Bobina_Istor_Ukr

100–200 років. УСРСРіУкраїніцідвакорінніпроцесийшлипаралельно й залежали один від одного. При цьому село розглядалося не лише як джерело продовольства, але і як основне джерело фінансів і людських ресурсів.

Ідея колективізації була простою: 1) зібрати хліб (продовольство) легшеіпростішенеіз25–30 млнселянськихгосподарств, аіз200–300 тис. централізованихгосподарств-колгоспів(комун, артілей, радгоспів); 2) селянпотрібно"прикріпити" доколгоспноїземлі, зароботуплатитиякомога менше, обмежити громадянські права селян; 3) ціни на аграрну продукцію мають бути низькими, а на промислову – високими, за рахунок такого розподілу прискорено розвивати важку промисловість (перш за всеїївійськовускладову).

Восени1928 р. вУкраїнібулоколективізованолише4 % селянських господарств. Весною 1929 р. селян за допомогою міліції почали примусово "зганяти" в колгоспи. Кожному селу давали завдання на продаж хлібадержаві. "Доведення" завданнядокожногоселянськогодворувідбувалосязарішеннямсільськихсходів. Селян(зазвичайспочаткукуркулів, заможних), якіневиконувалирішеннясходу, спочаткуштрафували. Штрафи доходили до п'ятикратної вартості хліба, необхідного для здавання. За невиконання штрафу майно селян (хату, худобу, реманент, одяг, взуття, будь-яке збіжжя) розпродавалося з торгів. Частина вирученої суми перераховувалася до новостворених колгоспів і фондів бідноти. Таким чином, більшовицька влада, як і в 1918–1921 рр., взяла курс на розкол селянствазасоціальною(майновою) ознакою. Уженавесні1929 р. було розпроданомайно18 тис. господарств, якихоцінилияк"куркульські". У січні1930 р. владарозробилапорядок"розкуркулення" – фактичногознищення багатих (заможних) селянських господарств. Селян поділили на трикатегорії. Узалежностівіднихселянабовідправляливконцтабірчи в'язницю, абодепортуваливПівнічнийСибірчиДалекийСхід, абонадавали зменшені ділянки землі за межами колгоспних земель. Протягом 1930 р. зУкраїнидепортувалимайже75 тис. селянськихродин, запершу половину1931 р. – 23 тис. Докінця1932 р. вУкраїнібулоколективізовано майже70 % господарств, якіохоплювали80 % посівнихплощ. У1930 р. булазабороненаприватнаторгівля. Колгоспиотрималиплан-завданнязі зборухлібаі"передачі" його, замізернимицінами, державі. Невиконання планузагрожувалорепресіями.

Найбільшехлібавилучалив1932–1933 рр. Самецяполітика– політика свідомого примусово-репресивного вилучення хліба(івсьогопродовольства) – спричиниланаймасштабніший завсюісторіюУкраїниго-

лод – голодомор. Спровокований і свідомо підтримуваний більшовицькоювладою протягомосені 1932 р.–літа1933 р. голодвиступав не лише інструментом хлібозаготівель, але і засобом боротьби із селянством, яке не бажало об'єднуватися в колгоспи. Хто не хотів у колгосп, або виселявсядоСибіру, абогинуввідголоду. МасштабиголодувУкраїніне можна порівнювати з голодом в інших районах СРСР, адже в УРСР рахунокзагиблихішовнамільйони, іцебезвійн, природнихкатастрофтаепідемій. Аоскільки90 % селянствабулиукраїнцями, можнаговорити, що голод був направлений не тільки проти селян, але і проти українців. За різними підрахунками лише від голоду 1932–1933 рр. Україна втратила від 3 до 5 млн селян. Це була наймасштабніша катастрофа – геноцид першоїтретиниХХст. ДослідженняцієїтрагедіївСРСРбулозаборонено. На сучасному етапі влада Росії не визнає масштабів цієї трагедії та називаєдослідженняукраїнськихісториківвимислами, неправдоюіпровокацією.

