Bobina_Istor_Ukr

Зростання сільського господарства і промисловості підштовхувало розвитокшляхівсполучень, торгівлі, фінансів. Саметомувідміннимявищемпершоїіндустріалізаціїсталомасовебудівництвозалізниць. Перша залізниця в Україні (1863 р.) з'єднала містечко Балту й Одесу і була довжиною всього 200 км. А до кін. 80-х рр. ХІХ ст. була збудована мережа залізниць, яказ'єднала, по-перше, аграрнітаіндустріальнірайониУкраїни з морськими портами, по-друге, промислові райони України й Росії, по-третє, політичніцентри– Москву, Петербург, Київ, Харків. На1900 р. залізнична мережа України склала 8417 км. Але залізниці були орієнтовані в основному з півночі на південь і слабко пов'язували між собою українські міста. Саме тому відстань між Миколаєвом і Одесою, Миколаєвом та Первомайськом залізницею долається за 6–8 годин. Певну рольвідіграваврічковийтранспорт. Алепорогир. Дніпрозаважалийого ефективномувикористанню. Томунапоч. ХХст. уРосіїактивнообговорювалася ідея будівництва гідроелектростанції разом зі шлюзами.

Індустріалізаціяіреформаселаобумовилирозширеннявнутрішнього ринку й зростання торгівлі. Залишаються важливими контрактові та щорічні ярмарки. Але збільшується значення стаціонарної торгівлі. З 80-х р. вона стала переважати. Звичайні для нас магазини відкриваються у всіх містах і містечках, але ще не доходять до сіл. Українські портинаЧорномуйАзовськомуморях– Одеса, Миколаїв, Херсон, Бердянськ – сталицентрамизовнішньоїторгівлі, експортуючи пшеницюта іншусільськогосподарськупродукцію.

Зміни в економіці призвели до змін у фінансовій системі. З'явилися новідляукраїнськогосуспільствафінансовіінструментиіфінансовіорганізації. Уфінансовійсферівідбувсярядзмін. Зокремапаралельнопаперовимгрошамипочала"ходити" золотавалюта. У70-хрр. пройшлаперша хвиляствореннябанків, акціонернихтовариств, азнимиіновихфінансових афер.

Своїх особливостей набувало господарство Східної Галичини, Закарпаття, Буковини. Ці українські землі зберігали аграрний характер зі стандартним перенаселенням, безземеллям та малоземеллям. Бідність іаграрнеперенаселенняпризвелидоеміграціїзахідноукраїнськихселян заАтлантичнийокеандоАргентини, Бразилії, США, Канади. УпромисловостіЗахідноїУкраїниосновнурольвідігравалидрібнійсередніпідприємства. Основними галузями стали харчова, заготівельна, деревообробна і соледобувна. Певний шанс на створення промислової бази давали відкриттянафтивГаличинітаформуваннянафтодобувноїпромисловості. Але вже на поч. ХХ ст. промислові запаси нафти вичерпуються.

Капіталізм до пол. ХІХ ст. змінив соціальну структуру населення всієї Росії, в тому числі й України. За майже шістдесят пореформених років(1862–1917 рр.) сформувалисядвановікласи: вільнонайманіробітники і буржуа-капіталісти. До пер. пол. ХХ ст. розвиток та статус цих соціальнихгрупвизначалипрогресивністьімодернізаціясуспільства. Але етнічнихукраїнцівсередцихсоціальнихгрупбулонебагато. Пролетаріат, особливопромисловий, складавсявосновномузруських, євреївітільки потім українців. Уся промисловість і фінансовий капітал належав руським, єврейським, англійським, французьким, бельгійським, німецьким капіталістам. ЯкщоУкраїнаяктериторіяпоступовоіндустріалізувалася імодернізувалася, тосуспільствозалишалосяселянським, непоспішаючи в міста, не долучаючись до освіти, зберігаючи не тільки свою традиційну культуру й мову (що було добре), але й залишалося консервативниміполітичнообмеженим.

За ці роки звелася нанівець роль дворянства, яке перетворилося на вимираючуверству. Єдинимшляхомсамозбереженнядлянеїбулоперетворення в модернову верству капіталістів ("новых русських" зразка ХІХ–поч. ХХ ст.) або перехід до лав інтелігенції.

