Bobina_Istor_Ukr

не явище була відсутня. Натомість держави, до складу яких входили українськіземлі, використовувалиїхнійгосподарськийпотенціалдлявирішення своїх завдань і розвитку своїх економік. Основна суб'єктивна причина – відсутність сучасного економічного мислення в українських правителів і нових капіталістів, які не бачуть цілого та діють більшою міроюнестратегічно, аграбіжницько-рефлекторно.

Поняття, які слід зрозуміти, запам'ятати і вміти пояснити

Привласнюючегосподарство, натуральнегосподарство, неолітична революція, поділ праці, відтворююче господарство, рабовласництво як економічна система, феодалізм як економічна система, капіталізм як економічна система, соціалізм як економічна система, гроші, рента, товарнегосподарство, кріпацтво, барщина, фільварок, займанщина, колонізаціяекономічна, мануфактура, промисловийпереворот, індустріалізація, націоналізація, приватизація(роздержавлення), п'ятирічнийплан, колективізація, економічнакриза.

Лекція № 4

РелігіяіцерквавісторіїУкраїни

1.ДохристиянськівіруваннявУкраїні.

2.Православна церква в Україні.

3.Греко-католицька церква в Україні.

4.Протестантські течії в Україні.

5.РелігіїтацерквинародівУкраїни.

Релігія – особлива форма розуміння життя і світу. Релігія, в основі якоїлежатьпоняттявіри, надіїталюбові, створюєціліснукартинужиття й оточуючого світу. За допомогою релігії людина знаходить своє місце

всвіті. Феномен релігії розвивався і розвивається разом з людиною та соціальним, економічним, політичним, культурнимжиттям. Сучаснийсвіт став більш раціональним. Але все частіше людський розум не може осягнутискладнийоточуючийсвіт. Ітодінадопомогурозумуприходить віра. Саме тому релігія і церква завжди будуть займати чільне місце

вжиттілюдини.

Більшість населення України – християни. Сучасне християнство в Україніворганізаційномувідношенніподілененадекількацерков. Це свідченняскладногоінеоднозначногоісторичногошляху, якимйшларелігія на нашій землі. Саме через поширеність християнство займає цен-

тральнемісцелекції. АлебезсумнівудуховнуісторіюУкраїнизбагатили йіншірелігії.

Доцьогочасу українське суспільствовосновному зберігаєміжконфесійний мир і вільне співіснування. Знання про різні релігії та церкви, толерантнеставленнядоіншихєзапорукоюгромадськогомируірозвиткуукраїнськогосуспільства.

1. Дохристиянські вірування в Україні

ІсторіяУкраїнидаєнамприкладибагатьохпрадавніхвірувань. Перші віруваннялюдининатериторіїУкраїнипрослідковуютьсязVI ст. доР. Х. Цевиднопозалишкахлюдськихпохованьт. зв. ямної(катакомбної) культури. Певнусистемувіруваньмалитрипільці(ІV–ІІІтис. доР. Х.). В основі культу було поклоніння жінці-Богині як символу родючості. Для відправленнякультутрипільцімалиякдомашнівівтарі, такіокреміспоруди. Біляостанніхзнаходятьсяжертовніпохованнялюдей.

Першадоситьрозвинутарелігійнасистема– цевіруванняскіфів, які пануваливпричорноморськихстепахуVIІ–ІІст. доР. Х. Скіфськарелігія в цілому нагадувала давньоіранську, була політеїстичною, адже в її основі лежала віра в сім богів. Серед них боги і богині домашнього вогнища, неба, землі, води, війни, родючості й конярства. Але крім богів скіфиповажалипредків, героїв, вождівтапоклонялисяїм. "Складність" скіфськихвіруваньзасвідчуєособливаформапохованьїхвождів. Уземляхскіфівіснувалиособливі, священнімісця. Найвідомішезних– Гілея впониззіДніпра, дезалегендоюколисьжиланапівжінка-напівзмія, праматір скіфів. Віровідступництво та нехтування законами і звичаями каралосяскіфаминасмерть. Аналогічнірелігійнівіруваннязпевнимизмінами булипритаманнійіншимкочовимнародам.

Паралельнозіскіфамирозвинутурелігійну системумалидавнігреки. Релігіябулаполітеїстичною. Природа, надумкугреків, була"живою", населеною надзвичайними істотами: богами, героями, німфами. Особливопопулярнимибулитакібоги, якАполлон, Артеміда, Зевс, Афродіта, Діоніс-Вакх, тагерої– АхілліГеракл. ЗгодомуІ–V ст. поР. Х. поширюються культи східних, негрецьких богів. А з ІІ ст. серед еллінів починає поширюватисяхристиянство.