Результатами колективізації та голодомору стали: 1) створення колгоспівякновоїформигосподарюваннянаселі, в1937 р. – 27 тис.; 2) зник- ненняселянина-одноосібника, власникагосподарствазйогопсихологією, світоглядом і культурою, сформувався особливий соціальний тип– колгоспник; 3) колгоспи, незважаючи на низьку ефективність господарювання, постійнозбільшуваликількістьзданогодержавізбіжжя, в1933 р.

– 317 млн пудів, у 1935 р. – 462 млн пудів, у 1937 р. – 496 млн пудів; 4) більшовицька (комуністична) влада за мінімальні кошти за допомогою реквізованого хліба утримувала армію і робітників промислових підприємств.

Зламавши опір селян, радянська влада відчула свою силу і пішла на окремі поступки. З 1933 р. колгоспам дозволили торгувати залишками збіжжя. Вводятьсяпрогресивно-відряднасистемаоплатипраці, преміювання продукцією. З 1935 р. селянам дозволено було мати присадибну ділянку, одну корову, двох телят, свиню з поросятами. В окремих селах з'являються лікарні й школи. У 1934–1935 рр. репресивний тиск на селянствозменшується, аколгоспнийладпочинаєсвоєбільш-меншефек- тивнефункціонування.

Векономічномусенсі30-ірокиХХст. сталичасомзавершенняіндустріалізації в СРСР. Парадокс цієї індустріалізації в тому, що за умов "антинародного, царського" режимуіндустріалізаціяпроводиласябільш м'якими економічними методами. За умов "народного, комуністичного" режимумодернізаційнийривокбувзробленийзарахунокмільйонівлюдських жертв і радикальної зміни соціальної структури населення. Найпо-

тужнітою, найрозвиненішою стала важка (особливо військова) промисловість, потім ішло сільське господарство і наостанок розвивалися галузі, якізадовольнялипобутовіпотребинаселення.

За часи радянської індустріалізації Україна стала індустріальноаграрною базою СРСР і мала другий після РСФСР промисловий, аграрний, науковий, освітнійпотенціал. Основоюцьогопотенціалусталипідприємстваважкоїпромисловості(гірничі, металургійні, важкогомашинобудування, хімічні, енергетичні), які розташовувалися в Харківській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеськійобластяхістворилипівденно-східну"індустріальнудугу".

Винищившиіндивідуальнесільськегосподарствоякекономічнуоснову сільського господарства, радянська влада створила нові форми організації господарювання: колгоспи, радгоспи, машинно-тракторні станції(МТС). Останні– спеціальнідержавніорганізації, якіобробляли колгоспніполяізбираливрожаїзадопомогоютехніки. Тобтоколгоспине малитехнікидлягосподарювання. Якекономічніформиорганізаціїпраці МТС були малоефективні, але як інструменти перерозподілу сільгосппродукціїнакористьдержавитазасобиакумуляціїпродовольчих, фінансових і людських ресурсів дали можливість провести індустріалізацію. Саме економічні зміни 30-х рр. ХХ ст. визначили структуру української економіки з її провідними галузями, показниками ефективності виробництва і продуктивності праці до кінця ХХ ст., тобто мінімум на

50–70 років.

Індустріалізаціяіколективізаціямалинелишеекономічнінаслідки, але й соціальні. До останніх слід віднести зміну соціальної структури населенняізмінисоціальногостатусупровіднихверствнаселення: робітників, селян, інтелігенції.

УрезультатііндустріалізаціївУкраїнізбільшиласякількістьпромисловихробітників. Війнаіреволюціязменшилаїхнюкількість. Модерніза- ція30-хрр. знову різкозбільшилакількістьпролетарів. Алецебуливже "нові" робітники. Старівисококваліфікованіпролетарібулизнищені. Прискоренаіндустріалізаціяпотребувалавеличезноїкількостіробочоїсили. Відсутністькваліфікаціїтадосвідууробітниківкомпенсуваласяїхньою кількістю. Цебулимільйониселян, яківпершепобачиливерстати, інструменти, зіткнулисязтехнологієюпраційнеобхідністюжорсткоївиробничоїдисципліни.

