книги РЭ архив. Часть 4 / книги РЭ часть 1 / 718239_364D2_olshanska_o_b_fashevskiy_m_i_bilokon_i_v_ta_in_regionalna_ek

—технологічна — полягає у виробництві напівфабрикатів, заготовок, штамповок, з яких потім виготовляють деталі та вузли;

—подетапьна і вузлова — полягає в тому, що підприємства виготовляють окремі деталі, вузли, частини та агрегати для комплектування машин на головних підприємствах.

Наявність різних видів спеціалізації визначає необхідність розвитку кооперованих зв'язків між підприємствами. Кооперування — це встановлення постійних виробничо-технологічних та економічних зв'язків між головним підприємством і суміжниками у виробництві кінцевої готової продукції — машин. Воно може мати внутрішньогалузевий і міжгалузевий, внутрішньо регіональний, міжрегіональний та міждержавний характер.

Розвиток і розміщення підприємств машинобудування залежать від дії низки чинників — технічних, соціальних, економічних, природних та ін. Вирішальне значення серед них мають нау- ково-технічний прогрес, зокрема НТР, а також наявність конструкційних матеріалів (металу), кваліфікованих кадрів, ринків збуту й участь у міжнародному поділі праці, транспортна забезпеченість, наявність природних умов та ресурсів.

Машинобудівний комплекс України почав формуватися ще в кінці XIX ст. й активно розвивався в XX ст. На початку 1990-х рр. століття на машинобудівний комплекс припадало 41,2 % загального обсягу промислової продукції України, 43,0 % середньорічної кількості промислово-виробничого персоналу та 22,3 % вартості її промислово-виробничих фондів. У структурі машинобудування високим рівнем розвитку виділялися транспортне, сільськогосподарське і важке машинобудування, верстато- й приладобудування, виробництво обладнання для хімічної і харчової промисловості та деякі інші галузі. Недостатньо було розвинуте точне й наукомістке машинобудування та виробництво товарів культурнопобутового призначення (крім виробництва телевізорів).

У XX ст. в Україні сформувався потужний військово-промис- ловий комплекс (ВПК), який сконцентрував науково-дослідну базу, кваліфіковані кадри та є єдиним, котрий, маючи високу конкуренцію в світі, виробляє досить конкурентоспроможну продукцію оборонного призначення.

Внаслідок економічної кризи, яка виникла в 1990-х рр. під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників, банкрутства й демонтажу багатьох підприємств галузі виробництво продукції машинобудівного комплексу значно скоротилося. За обсягами реалізованої продукції в структурі промисловості в 2008 р. частка

•131

машинобудування становила лише 12,7 % (в 1990 р. — 30,8 %). Так, у 1990 р. Україна мала 120 тис. зернозбиральних комбайнів, що дозволяло в досить стислий період своєчасно та якісно збирати врожай. У 2008 р. парк комбайнів становив 47 тис. одиниць, при чому лише близько 10 тис. — нові, закуплені переважно в СІЛА, ФРН і Росії. Решта — старі комбайни, які за 17—20 років відпрацювали свій ресурс, морально й фізично застаріли, мають великі втрати зерна при збиранні.

Сьогодні в Україні за власною технологією створено досить конкурентоспроможні комбайни «Славутич» і «Лан», які в невеликій кількості виробляються відповідно в м. Херсоні та Олександрії (Кіровоградської області). За наявності достатніх інвестицій їх виробництво можна збільшити в десятки разів.

В Україні доцільно налагодити або розширити виробництво тракторів, картоплета соняшникозбиральних комбайнів, електропотягів, магістральних і пасажирських вагонів, побутових машин, електротехнічної та радіотехнічної продукції й інших машин, для виробництва яких існують ринок, метал, науково-до- слідна база і кваліфіковані кадри, а також готові основні фонди.

Територіальна організація машинобудівного комплексу України характеризується значними регіональними відмінностями. Переважна частина підприємств машинобудування і металообробки зосереджена в областях з найвищим рівнем економічного розвитку, розміщенням тут науково-дослідної бази та кваліфікованих кадрів, а також у регіонах з розвинутою металургійною базою.