Релігіясхіднослов'янськихплеменудохристиянськічасималавсвоїй основікультприроди. ВищийпіднебеснийсвіточолювалиСварогтаСтрибог. Сварог пов'язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей небом, а Стрибог був персоніфікацією грізної, темної, буремної сили.

Упросторіміжнебомтаземлеюдіютьужеїх"сини", які конкретизують

іреалізуютьбатьківськіфункції. ПершзавсецеДажбог("Бог-Сонце") – син ясного неба – Сварога; Перун – бог грози, син Стрибога. Дажбог відповідаєзамирну, впорядковану, хліборобськупрацю. Перун– богвійни та перемоги. Поряд із цими богами діяли Сварожич, богиня Лада, Хорс. Нижній рівень – земний – складали такі боги, як Род, Велес (Волос) – Змій (бог скотарства), Мокш, Симаргл. Для відправлення своїх обрядів слов'яни-язичники будували культові споруди. Центрами цих святилищ бувжертовникзістатуєюідола. Ужертвуідолуприносилитварин, зерно, їжу, аіноділюдей. Особливістюпоганськихкультівбулоте, щовонибули "збірні". Кожне плем'я мало багатьох богів, так би мовити "і своїх, і чужих", алебуввищий, якомуіпоклонялися.

2.Православна церква в Україні

Зрозвиткомєдиноїукраїнсько-руськоїдержавивиникланеобхідність створити єдине світобачення. Його суть – державне визначення і проголошеннядержавнихбогів. ВолодимирВеликийпроводитьпершурелігійну реформу: збирає богів слов'янських і неслов'янських племен та встановлюєїхстатуїпередкнязівськимпалацом. ЦебулиПерун, Хорс, Стрибог, Дажбог, Симаргл, Мокош. Крімполітеїстичнихвірувань(багатобожжя) русичізналиімонотеїзм(єдинобожжя). Так, черезЄвропутаВізантіюнаРусьприходилохристиянствоякзахідного(римського), такісхідного (візантійського) зразків. Сусіди східних слов'ян на заході – Чехія та Польща – прийняли християнство в 928–935 і 962–992 рр. відповідно. Південнісусіди– болгари– прийнялиправослав'яв864 р. Відхозарівбув відомий іудаїзм, від арабів – іслам.

ТаглибшекоріннянаРусімалохристиянство. Сучаснідослідження свідчать, щоАскольдіДірбулихристиянамийсамевонизробилипершу спробу охрещення полянських племен. За їх часів у Києві побудований перший храм – Ільїнська церква на Подолі. Друга спроба охрещення відбулася за часів княгині Ольги. В оточенні київських князів завжди булихристияни– бояриідружинники.

Прийняттяновоїрелігіїбулообумовленосоціальними, економічними, політичнимиіміжнароднимипричинами. Язичницькарелігіянемоглаобґрунтуватинеобхідністьутворенняєдиноїцентралізованоїдержави зєдинимкерівником. Феодальнийекономічнийустрій, щобазувався на жорстокомуекономічномуіпозаекономічномупримусі, вимагавособливої ідеологічної системи, яка б освячувала такий устрій. Єдина релігія

формувалаєдине, об'єднанеєвропейськеспівтовариство. Поступововтягуючисьуміжнароднівідносини, КиївськаРусьпотребуваламонотеїстичноїрелігії. ХристиянськавірабулаобраначерезїїпоширеністьвЄвропі й краще знайомство з нею. Східний – візантійський (православний) – зразок християнства був обраний через те, що візантійська церква діяла вумовахжорстко-централізованоївладиі, найголовніше, підпорядковувалася цій світській владі. Західна (римська) церква на чолі з Папою Римськимніколиневизнаваласвітськоївладинадсобою. Вагомоюпричиною вибору східного зразка християнства стала мова охрещення. Воно відбулося, на думку багатьох дослідників, староболгарською мовою, за допомогою священиків-болгар. І до сьогоднішнього часу церковна служба в Руській православній церкві Московського патріарха відбувається мовою, в основі якої лежить староболгарська мова.

