книги РЭ архив. Часть 4 / книги РЭ часть 1 / 718239_364D2_olshanska_o_b_fashevskiy_m_i_bilokon_i_v_ta_in_regionalna_ek

40 %), тому підлягають збагаченню. На території басейну працює Полтавський ГЗК.

Білозерський залізорудний район знаходиться у Запорізькій області. Загальні запаси руд у районі становлять понад 2,5 млрд т. Руди тут в основному багаті (понад 60 % заліза в руді) і не потребують попереднього збагачення.

Промислове значення має і Керченський залізорудний^басейн, який розташований на Керченському півострові Криму. Його загальні запаси становлять 1,4—1,8 млрд т.

Важливим компонентом сировинної бази чорної металургії є марганцева руда. Вона використовується для виплавки феросплавів, дзеркального чавуну. Марганець є важливим легуючим елементом для сталі й чавуну.

Металургійний комплекс України повністю забезпечений марганцерудною сировиною. За її запасами Україна займає друге місце в світі після Південно-Африканської республіки. Загальні запаси марганцевих руд у країні становлять понад 3 млрд т і сконцентровані в двох марганцеворудних басейнах: Нікопольському (Дніпропетровська область) та Велико-Токмацькому (Запорізька область).

Для розвитку чорної металургії Україна має також потужну паливну базу. Основним паливом у чорній металургії є коксівне вугілля (третина загальних запасів кам'яного вугілля Донбасу). Коксохімічна промисловість України працює переважно на власній сировині (понад 85 % потреби) і частково за рахунок імпортованого з Росії та Польщі коксівного вугілля.

Металургійне виробництво широко використовує нерудну металургійну сировину: м'яку вогнетривку сировину (каолін, вогнетривку і формувальну глину, формувальні піски) та міцну вогнетривку сировину (флюсові вапняки, доломіти). Більшість цієї сировини розміщується безпосередньо на території металургійних регіонів України (в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій та інших областях).

Важливим фактором розвитку і розміщення підприємств чорної металургії є наявність прісної води. Всі металургійні підприємства України використовують переважно воду Дніпра (металургійні комбінати Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинська) або його каналів: Дніпро—Кривий Ріг та Дніпро—Донбас. Частково використовується опріснена вода Азовського моря (на металургійних комбінатах Маріуполя).

Основні принципи розміщення підприємств чорної металургії України поглядають у орієнтації на сировинну базу і довізне па-

•121

ливо — металургійні підприємства Придніпров'я, на паливну базу і довізну сировину — металургійні підприємства Донбасу. Для виробництва феросплавів визначальною є наявність дешевої електроенергії.

Металургійне виробництво в Україні представлене трьома типами металургійних підприємств: металургійні комбінати повного циклу, підприємства переробної металургії та підприємства «малої» металургії. Кожний з цих типів металургійних підприємств має свої особливості сировинної бази, технологічних процесів і принципів розміщення.

Металургійні комбінати повного циклу являють собою великі підприємства, на яких поєднується виробництво коксу (як основного палива), чавуну, сталі і прокату. Основною сировиною для них є залізні й марганцеві руди, а головні принципи їх розміщення полягають у орієнтації на:

—сировинну базу (наявність залізної і марганцевої руди);

—наявність палива, тобто на запаси коксівного вугілля;

—крупного споживача та на довізну сировину і паливо. Підприємства переробної металургії — це металургійні заво-

ди, на яких переплавляють металобрухт і відходи машинобудівних підприємств (стружку). Тому вони розміщуються, як правило, з орієнтацією на сировину (металобрухт) та споживача чорних металів.

Підприємства «малої» металургії являють собою металургійні виробництва, на яких з довізного чавуну виплавляють необхідні марки сталі. Розміщуються такі виробництва поблизу або на території великих машинобудівних заводів і виплавляють марки сталі, потрібні для цих підприємств.