Становищеробітниківбулонелегким. У1929 р. умістахспостерігалася нестача продовольства, що стало причиною введення карткової системи. Уквітні1929 р. карткирозповсюдилинахліб, адокінцярокуна

всі продовольчі, а згодом промислові товари. У цьому році робітнику видавали: 600 г хліба на день, від 200 г жирів, до 1 л олії на місяць, 1 кг цукрунамісяць, 30–36 мситцюнарік. У1935 р. картковусистемувідмінили. Але середньомісячна заробітна плата в 150–200 руб. "відставала" віддореволюційної–довоєнної. Аджев1913 р. применшійзаробітнійплаті (на місяць) робітник міг придбати (на рік) 330 кг хліба, або 21 кг масла, або 53 кг м'яса, або 83 кг цукру. В 1936 р. робітник на свою місячну заробітнуплатумігпридбати214 кгхліба, 13 кгмасла, 19 кгм'яса, 56 кг цукру. Через різке збільшення кількості міського населення загострилася проблема житла. Радянська влада вирішила цю проблему створенням комунальних квартир. Велика частина робітників до кінця 50-х рр. ХХст. жилавспеціальнихсімейнихбараках, абовпристосованомужитлі. У м. Миколаєві це були відомі бараки "Темвод". Вони простояли до початку 80-х рр. ХХ ст.

Швидке формування "нового" радянського робітничого класу з колишніхселянпризводилодонизькогорівняпродуктивностіпраці, слабкої виробничоїдисципліни, частихзмінмісцяроботи, зростанняп'янстваі хуліганства. На все це радянська влада відповіла стандартними репресивнимизаходами. Закономвід1931 р. невихіднароботу каравсянегайним звільненням, відбиранням продовольчих карток, виселенням з житла, а згодом і карною відповідальністю. У 1932–1933 рр. були введені паспортна система та "інститут прописки", у 1938 р. – система "трудових книжок". Робітникизакріплялисязасвоїмипідприємстваминетількиекономічнимиметодами, аізадопомогоюпозаекономічного, репресивного примусу. Таким чином, напіввоєнна організація праці, низька заробітна плата, загальна соціальна бідність свідчили про неменшу, ніж у країнах капіталізму, експлуатацію робітників у СРСР. Лише з др. пол. 50-х рр. починаєтьсяпоступовепокращеннясоціальногостановищаробітників.

Допоч. 60-хрр. ХХст. більшістьнаселенняСРСРзагаломіУкраїни зокрема складало селянство. Тільки забезпечивши контроль над селянами, радянськавладамоглавідчувативідноснийспокій. Царськавлада після відміни кріпацтва контролювала селян за допомогою збереженої общини, поступового переселення селян у місто, переселення на нові території, спробистолипінськоїаграрної(фермерської) реформи. Алецаризму не вдалося остаточно вирішити селянське питання – і селянство не підтримало царя в збереженні влади. Більшовики перемогли завдяки переділу земель на користь безземельних, малоземельних і середняків. За умов НЕП селянство стало потроху багатіти, але проблеми перенаселення, малоземелляінизькоїефективностіпрацізалишалися.

Ціпроблемирадянськавладавкін. 20–поч. 30-хрр. вирішиларадикально, черезрозкуркулення, масовірепресіїтастворенняколгоспів. Це призвелодозрівнянняселян. Зниклиікуркулі, ісередняки, ібідняки. Зник селянин-одноосібник. З'явивсяколгоспник. Селянин-колгоспниквисту- пав як виробник дешевого зерна і дешева робоча сила. Держава постійнозбільшуваланормухлібозаготівель, відбираючиуколгоспівмайже половину (а іноді й більше) врожаю. Розрахунок з колгоспами здійснювався за твердими цінами, які протягом 30-х рр. змінювалися мінімально. Утойжечасцінинапромисловітоваризбільшилисямайжев10 раз. Оплата праці колгоспників базувалася на системі т. зв. трудоднів – кількостівідпрацьованихнарікуколгоспіднів. Одинтрудоденьоплачувавсянегрошима, ас/гпродукцією: пшеницею, цукром, олією, макухою, соломою тощо. "Натуральна" вартість трудодня залежала від врожаю і державногопланузаготівель, якийдоводивсядокожногоколгоспу. Єдиними "рятівниками" селян у 30–50-х рр. стали присадибна ділянка і домашнє господарство. У лютому 1935 р., через рік після голодомору, комуністичнавлададозволиласелянамтриматиприсадибнуділянку, одну корову, двох телят, свиню з поросятами, десять овець. Таким чином, селянство вимушене було працювати і в колгоспі, і в себе вдома.