Традиційна дата охрещення Русі – 988 р. Але називають і більш пізні, ібільшраннідати. За"Повістюминулихліт", першимиохрестили киян, за одними джерелами, – в р. Дніпро, за іншими, – в р. Почайна. Процесхристиянізаціїдержавивідбувавсяповільно. НаселенняКиївськоїРусінеоднозначнопоставилосядоновоївіри. Християнськіпроповідникинаштовхувалисянаприхованийчипрямийопірнаселення, якийіноді виливавсявповстання. ВідомівиступипротиохрещеннявСуздальській (1024 р.), Ростовській(1071 р.) землях, наБілоозері. Ініціаторамитаорганізаторамиопорухристиянствубуливолхви– служителіязичницькоюкульту. Процес охрещення руських земель розтягнувся на кілька століть, як мінімумдоХІІст. Меншийопірхристиянізаціїчинилипівденніземлі, найбільший– північно-східні.

ХристиянствомаловеликийвпливнавсісферижиттяКиївськоїРусі. З прийняттям християнства підноситься престиж князівської влади. Київськікнязізнайшливційвіріобґрунтуваннясвоїйцентралізованійвладі. Церквазїїскладноювнутрішньоюієрархієюіпідпорядкованістюзнайомила світську владу з новою моделлю управління. На Русі з'явилися першіписаніцерковнізакони. Вагомимиєкультурнівпливи: поширюються писемність, освіта, кам'яне будівництво, розвивається мистецтво декору і живопису. В 1037 р. з Константинополя до Києва прибув перший митрополит і була заснована Київська (Руська) митрополія. Спочатку до митрополії входило 8, а із сер. ХІІІ ст. – 16 єпископій. Десять з них розташовувалисяназемляхсучасноїУкраїни. Напочаткуруськимимитрополитамибулиіноземці: грекиі, можливо, болгари.

Єпископи були здебільшого слов'янами. У 1051 р., за наказом Ярослава Мудрого, єпископи висвятили на митрополита киянина Іларіона.

Таким чином Ярослав намагався звільнитися від візантійського впливу нацерковні, ачерезнихідержавнісправиРусі. Іларіон– авторвидатного богословського твору "Слово про закон і благодать". Уперше в цьому творі було заявлено про незалежність Руської церкви від Візантії. Наступним руським митрополитом став у 1147 р. Клим Смолятич. Духовенство складало окрему групу населення, яке поділялося на дві верстви: чорнетабіле. Чорне– ченцімонастирів(монахитаін.) – відіграваловеликурольуцерковномужитті. Домонастирівнерідкойшлипредставникикнязівськихібоярськихродин. Запідрахункамивідомогоісторика церкви Є. Голубінського, в Києві було 17 монастирів, Галичі – 5, Чернігові – 3, Переяславі – 2, Володимирі та Тмутаракані – по 1. НайдавнішимінайвідомішиммонастиремУкраїнськоїправославноїцеркви є Києво-Печерський. ЙогозасновникомставпреподобниймонахАнтоній, апреподобниймонахФеодосійзапровадивужиттямонахівсуворийСтудійський устав, що зобов'язував до аскези. Цей монастир став зразком для інших монастирів і був впливовим як в історії, так і в сучасному житті. Біле, абопарафіальнедуховенство, складалосязісвящеників, дияконів, дяків, паламарів, причетників. Саме вони відправляли безпосереднірелігійніпотребипростихлюдей, неслислужбувселах, містечках, містах.

Чимало судових справ тоді належали до церковного суду. Це були злочинипротиморалі: двоєженство, неправішлюби, розпуста, ворожба, родиннісварки.

Задавніхчасівформуєтьсяекономікацеркви. Прибуткицерквискладалися перш за все з "десятин" – десятої частини прибутків з князівських або боярських маєтків. Церкві дарувалися землі, ліси, села і містечка, надавалисяіншіпожертви.

ПротягомХІ–ХІІІст. церквапоширюваласвоївплививсуспільстві. Спочатку серед вищих верств, а згодом і серед простих людей. Особливістю утворення і поширення нової релігії стало специфічне поєднання традиційних, поганських поглядів, обрядів, вірувань зхристиянськими. Нова церква вимушено пристосовувалася до старого. Так, наприклад, Перун злився з пророком Іллею, Волос – зі св. Власієм, Дажбог – зі св. Юрієм.

Розпад Київської Русі й татарська навала змінили шляхи розвитку єдиноїРуськоїцерквитаєдиноїКиївськоїмитрополії. Змістомновогоетапу існуванняставорганізаційнийрозколєдиноїцеркви. Згодомпідвпливом різнихфакторівз'являютьсярозбіжностівцерковнійпрактиційрелігійнихдоктринахУкраїнськоїтаМосковськоїцерков.

