Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 33. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

лення (ст. 200 КК); підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК).

2)злочини проти системи оподаткування. До цієї групи нале-

жать: ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК); незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК).

3)злочини проти системи бюджетного регулювання. До цих злочинів належать: порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210 КК); видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК);

4)злочини проти системи валютного регулювання: ухилен-

ня від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

(ст. 208 КК).

5)злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України: контрабанда (ст. 201 КК).

6)злочинипротипорядкузайняттяпідприємницькоючиіншою господарською діяльністю: порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК); зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК); порушення порядку здійсненняопераційзметалобрухтом(ст.213КК);порушеннязаконодавства,що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва (ст. 203–1 КК); порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214 КК).

7)злочини проти прав і законних інтересів кредиторів: фіктив-

не банкрутство (218 КК); доведення до банкрутства (ст. 219 КК); приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК); шахрайство з фінансовими ресурса-

ми (ст. 222 КК).

8)злочини проти добросовісної конкуренції і антимонополіс-

тичної діяльності: протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК); порушення антимонопольного законодавства (ст. 230 КК); змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування(ст.228КК);незаконневикористаннятоварногознака(ст.229КК);незаконне збирання з метою використання або використання відомостей,

501

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

що становлять комерційну таємницю (ст. 231 КК); розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК).

9)злочини проти прав і законних інтересів споживачів: обман покупців та замовників (ст. 225 КК); фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226 КК); випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК); незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма (ст. 217 КК).

10)злочинипротипорядкуприватизації:незаконнаприватизація державного, комунального майна (ст. 233 КК); незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК); недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК).

Численність вищевказаних груп злочинів можна пояснити різнохарактерністю та неоднорідністю посягань. У цілому наведену класифікацію можна вважати оптимальною, такою, що ґрунтується на чинному кримінальному законодавстві і дозволяє показати специфіку кожної із виділених груп злочинних посягань. Та водночас необхідно вказати, що

іця класифікація – певною мірою умовність, яка на остаточність претендувати не може, оскільки злочини у господарській діяльності різні вчені класифікують по різному. Що стосується покарання за вказані злочини, то спектр їх доволі широкий – від штрафів до позбавлення волі з конфіскацією майна.

Питання для самостійного вивчення

1.Суб’єктикримінальноївідповідальностіуновелахзаконодавства

вУкраїні.

2.Презумпція винуватості у господарській сфері.

3.Випадки,колиперевізникповинендоводитисвоюневинуватість.

4.Законодавче закріплення форс-мажору.

5.Особливості застосування відшкодування збитків та стягнення штрафних санкцій за ЦК України та ГК України.

6.Судова практика щодо визначення розміру та стягнення збитків за підрив ділової репутації.

7.Обов’язковість досудового врегулювання спорів згідно з рішенням Конституційного суду України.

Тести для поточного контролю

33.1. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

–відшкодуваннязбитків,штрафнісанкції,оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції;

502

Тема 33. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

–штрафні санкції та оперативно-господарські санкції;

–відшкодуваннязбитків,штрафнісанкції,оперативно-господарські санкції.

33.2. Склад господарського правопорушення включає в себе такі обов’язкові елементи:

– протиправну поведінку суб’єктів господарювання; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою правопорушника та наслідками; вину правопорушника;

– протиправну поведінку суб’єктів господарювання; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою правопорушника та наслідками;

– протиправну поведінку суб’єктів господарювання; наявність шкоди; вину правопорушника.

33.3. Не вважаються надзвичайними та невідворотними обставинами як підстава звільнення від відповідальності:

–порушення зобов’язань контрагентами правопорушника;

–відсутність на ринку необхідних для виконання зобов’язань то-

варів;

–відсутність у боржника необхідних засобів;

–прийняті всі можливі заходи для того, щоб не допустити господарське правопорушення.

33.4.Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) іншої сторони зобов’язання, то суд:

–має право зменшити розмір відповідальності чи звільнити відповідача від відповідальності;

–має право зменшити розмір відповідальності;

–зобов’язанийзменшитирозмірвідповідальностічизвільнитивідповідача від відповідальності;

–зобов’язаний зменшити розмір відповідальності.

