186_osnovy_teorii_g
.pdf270 |
Основи теорії ґендеру |
дання, формує й закріплює уявлення про “природність” цього різновиду ґендерного “партнерства”.
Стереотипи в ЗМІ. Способи висвітлення суспільно значущих проблем також обмежуються самими умовами медійного виробництва.
Необхідність опрацьовувати значні обсяги інформації за браку часу, обсяги якого ще зменшуються з виникненням нових технологій зв’язку, призводить до неминучої схематизації в роботі з інформацією, що особливо негативно позначається на висвітленні нетипових суспільних ситуацій чи подій.
Стереотипне висвітлення таких подій чи ситуацій спричинене і тим, що й культура суспільства певною мірою зацікавлена в такому структуруванні, оскільки будь-який акт пізнання починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного, повсякденного, наявного в суспільстві як норма. Відтворення відомого потребує меншої напруги, аніж засвоєння незвичних розумових ходів та зміна повсякденних орієнтирів.
І сама система соціальних інститутів завжди зацікавлена в підтримці стану соціального консенсусу, а тому сприяє дії та подальшій трансляції вже наявних сформованих у суспільній психології й свідомості стереотипів.
Ґендерна стратифікація, як один з базових поділів суспільства й підґрунтя його соціальної організації, є складником такого консенсусу. Саме тому ґендерно-стереотипне висвітлення суспільних ролей та образів жінок і чоловіків дуже характерне для масмедій.
Непоодинокі випадки прямого ґендерного насильства, демонстровані з телеекранів, доповнюються мережею образів “чоловічого” та “жіночого”, якими просякнута медійна реальність. Різні політики репрезентації фемінного й маскулінного потребують аналізу медійних стратегій, завдяки яким формується та підтримується патріархатна культура.
Публічний простір, традиційно чоловічий, історично тривалий час сприймав жінку як девіацію. Сфера приватного натомість була маркована як переважно жіноча.
Ґендер і ЗМК |
271 |
Як наслідок, стереотипне висвітлення жінок і чоловіків у масмедіях є доволі потужним: воно містить подвійний стандарт оцінки суспільного внеску людини, залежно від її статі, різне оцінювання мотивації однакового вчинку чоловіка та жінки (як мотивованого обов’язками перед суспільством для чоловіка; як саможертовний, особистий, мотивований обов’язками перед родиною – для жінки) тощо. Такі стереотипи сприйняття, а отже, й висвітлення жінок і чоловіків представники масмедій застосовують і несвідомо, та навіть тоді, коли вони не є визначеними політикою певного засобу масової інформації.
Масмедії в цих випадках постають як інструмент соціального контролю: цю функцію вони здійснюють, впроваджуючи суспільно легітимовані цінності, норми та зразки ґендерно бажаної поведінки.
Суспільний консенсус та ЗМІ. Масмедії декларують ідео-
логічну нейтральність, об’єктивність та незаангажованість як головні принципи не лише своєї діяльності, але й свого існування як соціального інституту. Всупереч цьому, проявом ідеологічної заангажованості щодо ґендеру є та надзвичайна єдність, яку демонструють ЗМІ, коли йдеться про висвітлення жінок на їхніх шпальтах, у радіота телепрограмах.
Масмедії апелюють до певного “загальноприйнятого” спектра поглядів, “узгодженого” бачення цінностей, які лежать в основі суспільства та його функціонування. Ця суспільна “згода” приховує наявну апеляцію до ієрархічно вибудуваного суспільного устрою з його виразною ґендерною асиметрією.
На думку багатьох дослідників, така орієнтація ЗМІ на відтворення наявного статус-кво, на суспільну згоду, передбачену існуючим суспільним устроєм, зумовлена завданнями одночасного охоплення значних аудиторій з різними поглядами на життя та політичними уподобаннями. Зміст розрахованих на увагу якнайбільшої кількості глядачів та максимальне вилучення прибутку продуктів масмедій, особливо телебачення, є схематичним. Він тяжіє до найбільш спрощених форм вираження найпоширеніших явищ, які стосуються людини та суспільства, прагнучи
272 |
Основи теорії ґендеру |
стати їх своєрідним “спільним знаменником”. Це змушує медії подавати й транслювати панівні в суспільстві позиції та ідеї як такі, стосовно яких погоджуються всі члени суспільства самим фактом належності до нього, що спричиняє одноманітність, брак альтернативних думок та оцінок подій, що виходили б за рамки “загальноприйнятого” спектра.
ЗМІ та “громадська думка”. Засоби масової інформації є способом надання своїй аудиторії певної визначеної спрямованості, закріплюючи її індивідуальні позиції в чітких рамках колективних уявлень. “Усереднені” позиції з переліку визначених питань, оприлюднених ЗМІ, змушують аудиторію сприймати їх як позиції “більшості” та безпосередньо впливають не стільки на їхню думку, а передусім на готовність її публічно висловлювати та обстоювати.