Занепад Києва, розорення південних земель призвели до того, що Київськиймитрополиту1250 р. переїздитьдопівнічнихруськихземель, до Володимира, а згодом до Москви. Москва стає резиденцією митрополитаіз1326 р. У1354 р. церішеннязакріпивПатріаршийсобор. Май- бутнійрозвитокМосковсько-Руськоїцерквибувпов'язанийзісвітською владою, державою, яка через кілька століть повністю підкорила церкву.

Переїзд митрополита на північ Русі викликав бажання галицьких князів, які уособлювали українську владу, мати митрополита для своїх земель. Аджеціземлізалишилисябезверховногоцерковногокерівника. УпершийразновиймитрополитНифонтдляГалицько-Волинськоїземлі був висвячений у1303 р. Новамитрополіяотримала назву "Мала Русь". Вона складалася з п'яти єпархій і проіснувала до 1347 р. Удруге митрополіявідновилася1371 р. ідіяладо1413 р. Ау1415–1420 рр. литовський князь Вітовт відновив окрему Київську митрополію. Із цього часу і до 1686 р. усі українські й білоруські землі підпорядковувалися Київській митрополії. Митрополитносивтитул"Київського, ГалицькогоівсієїРусі". ЗалежністьКиївськоїмитрополіївідконстантинопольськогопатріархабула формальною. Згодом патріарх давав своє благословення митрополиту, який обирався князем чи королем за рекомендацією князів і панів.

ПравославнацерквауВеликомукнязівствіЛитовськомунапочатку ХV ст. втратила своє панівне становище, однак не зазнавала великих обмежень. Більше того, Троїцьким привілеєм 1434 р. литовський князь СигизмундКейстутовичзрівнявуправахправославнуікатолицькушляхти. Згодом, у 1569 р., цей статус підтвердила Люблінська унія. Але реальне життя православної церкви постійно ускладнювалося. Для цього булокількапричин.

Світські феодали отримали право "подавання" – право рекомендувати своїх ставлеників на церковні посади. Великої шкоди церкві завдававпатронатфеодалівнадцерквамиімонастирями. Частомагнати, у володінняхякихбулицерквиімонастирі, розглядалиїхяксвоювласність: "Патронирозпоряджалисяниминаосновімаєтковогоправа: заставляли, даваливпосаг, успадщину, здаваливоренду, продавали." Інодіпродавалисяпосадиігумена, священика, єпископа. Становищевіруючихускладнювалося, коли патрон-феодал переходив з православ'я в іншу віру. Поступово занепадає значення й авторитет митрополита. За часів литовського князівства єпископів почав призначати сам великий князь. Згодом князь почав призначати і українських, і білоруських митрополитів. Українські священики значно поступалися католицьким і в освіті. А ка-

толики-єзуїти почали активно поширювати освіту серед простого люду, своїхмайбутніхадептів. Такимчином, докін. XVI–поч. XVІІст. українська православна церква переживала падіння авторитету, знаходилася увеликійкризі.

Покращати становище православної церкви намагалися братства. Братства– церелігійнітакультурно-просвітницькіорганізації, якіутворюютьсяізсер. XV ст. прицерковнихпарафіяхіоб'єднуютьукраїнських міщан. Спочаткубратстваносилирелігійно-благодійницькийхарактер: опікувалися церквою, влаштовували громадські богослужіння, допомагалибідниміхворимбратчикам, організовувалишпиталійт. ін. Ізчасом братства зайняли провідне місце в релігійному житті. Братства починають виступати за реформи вправославній церкві, критикують церковну верхівку, втручаються в життя церкви, домагаючись усунення негідних священиків. З кін. ХVІ ст. розгортається культурно-освітня діяльність братств. Вони відкривають братські школи, друкарні, бібліотеки. Окремим братствам константинопольським патріархом надавалося право ставропігії – незалежності від влади єпископа. Братства діяли до кін. ХVІІ ст. На поч. ХVІІІ ст. братства занепали й перетворилися на виключноцерковніорганізації, якідбалипрозбереженняцерковівідправу богослужінь. НайбільшимибратствамибулиЛьвівське(Успенське), засноване 1453 р., та Київське (Богоявленське), засноване 1615 р.

Слід зауважити, що крім позитивних рис братський рух мав і негативні. Втручаннюміщанства, світськихлюдейужиттяцерквирізкопротивиласяправославнаверхівка. Цілкомпозитивна, ізсучасногопогляду, діяльність братств мала неоднозначну оцінку українського суспільства тих часів.