Введенняпаспортівозначалофактичнеприкріпленняселяндосвого місцянародження, заборонупересуванняівиборупрофесій. Колгоспник, який не мав паспорта, а йому цей документ просто не видався, був при- в'язаний до колгоспу як кріпак до землі свого пана. Паспортна система в такомувиглядіпроіснуваладокінця50-хрр. Становищеселянбулоще важчим, ніжстановищепромисловихробітників. Ілишезкін. 50-хрр. їх становище почало змінюватися на краще.

Отже, зарахунокнадексплуатаціїробітниківіселяну30-хрр. ХХст. радянськавладастворилапотужнуіндустріально-аграрнукраїну– СРСР. Частиною цієї країни була Україна. Невідомо, яким би був подальший розвиток економіки СРСР, але в червні 1941 р. почалася війна. Своїми силами почали мірятися економіки Німеччии і СРСР.

Друга світова війна (1939–1945 рр.) і Велика Вітчизняна війна (1941–1945 рр.) стали випробовуваннями для економіки Радянського Союзу. В економічномувідношенні1941–1945 рр. поділяютьсянакілька періодів: червень–жовтень 1941 р. – спроба евакуації; кін. 1941– сер. 1942 рр. – перехід усього господарства на випуск військової продукції, функціонуваннягосподарстванаокупованихземлях; 1942–1945 рр.

– ефективне функціонування військової економіки, аз1943 р. – початок відновленнягосподарстваназвільненихтериторіях.

Протягом літа–осені 1941 р. радянська влада намагалася евакуюватизаводи, обладнання, важливіресурси, майноілюдей. ЗУкраїнив Росію, за Урал і в Казахстан було вивезено частину великих заводів, колгоспів і МТС, а також близько 3,5 млн населення. З м. Миколаєва намагалися евакуювати суднобудівні заводи. Але вивезли небагато. Недобудовані кораблі переправили до Грузії або затопили. Затопили доки, а частину обладнання і стапелі підірвали. Радянська влада прийняла рішенняпрототальнезнищеннявсього, щонеможливобуловивезти. Саме тому під час відступу радянських військ по всій Україні проводилася тактика"випаленоїземлі": знищувалисяпромисловійтранспортніоб'єкти, затоплювалися шахти, руйнувалися домни, спалювався хліб на полях, запасипродовольства. Вокремихрайонахзнищувалосяпродовольство, необхідненавітьдлявиживаннянаокупованихтериторіях. Алешвидкий наступ фашистських військ призвів до того, що до них попали великі матеріальні ресурси.

Нацистський "новий порядок" в економіці й господарюванні базувавсянаодномупринципі: "якщонеможнавідновити, тотребапограбувати". УНімеччинувивозиливсе, навітьукраїнськічорноземи. Злистопада 1942 р. фашисти почали примусовий вивіз населення на роботу. В основному вивозили молодь віком від 15 до 20 років. Більше двох мільйонівукраїнціввимушенібулипрацювативсільськомугосподарстві, шахтах, руднях, промисловостіфашистськоїНімеччини.

Поряд з пограбуванням окупанти спробували налагодити роботу частини підприємств, перш за все залізниць, електростанцій, харчових підприємств. Робочий день встановлювався у 12–14 годин на добу, з невеликоюплатнею. Алеголовнезавданняфашистівбулоруйнуванняпромисловостійповерненняпролетаріатувсело. Фашистиоб'явиливсіземлі власністюнімецькоїдержави, алеколгоспиірадгоспинерозпустили. Їх вважали "державними маєтками" з примусовою працею селян і передачею всього вирощеного окупантам. Найкращі землі планувалося пере- датинімцям-колоністам. Нанихмалипрацюватиукраїнці-кріпаки.