Найвищим рівнем розвитку машинобудування виділяються чотири області: Харківська, Донецька, Дніпропетровська і Запорізька та м. Київ, які разом виробляють більше 55 % товарної продукції, а також концентрують майже 48 % промислово-вироб- ничих фондів та 47 % промислово-виробничого потенціалу галузі. Другу групу регіонів, де сконцентровано близько четверті продукції всього машинобудування України, складають Полтавська, Сумська, Луганська, Львівська, Миколаївська й Одеська області. Таким чином, в інших десяти областях і АР Крим зосереджено не більше четвертої частини виробництва продукції машинобудування країни.

Галузева і територіальна структура машинобудування України. Найважливішою галуззю машинобудування України залишається важке машинобудування, яке дає 30 % загального обсягу товарної продукції машинобудівного комплексу. Воно включає виробництво обладнання та устаткування для машинобудівних

•132

заводів і підприємств інших галузей важкої індустрії (металургійної, гірничо-видобувної та ін.) й орієнтується на регіони, де взаємопоєднуються сировина (метал) і споживач цієї продукції: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, а також Сумська, Миколаївська, Чернівецька і Львівська області, де діє ринок обладнання й устаткування для нафто- і газовидобувної промисловості.

Основними центрами виробництва металургійного обладнання в Україні є Краматорськ, Луганськ, Дебальцеве, Маріуполь, Кривий Ріг, Марганець та ін. Гірничошахтне і гірничорудне машинобудування зосереджено в районах наявності споживача та виробництва металу: Донецькому (Донецьк, Горлівка, Красний Луч, Дружківка, Ясенувата, Торез, Слов'янськ, Луганськ), Придніпровському (Кривий Ріг), Східному районі (Харків, Конотоп). Виробництво бурових машин для нафтової і газової промисловості розвивається в Конотопі, Сумах, Чернівцях і Дрогобичі.

Центрами виробництва підйомно-транспортного машинобудування є Одеса, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Нікополь, Прилуки, Слов'янськ та Золотоноша (Черкаська область).

Важлива галузь машинобудування України — верстатобудування, котре виробляє верстати, як правило, з програмно-обчис- лювальним управлінням різноманітного призначення: металорізальні верстати, ковальсько-пресові та ливарні машини, автоматичні лінії, деревообробні верстати, промислові роботи тощо. Воно орієнтується на регіони з розвинутою науково-дослідною базою, кваліфікованими кадрами і конструкторським бюро

Центрами виготовлення металообробного обладнання, зокрема верстатів, а також інструментів є Київ, Харків, Одеса, Краматорськ, Львів, Житомир та Бердичів. Виробництво ковальськопресових машин розміщено у Краматорську, Дніпропетровську, Одесі, Хмельницькому, Стрию (Львівська область). Центри виробництва металообробного та деревообробного інструменту — Запоріжжя, Харків, Вінниця, Луганськ, Хмельницький.

Приладобудування об'єднує підприємства, які виробляють засоби вимірювання, аналізу, контролю, регулювання, автоматизації, обчислювальної техніки, інформатики, системи управління. Це — науково- і трудомістка галузь, підприємства якої розміщуються в регіонах концентрації висококваліфікованих кадрів та наукової бази. Основні центри її — Київ, Одеса, Харків, Львів, Дніпропетровськ, Суми, Вінниця, Ужгород. Приладобудівні підприємства зосереджені також у Житомирі, Івано-Франківську, Умані, Лубнах, Ізмаїлі, Кам'янець-Подільському.

•133

Енергетичне машинобудування України спеціалізується на виробництві енергетичних машин і теплообмінних апаратів, турбінних трубопроводів, устаткування для атомних електростанцій, генераторів, дизельних моторів. Підприємства галузі зосереджуються в регіонах виробництва металу та наявності кваліфікованої робочої сили, достатньо розвинутого залізничного транспорту. Основними центрами є Харків, Полтава, а виробництво дизелів зосереджено в Первомайську (Миколаївська область), Токмаку (Запорізька область), Бериславі (Херсонська область). Електроізоляційні матеріали виготовляють у Львові, Луганську, Первомайську.

