1. Сутність, принципи, види та роль страхування

2. Страховий ринок

3. Галузі страхування

4. Перестрахування і співстрахування

5. Доходи та витрати страховика

1. Сутність, принципи, види та роль страхування

В умовах ринкових відносин у зв'язку з ускладненням відносин суб'єктів господарювання, збільшенням масштабів і посиленням концентрації виробництва ступінь ризикованості в суспільстві наростає. Як наслідок, виникає об'єктивна потреба у страхуванні як ефективному засобі забезпечення економічної безпеки суб'єктів господарювання і життєдіяльності людей у разі збитків від ризикових обставин, зумовлених природними явищами (стихійними лихами) та нещасними випадками, що загрожують життю, здоров'ю та майну людини.

У Законі України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП зазначено, що страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (страхового випадку), визначеної договором страхування чи чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (внесків, страхових премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розкривають через її функції:

• ризикову (відшкодування), тобто матеріальна відповідальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику;

• заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору;

• попереджувальну (превентивну), тобто фінансування заходів для зменшення наслідків страхових подій;

• контрольну (державний нагляд та внутрішній аудит);

• ціноутворення (тарифікація).

Принципи, на яких базується здійснення страхової діяльності, такі:

1. вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;

2. страховий ризик — потенційна можливість збитку чи втрати доходу при настанні визначених подій;

3. страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4. максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання;

5. страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком, що відбувся;

6. застереження, тобто включення до договору страхування особливих клаузул. Франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

7. суброгація (зустрічний регресний позов) означає можливий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

8. диверсифікованість, тобто законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності.

Відповідно до названих критеріїв (якісних ознак) методологія передбачає класифікацію страхування за такими ознаками:

— за історичною ознакою, що передбачає виділення етапів еволюції законодавства зі страхування:

а) до 1993 р., тобто вихід України із системи Держстраху СРСР;

б) 1993—1996 рр. — початок формування національної системи страхування незалежної України в умовах різноманітних організаційних форм страхування (від прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування");

в) з 1996 р. — зміцнення фінансових основ діяльності страхових компаній (після затвердження Закону України "Про страхування");

— за економічними ознаками:

а) залежно від спеціалізації страховика (страхування життя і ризикове страхування);

б) за об'єктами страхування (особисте та майнове страхування, страхування відповідальності);

в) за родом майна (автотранспортне, морське, авіаційне, космічне, кредитне, вогневі ризики);

г) за статусом страхування (захист інтересів громадян —фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб);

д) за статусом страховика (державне, взаємне, комерційне);

— за юридичними ознаками:

а) за ліцензованими видами страхування;

б) за формами проведення страхування (добровільне, обов'язкове).

Обов'язкова форма страхування здійснюється за такими ознаками:

1. установлення законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники —вносити належні страхові платежі (перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок установлення тарифних ставок; надане право їх диференціації на місцях: періодичність внесення страхових платежів);

2. суцільне охоплення зазначених у Законі України "Про страхування" об'єктів після щорічної їх перереєстрації, нарахування страхових платежів і стягнення у встановлений строк;

3. автоматичність — поширення на об'єкти, зазначені у згаданому вище законі;

4. здійснення незалежно від внесення страхових платежів(стягнення внесків зі страхувальника здійснюється аж до судового порядку, а у випадку або втрати, або ушкодження застрахованого майна, не оплачуваного страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами, а на не внесені в строк страхові платежі нараховується пеня);

5. безстроковість, тобто дія протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном;

6. нормування страхового забезпечення для спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок його здіснення визначаються правилами страхування конкретного страховика, що встановлюються ним самостійно відповідно до вимог законодавства; конкретні умови визначаються безпосередньо при укладанні договору страхування.