33.5.Претензія підписується повноважною особою заявника чи його представником та направляється адресату:

–рекомендованим чи цінним листом чи вручається адресату під підпис;

–рекомендованим чи цінним листом;

–вручається адресату під підпис;

–рекомендованим листом з описом вкладення.

33.6.Згідно з вимогами ГК України претензія підлягає розгляду:

–умісячнийстрокздняїїотримання,якщоіншеневстановленоГК

України чи іншими законодавчими актами;

503

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

–у місячний строк з дня її відправлення,якщо інше не встановлено ГК України чи іншими законодавчими актами;

–у строк 20 днів з дня її отримання, якщо інше не встановлено ГК України чи іншими законодавчими актами;

–у строк, зазначений у претензії.

33.7.Відповідь на претензію є:

–обов’язком адресата претензії на претензію;

–правом адресата претензії;

–це має встановлюватись у договорі.

33.8.До складу збитків, які підлягають відшкодуванню, не вклю-

чаються:

–вартість втраченого, пошкодженого чи знищеного майна;

–додаткові витрати;

–не отриманий прибуток (втрачена вигода), на яку сторона, яка понесла збитки, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання іншою стороною;

–матеріальна компенсація моральної шкоди;

–неустойка (штраф та пеня).

33.9.Для суб’єктів господарювання розмір пені не повинен перевищувати:

–подвійної облікової ставки НБУ;

–облікової ставки НБУ;

–розміру пені, що встановлюється для державних підприємств;

–розмір пені зазначається у договорі та підлягає стягненню у будьякому випадку саме у цьому розмірі.

33.10.Оперативно-господарськісанкціїможутьзастосовуватися:

–незалежно від відсутності чи наявності вини суб’єкта господарю-

вання;

–при наявності вини суб’єкта господарювання;

–це залежить від ситуації.

33.11.Оперативно-господарськісанкціїможутьзастосовуватися:

–одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій;

–лише за умови, що відшкодування збитків та штрафні санкції не стягуються;

–після стягнення штрафних санкцій.

504

Тема 33. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

33.12. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення:

–у позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання;

–у судовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання;

–у позасудовому порядку та без попереднього повідомлення порушника зобов’язання;

–у судовому порядку.

33.13.Знайдіть хибне твердження. Адміністративно-госпо­ дарські санкції – це санкції, які:

–застосовуються органами державної влади чи органами місцевого самоврядування;

–мають не тільки майновий, а й організаційно-правовий характер;

–спрямовані на припинення правопорушень суб’єктів господарювання та ліквідацію їх наслідків;

–можуть бути встановлені законами або договором.

505

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

Тема 34. Захист прав суб’єктів господарювання

34.1.Способизахиступравсуб’єктівгосподарювання.Досудовеврегулювання господарських спорів.

34.2.Виконавчий напис нотаріуса.

34.3.Вирішення справ господарським судом.

34.4.Третейський суд у спорах суб’єктів господарської діяльності. Порядок виконання судових рішень.

34.1.Способи захисту прав суб’єктів господарювання. Досудове врегулювання господарських спорів

Згіднозч.5ст.55КонституціїУкраїниукожногоєправобудь-якими незабороненимизакономзасобамизахищатисвоїправатасвободивід порушеньтапротиправнихпосягань.Тобтокожнаособамаєправовільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав і свобод. Захист прав та законних інтересів може реалізовуватись кількома способами, серед яких: самозахист, залучення органів, які будуть сприяти в такому захисті, досудове врегулювання спорів.

Самозахист – це активні безпосередні дії самих суб’єктів господарювання. При цьому потрібно зазначити, що крім державних органів у країні є досить багато установ, які мають недержавний статус. Самозахист (самооборона) – це застосування засобів примусу самою управненою особою, без втручання відповідних державних та інших органів. Проте це не означає, що самозахисту (самообороні) не властивий державнийпримус.Цейдержавнийпримуснаявний,хочзаконделегуєправонайогозастосуваннясамійособі,інтересиякоїпорушені.Самозахист здійснюється після вчинення правопорушення. Прикладом можуть служити норми ч. 4, 6 ст. 193 ГК, які передбачають можливість відмови від виконання (прийняття виконання) зобов’язання сторонами. Прикладом самозахисту застосування сторонами зобов’язання є використання оперативно-господарських санкцій.

