нижніх складах — напівавтоматичні та автоматичні лінії, верстати і механізми для первинної обробки деревини та переробки лісосічних відходів. У гірських лісах Карпат для трелювання і спуску деревини з гір застосовуються підвісні канатні установки. Однак, незважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт, досить помітна частка їх виконується ще вручну.

Основними галузями деревообробної промисловості є лісопильна, меблева, фанерна, сірникова, виробництво будівельних деталей з деревини та плит на деревній основі й ін.

•147

Лісопильне виробництво. Велика кількість лісопильно-дерево- обробних підприємств виникла ще в далекому минулому в районах з обмеженими лісовими ресурсами через гостру потребу в пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до міст переробки і транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні заводи зосереджувалися не в багатому лісами Поліссі, а вздовж Дніпра, від Києва до Херсона й одержували сировину водним шляхом. Усупереч принципам раціонального розміщення, тяжіння до районів лісозаготівлі та транспортних шляхів тисячі лісопилок різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо у колишніх колгоспах і радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Дрібні лісопильно-деревооб- робні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на ефективність виробництва, впровадження нової техніки і технології, організацію комплексного використання деревної сировини, завантаження устаткування тощо. Лісопильне виробництво розміщується в усіх областях, але найбільше — 70 % за потужністю устаткування — у Карпатському, Поліському і Східному районах.

Серед центрів лісопильної промисловості слід виділити Берегомет, Чернівці (Чернівецька область), Вигоду, Надвірну, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересву (Закарпатська область), Скопе, Стрий (Львівська область), Ковель, Камінь-Кашир- ський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах поряд з лісопильними рамами, що були основним лісопильним устаткуванням протягом останнього століття, використовуються прогресивні стрічкопильні та круглопильні верстати; фрезернопильні і фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устаткування; сушильні камери; автоматизовані засоби контрольнотехнічного процесу; лінії для торцювання, бракування, сортування пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо. Наявність великої кількості дрібних лісопильно-деревообробних підприємств, їх відомча розосередженість негативно позначаються на ефективності виробництва та впровадженої нової техніки і технології, серйозно гальмують організацію комплексного використання деревини, завантаження встановленого устаткування.

Виробництво деревних плит — порівняно нове і високоефективне виробництво деревообробної промисловості з високими темпами зростання. Його розвитку сприяє низка економічних та

•148

технологічних чинників, зокрема, висока споживча вартість плит, високомеханізований і автоматизований спосіб їх виробництва, наявність дешевої сировини. Виробництво деревних плит практично не має обмежень щодо специфічних особливостей деревної сировини — тут можна використовувати низькоякісну, дрібнотоварну деревину будь-яких порід, відходи деревообробки і лісозаготівель. Слід зазначити, що більшість підприємств деревостружкових плит оснащено устаткуванням, строки експлуатації якого досягають ЗО—40 років і перевищують нормативи у 2—3 рази.

Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів. Це — переважно Карпатський, Поліський та Центральний райони. Найбільшими центрами таких підприємств є Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Вигода (Івано-Франківська область), Свалява (Закарпатська область), Дрогобич (Львівська область), Малин (Житомирська область), Чернігів, Ковель (Волинська область).

Фанерне виробництво, як і виробництво деревних плит, належить до високоефективних галузей деревообробної промисловості. Фанерна продукція характеризується досить широким асортиментом: клеєна, стругана й пиляна фанера, лущений сухий шпон, столярні плити, гнучкоклеєні деталі. Як конструкційний і обробний матеріал фанера використовується майже в усіх галузях промисловості та будівництва і значно сприяє економічному застосуванню деревини. Однак виробництво клеєної фанери стримується нестачею сировини і певними труднощами її імпорту. Виробництво фанери, у тому числі великого формату й водостійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського району, Рівненської, Черкаської областей і м. Києва.

Меблева промисловість посідає провідне місце в деревообробній промисловості України. Її частка в загальному обсязі продукції деревообробки займає 40 %. Відповідно до попиту систематично відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні роки знято з виробництва сотні виробів застарілих форм та моделей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах. В основу організаційної структури меблевого виробництва покладено або повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному підприємстві або принцип поділу виробничого процесу на заготовчий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підрозділи.

Меблеві підприємства розташовуються, як правило, ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони

•149

функціонують в усіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширено в Карпатському, Поліському і Східному районах. Його найменша частка припадає на Подільський та Південний райони, де зосередження меблевого виробництва не збігається з розміщенням населення. Великі центри меблевого виробництва — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів, ІваноФранківськ.

Целюлозно-паперова промисловість — одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Технічний стан підприємств характеризується значним старінням виробничого устаткування, яке тривалий час підтримувалося за рахунок відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка заміною новим. Вузьким місцем целюлозно-паперової промисловості є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів.

Целюлозно-паперові комбінати — це переважно потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки існує комплекс чинників, які впливають на вибір місця виробництва. Основними з цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним та якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємства з усіма його сировинними складами, допоміжними й очисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, що працюють на готових напівфабрикатах, є значно простішими.

В Україні зовсім не виробляються або виготовляються в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетий, пергамент та ін.

Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води й електроенергії. У зв'язку з цим підприємства її галузей зосереджені переважно в лісопромислових водних районах (Полісся, Карпати). Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: у Ізмаїлі (Одеська область) — на Дунаї, Цюрупінську (Херсонська область) — на Дніпрі. Центрами паперової промисловості є Жидачів (Львівська область), Рахів (Закарпатська область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область).

•150