30. Періоди розвитку міфології.

Періодизація розвитку давньогрецької міфології відображає тривалу еволюцію людського мислення від архаїчного страху перед стихіями до усвідомлення гармонії всесвіту та гуманізації богів. У сучасному антикознавстві виділяють три основні етапи цього процесу: архаїчний (хтонічний), класичний (олімпійський) та пізній класичний (героїчний / міфологічний епос).

• Архаїчний (хтонічний) період охоплює найдавніші часи, коли людина повністю залежала від природи, сприймаючи її як грізну, хаотичну та безформну силу. Божества цього етапу (хтонічні, тобто народжені землею) мали монструозний, тератоморфний або зооморфний вигляд: це сторукі велетні гекатонхейри, титани, потвори на кшталт Тіфона, Горгони Медузи чи Лернейської гідри. Світ уявлявся як безладне змішання живих істот із неживою матерією, а релігійне відчуття базувалося на фетишизмі, анімізмі й тотемізмі, де боги ще не мали людської подоби.

• Класичний (олімпійський) період сформувався з переходом до патріархату, розвитком землеробства та становленням ранньокласового суспільства. Хаос поступається місцем космосу — упорядкованому Всесвіту. Верховну владу захоплюють боги нового покоління на чолі з Зевсом, які скидають титанів у Тартар і перемагають чудовиськ. Божества набувають виразного антропоморфного (людського) вигляду, а їхньою резиденцією стає гора Олімп. Замість грубої сили тепер панують закони, ремесла, мистецтва та розум (втіленням чого стають Аполлон та Афіна). Проте олімпійські боги все ще наділені людськими слабкостями: вони заздрять, гніваються, плетуть інтриги та закохуються.

• Пізній класичний (героїчний) період пов'язаний із розквітом мікенської культури та героїчного епосу, коли фокус міфу зміщується з богів на людину. Головними діячами стають герої — нащадки богів і смертних людей (Геракл, Персей, Тесей, Ахілл), які очищують землю від залишків колишніх чудовиськ, борються проти несправедливості та навіть кидають виклик волі богів. Міфи цього часу групуються навколо великих циклів (Троянський, Фіванський, міф про аргонавтів), набуваючи виразних історичних, патріотичних та морально-етичних рис, що згодом лягли в основу гомерівського епосу та античної драми.

31. Філософський зміст поеми Лукреція «Про природу речей».

Філософський зміст поеми Лукреція Кара «Про природу речей» полягає в системному поетичному викладі та популяризації філософії Епікура, спрямованій на звільнення людського розуму від релігійного страху та марновірства через раціональне пізнання Всесвіту. Автор прагне довести, що світ керується об'єктивними законами природи, а не волею богів, які, хоч і існують у просторах між світами (інтермундіях), є абсолютно байдужими до долі людей і не втручаються в земні процеси. Головним етичним завданням поеми є досягнення атараксії — душевного спокою та безтурботності, що стає можливим лише тоді, коли людина позбувається двох найбільших фобій: страху перед божественним покаранням та страху перед смертю. Лукрецій детально обґрунтовує матеріалістичну картину світу, спираючись на атомістичну теорію Демокріта та Епікура, згідно з якою Всесвіт є нескінченним і складається лише з двох начал — неподільних атомів та абсолютної порожнечі, в якій вони рухаються.

Особливим внеском Лукреція у розвиток атомізму є захист ідеї про клінамен — спонтанне, випадкове відхилення атомів від прямої лінії під час їхнього падіння в порожнечі, що філософськи обґрунтовує можливість свободи волі людини у детермінованому світі. Доводячи матеріальність і смертність людської душі (аніми та анімуса), яка теж складається з найдрібніших атомів і розпадається після фізичної кончини тіла, поет формулює знаменитий терапевтичний принцип: «Смерть для нас — ніщо, адже коли ми існуємо, смерті немає, а коли смерть приходить, нас уже немає». Лукрецій також викладає матеріалістичну концепцію еволюції людства, стверджуючи, що суспільство розвивалося природним шляхом від дикості до цивілізації через досвід, винайдення вогню, мови та ремесел, а не завдяки божественному провидінню, що робить його поему одним із перших маніфестів наукового гуманізму та просвітництва в античній культурі.