Досудовеврегулюванняспору,щомаєтакожназву«претензійний порядок врегулювання спору». Порядок застосування претензій визначається розділом ІІ Господарського процесуального кодексу України та ст.222ГКУкраїни.Суб’єктигосподарюваннямаютьможливістьвикористання досудового врегулювання спорів як додаткового засобу правовогозахисту,щойогодержаванадаєучасникампевнихправовідносин,що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

506

Тема 34. Захист прав суб’єктів господарювання

Однаквикористаннядосудовихпроцедурєправом,анеобов’язком особи, яка потребує такого захисту, що було встановлено Рішенням КСУ № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів). Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв’язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненимизакономзасобами(ч.5ст.55КонституціїУкраїни).Тобтокожнаособамаєправовільнообиратинезабороненийзакономзасібзахисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органамичипосадовимиособамитавизначилаюрисдикціюсудів.Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України).

Із змісту ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб’єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб’єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Ч. 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб’єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб’єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не можебутипоставленазаконом,іншиминормативно-правовимиактами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею право-

507

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

суддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав.

Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

34.2.Виконавчий напис нотаріуса

ВУкраїні,яківіншихкраїнах,створенасистемадержавнихінедержавнихорганів,щоздійснюютьзахистзаконнихправіінтересівсуб’єктів

господарювання, в тому числі способом розв’язання суперечок, які ви-

508

Тема 34. Захист прав суб’єктів господарювання

никають між учасниками відносин у сфері господарювання. До органів, що здійснюють захист, відносять нотаріусів. За ст. 87 Закону України «Пронотаріат»длястягненнягрошовихсумабовитребуваннявідборж-

ника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Стягнення за виконавчим написом провадиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.

Але першою чергою згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України права суб’єктів господарювання захищаються судом. Причому відповідно до ч.2ст.124Конституціїюрисдикціясудівпоширюєтьсянавсіправовідносини, що виникають у державі. У сфері господарювання особливу роль відіграє система господарських судів, хоч і не виключає захисту деяких прав судами загальної юрисдикції.

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Зокрема, згідно зі ст. 24 цього Закону звернення стягнення на предмет забезпечувальногообтяженняздійснюєтьсянапідставірішеннясудувпорядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтя­ жувачааботретіхосібзвернутисядосуду.Обтяжувач,якийініціюєзвернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’я­ заний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Реалізація предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду передбачена ст. 25 вказаного Закону. Обтяжувач, який звертаєтьсядосудузвимогоюзвернутистягненнянапредметзабезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Уразізадоволеннясудомпозовупрозверненнястягненнянапредмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

509

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

1)загальнийрозмірвимогтавсійогоскладові,щопідлягаютьсплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2)опис рухомого майна,за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3)заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4)спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону;

5)пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6)початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщоіншенепередбаченорішеннямсуду,реалізаціяпредметазабезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Боржник вправі до дня продажу предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах повністю виконати забезпечену обтяженням вимогу обтяжувача разом з відшкодуванням витрат, понесених обтяжувачемузв’язкузпред’явленнямвимогиіпідготовкоюдопроведення публічних торгів. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах.

Ст. 26 цього закону визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. А саме, обтяжувач маєправонавласнийрозсудобратиодинізтакихпозасудовихспособів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1)передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом;

2)продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхомукладеннядоговорукупівлі-продажузіншоюособою-покупцем або на публічних торгах;

3)відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженнямвимогиуразі,якщопредметомзабезпечувальногообтяженняє право грошової вимоги;

4)переказобтяжувачувідповідноїгрошовоїсуми,утомучислівпорядкудоговірногосписання,уразі,якщопредметомзабезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

510