Угрудні 1942 р. почалося визволення України, яке завершилося

вжовтні 1944 р. Соціально-економічне становище України було катастрофічним. Аджеокупанти, якірадянськівійська, привідступізастосовувалитактику"випаленоїземлі". ЗачасивійниУкраїнавтратила700 зруйнованихміст, 28 тисячспаленихсіл, 882 затопленішахти, знищенібільше 16 тис. підприємств, 1300 МТС. Але найголовніше – людські втрати. На фронті загинуло близько 3 млн. українців, а в окупації – 5,5 млн. Протягом 1941–1944 рр. українське господарство було знищено двічі.

Незважаючиназакінченнявійниіпоступовевідновленнягосподарства, економікаузначнійміріпродовжувалапрацюватинапотребуармії тапідготовкудоновоївійни, теперужеізСША. Більшістьматеріальних і фінансових ресурсів направлялася в сферу військово-промислового комплексу івідповідні галузі. Відновлення економікиУкраїнипочалося з відбудовивеликихпідприємствметалургії, шахт, кораблебудівнихімашинобудівнихзаводів. На1950 р. промисловевиробництвона15 % перевищувало довоєнний рівень, а випуск товарів споживання досяг 80 % довоєнного рівня. Залишилися проблеми з продовольством. По-перше, йогоневистачало, по-друге, післягрошовоїреформи1947 р. воностало дорогим.

Найважчимставпершийпіслявоєннийрік. У1946 р. посухаохопила більшість зернових районів СРСР: Україну, Молдову, Правобережжя Середньої та Нижньої Волги, Центрально-чорноземну зону Росії. У багатьох районах дощу не булопо60–70 днів. Якщо в1945 р. СРСР зібрав 47,3 млнтзерна, тов1946 р. – 39,6 млнтзерна. Але, яків1932–1933 рр., причиноючерговогомасовогоголодусталаненадзвичайнапосуха, а рішеннякомуністичноївладинедопуститискороченнядержавногорезервухліба. Апланхлібозаготівель1946 р. знову, якідовійни, виконувався надзвичайними, примусово-терористичними заходами. Більше того, навіть в умовах голоду уряд СРСР продовжував вивозити хліб у Болгарію, Румунію, Польщу, Чехословаччину. АвУкраїні, станомна20 березня 1947 р., органами МВС було зареєстровано 54 випадки людоїдства. Такимчином, нісистемауправління, німетодиуправління, ніструктура економікинезазнализмін.

Слідзгадатипрорядпримітнихявищвекономічномупіслявоєнному життіУкраїни. НазахіднихземляхУкраїнипочаласяіндустріалізаціяіпродовжилася колективізація, яку радянська влада не закінчила до війни. У ЗахіднійУкраїнірозвивалисястарігалузі: деревообробна, нафтоіга- зодобувна; створені нові: вугільна, машинобудівна, паперова, хімічна, радіотехнічна. За три післявоєнні роки тільки на підприємства Львова прибуло2 тис. інженерів ітехніків, атакож14 тис. робітниківзісхідних районів України. Водночас місцевих жителів вербували на роботу на шахти Донбасу, а випускників фабрично-заводського навчання розподілялиповсьомуСРСР. Уціломуцебувпозитивнийекономічнийпроцес, який давав можливість перетворити відсталий регіон на новий промисловий. Але, як показала історія, Західна Україна так і залишилася в основномуаграрнимрегіоном, ацентрамипромисловостісталитількиЛьвів

таІвано-Франківськ. Колективізаціязахіднихземельпроводиласязазраз- ком30-хроків. Алеопірколективізації, афактичнорадянізації, бувбільший, ніжнаСхіднійУкраїні, йрозтягнувсядо1951 р. Наперешкодіколгоспам стоялонетількинебажанняселян, аізбройнаборотьбазбокуУкраїнськоїповстанськоїармії(УПА). Цюборотьбупідтримувалиіселяни. З боку радянської влади найбільш ефективним методом боротьби за колгоспиіпротиУПАсталадепортаціязахіднихукраїнців. За1944–1952 рр. із західних районів було виселено близько 200 тис. сімей, тобто від 600 до 800 тис. українців.

