книги РЭ архив. Часть 4 / книги РЭ часть 1 / 718239_364D2_olshanska_o_b_fashevskiy_m_i_bilokon_i_v_ta_in_regionalna_ek
.pdfрівня, структури, особливостей розвитку та функціонування соці- ально-економічних систем регіонів, а також сприяє оптимізації рішень щодо вибору варіантів і моделей регіонального розвитку.
Метод соціально-економічного прогнозування — це сукупність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних систем у майбутньому. В ньому поєднуються економіко-матема- тичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцінки, метод аналогій тощо.
Порівняльний метод використовують для зіставлення об'єктів як природних, так і перетворених у процесі господарської діяльності. В регіональній економіці застосування його є надзвичайно актуальним у дослідженнях, що стосуються визначення рівня диференціації регіональних соціально-економічних систем. Кількість ознак, за якими порівнюють регіональні комплекси, має бути значною через необхідність систематизації елементів, що їх складають, наприклад, за функціональною структурою, соціальними показниками розвитку, структурним призначенням об'єктів, за особливостями розташування та забезпечення трудовим, природним, виробничим, науково-технічним, інноваційним потенціалом.
Метод польових досліджень використовується для збирання первинної соціально-економічної інформації на місці. За його допомогою досліджують наявні соціально-економічні процеси та явища в межах регіональних господарських систем, особливості просторової диференціації рівнів господарського освоєння територій регіонів, ступеня залучення ресурсного потенціалу і впливу господарських систем регіонів на довкілля.
0^5. Основні завдання курсу «Регіональна економіка»
Трансформаційний період становлення та розвитку ринкових відносин в економіці України ставить перед регіональною економікою специфічні завдання. З урахуванням цього основні проблеми і напрями регіональної економіки ж галузі наукових знань на сучасному етапі можуть бути сформульовані як її наступні завдання:
•розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів та явищ, доповнення класичних теорій просторового і регіонального розвитку, посилення акцентів на комплексному вирішенні проблем;
•розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зок-
рема, нових парадигм і концепцій регіону, просторової організації економіки, міжрегіональних взаємодій;
•розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соціально-економічних систем регіонів, їх інфраструктурних складових міждержавного та міжрайонного значення як важливе прикладне завдання регіональної економіки;
•вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, зокрема, проблем удосконалення просторової організації регіональних соціально-економічних систем, проблем структурної перебудови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чинників та міжнародного поділу праці на розвиток галузей спеціалізації регіонів як актуальне завдання регіональної економіки;
•дослідження проблеми більш широкого та повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку господарства регіону у зв'язку з глобальним характером розвитку ринків товарів, послуг, фінансів та входженням у світову глобальну систему; необхідності функціонування за правилами цієї системи, що викликає трансформацію як національної, так і регіональних соціа- льно-економічних систем;
•необхідним завданням стає вдосконалення фінансово-еконо- мічних основ місцевого самоврядування, чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, розробка такого механізму міжбюджетних відносин щодо перерозподілу суспільного багатства між центром, районами і територіальними громадами сіл, селищ, міст та їх об'єднань, який відповідав би реалізації державної регіональної соціально-економічної політики як необхідні завдання в умовах широкого впровадження ринкових відносин ;
•вивчення соціально-економічних умов і факторів відтворення в регіонах; рівня соціально-економічного розвитку регіонів та можливості його наближення до оптимального, яке є важливим у регіональних дослідженнях;
•дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів та їх економічних зв'язків;
•аналіз економічної ефективності функціонування регіональних соціально-економічних систем, дослідження можливих шляхів підвищення вкладу регіонів через активізацію відтворення суспільного продукту і зростання доходів макроекономічних суб'єктів регіону;
•прогнозування розвитку регіональних соціально-економіч- них систем, розробка й реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку.
22
Тама 2
Н А У К О ВІ З А С А Д И Ф О Р М У В А Н Н Я
РЕ Г І О Н А Л Ь Н И Х С О Ц І А Л Ь Н О -
ЕК О Н О М І Ч Н И Х С И С Т Е М
2.1.Зміст основних понять «закон», закономірність», «принцип», «фактор», їх об'єктивний характер.
2.2.Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів.
2.3.Принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил, їх суть.
2.4.Основні етапи розвитку теорій регіональної економіки.
2.5.Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура.
2.6.Регіональний економічний простір. Його роль у формуванні соціально-економічних систем.
