186_osnovy_teorii_g

260 Основи теорії ґендеру

1 Кількість осіб підрахована автором.

Рада Європи збирає регіональні європейські конференції з ґендерних питань, куди запрошують міністрів з рівних прав і можливостей. Саме так називають посади міністрів у сучасному розумінні Ради Європи. На конференції приїздять і міністри, які очолюють міністерства з традиційними назвами турботи про становище жінок або сім’ю, про материнство й дитинство, але слід розуміти, що своїм приїздом і підписами під прийнятими там документами вони підтверджують орієнтованість на ґендерні підходи, голосуючи за рішення ґендерного змісту. Така суперечливість часу поступово розв’язуватиметься входженням усе більшої кількості держав Європи до європейського простору, підвищенням ґендерної культури в країнах і розвитком у них демократії, усвідомленням ролі державного управління в цих процесах як прискорювального й організаційного чинника.

Творення державних структур, які б займалися проблемами рівних прав і можливостей, є новим у суспільному житті України. Цей процес відбувається напружено й нерішуче, дискретно та вузьковпливово. Щойно на початку ХХІ століття він набрав темпів. У системі структур Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді створене управління ґендерної та сімейної політики, в якому виділено підрозділ – відділ з питань ґендерної політики.

Ці перші кроки є показником структурних зрушень у країні в напрямку управління ґендерними процесами.

маскулінності й фемінності. Цей процес потребує визрівання, формування, а також ґендерного виховання. Ґендерне виховання

– це процес цілеспрямованого систематичного прищеплення особам обох статей способів і форм паритетності у відносинах, моральних і правових норм рівності, рівноправності, взаємоповаги, врахування як спільного, так і відмінного, що властиво жінці й чоловікові, а також формування вільної особистості з ґендерним світоглядом і навичками ґендерно орієнтованої поведінки.

Ґендерне виховання лежить в основі формування ґендерної культури особистості, яка є важливим чинником у творенні ґендерного середовища та ґендерного клімату співжиття в системі організації й управління на різних рівнях. Ґендерна культура самовираження й самоутвердження жінки й чоловіка є важливим підґрунтям у формуванні й реалізації ґендерної політики, яка є важливим складником у системі всіх політичних перетворень у країні, регіоні й світовому співтоваристві.

Використана література:

1.Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Інформа- ційно-аналітичне видання. – К., 2002.

2.Пакт розвитку Тисячоліття. Millenium project. – 2004.

3.Стратегічна панорама. – 2003. – № 3-4.

4.Третій сектор в Україні: проблеми становлення. – К., 2001.

5.Цілі розвитку Тисячоліття. Україна. – К., 2003.

Розділ 9. ҐЕНДЕР І ЗМК

Наявні в суспільстві проблеми ґендерної нерівності мають своє масмедійне відображення.

Часто саме засоби масової інформації, що відіграють визначальну роль у формуванні суспільної думки стосовно важливих суспільних проблем, формують і закріплюють у масовій свідомості визначені норми ґендерної поведінки, продукують ґендер- но-стереотипні образи жінок та чоловіків, які постають на сторінках друкованих видань, у телета радіопросторі. Образи жінок, створювані й трансльовані ЗМІ, часто сповнені ґендерних упереджень та є сексистськими.

Ця ситуація стала полем дослідження для багатьох фахівців

угалузі ґендеру. Збігаючись із розвитком ґендерних досліджень

україні, залученням до поля наукового вивчення ґендерних відносин у суспільстві – теми, що була табуйованою для радянської наукової думки, з одного боку, та явних трансформацій медійного поля, набуття засобами масової інформації нових, порівняно з попереднім радянським періодом, функцій, видозміною самих способів функціонування медій – з іншого, ґендерні питання в масмедіях почали усвідомлюватись як перетин низки метатеоретичних підходів, як у галузі ґендеру, так і комунікативістики.

Фіксуючи стан вивчення ґендерних проблем у масмедіях, дослідження в цій галузі зосереджувались передусім на вивченні змісту масмедійної продукції з позиції ґендеру. У поле наукового осмислення та відповідного аналізу потрапили: проблеми репрезентації чоловіків і жінок масмедійними засобами, зміна образів жінок та чоловіків, що їх подають ЗМІ, проблеми ґендерних стереотипів у них, типологізація ґендерно-стереотипних зображень людей залежно від їхньої статі. Значну частину таких робіт присвячено ретроспективним оглядам ґендеру в масмедіях (оскільки ця тематика в радянські часи практично не входила до наукового вивчення).

Окремою темою дослідницького зацікавлення в цій царині стали ті перетворення, яких зазнали образи жінок та чоловіків у ЗМІ.

Радянський лад, із його соціальним замовленням на активні ролі жінок у публічній сфері (передусім на ринку праці) та егалітарною ідеологією, відповідно визначав способи висвітлення жінок засобами масової інформації. Цьому сприяла й специфіка принципів функціонування масмедій за радянської доби; із притаманною їм суворою системою контролю над комунікативними інститутами та такою ж жорсткою ідеологічною визначеністю – джерела інформації мали слугувати інтересам держави, а не суспільства чи мас. А участь у суспільному виробництві, за теоретичними положеннями марксизму, була вирішальною умовою, що мала визначати соціальний статус жінки.