ПоступовийкапіталістичнийрозвитокРосіїтаУкраїнинезупинили світоваекономічнакриза1900–1903 рр. ідепресія1904–1908 рр. У1909 р. починається новий етап економічного піднесення, який продовжувався до1914–1915 рр. Першасвітовавійна(1914–1919 рр.) напочаткувцілому позитивно вилинула на економіку, особливо на її військові галузі й сільське господарство. Але вже із 1916 р. проявляються малий запас економічноїміцностідержавногокапіталізму, якийутворивсявРосійській імперії, танедолікинедоведенихдокінцяреформ. Вумовахрозгортання війниінфраструктура(дорогиізалізниці) несправляласязперевезенням військовихіцивільнихвантажів. Знизиласяпродуктивністьпраці: кваліфікованихробітниківзамінялижінки, молодь, військовополонені, з1916 р. – китайці. Сільськегосподарствопотерпаловіднестачічоловічихрук, коней, реманенту. У зв'язку із цим зменшувалися посівні площі й валовий збір збіжжя. З 1916 р. починається зростання цін. З 1917 р. відчувається нестача окремих товарів – т. зв. "товарний голод". Таким чином, запас міцності"молодої" капіталістичноїекономікивиявивсяневеликим. Його можнабулопідсилитиполітичноюісоціальноюстабільністю, алеїїв Російській імперії не було. Росія, а разом з нею Україна, втягнулася у вир революціїтагромадянськоївійни. Економічнаполітика1917–1920 рр. була відображенням хаосу всього життя, а з іншого боку, сама провокувала цей хаос.

Існуванняукраїнськихнаціональнихурядіву1917–1920 рр. булонастількикоротким, щоговоритипроїхнюсистемну економічну політику недоводиться. Миможемоаналізуватилишенаміритаокремікроки, які здійснили Центральна рада і Генеральний секретаріат, Директорія та її уряд, уряд ЗУНР. Єдиним виключенням із цього списку є економічна політикагетьманаП. Скоропадського. Вісіммісяцівсвоєївладигетьман П. Скоропадськийнамагавсявідновитисистемністьекономічногомеханізму. Основне економічне питання періоду революції та громадянської війниформулювалося так: "Якаекономічнаполітикадопоможе утримати владу?". А оскільки найбільша кількість населення – селянство, то вирішальноюсталаекономічнаполітикастосовноселян. Жодензнаціональних урядів не зважувався на радикальний перерозподіл земель на користьбезземельнихімалоземельнихселян, аурядП. Скоропадського відновивдореволюційнийпорядокземлеволодіння. Самецеувеликіймірі підірвалосоціальнубазуукраїнськоїнаціональноїреволюції.

Алебезсумнівнимуспіхомекономічноїполітикинаціональнихурядів стало впровадження національної грошової одиниці – гривні. На думку сучасників тих часів, це була одна з вагомих валют, які "ходили" тоді

вУкраїні. Адже вона була забезпечена продовольством.

4.Економічні експерименти радянської влади (1917–1991 рр.)

Векономічнійполітицібільшовицько-радянськоївладивУкраїнічітко виявляється кілька періодів: 1) грудень 1917 р.–березень 1918 р. – простийвивізпродовольстваісировинизУкраїнидоПетрограда, відсутність чіткоїекономічноїполітики; 2) січень1919–1922 рр. – воєннийкомунізм: тотальна реквізиція продовольства й масова націоналізація промисловості; 3) 1922–1928 рр. – нова економічна політика (НЕП): поступка селянам, повернення до елементів капіталістичного господарювання;

4) 1929–1955 рр. – друга (соціалістична, радянська) індустріалізація

іколективізація, формування абсолютно нової системи економіки, коли всізасобивиробництваналежатьдержаві, відновленнянаційосновігосподарства після Другої світової війни; 5) 1954–1964/67 рр. – спроба реформування господарського механізму; 6) 1968–1986 рр. – відмова від реформ, використанняекспортнихресурсівдляпідтримкигосподарського механізму; 7) 1986–1991 рр. – прискорення та перебудова: остання спроба економічних реформ у СРСР, їх невдача і розпад СРСР.

УпершерадянськавладабулапроголошенавУкраїнівгрудні1917 р.

іпротрималася до березня 1918 р. На територію України поширилися

декрети уряду більшовиків з Петрограда. Головним став "Декрет о земле". За ним скасовувалася приватна власність на землю без викупу. Поміщицькійцерковніземліпередавалисяувласністьземельнихкомітетів

іРадселянських депутатів; проголошувалосязрівняльнеземлекористуваннязатрудовоючиспоживчоюнормою: земельнінаділиповиннібули періодично переділятися. Таким чином, земельний декрет був прийнятийнакористьнайбіднішихселян, якихвУкраїнінараховувалосяблизько 60 %. Упровадження декрету призвело до перерозподілу спочатку поміщицькогомайна, азгодомпочалиділитиземлю, майно, худобу, збіжжя селян-багатіїв(куркулів). Востанньомувипадкубільшовикипочалирозколюватиселянство, остаточноперетягуючинасвійбікнайбіднішихселян. Але цей процес в Україні відбувався недовго. У лютому–берез- ні 1918 р. німецькі війська знищили радянську владу, а більшовиків вигналидоРосії.