Надумкуокремихпредставниківцерквиісвітськихфеодалів, підняти статус православної церкви мала б унія – об'єднання православної та католицькоїцерков. Рухзаїхнєоб'єднанняпочавсяодразупіслярозколу в1054 р. НаРусіспробиоб'єднанняробилисявжевХІІІст., алездебільшоговонибазувалисянаполітичнихміркуваннях. Крокомдооб'єднання став Флорентійський собор 1439 р. Для України ідея об'єднання церков небулачимосьнезвичнимісприймаласянетаквороже, якуМосковській державі. Доуніїспонукалаціланизкапричин: падінняавторитетуправославноїцерквийактивністькатолицької; духовенстворозраховувалозаїї допомогою здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне місце в структурі управління, міщанство – отримати місця в цехах, судах, магістратах.

Поштовхом до активних дій стала непродумана політика щодо України і Білорусії грецьких патріархів, які вносили значний розбрат у вже й без того дезорганізовану церкву, а також зазіхання новоствореного Московського патріархату (1589 р.) на українську та білоруську церкви.

ІніціаторомукладанняуніївиступивльвівськийправославнийєпископГедеонБалабан. ЙогопідтрималиКирилоТерлецький, ІпатійПотій, МихайлоКопистенський, МихайлоРогоза. Протягом1590–1595 рр. єпископиувеликійтаємниціобговорювалицепитання, проводячивідповідну роботу. В1595 р. папаКлиментVIII прийнявукраїнськихвладикіпроголосивпроприйняттяУкраїнськоїправославноїцерквипідсвоєверховенство. Це сталося 23 грудня 1595 р.

Дляофіційногоурочистогопроголошенняуніїбулоскликаноцерковний собор у Бресті, який відбувався 16–20 жовтня 1596 р. У його роботі взяли участь усі єпископи, багато архимандритів, ігуменів, священиків тапредставникимирян. Тавженапочаткуроботиучасникисоборуподілилися. Противників унії очолив князь К. Острозький. Разом із частиною мирян і священиків він провів окремий православний собор, який засудивприхильниківунії.

Прихильникиуніїзатвердилисоюздвохцерковтаумовиоб'єднання: українськацерквазберігаласхіднийобряд, церковнослов'янськулітургійнумову, вживаннястарого(юліанського) календаря, нижчедуховенство зберігалоправоодруження. Натомістьукраїнськацерквавизнавалаверховенство Римського Папи та догмати католицької церкви.

Формально внаслідок укладання Брестської унії православне духовенство, якевизнавалоїї, булозрівняневправахзкатолицьким, звільнялося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам обіцянімісцявсенаті. Шляхтаіміщани, якіприйнялиунію, такожзрівнювалися у правах з католиками й отримали право займати посади у державних і міських урядах. Але більшість усіх цих сподівань залишилися нездійсненими.

Такимчином, єдинаукраїнськацерквапісляпроголошенняуніїрозкололася – й обидві сторони повели між собою завзяту боротьбу. Унія насаджувалася силою. Православні церкви і монастирі за підтримки польськоївладипередавалисягреко-католицькійцеркві.

Історія до цього часу дає неоднозначну оцінку Брестській унії та її впливунарозвитокцерквиівсьогоукраїнськогосуспільства. Достеменно відомо, щозамість подальшого занепаду православної церкви починається пошук нових шляхів існування, який вилився в поширення полемічноїлітератури, демократизаціюправославноїцеркви.

Як це недивно, унія підштовхнула православну церкву до реформ. У жорсткійборотьбізунітамиіпольськоювладоюв1620 р. буловідновленоправославнуієрархіютаобранокиївськимправославниммитрополитом Іова Борецького. У 1632 р. польський сейм прийняв "Статті для заспокоєнняруськогонароду", заякимивідновлювалисяправаУкраїнськоїправославноїцеркви. ПочатокХVІІст. пов'язанийздіяльністютаких відомих православних церковних діячів, як Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Памво Беринда. У 1632 р. митрополитом православної церкви став П. Могила. Саме вінпочав реформи вправославній церкві: запроваджуєсуворудисциплінусереддуховенства, дляслідства і церковного суду створює Духовну конгрегацію, забороняє втручання світської влади в церковні справи, обмежує діяльність братств, які "вичерпали" себе, здійснює заходи щодо канонізації печерських угодників. ПетроМогиланаписаврядкнижокдляцерковнихслужб. Середнихнайвідоміші: "Літургіякон"(Служебник), "Требник" – зописоммолебнів.