2.1.Вміст основних понять «закон», *" «закономірність», «принцип», «фактор», їх об'єктивний характер
Регіональна економіка — це наука, яка вивчає розміщення виробництва, територіальну організацію господарства і формування регіональних соціально-економічних систем. Вона не обмежується простим описом місць розташування підприємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без наукових основ неможливо правильно пояснити розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, формування та функціонування соціально-економічних систем регіонів. Регіональна економіка органічно пов'язана з економічними законами і закономірностями, під впливом яких вона і розвивається.
Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та суттєві взаємозв'язки й залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві. Вони відображають причинно-наслідкові
зв'язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком є однозначними, коли взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних) приводить до цілком ймовірного результату. Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил є ще недостатніми. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про сутність та особливості прояву різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі наслідки для довкілля, людини, суспільства, економіки. Володіючи знанням про початковий стан процесу та закон його'розвитку, можна однозначно передбачити результат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої є незаперечним, а результат — однозначним. Завдяки знанню законів досягається найточніше передбачення (прогнозування) стану процесів.
Люди можуть відкривати закони науки, пізнавати їх, вивчати та використовувати в інтересах суспільства, але вони не можуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові закони науки.
Економічна наука вживає термін «закон» у випадках, коли встановлені істотні, тобто найсуттєвіші залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками (результатами) їх взаємодії. Економідні_закони — це необхідні і стійкі залежності ^уцж^еконошчними явищами процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг.
Економічні закони поділяються на загальні закони, які діють упродовж усього існування людства (закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон нагромадження тощо). У конкретних економічних умовах загальні й специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Як і з^кон, вона відображає стійкі причинно-наслідкові зв'язки. Однак закономірність відбиває не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального. Таким чином, закономірності розміщення і територіальної організації суспільного виробництва — це просторовий прояв дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства. Вони являють собою їхню
модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва і розселення по території країни та її регіонів.
У даній темі висвітлюється систематизоване певним чином викладення тих закономірностей розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів, які вже найбільш вивчені й можуть використовуватися в навчальному процесі.
Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовговічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного періоду (пов'язані із способом виробництва). Із заміною способу виробництва вони втрачають силу в зв'язку з новими економічними умовами і поступаються місцем новим економічним законам.
Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економіч- ного устрою суспільства. Кожному способу виробництва властиві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні закономірності.
Політична економія визнає існування загальних економічних законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і специфічних економічних законів, характерних для однієї соціальноекономічної формації. Відповідно до них і закономірності розміщення продуктивних сил та їх територіальної організації поділяються на загальні і специфічні.
Реалізація законів і закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають керуватися суб'єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку, називаються прщщщіами. За допомогою використання науково обґрунтованих принципів у розв'язанні практичних питань господарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних законів і закономірностей.
Під факторами розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Вони впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів та є практичним інструментом вирішення економічних завдань.
Закони, закономірності, принципи і фактори мають об'єктивний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.
\2.2. Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів
Серед загальних закономірностей, як з історичної точки зору, так і з позицій охоплення всіх процесів суспільного розвитку, важливе місце займає закономірність відповідності роз-
міщення виробництва характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Кожному способові виробництва відповідає певний рівень розвитку і розміщення продуктивних сил: феодальному — локальне, замкнуте розміщення виробництва і реалізація товарів на місці; капіталістичному — вихід продукції виробництва на всю країну та за її межі. Під впливом цієї закономірності формувалися райони-виробники і райони —- споживачі готової продукції, постачальники сировини.
Закономірність територіального поділу суспільної праці.
Територіальний поділ праці — це територіальний прояв дії, у першу чергу, загального економічного закону суспільного поділу праці. На кожній території відповідно до її природних історичних та економічних умов визначаються і розвиваються в процесі розвитку господарства галузі його спеціалізації.
Територіальний поділ суспільної праці є фундаментом, на якому формуються економічні регіони, утворюються регіональні територіально-виробничі комплекси. Особливо наочно проявляється ця закономірність у межах великих країн.
Закономірність економії витрат на подолання просторового розриву між елементами виробництва. Під впливом цієї закономірності відбувається наближення підприємств до джерел сировини та до районів споживання готової продукції. На початковому етапі розвитку суспільства, коли масштаби виробництва були незначними, такі фактори, як природні ресурси, трудові ресурси і споживання продукції практично суміщалися в просторі і сфера для прояву цієї закономірності була надто вузькою, її вплив був слабким. В умовах капіталістичного способу виробництва у зв'язку з розвитком територіального поділу праці й територіальної спеціалізації промисловості та сільського господарства збільшилася і товарна продукція районів спеціалізації. Це зумовило виникнення значних перевезень продукції до споживача і необхідність зменшення транспортних витрат.