Ось чому закінчення війни, відновлення економічного потенціалу СРСРіУкраїнинепринеслисуттєвогопокращенняйполегшенняжиття простимлюдям. Відбудовапроходилавзлиднях, голодітапостійнійтривозізасвоєжиття. ЗмінипочалисялишепіслясмертіЙ. Сталіна, в1953 р.

В історії радянсько-українського господарства др. пол. ХХ ст. можна виділити кілька етапів. Перший етап (1953 р.–сер. 60-х рр.) – пом'якшенняцентралізаторськихпринципівуправління, спробадецентралізації, пошук"нових" методівуправління, ефективноїмоделіреформуваннягосподарства ("хрущовське десятиліття", "відлига"). Другий етап (1964 р.–кі- нець60-хрр.) – "косигінська" реформа: використанняінерціїхрущовських реформ, нові економічні зміни, які б могли надати нових імпульсів господарському механізму Радянського Союзу. Третій етап (поч. 70-х– сер. 80-хрр.) – відмовавідреформ, використаннявалютнихнадходжень за експорт нафти і газу. Із сер. 80-х рр. починаються нові економічні реформивСРСР, якізакінчуютьсязникненнямдержавиі"будівництвом" капіталізмунапострадянськомупросторі.

У 50-х–на поч. 60-х рр. головним економічним завданням стало покращення ситуації в сільському господарстві. Найголовніше, що було зробленопротягомп'ятироків(1953–1958 рр.), – підвищеннязаготівельних цін на основні види с/г продукції. Так, ціни на зерно зросли майже у 7 разів, на картоплю – у 8 разів, продукцію тваринництва – у 5 разів. Одразу після смертіЙ. Сталіна, восени1953 р. зколгоспів булосписано всюзаборгованість. Длястимуляціїпраціколгоспникамдозволиливидаватигрошовийаванс. Булизробленіпоступкиселянамуправахволодіннясвоїмигосподарствами: 1) зниженонормипоставокпродовольстваіз селянського двору; 2) зменшено грошові податки з двору. А в 1957 р. узагалі відмінено обов'язковий продовольчий податок із селян. Але все ж політика влади на селі була непевна. Комуністична влада на чолі з М. Хрущовим боялася мінімального збагачення селянства. Саме тому

в 1955р. влада зменшила присадибні господарства, обклала податком кожне плодове дерево. У 1958 р. ліквідували МТС, а техніку примусово продаликолгоспам. У1954 р. починаєтьсяосвоєнняцілиннихземельу КазахстанійЗахідномуСибіру. ЗРосіїтаУкраїнинановіземліпереселялася молодь і перевозилася техніка. У 1956 р. у цих районах працювали

75тис. українців.

Упромисловостівідбувалисядецентралізаціякерівництва, створеннямісцевихорганівекономічногоуправління, передачаокремихфункцій управління республіканським міністерствам. Із 1953 по 1956 р. близько

10тис. підприємствіустановбулипереданівпідпорядкуванняУкраїнській РСР. Цезбільшилочасткуреспубліканськоїпромисловостііз36 до76 %. У1957 р. булиствореніспеціальніорганиуправліннявкожнійреспубліці – Ради народногогосподарства. В Україні булостворено11 Раднаргоспів. Згодоманалогічнікрокибулизробленівуправліннісільськимгосподарством. Алеціреформибулихаотичнійнеоднозначніїхнірезультати.