Трансформація підприємств галузі в ринковому середовищі господарювання передбачає необхідність підвищення конкурентоспроможності їх продукції та розширення ринків збуту як усередині України, так і за її межами, особливо в Росії. Зокрема, і в Україні, і в Росії проектуються нові станції, а переважна частина існуючих енергопотужностей потребує капітального ремонту й оновлення. Маючи таких солідних конкурентів, як французька фірма АІБіот, німецька Зігнеш, російська «Силовьіе машиньї», китайські заводи, українські підприємства повинні бути постійно конкурентоспроможними. При цьому продукція низки підприємств енергетичного машинобудування реалізується і використовується переважно на зарубіжних ринках, де конкуренція надзвичайно жорстка.

Електротехнічна промисловість охоплює виробництво електротехнічних машин, кабельну промисловість, електролампову, електроізоляційну, виготовлення електрозварювального устаткування, апаратів та інших виробів виробничого призначення. Основними регіонами електротехнічної промисловості є Харківська, Запорізька, Донецька, Луганська, Хмельницька й Херсонська області, а головними центрами — Харків, Київ, Донецьк, Луганськ, Полтава, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Хмельницький, Тернопіль, Львів, Олександрія (Кіровоградська область), Сло- в'янськ (Донецька область) та ін.

Транспортне машинобудування є провідною галуззю в структурі машинобудування України. Наявність достатнього і місткого ринку металу, основних фондів, кадрів та інших чинників сприяла розвитку цієї галузі в багатьох регіонах України. Транспортне машинобудування представлено автомобіле-, локомотиво- і вагонобудуванням, судно- й літакобудуванням та ін.

Сучасне автомобілебудування України включає підприємства, що випускають вантажні та легкові автомобілі, автобуси, автона-

•134

вантажувачі, причепи і напівпричепи, агрегати для автомобілів, мотоцикли, мопеди, велосипеди. Всього в Україні діє понад 40 підприємств автомобільної промисловості. Найбільшими центрами автомобілебудування є: Кременчук (великовантажні автомобілі), Запоріжжя ( легкові автомобілі), Луцьк (автомобілі для сільської місцевості), Львів (автобуси), Черкаси (мікроавтобуси), Мелітополь (автомобільні мотори), Лубни (мікроавтобуси швидкої допомоги), Київ (мотоцикли), Харків і Чернігів (велосипеди), Дніпропетровськ (тролейбуси).

Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли й агрегати для автомобілів (Мелітополь, Херсон, Сутиска (Вінницька область), запасні частини (Чернігів).

Важливе місце серед галузей транспортного машинобудування займає виробництво рухомого складу для залізничного транспорту. Основні центри цієї галузі розміщуються або біля металургійних баз, особливо виготовлення вантажних вагонів і цистерн, або в регіонах концентрації кваліфікованих кадрів — випуск локомотивів. Тому основні виробництва рухомого складу для залізничного транспорту зосереджені, перш за все, в Донецькому і Придніпровському регіонах з орієнтацією на метал, а також у Східному районі з орієнтацією на кваліфіковану робочу силу.

Центрами виробництва тепловозів є Харків та Луганськ, магістральних електровозів — Дніпропетровськ.

Виробництво вантажних вагонів зосереджено у містах Кременчук і Дніпродзержинськ, а цільнометалевих вагонів — у м. Стаханові. В Кременчуці створюється виробництво достатньо конкурентоспроможних пасажирських вагонів. У Маріуполі виготовляється 100 % цистерн в Україні. Виробництво тролейбусів налагоджено у Дніпропетровську і Києві.