Закономірність територіальної концентрації виробництва, його комплексності й агломерації населених пунктів. Ця за-
26
кономірність відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва і розселення до скупчення їх на обмеженій території. Вона тісно пов'язана із закономірністю економії затрат праці на подолання територіального розриву між елементами та етапами виробництва і економічним законом концентрації виробництва. З розвитком виробництва посилюється також процес зосередження підприємств і населених пунктів (процес агломерації) від простої форми (зосередження кількох підприємств та поселень міського типу) до складної (формування великих промислових районів і агломерацій населених пунктів).
Дія даної закономірності проявляється у формуванні агломераційного ефекту, який відображається в тому, що близько розташовані об'єкти, якщо вони мають виробничі або технологічні зв'язки, завжди є економічно ефективнішими, ніж тоді, коли вони розміщені відокремлено, на значній відстані. Під впливом цієї закономірності формуються промислові центри, вузли, райони, які складають основу економічних регіонів, локальних, регіональних систем розселення. їх комплексний розвиток забезпечує найраціональніше використання виробничого, природно-ресурсного і трудоресурсного потенціалів.
Закономірність глобалізації і регіоналізації розвитку світового господарства та її вплив на розміщення виробництва й формування економічних регіонів. З другої половини XX ст. посилюється розвиток процесів глобалізації (утворення світових монопольних структур) і на противагу йому розвивається регіоналізація — утворення регіональних економічних союзів (блоків країн) з метою захисту економічних інтересів окремих країн і окремих регіонів у конкурентній боротьбі з транснаціональними монополіями. До таких блоків можна віднести ЄС та ін. Мета регіональних блоків — підвищення конкурентоспроможності власних виробництв, встановлення митних бар'єрів для захисту своєї економіки від напливу товарної продукції транснаціональних монополій тощо.
Під впливом вказаної закономірності відбуваються значні зміни в розміщенні світового господарства, виникають нові промислові центри, райони, зосереджуються складні і точні виробництва в найрозвинутіших країнах (у США, Японії, Франції, Німеччині, Великобританії та ін.), а екологічно брудні виробництва значною мірою переміщаються з високорозвинутих країн до країн, що розвиваються. Головні підприємства провідних галузей промисловості світу, особливо машинобудування, зосереджені в найрозвинутіших країнах, а їх філіали, особливо збиральні заводи, ство-
рюються в менш розвинутих країнах з метою перетину їх митних кордонів, уникнення митних податків і використання дешевшої робочої сили. Іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, вкладаються, в першу чергу, в розвиток гірничодобувної промисловості з метою використання цінної сировини, тоді як галузі обробної промисловості або відсутні, або досить слабко розвинуті.
Процеси глобалізації мають всезростаючий вплив і на розвиток економіки України. Великого значення набуває транспорт- но-географічне положення країни в Європі, створення на її території транспортних магістралей міжнародного значення (транзитних транспортних коридорів): трубопровідної, залізничної, повітряної і водної (Чорне море, Дунай). Під впливом іноземних компаній сформувалася мережа автозбиральних заводів, посилюється розвиток інших промислових підприємств, здійснюється будівництво нафтопроводу від Баку через Грузію — Одесу — Броди до Польщі. Процеси глобалізації мають значний вплив на розвиток металургійного й хімічного комплексів та гірничої промисловості.
Крім зазначених загальних закономірностей розміщення продуктивних сил, в окремих країнах залежно від особливостей історичного етапу їх розвитку і сучасного розвитку ринкової еконо-» міки у різній мірі проявляють свій вплив і інші закономірності. До них можна віднести такі:
•закономірність соціальної спрямованості розвитку й розміщення продуктивних сил країни та її регіонів, яка випливає з необхідності загальної соціалізації економічної системи. Особливо це стосується України, де тривалий час у радянський період інтенсивно здійснювався курс на індустріалізацію і значно стримувався соціальний розвиток суспільства;
•забезпечення високої економічної ефективності розміщення продуктивних сил з урахуванням регіональних особливостей країни, через удосконалення територіальної та галузевої структури господарського комплексу регіонів і раціональніше використання ресурсного і виробничого потенціалів;
•відповідність розміщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. В Україні необхідно забезпечити формування завершених технологічних циклів виробництва, які були розірвані після розпаду СРСР, шляхом утворення необхідних підприємств у своїх регіонах, зменшити залежність власної економіки від імпорту енергетичних ресурсів за рахунок термінового освоєння нових районів видобутку нафти і газу, вдоско-
28
налити галузеву структуру виробничих комплексів більшості регіонів;
• орієнтація в процесі вдосконалення розміщення продуктив- г них сил у регіонах на забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, яка значно залежить від підвищення її якості і від вигідного розміщення нових виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури.
