«Запаморочення від успіхів»[ред. | ред. Код]

Прискорення колективізації викликало численні селянські бунти в УСРР і в інших частинах СРСР. У відповідь на ці повстання, 2 березня 1930 року в газеті «Правда» Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів». Незабаром були видані численні накази й розпорядження про заборону застосування сили й адміністративних методів. Деякі з помилково «розкуркулених» отримали свою власність назад і навіть деякі з депортованих повернулись додому, але в незначній кількості — більшість залишилась там, куди їх депортували. Відбувся зворотній процес: якщо станом на 1 травня 1933 року 38,2 % селянських господарств Української СРР і 41,1 % орних земель були колективізовані, то до кінця серпня ці цифри знизились до 29,2 % і 35,6 % відповідно.

Друга примусова «добровільна» колективізація[ред. | ред. Код]

Друга примусова «добровільна» колективізація розпочалась в зимово-літній період 1931 року за допомогою бригад, що складались з колгоспних «ударників». Багато «куркулів» разом з сім'ями були депортовані з Української СРР. Згідно розсекречених даних, близько 300 тисяч селян в Українській СРР (з 30 мільйонного населення) стали жертвами цих заходів. Українці складали 15 % від 1,8 млн «куркулів».^[7] 20 липня 1931 року — як відповідь на численні регіональні запити про додаткові депортації кулаків, Політбюро ЦК ВКП(б) прийшло до висновку, що «стратегічне завдання партії було майже досягнуто, подальші депортації повинні здійснюватись тільки у окремих випадках».^[8] Ця друга примусова «добровільна» колективізація також викликала затримку в посівах. В результаті, зернові культури сильно постраждали від посухи 1931 року. Протягом зими і весни 1930—1931 рр., Наркомзем УСРР опублікував кілька звітів про значне скорочення поголів'я худоби, викликане відсутністю корму і через «саботаж куркулів».

Згідно першої п'ятирічки, українське сільське господарство мало перейти від виключної орієнтації на зернові до більш різноманітної продукції. Це передбачало збільшення посівів цукрового буряку і культур, які будуть використані у промисловості (наприклад бавовнику, який вирощувався з 1931 року). У цій п'ятирічці передбачалось зменшення посівних площ зернових і збільшення площ для посіву інших культур, підвищення врожайності. 1 липня 1931 року 65,7 % господарств і 67,2 % орних земель були «колективізовані». Площі, де вирощувались важливі культури — зернові й цукровий буряк, були колективізовані на 80-90 %^[9]

Уточнення суцільної колективізації[ред. | ред. Код]

Постанова ЦК ВКП(б) від 2 серпня 1931 року зазначала значення терміну «суцільна колективізація» — повною буде вважатись колективізація не 100 % домогосподарств, а не менш 68—70 % селянських домогосподарств і не менше ніж 75—80 % орних земель. Відповідно до тієї ж постанови «суцільна колективізація» на Північному Кавказі (Кубань) — об'єднання 88 % домогосподарств і 92 % орних земель, в Південній Україні — 85 % і 94 % відповідно, правий берег України — 69 % і 80 % відповідно, у Молдавській АСРР — 68 % і 75 % відповідно.^[10]

Станом на початок жовтня 1931 року, було колективізовано 68 % селянських дворів, а також 72 % орних земель^[11].