Як стверджувала відома дослідниця з ФРН, Етель Ноель-Ной- ман, ЗМІ в цьому сенсі дуже впливають на суспільну думку [7].
Безперервна масована подача повідомлень ЗМІ, що, попри декларовані принципи плюралізму, відрізняються уніфікованістю пропонованої картини висвітлюваних подій, призводять до обмеження можливостей вибору для глядачів, читачів і слухачів
–їм просто ні з чого вибирати.
Вуніфікованій картині висвітлюваних суспільних подій в аудиторії виникає враження, що більшість членів суспільства дотримується думки, представленої ЗМІ. Саме ця думка стає впливовою при формування індивідуальних думок членів суспільства. При виникненні певного спірного питання, як вказує Ноель-Нойман, люди намагаються вияснити наявний розподіл думок. Якщо виявляється, що панівна позиція відрізняється від їхньої, то вони, побоюючись ізоляції, схиляються до мовчання.
Починає діяти так звана “спіраль мовчання”. Під впливом несприятливого “клімату думок” ця тенденція проявляється в разі, коли людина виявляє, що в загальному розкладі суспільної думки її позиція з часом не укріплюється, а послаблюється.
Ефект цих двох проявів “спіралі мовчання” спричинює ще один: мірою того, як люди, що дотримуються альтернативної дум-
Ґендер і ЗМК |
273 |
ки, не обстоюють та не заявляють її, все більша кількість людей починає вважати, що такої думки просто не існує. А отже, немає потреби висловлювати й активно обстоювати її. В результаті такого впливу ЗМІ активні дискусії щодо суперечливих питань мають тенденцію стихати, а сама громадська думка – уніфікуватися.
Виникає враження консолідації за мовчання тих, хто лишився зі своєю особливою думкою.
Вплив масмедій. Вплив ЗМІ є особливо дієвим у ситуаціях соціальної дезорганізації. Порівняно зі стабільними суспільствами, де потреба в оперативній інформації, що надається ЗМІ, є відносно помірною, у суспільствах, що зазнають істотних змін, така потреба в інформації про нову формовану соціальну реальність значно зростає, оскільки вона дозволяє пристосуватися до нових соціальних умов. При цьому посилюється вплив ЗМІ на свідомість та поведінку людей загалом, а масмедійні продукти набувають пріоритетної ролі як джерело нових нормативних зразків.
ЗМІ можуть конкурувати із впливом традиційних соціальних інститутів, таких як система освіти, сім’я, церква.
Як відзначали Г. Блумер та М. Маузер [10], як джерела ідей та життєвих схем вони набувають особливої ваги там, де не спрацьовують інститути, що традиційно передають від покоління до покоління соціальні установки, правила поведінки. Така “освітня” функція масмедій зумовлена їх сумарним впливом як джерел зразків і правил соціальної поведінки, ідей про реальність, уявлень і наслідувань.
Це дозволяє розцінювати масмедії як систему “виробництва колективних моделей поведінки”. Як свідчать численні дослідження, присвячені репрезентаціям статей у ЗМІ, нормативні зразки “жіночого” та “чоловічого” нині кардинально змінюються, часто позначені “негативною канонізацією” жінок і конкурують з номінальною рівноправністю людей обох статей, зокрема, закріпленою законодавчо.
Запити аудиторії. Масмедії існують завдяки запитам та очікуванням публіки – реальним чи уявним. Щоб відповідати цим очікуванням, вони вочевидь повинні працювати відповідно
274 |
Основи теорії ґендеру |
до правила “Давати те, чого хоче аудиторія” та виражати те, на що насамперед орієнтована увага зверненої до них її більшості.
Однак ця аудиторія різниться за соціальними, демографічними та етнічними ознаками; представники різних таких категорій, і в суб’єктивному, й у буквальному значеннях, живуть у різних соціальних світах та різних реальностях.
Специфіка діяльності масмедій, зорієнтованих на трансляцію панівних у певному суспільстві поглядів на визначений перелік проблем, визнаних як загальні, суспільно-важливі, може призвести до ігнорування конкретного типу інформаційних потреб аудиторії, пов’язаного з її соціо-статевими, етнічними, соціальнодемографічними, освітніми й іншими ознаками.
Зокрема, ґендерні відмінності по-різному визначають життя людей: будь-яка життєва сфера обертається для кожної зі статей не однаково, їхні ролі відрізняються як у домашньому господарстві, так і в доступі до професій, участі в політиці та можливостях економічної діяльності. Різний досвід та цінності людей часто зумовлюються саме їх статевою належністю.