Як велика морська держава Україна має надто розвинуте

морське і річкове суднобудування. Найбільшими центрами морського суднобудування є Миколаїв (три суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські та морські судна), Херсон та Керч. Судноремонт зосереджений також у Севастополі, Феодосії, Одесі, Іллічівську, Маріуполі. В Херсоні і Києві випускають судна типу «річка-море». Річкове суднобудування і судноремонт розвиваються також у Запоріжжі, Ізмаїлі, Кілії та Вилковому (на Дунаї).

Україна є великою авіаційною державою світу, яка виробляє крупні пасажирські і найкрупніші в світі вантажні літаки («Антей», «Руслан» та ін.). Авіаційна промисловість орієнтується на

•135

науково-дослідну базу і кваліфіковану робочу силу. Тому основними центрами літакобудування є Київ і Харків. У Запоріжжі знаходяться моторобудівні заводи «Прогрес» і «Мотор-січ».

Авіаційна промисловість України має достатньо потужну базу для свого розвитку, особливо в співробітництві з відповідними підприємствами в Росії. Крім того, необхідно використати позитивний досвід лідера світового літакобудування європейської корпорації Airbus, яка в межах своєї організаційної структури впровадила повний технологічний цикл авіабудування — від технологічної розробки до сервісного обслуговування та експлуатації літаків.

Важливою галуззю машинобудування України залишається

тракторне і сільськогосподарське машинобудування. Тракторобудування об'єднує підприємства, які виробляють

різні види тракторів, самохідні шасі, двигуни для тракторів, а також агрегати, вузли, деталі та запасні частини до них. В Україні діє понад 20 об'єднань і заводів галузі, зосереджених переважно в Харкові й Харківській області (Куп'янськ, Лозова). Колісні трактори випускають в Дніпропетровську, а тракторні агрегати — у Вінниці, Кіровограді та Рівному. Деталі і вузли виробляють у Одесі, Луганську, Києві та Харкові.

Сільськогосподарське машинобудування України об'єднує підприємства, що виробляють для сільськогосподарських потреб машини, вузли, деталі та запасні частини, агрегати. Ці підприємства розміщуються, як правило, з орієнтацією на споживача готової продукції, причому спеціалізація їх відповідає профілю сільського господарства регіону, в якому воно розміщується. Номенклатура сільськогосподарської техніки включає в себе підприємства з виробництва різних видів машин — від землеобробних до збиральних. В Україні діє понад 40 спеціалізованих підприємств галузі, які зосереджуються майже в усіх регіонах, за винятком Луганської і Закарпатської областей. Основними центрами є Одеса (виробництво плугів), Кіровоград (сівалки), Бердянськ (жниварки).

Особливе значення має виробництво комбайнів — бурякозбиральних (Тернопіль і Дніпропетровськ), кукурудзозбиральних (Херсон), зернозбиральних комбайнів (Херсон та Олександрія).

Машини й устаткування для механізації робіт у тваринництві і кормовиробництві, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції виробляють у Білій Церкві, Новоград-Волинському, Ковелі, Ніжині, а також в Умані, Коломиї, Бердянську, МогилівПодільську, Сімферополі, Чернівцях, Житомирі, Луганську та ін.

•136

Основними стратегічними завданнями, які стоять перед машинобудівним комплексом України, є:

•прискорений розвиток наукомістких галузей машинобудування, а також транспортного і сільськогосподарського машинобудування;

•всебічна підтримка галузей, які мають конкурентні переваги на світовому ринку (енергетичне, металургійне та коксохімічне машинобудування, гірничошахтне обладнання);

•підвищення конкурентноздатності українських машин, зокрема якості, дизайну та ціни;

•соціальна переорієнтація комплексу — нарощування випуску товарів народного споживання;

•сприяння збільшенню виробництва орієнтованої на експорт та імпортозамінної продукції;

•зменшення середнього зносу основних фондів у 3,5 разу, а середнього віку машин — до восьми років;

•широке впровадження в галузі ресурсозберігаючих технологій;

•орієнтація галузей господарського комплексу країни на використання вітчизняних машин.