Сучасні трансформації вітчизняних комунікативних інститутів характеризуються їх повільним поворотом до так званої лібертаріанської моделі (В. Шрамм, Ф. Сіберт і Т. Пітерсон) з приватною власністю на інформаційні засоби в умовах вільної конкуренції ідей [8]. Лібертаріанські ідеї декларують право всіх людей на знання як природне, ґрунтуючись на принципах свободи інформації – як свободи її вільного поширення, так і свободи отримувати необхідну інформацію. Оскільки ж ці моделі, як відзначають фахівці, є нормативними, вони не завжди й не в усьому відповідають реаліям, що ми й спостерігаємо.

Незаангажованість та об’єктивність масмедій. Принци-

пи незаангажованості та об’єктивності у функціонуванні масмедій (що номінально передбачають прямий контроль влади над ЗМІ, цензуру діяльності медій, визначення змісту інформаційних повідомлень тощо) піддавали сумніву як багато зарубіжних дослідників, так і сучасні вітчизняні фахівці. Визначальна, конститутивна ознака масмедій – принцип свободи слова – навіть за їх унезалежнення від держави чи від політичної влади активно коригується економічним характером, якого все більше набувають масмедії. Підкоряючись законам ринку та пріоритетові прибутку перед абстрактними принципами, що лежать в основі їх власного функціонування, діяльність сучасних ЗМІ дозволяє роботи ви-

останніх категорій, хоча вони є безумовною меншістю серед членів суспільства [3].

Конструюючи образ реальності, медії зображують суспільство позбавленим соціальної різноманітності, зосереджуючись головно на діях і вчинках політичних, фінансових, культурних еліт (представлених переважно чоловіками). Відповідно, нерівномірність презентації соціо-статевих груп в масмедіях відбиває ґендерну стратифікацію суспільства та способи нерівного розподілу економічних, політичних і культурних ресурсів серед представників цих двох ґендерних груп.

Узагальнюючи, можна сказати, що масмедії символічно відтворюють сформовані в суспільстві ієрархії ґендерної нерівності.

Цей висновок контрастує з базовими принципами функціонування масмедій, які передбачають об’єктивність та незаангажованість ЗМІ як медіатора, провідника поміж різними суспільними секторами.

ЗМІ як ідеологія. Роль масмедійної комунікації є номінально посередницькою, навіть “другорядною”: журналісти начебто лише описують те, що відбувається на їхніх очах та поза їхньою участю.

Водночас масмедійна комунікація виражається у виборі – співбесідників, “зірок”, заголовків на шпальтах газет.

Наявний при цьому факт класифікації, що її здійснюють масмедії зазвичай лишається поза увагою: як стверджує Л. Пенто, ролі “критика” і “творця” в особі представника масмедій зливаються [9]. Притаманний журналістам статус “особливого учасника” важливих суспільних обговорень дає їм підстави формулювати запитання, оцінювати компетентність фахівців, інтерпретувати; дає владу вказувати на тих, з чиєю думкою варто рахуватися, а з чиєю ні. Специфічну “владу оцінювання”, яка в попередні епохи належала (нечисленним) інтелектуалам, нині мають масмедії.

Як наслідок, ЗМІ набувають функцій інстанції, яка вирішує, що вартує публічної уваги, а що – ні, і що взагалі є допустимим для публічного обговорення.

стає ареною боротьби різноманітних соціально-політичних, соці- ально-економічних угруповань за можливість доступу до масової аудиторії заради поширення та впровадження своїх уявлень про суспільне облаштування. В цьому сенсі соціальне значення масмедійних матеріалів полягає в тому, що вони є елементом та умовою здійснення символічної боротьби за легітимацію уявлень про соціальну реальність.

Соціальні проблеми та їх конкуренція. Оскільки “пропуск-

на здатність” публічних арен (до яких належать передусім ЗМІ, але також і увага й час політиків та громадськості) обмежена, то відбувається постійний відбір суспільних проблем, приймаються рішення про те, які з них наразі є найважливішими, варті уваги, висвітлення та розв’язання, потребують чи ні певних дій.

Дуже важливим стає час, що його виділяють медії на висвітлення тієї чи іншої суспільної проблеми: чим частіше її висвітлюють, тим значущішою і вагомішою вона постає для громадської думки.

С. Хілгартнер і Ч. Л. Боск порушують питання про критерії, за якими уможливлюється визнання певної соціальної проблеми як суспільно значущої. Вони виділяють внутрішні критерії – її відповідність інтересам політичних еліт і сформованим культурним пріоритетам та зовнішні – драматичність, наявність інформаційних приводів, новизну. Ситуації, що відповідають цим критеріям, набувають статусу серйозних соціальних проблем і потрапляють у поле уваги політиків, журналістів та експертів. Натомість проблеми, що є не менш суспільно загрозливими та небезпечними, але не відповідають цим критеріям, опиняються поза суспільною увагою, а їх розв’язання унеможливлюється [12].

Цей підхід яскраво ілюструє причини, через які проблеми ґендеру так рідко висвітлюють у масмедіях. Вони контрастують як з інтересами політичних еліт (представлених передовсім чоловіками), так і з традиціоналістськими уявленнями про ролі статей, що нині переживають свій ренесанс. Повсякчасна присутність у символічному просторі таких традиціоналістських підходів до проблематики статі, як і частість їх інформаційного по-