Важливимисталикультурно-освітнізаходи, здійсненімитрополитом: утвореннянаосновілаврськоїтабратськоїшкілКиєво-Могилянськоїака- демії(1632 р.), активізаціякнигодрукуванняулаврськійдрукарні, будівництво і ремонт ряду храмів.

Цяполітикапіднеслаавторитетізначенняправославноїцеркви, йдо сер. XVII ст. православ'я відновило себе як важлива соціальна та національна сила в українському суспільстві. Ось чому православна церква одностайно підтримала повстання під керівництвом Б. Хмельницького. Аджегаслоборотьбизаправославнуцерквубулооднимзголовниху Визвольнійвійні. ПраваівольностіправославноїцерквизафіксованіуЗборівськомуйБілоцерківськомудоговорах. ПротягомвійниБ. Хмельницький тайогопослідовникироздалицерквіновіземлі, надалиїйправозбирання місцевих податків, звільнили від податків і повинностей. Під час війни церквазміцниласвоєекономічнестановище.

До 1685 р. православна церква в Україні підпорядковувалася Константинопольськомупатріарху, самостійновисвячуваласвящеників, призначала єпископів та ігуменів. Українська православна церква в 1657 р. самостійнообралановогомитрополита. Тобтовжепісляпідписаннядоговору з Москвою Українська православна церква не залежала від московського патріархату. Але вже в 1659 р. московська влада вперше заявилапросвоїпретензіїнаверховенствовукраїнськійцеркві. Устаттях Ю. ХмельницькогозафіксованопідпорядкуванняКиївськогомитрополитаМосковськомупатріархату. Політична"Руїна" призвелаідоцерковногорозколу. В1659 р. наПравобережнійУкраїніправивмитрополит, ана

Лівобережній – намісник. Запекла боротьба завершилася в 1685 р.: новиймитрополитбуввисвяченийМосковськимпатріархом. Світськавлада (ні гетьман, ні старшина) не протестувала проти цього.

ДокінцяXVII ст. УкраїнськаправославнацеркваперейшлапідкерівництвоМосковськогопатріарха, атакожвиявиласяподіленоюміжМосковською і Польською державами. Визнання влади Московського патріарха, спочатку, невнеслоособливихзмінвіснуванняУкраїнськоїправославноїцеркви: вонамалаособливіправаівважалася"вищою", ніжусі інші митрополії Московської церкви. Так, наприклад, у 1700 р. Петро І видавуказпровивізукраїнськихдуховнихосібдоМосквиякбільшосвічених і обізнаних з науками. З поч. XVIII ст. до Московсько-Російської держави перебралися українські священики: Феофан Прокопович, СтефанЯворський, ДмитроТуптало.

Становище церкви змінюється в 20-х роках XVIII ст. Це було пов'я- занозреформамиПетраІ, якіобмежилисамостійністьцерквиіпоставили її в залежність від державної влади. Ізцього часу змінюється і становищецерквивУкраїні. Вонавтрачаєсвоїнаціональніособливостітадіє зазагальноросійськимизразками. УХІХст. повністюзрусифікованацерква стала органом державної влади і ще одним засобом розповсюдження імперськоїкультури.

РадикальнізмінивідбуваютьсянапочаткуХХст., у1917 р. Вісторії православної церкви в Україні ці зміни пов'язані з відновленням Московськоїпатріархії, утвореннямУкраїнськоїавтокефальноїправославної церкви (УАПЦ), боротьбою радянської влади з релігією і церквою.

У1917–1918 рр. частина мирян, нижче духовенство і представники українськоїінтелігенціївисунуливимогуйгасларозривуоб'єднаннязМосковською патріархією і створення самостійної (автокефальної) церкви. Автокефалія – незалежність і самоуправління православних церков. Першіавтокефальніцерквивиникливнаслідоквідокремленняпатріархій

імитрополійсхіднихпровінційВізантійськоїімперії. Згодомпроцесвідокремленняпривівдоутвореннянаціональнихправославнихцерков. Були створеніРосійська, Грузинська, Сербська, Грецька, Польськаправославні церкви. Такий рух почався і в Україні.

Усічні 1918 р. була утворена Всеукраїнська Православна Церковна Рада (ВПЦР). Процес проголошення автокефалії розтягнувся на кілька років: надто сильним був опір Московської патріархії, відсутня активна підтримка світської влади. Так, Центральна Рада не переймалася цим питанням, а уряди Скоропадського і Директорії не встигали цього зробити.