6.2.4. Хімічний комплекс

Хімічний комплекс України — це комплекс галузей промисловості, що виробляє продукцію для багатьох галузей господарства та побуту. Для хімічного комплексу характерною є широка різноманітність продукції, взаємозалежність і комплексна переробка сировини, досить розгалужені внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки, значні можливості комбінування й кооперування виробництва.

Роль хімічного комплексу в економіці України зумовлюють постійно зростаюча потреба в нових матеріалах і речовинах, розширення сировинної бази, висока ефективність хімічних процесів та технологій. Продукція хімічного комплексу широко використовується в усіх галузях господарства: промисловості, сільському господарстві, транспорті і побуті.

В машинобудуванні використовуються пластмаси, шини, гумові вироби, лаки, фарби; в металургії — кислоти (для обробки деталей); в гірничо-видобувній промисловості — вибухові речовини; в легкій промисловості — хімічні волокна і нитки, синтетичні барвники, штучна шкіра; в сільському господарстві -міне- ральні добрива, хімічні засоби захисту рослин; у будівництві —

•137

лакофарбові вироби, полімерні, композиційні оздоблювальні матеріали; у побуті — ліки, а також різноманітні синтетичні миючі засоби, вироби з пластмас тощо.

Хімічна промисловість залишається провідною галуззю промисловості, що разом з електроенергетикою, металургією та машинобудуванням визначає науково-технічний прогрес у всіх сферах економіки.

Хімічний комплекс України у 2007 р. налічував понад 7964 підприємства на самостійному балансі, на яких працюють 362 тис. осіб. До його складу входять постадійно взаємозв'язані галузі:

—гірничо-хімічна промисловість (видобуток мінеральної сировини);

—основна хімія (виготовлення мінеральних добрив — азотних, фосфатних, калійних, складних), виробництво солей, кислот, соди;

—хімія органічного синтезу (виробництво синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон);

—переробка полімерних матеріалів (виготовлення виробів з пластмас, шин, гуми та гумових виробів);

—інші галузі хімічної промисловості (лакофарбова, виробництво синтетичних барвників, побутова хімія тощо).

Особливе місце має нафтохімічна промисловість, яка досить часто виділяється в окрему галузь, хоч включає хімічну переробку нафти і газів (виробництво синтетичного каучуку, сажі, гумоазбестового та гумотехнічного вуглецю).

Згідно з класифікацією видів економічної діяльності серед галузей обробної промисловості (секція Б) виділена підсекція БУ Хімічне виробництво, розділ 24 — Хімічне виробництво та підсекція БУ, розділ 25 — Гумова й пластмасова промисловість.

Україна має надзвичайно різноманітну сировинну базу для розвитку хімічного комплексу: калійні солі, кухонну сіль, сірку, фосфорити, кам'яне і буре вугілля, нафту, газ, торф, крейду, гіпс. У хімічному комплексі в якості сировини широко використовуються відходи інших галузей промисловості (перш за все, чорної та кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, лісової та деревообробної промисловості), застосовується також сільськогосподарська сировина, повітря (азот і кисень атмосфери, вода). Досить часто хімічну сировину та відходи (особливо газоподібні і рідкі) незручно й небезпечно перевозити.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води, яка входить до складу багатьох хімічних продуктів. Вона потрібна для промивки продуктів, що виробляються, а також для розбав-

•138

лення стічних вод хімічних підприємств. Саме тому підприємства хімічного комплексу тяжіють до районів, які достатньо забезпечені водою. Водомісткими є підприємства полімерних матеріалів. Для виробництва тонни хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавки тонни чавуну.

Деякі хімічні виробництва потребують також багато теплової та електричної енергії. Наприклад, для виробництва тонни синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВт/год. електроенергії та 78 т водяної пари. Тому при розміщенні таких виробництв важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

Таким чином, характерними рисами хімічного комплексу є наявність значної кількості і різноманітності сировини, що використовується, водомісткість, енергомісткість, здатність комбінуватися з іншими галузями промисловості. При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. В Україні існують усі галузі хімічного комплексу, за винятком виробництва синтетичного каучуку.