Наявність та особливості розміщення сировинної і паливної бази, основних споживачів чорних металів зумовили формування на території України трьох районів чорної металургії з повним циклом металургійного виробництва: Придніпровського, Донецького і Приазовського. У Придніпровському металургійному районі чорна металургія стала профільною комплексоутворювальною галуззю. Тут розміщені крупні металургійні комбінати повного циклу, які працюють на власній сировині і довізному паливі. Це основна металургійна база України. На долю Придніпровського металургійного району припадає більше половини випуску чавуну, сортового прокату, понад 60 % сталевих труб, близько 40 % сталі й коксу, 80 % видобутку товарної залізної руди і 100 % марганцевої руди. На його території діють чотири металургійні комбінати повного циклу (Запоріжжя, Дніпропетровськ,

•122

Кривий Ріг, Дніпродзержинськ), заводи переробної металургії (Дніпропетровськ та Запоріжжя), трубні заводи (Дніпропетровськ, Новомосковськ), п'ять коксохімічних заводів, два заводи феросплавів (Запоріжжя, Нікополь). У районі також сформовано три потужні металургійні вузли: Дніпропетровський, Криворізький і Запорізький.

Донецький металургійний район сформувався на паливній базі (наявність коксівного вугілля) та на довізній сировині (залізні і марганцеві руди Придніпров'я) і включає металургійні центри Донецької (без м. Маріуполь) та Луганської області. Район має великі потужності з виплавки сталі (близько 58 % усіх потужностей країни), чавуну (майже 50 %), виробництва коксу (понад 60 %), готового прокату (56 %), листового прокату (понад 74 %), металевих труб (третина).

У Донецькому металургійному районі нині працюють п'ять металургійних підприємств повного циклу (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Костянтинівка, Краматорськ), сім коксохімічних заводів (Єнакієве, Горлівка, Авдіївка, Ясинувата, Донецьк, Макіївка, Алчевськ), трубні заводи (Харцизськ, Макіївка), феросплавний завод (Стаханов) і багато інших спеціалізованих підприємств (Часів Яр, Микитівка, Докучаєвськ, Костянтинівка тощо).

Приазовський металургійний район охоплює частину Донецької області і Керченський півострів АР Крим. Головним металургійним центром тут є Маріуполь, де працюють два великі металургійні комбінати «Азовсталь» і ім. Ілліча та коксохімічний завод. У районі розвинуті всі види металургійного виробництва: доменне, сталеплавильне, виробництво прокату і металевих труб.

Металургійний комплекс Приазовського району сформувався завдяки вигідному економіко-географічному положенню щодо сировинної і паливної бази та основним споживачам чорних металів. До комплексу входять також залізорудна промисловість Керченського півострова — Камиш-Бурунський залізорудний комбінат і металургійний завод ім. Войкова в м. Керчі. З другої половини 1990-х років виробничі потужності металургійного заводу тимчасово законсервовані.

У межах указаних металургійних районів нині виробляється понад 96 % товарної продукції чорної металургії країни. Близько 4 % продукції галузі дають металургійні підприємства інших областей: Полтавської, Харківської, Одеської та м. Києва.

Згідно з новою класифікацією видів економічної діяльності до чорної металургії не належать гірничодобувна промисловість (видобуток і збагачення рудної й нерудної сировини), виробницт-

•123

во коксопродуктів та ін. Разом з тим, вона включає металеве лиття, виробництво інструменту тощо. Структура металургійного комплексу за цією класифікацією відрізняється від попередніх років (до 2000 р.) і наведена в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

Сировинну частину комплексу чорної металургії України складають:

а) гірничорудна промисловість, до якої належать підприємства, видобуваючі, збагачуючі і переробляючі залізорудну й марганцеворудну сировину;

б) коксохімічна промисловість, що охоплює спеціалізовані заводи і цехи вуглезбагачування, підготовки вугільних шахт та безпосереднього коксування для отримання металургійного коксу;

в) виробництво вогнетривких матеріалів; г) нерудна промисловість, яка включає підприємства з видо-

бування флюсових вапняків, доломітів і вогнетривкої сировини; д) феросплавна промисловість, охоплююча спеціалізовані під-

приємства з виплавки електроферосплавів та ін.; е) брухтопереробна промисловість, підприємства якої здійс-

нюють заготівлю брухту та його первинну переробку.