Незважаючинанепослідовністьзмін, мінімальнапереорієнтаціягосподарства(ісільського, іпромислового) насоціальніпотребипривеладо покращення життя простих радянських людей. На поч. 60-х рр. у державнихкрамницяхСРСРз'явилисятелевізори, пилососи, холодильники, радіоприймачі, меблі. Упродажу, хочівчергу, з'явилисяавтомобілі"ЗАЗ", "Москвич". Із сер. 50-х рр. розгорнулося, вперше в СРСР, масове будівництво житла. Швидкими темпами будувалися цілі мікрорайони. Люди отрималиможливістьжитивокремих, хочімалогабаритних, квартирах. Із 1956 по 1960 р. у нові квартири переселилися майже 54 млн людей.

Але хаотичність соціально-економічних реформ, відсутність стратегії розвитку вносили непевність у майбутнє економіки і призвели до загострення соціальної ситуації. З 1961 р. починається падіння темпів розвитку радянської економіки. Більша частина радянського керівництвапричиноютакоїситуаціївважалиневгамовнуенергіюМ. Хрущова. У 1964 р. М. Хрущовавідсторонюютьвідвлади, алеінерціяйогореформ продовжуєдіяти.

З вересня 1965 р. починається новий етап реформ. Їх суть – відхід від адміністративних методів управління господарством, застосування економічнихметодів, зменшеннякількостіпоказниківпланування, використанняувиробництвітакихпоказників, якобсягреалізованоїпродукції, прибуток, рентабельність, фондзаробітноїплати. Продовжилисяреформивсільськомугосподарстві. Вводивсяновийпорядокпланування, підвищенізакупівельніціни, зменшеніподаткизколгоспів, ліквідованіобме-

ження з розвитку присадибних господарств. Але навіть повільне, часткове реформування дало непогані результати. Восьма п'ятирічка (1965–1970 рр.) виявиласянайкращоюзавсіпіслявоєнніроки.

Заофіційними(звичайнозавищеними) даними, валовийсуспільний продукт збільшився на 43 %, національний прибуток – на 45 %, обсяг продукціїпромисловості– на50 %. АлепродовжитиреформиГоловіуряду СРСРО. Косигінуневдалося. Нацебулорядпричин. Привладізалишалася остання сталінська генерація керівників, яка за великим рахунком бояласяреформ. Аджераночипізновіднапівкроківпотрібнобулопереходити до радикальних реформ. Але з кін. 60–поч. 70-х рр. у РадянськомуСоюзі, напівночіСибіру, відкриливеликіпокладинафтиігазу. Ізсер. 70-х рр. ХХ ст. СРСР почав поставляти нафту, а згодом газ в Європу. РадянськийСоюзпочавотримуватиувеликійкількостівалюту, почуваючисебевекономічномусенсівідносноспокійно.

У СРСР і Україні 70-і роки ХХ ст. можна визначити як економічноспокійні. Натомістьзахідніекономікипостійномодернізувалисяітрансформувалисвоєгосподарствовідіндустріальногодопостіндустріального, в основі якого лежать досягнення науки. Радянська економіка залишаласябільшоюміроюіндустріальною, сировинною, ресурсомісткою.

Останньоюспробоюекономіко-політичногореформуваннясоціаліз- му стали перебудова і прискорення, які проводив М.С. Горбачов у 1985–1991 рр. Результатом цих реформ став крах соціалізму і "друге пришестя" капіталізму. Формуваннякапіталістичногоекономічногомеханізму – черговий етап розвитку вже окремого українського господарства. Методи капіталістичної економіки, шляхиїїрозвитку й результати викликаютьгострісуперечкиідискусіїтарадикально-протилежніоцін- ки. Ценашасучасність, оцінитиякумизможемолишенадостатнійісторичнійвідстані.

Висновки

Географічнерозташуваннянашихземель, природніумови, наявність природних ресурсів створюють унікальні можливості для формування і функціонуванняефективноїекономікиУкраїни, якабзадовольнялазростаючі потреби українців. Але ці потенційні можливості українцями більшоюміроюневикористовувалисяіневикористовуються. Нацеє ряд причин: якоб'єктивних, такісуб'єктивних. Середоб'єктивнихпричин– відсутність власної держави. Адже саме держава / державна влада формулюєцілі, завдання, планиекономічногорозвитку. Томуукраїнськаекономікаякціліснийгосподарськийкомплекс, яконтологічно-територіаль-