Принципи то фактори розпитку і розміщення продуктивних сил, їх суть
Принципи розміщення продуктивних сил, як і закономірності, мають важливе значення. Вони є провідниками втілення в практику вимог закономірностей і за періодом існування менш тривалі. Ці принципи виражають потреби певного історичного етапу розвитку суспільства. Зі зміною часу закономірності зберігають свою дію, а принципи визначаються на новий період.
Принципи — це коротко сформульовані суспільством керівні положення, якими керується держава й суб'єкти господарювання у проведенні економічної політики в розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. До найважливіших з них доцільно віднести наступні:
Принцип раціонального розміщення виробництва — може бути здійснений у результаті всебічного врахування всіх основних факторів з пріоритетністю соціальних та екологічних. Він реалізується з урахуванням усіх чинників, які дозволяють зменшити собівартість виробленої продукції. Особливо це стосується виробництв, які споживають велику кількість сировини, електроенергії, води і тяжіють до відповідних родовищ, центрів виробництва електроенергії, джерел водопостачання та ін.
Принцип збалансованості і пропорційності — зумовлює необхідність формування оптимальної структури господарського комплексу країни і регіонів, забезпечення економічно доцільних пропорцій між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговуючими галузями. Відповідно до його вимог повинна забезпечуватися відповідність між сировинною базою, наявністю водних, земельних, енергетичних, трудових ресурсів, з одного боку, і виробничими потужностями з другого.
Принцип забезпечення екологічної рівноваги — здійснюється за умови раціонального використання природно-ресурсного потен-
29
ціалу регіону та передбачає формування екологобезпечного типу господарювання. При визначенні місць розміщення нових виробництв у промислових центрах і регіонах обов'язково повинен ураховуватись їх вплив на екологічну ситуацію.
Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей. У зв'язку з різними природними, історичними й економічними умовами регіони України, як і інших країн, поділяються на регіони з низьким, середнім та високим рівнем розвитку. Ці групи відрізняються соціально-економічними проблемами. Особливої уваги заслуговує перша група регіонів, де гостро відчуваються соціальні проблеми (порівняно низька зарплата і низький життєвий рівень, виникнення трудових міграційних потоків, посилення демографічної кризи та ін.). Виконання вказаного принципу забезпечить зближення регіонів за інтегральними показниками їх розвитку, і в першу чергу, поліпшення соціальноекономічного розвитку регіонів з низьким рівнем.
Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. Врахування його вимог означає, що кожна держава, виходячи з наявних природних і трудових ресурсів та виробничого потенціалу, визначає і розвиває галузі, продукція яких конкурентоспроможна на світовому ринку. Вимога цього принципу значно впливає на визначення галузей спеціалізації господарства регіонів України. Наша країна має великі можливості виходу на світовий ринок продукції агропромислового комплексу і машинобудування, хімічної, металургійної й інших галузей промисловості.
На розвиток і розміщення виробництва впливають різноманітні фактори. Фактор — це сукупність аргументів, причина процесу, що відбувається. В розміщенні продуктивних сил фактори впливають на вибір місця для окремих виробничих об'єктів, груп підприємств, на розміщення окремих галузей господарства, формування територіально-виробничих комплексів. Для вивчення їх доцільно об'єднати в такі споріднені групи: природно-геогра- фічні, демоекономічні, соціально-економічні, техніко-економічні та геополітичні.
Природно-географічні фактори включають рельєф, клімат, мінеральні, водні, лісові, рекреаційні ресурси та їх економічну оцінку. Для раціонального розміщення продуктивних сил необхідно визначити наявність тих чи інших ресурсів і потреби в них суспільного виробництва, охарактеризувати рельєф з точки зору його сприятливості для ведення будівництва і можливості використання земель для сільського господарства, кліматичні умови для спеціалізації рослинництва, мінеральні, водні й лісові ресур-
г ЗОІ