Головною виробничою ланкою чорної металургії є металургійна промисловість, яка складається з доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв у складі металургійних підприємств. За кількісними показниками розвитку чорної металургії Україна займає передові позиції серед «металургійних» країн сві-

•124

ту. Так, нині вона виплавляє майже 4 % світового обсягу сталі, займаючи сьоме місце після' Китаю, Японії, США, Росії, Німеччини та Північної Кореї.

За статистичними даними Україна в 2007 р. видобувала 77,9 млн т залізної руди, що на 26 % менше, ніж у 1990 році, але на 40 % більше, ніж у 2000 р. Помітно скоротилося й виробництво основних видів продукції чорної металургії України. Дані статистики показують, що виплавка чавуну в 2007 р. склала 35,6 млн т або 80 % від рівня 1990 р., сталі — відповідно 29,0 млн т і 55 %, прокату — 24,5 млн т і 54 %. Значно зменшилося за цей час також виробництво металевих труб — з 6,5 млн т в 1990 р. до 2,8 млн т в 2007 р.

Сучасний стан розвитку й особливості розміщення чорної металургії України зумовлені, в першу чергу, тим, що металургійний комплекс країни сформувався з орієнтацією на задоволення потреб у металі всього господарства колишнього СРСР. Чорна металургія, маючи великі потенційні можливості, і нині, значною мірою, залишається сировинним придатком металургійного комплексу багатьох країн світу. Це зумовлює недосконалість виробничої та технологічної структури металургії країни. І досі у чорній металургії України понад 40 % продукції припадає на енергомісткі та екологічно небезпечні сировинні види (залізо- і марганцеворудні матеріали, кокс, флюси, вогнетривкі вироби й матеріали). Через обмеження інвестицій в основний капітал металургійного комплексу більше половини їх спрямовується на розвиток сировинних потужностей і майже 40 % — на будівництво нових великовартісних об'єктів. Унаслідок цього не вистачає ресурсів на реконструкцію, технічне переоснащення та оновлення основних виробничих фондів галузі, впровадження екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій. Поряд з цим спостерігається зволікання з виведенням з експлуатації зношеного обладнання та невиконання природозахисних заходів.

Якщо кількісні показники розвитку чорної металургії України, не зважаючи на їх суттєве зниження, виводять її на передові позиції в світі, то за якісними й структурними параметрами, рівнем техніки і технологій Україна займає одне з останніх місць серед країн—виробників чорних металів. Найголовнішою проблемою чорної металургії України є її технічне і технологічне відставання від розвинутих країн. Майже всі її металургійні підприємства відзначаються високою сировинно-, паливнота енергомісткістю. Витрати на енергоресурси в цій галузі України становлять понад 40 % проти 20—25 % в Японії та США.

•125

Неефективною є і структура металургійної сировини. Всупереч світовій тенденції в Україні знижується питома вага брухту як сировини і збільшується доля переробного чавуну.

Майже половина сталі виплавляється в Україні низькопродуктивним, енерговитратним мартенівським способом (у світі в середньому цей показник становить менше 5 %), тоді як у Японії, США та Південній Кореї таке виробництво практично відсутнє. На виплавку чавуну в Україні припадає понад 60 % загальних енерговитрат металургійного циклу, а енергомісткість тонни чавуну вдвічі вища за енергомісткість тонни металобрухту. Методом безперервної розливки сталі (який був винайдений уперше в світі саме в Україні) нині розливається лише 16 % сталі, тоді як у Росії — 52 %, у світі — 83 %.

В чорній металургії України спостерігається досить низький рівень використання прогресивних технологічних досягнень і в гірничорудній промисловості. Випуск продукції на застарілому обладнанні і за відсталими технологіями призводить до високої собівартості й низької якості, а отже, і до неконкурентоспроможності продукції галузі.