Відповідно, й до повідомлень і текстів масмедій глядач/глядачка підходить із власними “значеннєвими структурами”, що кореняться в його чи її досвіді й ідеях. Різні ґендерні групи (так само, як і люди, що належать до різних субкультур, наявних у соціальному просторі) сприймають медійні повідомлення порізному.
Кодування та декодування медійних текстів. Множин-
ність змістів медійних текстів (їх полісемія) стає суттєвою характеристикою ЗМІ, що й робить їх популярними серед найширших соціальних верств, у різних соціальних ситуаціях та поміж людей із різними рамками розуміння, застосовними до одного й того ж медійного змісту.
У медійному повідомленні формується різниця між змістом, закладеним у ньому (навіть коли це повідомлення опосередковане конвенційними, отже, впізнаваними жанрами, як-от “новини”, “спорт”, “поп-музика”, “мильна опера”, “детектив” тощо, не зва-
Ґендер і ЗМК |
275 |
жаючи на використання загальної для всіх мовної системи), та тим, що його “декодує” глядач або слухач.
Таке “декодування” повідомлень аудиторією спроможне набувати цілком відмінних, навіть зворотних, від передбачуваних значень: різноманітність змістів і наявність “інтерпретаційних спільнот” приводять дослідників до висновку про першість аудиторії, споживача інформаційного повідомлення у визначенні його змісту [15].
Хоча комунікатор “кодує” повідомлення, зокрема й з певною ідеологічною метою, отримувач не обов’язково декодує його в незміненому вигляді. Споживачі інформації можуть опиратися і протистояти ідеологічним впливам, застосовуючи альтернативні чи опозиційні стратегії читання або перегляду, відповідно до власного досвіду й поглядів. Як стверджує Фіске, “ [медійні] тексти – це продукти своїх читачів. [Телевізійна] програма стає текстом у момент читання, тобто коли її взаємодія з однією з її численних аудиторій активує які-небудь змісти/задоволення, які вона здатна викликати” [14].
Так, телеглядач/телеглядачка завжди робить свій внесок у вибудовування змісту такого тексту на основі власного життєвого досвіду.
Засоби масової інформації та засоби масової комунікації.
Як стверджував, зокрема, М. Маклюен, масмедії змінюють не стільки установки, скільки зразки мислення та сприйняття сві-
ту: важливе не те, що повідомляють засоби масової комунікації, а те, як вони це роблять [5].
Він постулював особливу залученість споживачів медійної продукції до створення медійної реальності, а саме: “мозаїчність” сприйняття та особисту причетність. Скажімо, телеглядач глибше занурений у комунікативний процес, аніж споживачі друкованих або ж аудійних масмедій. Мозаїчність подаваної телебаченням інформації потребує ширшої залученості й більшої глядацької уваги [18]. Глядач постійно змушений “збирати воєдино” в своїй свідомості картинку. Телебачення також породило
276 |
Основи теорії ґендеру |
телевізійний пульт і блукання каналами, що зробило ще очевиднішою участь користувача.
Загалом, на його думку, з розвитком технічних засобів зв’язку й прискорення збору та поширення інформації слухач та особливо глядач дедалі більше залучається до реконструкції та зведення воєдино подієвих ”картинок” реальності медій. ЗМК просто-таки вимагають участі глядача в цьому комунікативному процесі, уже не дозволяючи йому відстороненого “погляду”.
Ці процеси інтерактивного за своєю суттю спілкування зумовили переосмислення поняття засобів масової інформації (означення, в якому домінує процес одностороннього “інформування” масової аудиторії) як засобів масової комунікації.
Пізніше інтерактивність почали розглядати як основний принцип комунікативної організації в комп’ютерних медіях.
Як виявили пізніші теоретики масмедій, телебачення, радіо та преса як засоби комунікації не зовсім відповідають класичній формулі комунікативного акту, що її запропонував Р. Якобсон (“відправник” – “повідомлення” – “одержувач”). Для цих різновидів масмедій взагалі байдуже, чи їхнє повідомлення отримає бодай один адресат. Вони не тільки не вимагають відповіді, але й унеможливлюють її. Як полемічно стверджував Ж. Бодріяр, “характерною рисою масмедій є те, що вони постають як антипровідники, що вони не транзитивні, що вони антикомунікативні: якщо ми приймемо означення комунікації як обміну, як простору взаємозв’язку слова та відповіді, а отже, й відповідальності...” [1].
Інакше кажучи, стверджував він, коли ми визначаємо комунікацію як щось інакше, ніж просто передання-приймання інформації, то остання має бути оберненою за формою. Натомість вся сучасна архітектура масмедій полягає, на його думку, в тому, що “...вони є тим, що назавжди забороняє відповідь, що унеможливлює процес обміну (хіба що в формах симуляції відповіді, котрі самі інтегровані в процес передавання інформації, що однак нічого не змінює в односпрямованості комунікації) [1].
