Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 36. Правове регулювання банкрутства

розмірі,достатньомудляпогашенняйогозобов’язаньпередкредиторами, та проведення досудової санації. Надання фінансової допомоги

здійснюється за умови виконання боржником низки зобов’язань перед особами, які надали допомогу.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону санацією визнається система заходів, що здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Інвестори, тобто фізичні особи і (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та відповідний план санації.

Заходамищодовідновленняплатоспроможностіборжника,які містить план санації, можуть бути:

–реструктуризація підприємства (здійснення організаційно-госпо­ дарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованихнареорганізаціюпідприємства,зокремашляхомйогоподілузпереходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів);

–перепрофілювання виробництва;

–закриття нерентабельних виробництв;

–реструктуризація активів боржника відповідно до Закону;

–продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

–інші способи.

Більш детально заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, визначені у ч. 2 ст. 18 Закону.

Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов’язок взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які надали допомогу в порядку, встановленому законом.

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб, яка у вигляді пропозицій подається уповноваженому органу. Уповноважений управляти державним майном боржника орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведен-

551

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

ня досудової санації та здійснює відповідний контроль за виконанням її плану.

Досудова санація в обов’язковому порядку здійснюється на підставі розробленого плану, затвердженого уповноваженим органом.

План досудової санації повинен містити:

–реквізити підприємства;

–відомості про фінансово-господарський стан;

–заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передачу майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх виконання;

–розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення джерел фінансування заходів);

–умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової са-

нації;

–очікувані наслідки виконання плану досудової санації. Уповноважений управляти державним майном боржника орган

має право відхилити поданий підприємством план досудової санації, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Відповідно до п. 7 Порядку проведення досудової санації дер-

жавних підприємств, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2000 р. № 515, термін проведення досудової санації не повинен перевищува-

ти 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продов­ жити термін, але не більше ніж на 6 місяців. Таким чином, в окремих

випадках максимальний термін досудової санації може становити 1,5 року.

Ліквідаційна процедура відкривається господарським судом, прийняттям­ постанови про визнання боржника банкрутом.

Одночасногосподарськийсудпризначаєліквідаторавпорядку,передбаченомудляпризначеннякеруючимсанацією.Строкліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути продовжений на 6 місяців. Основним призначенням лік-

відаційного процесу є задоволення вимог кредитора (кредиторів) в порядку встановленої в Законі черговості шляхом продажу майна банкрута.

Як наслідок, можлива ліквідація юридичної особи – банкрута. Легальне визначення поняття «ліквідація» міститься в абз. 15 ст. 1 Закону.

Ліквідація – припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності,визнаногогосподарськимсудомбанкрутом,зметоюздійснен-

552

Тема 36. Правове регулювання банкрутства

ня заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Якщо ж майна банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, він зізнається що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність у відповідній законодавству організаційно-правовій формі.

Заходи, що проводяться в рамках процедури санації чи ліквідації неспроможного боржника, що не повинні суперечити вимогам законодавствапрообмеженнямонополізмутазахистдобросовісноїконкуренції на ринку. Таким чином, задоволення вимог кредиторів і врегулювання проблеми неплатоспроможності боржника не повинні призвести до усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку, і, як наслідок, монополізації товарних ринків, посилення ринкової влади окремих суб’єктів господарювання.

Зметоюврегулюваннязаборгованостінеплатоспроможногоборжника у процедурах, зазначених у ст. 212 ГК України, використовуються майновіактиви,щоналежатьйомунапідставіречовихтазобов’язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

Визначення складу ліквідаційної маси має важливе значення для реального встановлення її розміру, можливості відновлення платоспроможності боржника або розподілу її в порядку черговості між кредиторами.

Так, відповідно до ст. 26 цього Закону до майнових активів банкрута належать усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. Датою відкриття ліквідаційної процедури вважається дата прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, про що ліквідатор зобов’язанийзробити публікацію в офіційних друкованих органах (газети «Голос України» і «Урядовий кур’єр») за ра-

хунок банкрута у 5-денний термін з дня прийняття такої постанови.

ЯквизначеновЗаконі,доскладуліквідаційноїмасиневключають-

ся:

–об’єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні установи та об’єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад;

–індивідуальновизначеніречі,щоналежатьбанкрутунаосновіречових прав, крім права власності і господарського відання.

За загальним правилом, після проведення відповідної інвентаризаціїтаоцінкимайнабанкрута,вонопідлягаєпродажунавідкритихторгах з метою збору максимальної кількості грошових коштів від його реалізації.

553

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

Процедура банкрутства фізичних осіб – суб’єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно банкрута, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке згідно з Цивільним процесуальним законодавством (ст. 379 ЦПК України) не може бути звернено стягнення.

Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення з будь-яких видів виконавчих документів, то визнання банкрутом фізичної особиприпиняєстягненнязбудь-якихвиконавчихдокументів,крімдоку- ментів на стягнення аліментів, з відшкодування шкоди, заподіяної життю таздоров’югромадян,атакожіншихвимогособистогохарактеру.

Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів):

–позачергоювідшкодовуютьсявитратизпровадженнясправипро банкрутство та виконання постанови про банкрутство;

–у першу чергу – витрати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, а також аліменти;

–у другу чергу – розрахунки з працівниками та виплата авторської винагороди;

–у третю чергу – вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

–у четверту чергу – податки і збори (обов’язкові платежі);

–у п’яту чергу – розрахунки з іншими кредиторами.

Протягом 5 років після банкрутства громадянина-підприємця він не може бути підданий процедурі банкрутства за власною заявою, процедура банкрутства не скасовує можливості кредитора звернутися до суду в порядку цивільного процесу в разі незадоволення та/або неповного задоволення його вимог. Таких положень у разі банкрутства юридичної особи закон не передбачає.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України.

36.5. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство

У випадках, передбачених законом, суб’єкт підприємництва – боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема:

–фіктивне банкрутство;

–приховування банкрутства;

–умисне доведення до банкрутства.

554

Тема 36. Правове регулювання банкрутства

Звертаючись із заявою до господарського суду про порушення справипробанкрутство,боржникповиненвказатиінформаціюпросуму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, що ним не заперечується, розмір заборгованості з податків і зборів (обов’язкових платежів), а також про іншу заборгованість, зазначену в ст. 7 Закону.

До заяви додаються документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника. Суддя господарського суду з підстав, зазначених у ст. 8, 9 Закону, може відмовити у прийнятті заяви про порушення справипробанкрутствоабоповернутизаявупропорушеннясправипробанкрутствоідоданідонеїдокументибезрозгляду,зокреманедотримання терміну прострочення грошового зобов’язання на три місяці.

Якщо господарський суд під час розгляду у справі встановлює факт завідомо неправдивої заяви боржника про нездатність виконати зобов’язанняперед кредиторами і державою, то таке провадження має бути зупинено відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексуУкраїни,аматеріалипереданіслідчиморганам.Згодомпорушену справу про банкрутство може бути припинено.

Таким чином, фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб’єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов’язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умиснимбанкрутствомвизнаєтьсястійканеплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересамкредиторів,щоохороняютьсязаконом.Цевизначенняєідентичним поняттю «доведення до банкрутства», що міститься в законодавстві про банкрутство та кримінальному законодавстві України.

Обов’язковою ознакою умисного банкрутства є наявність істотного матеріального збитку, заподіяного інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом. Його кількісні показники визначені в Кримінальному кодексі України.

Відповідно до ст. 2 Закону на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України готує висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а, наприклад, відповідно до ст. 13 Закону розпорядник майна неспроможного боржника виявляє ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства.

555

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

Кримінальна відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК), а також за фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК) настає лише за наявності великої матеріальної шкоди, заподіяної кредиторам або державі, тобто такого, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Так, відповідно до ст. 218 КК України фіктивним банкрутством вважаєтьсязавідомонеправдивеофіційназаявагромадянина–заснов­ ника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

Доведеннямдобанкрутствавідповідно до ст. 219 КК України визнається умисне, з корисливих мотивів, з іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особоюсуб’єктагосподарськоїдіяльностідій,щопризвелидостійкоїфінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності.

Приховування стійкої фінансової неспроможності в ст. 220 КК України визначено як умисне приховування громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей.

Умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства, кваліфікуються за ст. 221 КК як незаконні дії у разі банкрутства.

Питання для самостійного вивчення

1.Вимоги до арбітражного керуючого.

2.Кримінальне банкрутство.

3.Черговість задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації.

4.Санація: досудова та судова.

5.План санації: зміст та наслідки невиконання.

6.Судова практика щодо оскарження укладення мирової угоди у справах про банкрутство.

7.Стадії провадження справ про банкрутство.

556

Тема 36. Правове регулювання банкрутства

Тести для поточного контролю

36.1. Санація – це:

– заходи, що здійснюються з метою відновлення платоспроможності боржника;

– передбачена судом процедура нагляду за збереженням майна боржника;

– процедура продажу майна боржника;

–визнанняборжникатаким,доякогонеможназастосовуватипро- цедури банкрутства.

36.2. Підставою для порушення справи про банкрутство є:

–письмова заява будь-кого з кредиторів за наявності умов, передбачених законодавством;

–наявність заборгованості перед бюджетом;

–неспроможність боржника задовольнити протягом місяця визнані ним претензії кредиторів;

–загроза фінансової неспроможності.

36.3.Мирова угода – це:

–угода між кредитором та боржником про відстрочку, розстрочку чи прощення боргів;

–угодаміжборжникомтагосподарськимсудомпропорядокпогашення боржником заборгованості;

–домовленістьміжкредиторамипросписанняводносторонньому порядку частини заборгованості боржника;

–угода між кредиторами і господарським судом про припинення провадження справи про банкрутство.