Існує також незбалансованість структури виробництва та споживання продукції чорної металургії. Нині Україна виробляє металопродукції більше, ніж споживає і значну частину її експортує. Разом з цим, Україна змушена завозити для власних потреб інші види металургійної продукції, які не виробляються в країні або яких недостатньо.

Серйозним недоліком галузі є її майже повна орієнтація на експорт. Нині більше третини продукції чорної металургії України експортується, тоді як у розвинутих країнах близько 80 % продукції витрачаються на внутрішнє споживання. Недосконалою є і структура експорту металопродукції. В експорті України переважають сировинні матеріали (чавун, феросплави) та напівфабрикати (заготовки), а готовий прокат складає менше 50 % проти 90—95 % у Японії та розвинутих країнах ЄС. Таке співвідношення в експорті металопродукції особливо негативно впливатиме на економіку України в сучасний період загострення світової економічної кризи. Тому збереження позицій України на світових ринках у найближчий період залишається під постійною загрозою.

Другою важливою галуззю металургійного комплексу України є кольорова металургія. Це галузь важкої промисловості, яка включає видобуток руд кольорових; благородних і рідкісних металів, їх збагачення та переробку. Її розвиток пов'язаний із су-

•126

часною науково-технічною революцією і зумовлюється зростаючими обсягами споживання кольорових і рідкісних металів у наукомістких галузях економіки — атомній енергетиці, електронній промисловості, виробництві засобів зв'язку, ракетобудуванні, у виробництві космічної техніки тощо.

Нині Україна є монополістом на економічному просторі СНД у видобутку та збагаченні титанової руди, випускає монопольно більшу частину рідкісних металів: цирконію, гафнію, ніобію, понад 80 % трихлорсилану — сировини для виробництва напівпровідникового кремнію.

Для розвитку кольорової металургії Україна недостатньо забезпечена сировиною, особливо для розвитку алюмінієвої, цинкової, свинцевої, олов'яної та інших галузей. На власній сировині базується лише виробництво титану, феронікелю, цирконію, кремнію.

Кольорова металургія — це матеріало- й енергомістка галузь. Тому основними принципами розміщення її галузей є орієнтація на райони видобутку сировини (руд кольорових, рідкісних і благородних металів) та дешевої електроенергії. В Україні дана галузь представлена алюмінієвою, титановою, магнієвою, цинковою, нікелевою, ртутною промисловістю та виробництвом рідкісних і благородних металів.

У структурі виробництва кольорових металів провідне місце займає алюмінієва промисловість. Вона розвинута на Миколаївському глиноземному заводі, що працює на довізних бокситах, а єдиним виробником первинного алюмінію в Україні є Запорізький алюмінієвий комбінат. Вторинний алюміній виробляють у м. Свердловську Луганської області та Броварах (Київська область) на заводі алюмінієвих будівельних конструкцій, де виготовляється алюмінієвий прокат з довізного алюмінію. Розвідані запаси власних алюмінієвих руд — бокситів Дніпропетровської, Черкаської областей, нефелінів Приазов'я і алунітів Закарпаття є передумовою переходу в найближчій перспективі Миколаївського заводу на вітчизняну сировину.

Титаново-магнієва промисловість розвивається на власній сировині. Це родовища калійно-магнієвих солей у Прикарпатті (Стебник, Калуш), солоної ропи Сиваша, титанові руди Іршанського (Житомирська область) та Самотканського (Дніпропетровська область) родовищ. Магнієва промисловість України представлена двома підприємствами: гірничо-металургійним комбінатом у Калуші й титаново-магнієвим комбінатом у Запоріжжі. Виробництво легких металів — алюмінію, титану, магнію досить енергомістке. Тому головним чинником у їх розміщенні є наяв-

•127

ність джерел дешевої електроенергії (Дніпровська ГЕС та Запорізька АЕС).

Нікелева промисловість в Україні представлена Побузьким нікелевим заводом (Кіровоградська область), який працює на місцевій сировині.

