4. Тема патріотизму в поемі Гомера «Іліада»

Тема патріотизму в поемі Гомера «Іліада» розкривається через захист рідної землі, героїзм воїнів та усвідомлення обов'язку перед своєю батьківщиною. Гомер у Іліаді змалював протистояння ахейців та троянців, де кожен табір бореться за власну правду, честь і рідні стіни. Один із основних проявів патріотизму у поемі – це образ Гектора, він захищає батьківщину, свою сім’ю та народ. Його знамениті слова про те, що «один знаменник найкращий – за батьківщину боронитись», показують його відданість рідному місту. Також для героїв поеми захист вітчизни - це вищий моральний обов'язок. Вони готові пожертвувати життям заради слави та безпеки своїх близьких. Гомер не лише оспівує хоробрість, а й показує біль втрат (плач Андромахи за Гектором), підкреслюючи, що справжній патріотизм вимагає величезної мужності та жертв.

5. Сюжет і композиція «Одісеї» Гомера. «Кіклічність» поеми, її жанрова своєрідність.

У плані фабули «Одіссей» відповідає «Іліаді». Але «Одіссей» оповідає події про мандрівки. Основною темою є мандри і пригоди Одессея царя Ітаки, що повертається з троянського походу; в цей час до його дружини Пенелопи сватаються женихи і син Одіссея Телемах вирушає на пошуки батька. Чоловік повертається додому і виганяє женихів з палацу. У грецьких переказах про Одіссея поема надає лише частину сюжету не подаючи бій батька з сином. Одіссей є певною мірою продовженням Іліади.

Композиція більш складніша у Іліаді. В Одіссеї лише три сюжетні лінії:

1) боги олімпійці;

2) повернення Одіссея – тяжкі пригоди;

3) Ітака: два мотиви

а) події сватання

б) тема пошуків Телемахом батька.

6. Головні різновиди давньогрецької лірики.

Лірика поділяється на декламаційну і пісенну. Декламаційна поділяється на елегію і ямб наприклад цими різновидами займалися Тіртей, Архілох і Солон. Елегія і ямби примикали за мовою до іонійського епосу, лірична поезія, за самою своєю природою більш індивідуальна, представляла нескінченну різноманітність місцевих говірок у тісній залежності кожного поета від його батьківщини і місця діяльності. А пісенна на хорову ділились на сольну, наприклад це були Сапфо, Анакреонт, Алкей. Хорові пісні були значніші і за обсягом.

7. Любовна лірика Сапфо. Зображення внутрішнього життя в її ліриці.

Любовна лірика давньогрецької поетеси Сапфо стала революцією в античній літературі, адже вперше у центрі уваги опинився не світ героїв і битв, а глибинний самоаналіз та внутрішній світ людини. До Сапфо література була об'єктивною (Гомер). Сапфо зробила головним об'єктом мистецтва власне «Я» — її емоції, коливання настрою, сум, ревнощі та захват. Внутрішній стан у її поезії настільки інтенсивний, що зовнішній світ зникає. Усе сприйняття звужується до об'єкта кохання та власних нервових імпульсів. Сапфо не моралізує. Вона показує любов як природний стан душі, у якому поєднуються вищий блаженний стан і глибокий біль

8. «Пісні боротьби» та лірика Алкея.

Творчість давньогрецького поета Алкея (VII–VI ст. до н. е.) є видатним зразком античної меліки. Центральне місце в його спадщині посідають «пісні боротьби» (стасіотіка), присвячені гострій політичній боротьбі на Лесбосі проти тиранів. Поет прославляв зброю як символ честі, закликав до збройного опору та першим використав знамениту метафору держави-корабля в бурі. Окрім громадянської лірики, його творчість охоплює застільні пісні, гімни богам та любовні фрагменти, а створена ним алкєєва строфа справила значний вплив на подальший розвиток європейської поезії.

9. Творчість Анакреонта. Життєрадісність, гедонізм його поезії.

Анакреонт народився в Теосі (Мала Азія) в VI ст. до н. е. Після завоювання міста персами він мандрував і жив при дворах тиранів: Полікрата на Самосі та Гіппарха в Афінах. Це наклало відбиток на його творчість: поет не торкався політики й громадянської боротьби, а оспівував приємні сторони життя.

Основні теми його віршів — вино, кохання, бенкети, музика, жартівливі пісні. Для Анакреонта характерний гедонізм: людина має насолоджуватися кожною миттю, бо життя коротке, а старість і смерть невідворотні. Поет іронічно ставиться до власного віку, а страх смерті відганяє вином і піснею. Кохання в нього легке, грайливе, позбавлене трагізму Сапфо; відомий вірш, де дівчину порівняно з норовливою лошицею.

Стиль Анакреонта відзначається витонченістю, граціозністю, легкою самоіронією, ясністю, мелодійністю. У добу еллінізму з’явилася збірка наслідувань його віршів «Анакреонтика», яка стала основою анакреонтичної поезії в Європі. Її вплив помітний у творах Державіна, Батюшкова, Пушкіна; в українській літературі — у Сковороди та Котляревського.