10. Давньогрецька драма і давньогрецький театр, їхній зв’язок з культами Діоніса, Деметри, культом померлих, культом героїв.

Драма виникла в Афінах у VI–V ст. до н. е. з релігійних обрядів. Трагедія (буквально «пісня козлів») походить від дифірамбів — хорових пісень на честь Діоніса, які виконували учасники свят, перебрані на сатирів. Комедія виросла з комосу — веселих ходів з піснями та жартами під час свят. За переказом, Феспід вперше виокремив із хору актора, який вів діалог з керівником хору, і тим самим заклав основу драми.

Зв’язок з культом Діоніса був прямим. Діоніс — бог вина, родючості, природи, що вмирає й відроджується. Вистави відбувалися під час Великих (Міських) Діонісій навесні та Ленеїв узимку; театр Діоніса розташовувався на південному схилі Акрополя, у першому ряду сиділи жерці Діоніса, а посеред орхестри стояв жертовник (тімела). Перед виставою здійснювали жертвопринесення, а участь у виставі вважалася священним обов’язком громадянина. Театральне дійство мало очисне значення (катарсис).

З культом Деметри (богині землеробства і плодючості) драму поєднує схожа ідея вмирання та воскресіння природи. Елевсінські містерії, присвячені Деметрі та Персефоні, мали драматичну структуру, а сюжет про страждання, втрату й повернення має відповідність у діонісійських обрядах і самій драмі.

Культ померлих проявляється в трагедії через сцени оплакування, жалібні піснеспіви (треноси, коммоси), обряди біля могили. Наприклад, у «Хоефорах» Есхіла Орест і Електра звершують поминальні обряди на могилі Агамемнона й закликають дух батька допомогти їм.

Культ героїв (вшанування напівбожественних героїв, покровителів місцевості) також відбився в драмі: сюжети трагедій переважно беруть із героїчних міфів, а деякі п’єси пов’язані з конкретним героїчним культом. Наприклад, «Едіп у Колоні» Софокла розповідає про могилу Едіпа в Аттиці, яка, за вірою, оберігатиме країну.

Устрій театру: театрон (місця для глядачів на схилі пагорба), орхестра (кругла площадка для хору), скена (будівля для перевдягання акторів, згодом декорація). Актори грали в масках і на котурнах, усі ролі виконували чоловіки. Хор налічував 12–15 осіб. Вистави були змаганнями драматургів (агон); перемагав той, кого визнавали журі й глядачі.

11. Особливості соціально-психологічної проблематики трагедій Есхіла («Орестея», «Прометей прикутий»).

Есхіл (525–456 рр. до н. е.) — «батько трагедії». Він брав участь у Марафонській та Саламінській битвах, тому його твори пройняті громадянським пафосом. Есхіл запровадив другого актора, зменшив роль хору й посилив діалог. Його трагедії поєднують глибоку релігійність із питаннями справедливості, влади, відповідальності й свободи.

У «Прометеї прикутому» показано конфлікт між Прометеєм, який дарує людям вогонь, знання й ремесла, та Зевсом, що встановлює суворий, тиранічний порядок. За непокору Прометея прикують до скелі на краю світу. Центральні проблеми: протистояння свободи та насильства, влади та людяності, жертовність заради людей, стійкість духу. Прометей відмовляється принижуватися й просити пощади, тому став символом незламності. Інші персонажі розкривають різні психологічні типи: Океан радить пристосуватися й іти на компроміс, Гермес — прислужник влади, що вимагає покори, Іо — невинна жертва Зевсової сваволі.

«Орестея» — єдина збережена трилогія («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди»). Вона розповідає про прокляття роду Атрідів: Атрей убив дітей брата Фієста, Клітемнестра вбиває чоловіка Агамемнона, Орест, виконуючи наказ Аполлона й обов’язок кровної помсти, вбиває матір. Так ланцюг злочинів і помсти здається нескінченним. Есхіл показує психологію злочину й провини: гордовитість і лукавство Клітемнестри, пророчі видіння Кассандри, муки сумління Ореста, якого переслідують Ерінії — богині помсти.

Головний конфлікт — зіткнення двох «правд»: давнього родового закону кровної помсти (за яким стоять Ерінії) і нового розуміння справедливості (за яким стоять Аполлон і Афіна). Розв’язання знаходиться в Афінах: Афіна створює суд Ареопагу, голоси суддів розподіляються порівну, і Афіна віддає свій голос за виправдання Ореста. Ерінії лютують, але їх вмовляють залишитися в Афінах як Евменід («доброзичливих»). Так кровну помсту змінює суд і закон, виникає ідея держави та громадянської відповідальності, звеличується афінська демократія.

Ключові ідеї Есхіла: людина відповідальна за свої вчинки, злочин неминуче тягне покарання, справедливість (Дике) керує світом, через страждання приходить мудрість, а розум і закон здатні подолати стародавню жорстокість.