На базі місцевих покладів кіновару (Микитівське родовище) донедавна працював Микитівський ртутний комбінат у Донецькій області, який мав повний цикл виробництва (від видобутку руди до готової продукції). Нині це родовище майже вичерпане, а відсутність попиту на ртуть і великі витрати на її виробництво призвели до тимчасового припинення роботи комбінату.

Золотодобувна галузь в Україні розвивається на базі Мужієвського родовища в Закарпатті. Перспективні родовища відкриті також у Дніпропетровській і Кіровоградській областях.

У м. Костянтинівці (Донецька область) на довізній сировині працював цинковий завод. Нині тут зі вторинної сировини виробляють лише свинець. На довізній сировині діє єдиний в Україні виробник латунного і мідного прокату в м. Артемівську (Донецька область).

Провідною галуззю кольорової металургії України є також промисловість рідкісних металів (виробництво цирконію, ніобію, гафнію) та напівпровідникових матеріалів (напівпровідникові і надчисті метали — кремній, германій, арсеніди та фосфіди галію й індію). Основні центри цієї галузі — Вільногірськ (Дніпропетровська область) і Світловодськ (Кіровоградська область).

Єдиним в Україні виробником електродної продукції (вугільні графітні електроди) є ВАТ «Укрграфіт» у м. Запоріжжі.

Серед значних виробників продукції кольорової металургії України — також Світловодський комбінат твердих сплавів тугоплавких металів (Кіровоградська область), який виготовляє воль- фрам-кобальтові, титан-вольфрамові і безвольфрамові сплави та вироби з них.

У виробництві кольорових металів в Україні майже відсутні замкнуті технологічні цикли і має місце незбалансованість між потребами та забезпеченістю її господарського комплексу окремими видами кольорових металів. Подальша трансформація кольорової металургії передбачає розширення власної сировинної бази, технічне переоснащення галузі, впровадження матеріалота енергозберігаючих технологій.

Металургійний комплекс України з його застарілими технологіями переробки сировини спричиняє найголовнішу загрозу навколишньому середовищу. У 2007 р. обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферу (пилу, оксидів азоту і вуглецю, сір-

1.28

чистого газу, сірководню, вуглецю, фенолів, кислот тощо) складали 1,4 млн т, з яких більше 90 % утворюється на підприємствах чорної металургії. А в цілому на долю металургійних підприємств припадає більше половини всіх викидів в атмосферу. Особливо сильному забрудненню піддаються Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська області, а в містах Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя склалася вкрай важка екологічна ситуація.

Заходи з реформування гірничо-металургійного комплексу України спрямовані на:

•технічне і технологічне переозброєння (переоснащення) основного виробництва;

•покращення інвестиційного клімату шляхом збільшення капітальних вкладень на реконструкцію і технічне та технологічне оновлення основних виробничих фондів металургійних підприємств;

•широке впровадження у виробництво нових прогресивних технологій виплавки металів;

•технічне оновлення і реконструкцію доменного виробництва;

•збалансування структури виробництва й споживання металопродукції шляхом підвищення виплавки легованих і високолегованих сталей, швидкоріжучої сталі, чорної та білої жерсті, фасонних профілів прокату, що сприятиме зменшенню її імпорту;

•удосконалення структури металопродукції збільшенням частки металу підвищеної якості (виробництво білої жерсті, прокат з антикорозійним покриттям, холоднокатний тонкий лист тощо);

•поліпшення структури металургійної сировини шляхом зростання питомої ваги металобрухту;

•переорієнтування експортної політики на зменшення експорту металопродукції та розширення використання її для потреб господарського комплексу України;

•збільшення в структурі експорту металургійної продукції з високим ступенем переробки (готовий прокат);

•впровадження ресурсота енергозберігаючих технологій виробництва;

•вдосконалення існуючих та впровадження нових природоохоронних технологій;

•створення ефективних технологій переробки відходів виробництва (шлаків, шламів);

•реконструкція системи водопостачання металургійних підприємств для зменшення обсягів споживання технічної води і припинення скидання неочищених вод основними металургійними підприємствами.

•129