Все це давало підстави Ж. Бодріяру характеризувати традиційні масмедії як “мовлення без відповіді”. Натомість для здійс-
Ґендер і ЗМК |
277 |
нення мережевої комунікації, на відміну від докомп’ютерних медій, необхідність відповіді є принциповою, оскільки комп’ютерні медії дозволяють стверджувати про передання повідомлення лише тоді, коли його отримають. У цьому сенсі лише комп’ютерні мережі можна повноправно називати засобами комунікації, що повністю визначено їхньою технологією.
Як відзначають дослідники, порушення монополії на мовлення, яку мають некомп’ютерні медії, вилучають із їхньої теорії дискурс влади, основоположний для теорії масмедій у цілому: “різоматична” структура мережі не допускає можливості встановлення владних відносин, що вимагають як умови існування жорсткої опозиції центру та периферії.
Ґендерний аналіз масмедій. Дослідження ґендерних аспектів масмедій, як ми намагалися продемонструвати, зачіпають фактично кожен аспект взаємозв’язку медій та культури.
Основні напрямки вивчення такого зв’язку передбачають: 1) вивчення способу конструювання ґендеру в текстах медій; 2) ґендерні аспекти виробництва інформації; 3) теорію диферентційованого культурного прочитання; 4) проблеми кодування/ декодування текстів медій.
Одним із чільних аспектів вивчення ґендеру в теоріях комунікації є те, як конструюється ґендер у текстах медій.
Здійснювані в його межах дослідження аудиторії медій і способів сприйняття їх змісту продемонстрували серйозні ґендерні розбіжності, передусім у способах використання медій та в значеннях, якими наділяються тексти медій [6]. Такі розбіжності досліджуються, за Д. Маквейлом, у межах стереотипних соціальних ролей, типового повсякденного досвіду, аналізу того, як соціальна стать впливає на наявність та використання часу.
Різні типи змісту медій, за ним же, як і їх виробництво та використання, вивчаються в зв’язку з характером вираження ґендерної ідентичності та відповідними розбіжностями в “прочитаних” смислах і задоволенні, отримуваних від медійної продукції. Вони передбачають також вивчення можливостей “опозиційного прочитання” таких текстів.
278 |
Основи теорії ґендеру |
Ґендерні підходи порушують питання про зміни в змісті медійних повідомлень, можливості їх трансформацій у напрямку ґендерного партнерства. Це питання про те, “чи можуть вибір та інтерпретація медій привести до якихось змін, ставши частиною спротиву жінок у соціальній ситуації, яка досі характеризується структурною нерівністю” [6].
Для вітчизняних досліджень масмедій цей напрямок ґендерного аналізу також є основним.
Вивчення змісту та способів функціонування ґендерних стереотипів у масмедіях, їх відповідності чи невідповідності реаліям суспільства, котре трансформується, образи жінок і чоловіків у ЗМІ та їх видозміни порівняно з попередніми етапами суспільного життя, специфіка висвітлення жінок і чоловіків засобами масової інформації й тенденції такого висвітлення у нашому суспільстві та світі, ґендерна асиметрія в масмедіях тощо стали темами активних наукових і громадських дискусій.
Загалом вивчення ґендерних аспектів масмедій та їх аналіз має на меті зробити прозорими та явними ґендерні асиметрії символічного відтворення реальності, яку вони презентують.
Ґендер і ЗМК |
279 |
Використана література:
1.Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. М.: Институт экспериментальной социологии. – СПб.: Алетейя, 1999.
2.Кретов Б.Е.Средства массовой коммуникации – элемент политической системы общества // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 1.
3.Крото Д., Хойнс У. Медиа и идеология // Контексты современности ІІ. Хрестоматия. Изд 2-е. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 2001.
4.Ленуар Р. Социальная власть публичного выступления // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. – М.: Институт экспериментальной социологии, СПб.: Алетейя, 1999.
5.Маклюэн М. Понимание Медиа: внешние расширения человека. – Москва – Жуковский: “Канон-Пресс-Ц”, Кучково Поле, 2003.
6.Маккуэйл Д. Теория массовой коммуникации // Контексты современности-2. Хрестоматия. Изд. 2-е. – Казань: Изд-во Казанского университета, 2001.
7.Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996.
8.Полуэхтова И.А. Телевидение и общество: теоретические подходы и социальные модели. – 2001.
9.Пэнто Л. Философская журналистика // S/Л’97. Социо-Логос постмодернизма. Альманах Российско-французского центра социологических исследований ИС РАН. – М.: Институт экспериментальной социологии, 1996.
10.Тарасов К. Проблема влияния СМИ // Киномеханик. – 1999.
– № 7 – 10.