36.4.Щодо яких суб’єктів не може бути порушена справа про банкрутство?

–благодійних фондів;

–виробничих кооперативів;

–державних підприємств.

36.5.Уякийстрокпісляопублікуванняоголошенняпропорушення справи про банкрутство кредитори повинні подати до господарського суду заяви з майновими вимогами до боржника?

–протягом двох місяців;

–протягом одного місяця;

–протягом трьох місяців;

–протягом одного року.

557

Розділ 4. Спеціальні режими господарювання. Відповідальність у сфері господарської діяльності

36.6.Хтомаєправопред’являтипретензіїтапозовищодостягнення дебіторської заборгованості підприємства-банкрута?

–арбітражний керуючий;

–господарський суд;

–керівник підприємства-банкрута;

–комітет кредиторів.

558

література

література

Нормативно-правові акти

1.Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Господарський кодекс України. Від 16 січня 2003 р. № 436-IV. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 18, № 19–20,

№21–22. – Ст. 144.

3.КодексторговогомореплавстваУкраїни.Від23травня1995р.№176/95ВР. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради (ВВР). –1995. – № 47– 52. – Ст. 349.

4.Кримінальний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2008.

5.Кодекс про адміністративні правопорушення. – Х.: Одіссей, 2008.

6.Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003 р. № 435-IV. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

7.Закон України «Про державну реєстрацію юридичний осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755-ІV // www.rada.gov.ua

8.Закон України. Про інноваційну діяльність. Від 4 липня 2002 р. № 40IV. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. –

№36. – Ст. 266.

9.Закон України. Про банки і банківську діяльність. Від 7 грудня 2000 р. 2121-III. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. –

№5–6. – Ст. 30.

10.Закон України. Про загальні засади створення і функціонування спеці- альних(вільних)економічнихзонвід13жовтня1992р.№2673-XII.Зподальши- ми змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 50. – Ст. 676.

11.Закон України. Про зовнішньоекономічну діяльність. Від 16 квітня 1991 р. № 959-XII. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 29. – Ст. 377.

12.Закон України Про захист від недобросовісної конкуренції. Від 07.06.96 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

13.Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Від 07.03.2002 р.

14.Закон України Про захист економічної конкуренції: від 11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

15.Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 28. – Ст. 135.

16.Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. № 2453VI // Голос України від 03.08.2010 р. – № 142.

17.ЗаконУкраїниПротоварнубіржу:від10.12.91р.//ВідомостіВерховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 139.

18.Закон України. Про концесії від 16 липня 1999 р. № 997-XIV. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 41. –

Ст. 372.

559

література

19.ЗаконУкраїни.Проліцензуванняпевнихвидівгосподарськоїдіяльнос- ті.Від1червня2000р.№1775-III.Зподальшимизмінами//ВідомостіВерховної Ради (ВВР). – 2000. – № 36. – Ст. 299.

20.ЗаконУкраїни.Пронауковуінауково-технічнудіяльність.Від13грудня 1991 р. № 1977-XII. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 12. – Ст. 165.

21.Закон України. Про наукову і науково-технічну експертизу. Від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 9. – Ст. 56.

22.Закон України. Про оподаткування прибутку підприємств. В редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1997. – № 27. – Ст. 181.

23.Закон України. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності в Україні. Від 23.03.96 р. № 98/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 20. – Ст. 82.

24.Закон України. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків. Від 7 березня 2002 р. № 3118-III. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 33. – Ст. 238.

25.Закон України. Про спеціальну економічну зону «Яворів». Від 15 січня 1999 р. № 402-XIV. З подальшими змінами //Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 15. – Ст. 82.

26.Закон України. Про страхування. Від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР.

Зподальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 18. – Ст. 78.

27.Закон України. Про оренду державного та комунального майна: від 14.03.95 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 15. – Ст. 99.

28.Закон України Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: від 03.03.98 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 9 квітня.

29.ЗаконУкраїни.Проприватизаціюмайнаневеликихдержавнихпідприємств (малу приватизацію). Від 06.03.92 р. (в редакції Закону від 15.05.96 р.) // Урядовий кур’єр. – 1996. – 22 серпня.

30.Закон України. Про державну підтримку малого підприємництва. Від 19.10.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 22 листопада.

31.Закон України. Про інвестиційну діяльність. Від 18.09.1991 р. № 1560 – ХІІ. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 47. – Ст. 646.

32.Закон України. Про господарські товариства. Від 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

33.Закон України. Про приватизацію державного майна. Від 04.03.92 р. (в редакції Закону від 19.02.97 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 17. – Ст. 122.

34.ЗаконУкраїни.ПроАнтимонопольнийкомітетУкраїни.Від26.11.93р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.

35.Закон України. Про режим іноземного інвестування. Від 19.03.1996 р. № 93/96 – ВР. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 19. – Ст. 80.

560