Гірничохімічна промисловість включає видобуток хімічної сировини, а саме: самородної сірки, калійних і кухонних солей, фосфоритів. Самородна сірка — головна сировина для виробництва сірчаної кислоти. Великі запаси її розвідано ще в 1950-х р. у Прикарпатті (Роздольське, Яворівське). Розвідані запаси сірчаної руди на кінець 1990-х р. становили понад 800 млн т. На базі цих родовищ працювали потужні гірничо-хімічні підприємства «Сірка» в Роздолі та Яворові (видобуток сірчаної руди порівняно з 1990 р. скоротився майже в 30 разів). Калійні солі видобувають у Прикарпатті (Калуш, Стебник), кухонну сіль — на Донбасі (Артемівське, Слов'янське родовища), в Закарпатті (Солотвинське родовище), в Сиваші. Фосфорити мають місцеве значення в Ізюмському (Харківська область) та Кролевецькому (Сумська область) родовищах.

Галузі основної хімії виробляють кислоти, соду, мінеральні добрива, які потім використовуються у багатьох галузях господарства. Підприємства цієї галузі розміщуються переважно у районах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля й металургійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії.

Провідною галуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив. Серед мінеральних добрив основне місце належить виробництву азотних добрив (сульфат амонію, аміачна селітра, аміачні води тощо). Україна є одним з найбільших у світі виробників азотних добрив. В 1990 р. їх частина ста-

•139

новила 23 % від виробництва в СРСР та 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. Водночас Україна за випуском азотних добрив випереджала всі європейські та азіатські країни. Сировиною для виробництва азотних добрив є кокс, коксовий газ, природний газ, відходи нафтопереробки. Найбільші центри їх виробництва — Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Сєверодонецьк, Горлівка (знаходяться в центрах коксохімічного виробництва)), Лисичанськ (використовують відходи нафтопереробки; Черкаси, Рівне, Одеса (розташовані на трасах магістральних газопроводів, біля споживача). В 2007 р. в Україні вироблялося близько 2, 8 млн т азотних добрив (у 1990 р. — 3 млн т).

За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Україна перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі виробництва фосфатних добрив за технологічним та технічнім рівнем є застарілими й недосконалими. Центри виробництва фосфатних добрив — Одеса, Суми, Костянтинівка. Виготовлення їх майже припинено або призупинено у Вінниці. Головною причиною різкого спаду такого виробництва є дефіцит фосфатної сировини. Фосфатні добрива виробляються на довізній сировині (апатитовий концентрат і фосфоритне борошно зі Росії, жовтий фосфор з Казахстану, суперфосфорна кислота з СІІІА). Виробництво фосфатних добрив залежить від вартості сірчаної кислоти, адже на тонну добрив витрачається 1,5—2 т сірчаної кислоти.

Калійні добрива виробляються у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область), тобто у районах залягання сировини — калійних солей. У 2007 р. в Україні вироблялося лише 11,9 тис. т калійних добрив.

Сірчана кислота — один з головних продуктів основної хімії. Сировиною для її виробництва є самородна сірка Прикарпаття (Яворів, Роздол), сірчаний колчедан (Урал), газові відходи чорної, кольорової металургії, відходи нафтопереробки. Сірчану кислоту через велику хімічну активність і низьку транспортабельність небезпечно та економічно невигідно перевозити на далекі відстані. Тому виробництво її орієнтується на споживача — центри виробництва фосфатних і азотних добрив. Найбільші центри випуску сірчаної кислоти — Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинівка, Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Рівне, Новий Роздол. Якщо в 1990 р. в Україні вироблялося близько 5 млн т сірчаної кислоти, то в 2007 р. всього 1,6 млн т.

Содова промисловість — найстаріша галузь хімічної промисловості, що виробляє соду: кальциновану, бікарбонат натрію, кау-

•140