Упромисловості більшовики провели націоналізацію підприємств

івстановленнянаднимиробітничогоконтролю. Націоналізувалисябанки. Проголошуваласяідеяпрямогопродуктообміну. Економічнаполітикапочаткуправліннябільшовиківзагострювалаекономічнукризу, вякій перебувала Росія з 1916 р. Розуміння цього привело до першої спроби формуванняновоїекономічноїполітики, якабулазапропонованалідером більшовиківВ.І. Ленінимуквітні1918 р.

За задумом В.І. Леніна з метою укріплення радянської влади потрібноприпинитимасовунаціоналізацію, зберегтиприватнийкапітал, початитехнічнеспівробітництвозбуржуазією, ввестидисциплінупрацізопорою на матеріальні стимули. Такими мали бути перші кроки до формуванняконцепціїсоціалістичногодержавногокапіталізму. Алелогіканадзвичайних заходів у сільському господарстві вимагала надзвичайних заходів і в промисловості. Тим більше, що економічну кризу загострила громадянськавійна, новийвитокякоїрозпочавсявтравні1918 р. ізСибіру. Влітку 1918 р. почалося повстання донських козаків, у серпні – англійські війська захопили м. Архангельськ, у листопаді–грудні французьківійськазахопилиОдесу, Миколаїв, Херсон. БільшовикиРосіїпроголошуютьполітикувоєнногокомунізму. Вонавключилавсебеякукрай необхідніелементивиживаннявумовахвійни, такіутопічніідеїбільшовицькоїреволюції.

ВУкраїні політика воєнного комунізму впроваджувалася із січня 1919 р., колибільшовикивдругевстановилисвоювладу. Воєннийкомунізм включав у себе такі заходи: 1) націоналізація (одержавлення) всіх галузейпромисловості, всіхпідприємствівсьоготранспорту; 2) установлен-

нядержавноїмонополіїназаготівлюпродовольства(продрозкладка) без відшкодування; 3) ліквідаціягрошейякзасобуплатежу, еквівалентаінакопичення; 4) установленняпрямогопродуктообмінучерезкартковусистему; 5) створення "трудових армій", трудових мобілізацій, реалізація принципу"хтонепрацює(восновномуфізично), тойнеїсть".

Така економічна політика дозволила більшовикам в умовах громадянської війни сконцентрувати максимум ресурсів для ведення війни. Але вона погіршила становище всіх верств населення. Хліб, що влада забиралауселян, розподілявсялишесередвійськовихіробітниківвійськових заводів. Селянство не бажало віддавати продовольство за продрозкладкою. Промислових товарів для прямого продуктообміну не вистачало.

Невдоволення економічною політикою більшовиків вилилося у ряд селянських антирадянських повстань, що починаються навесні 1919 р. Більшовики продовжили свою економічну політику і після завершення громадянської війни в 1920 р. Методи воєнного комунізму були ефективнітількивумовахвійни, вумовахмируситуаціяпогіршувалася. Так, наприклад, якщов1919 р. відпродрозкладкизвільнялисягосподарства, які мали до 5 дес. землі, то в лютому 1920 р. ця норма зменшилася вже до 3 дес. землі. Це при тому, що до революції, в умовах набагато кращих, мінімально ефективним вважалося господарство, яке велося на 6–10 дес. землі. Такимчином, жорсткапродовольчаполітикапоширилася не лише на сільських багатіїв (куркулів), але і на бідних, і на малоземельнихселян. Якщов1919 р. вУкраїні(навідмінувідРосії) більшовики не змогли встановити державну монополію на торгівлю салом, олією, маслом, м'ясом, яйцями, пшеницею, тов1920 р. з'явиласярозкладкаіна це продовольство. У тому ж році був майже ліквідований вільний товарообмін, по-простому заборонені базари. У лютому 1920 р. керівники м. Єнакієво вимагали від київської влади "немедленно закрыть базары и раз, и навсегда покончить с этим делом и всякого рода спекуляцией в Донбассе".

Протягом 1919–1920 рр. у радянській Україні були відмінені гроші. На початку 1920 р. зарплату почали видавати продовольством і товарамипершоїнеобхідності: сіллю, сірниками, цукром, милом, гасом, одягом, взуттям, матерією. Деякі економісти пропонували вести облік витрат і результатівпрацівтрудовиходиницях("тродах"), енергетичниходиницях("енодах") тощо. Банкисталинепотрібними. Усічні1920 р. бувліквідованийостаннійНароднийбанк. Знищеннякрупноїтачастковосередньої

буржуазії, ліквідаціяприватноїторгівліпризвелидозначногоскорочення податків. Більшовикивгрудні1920 р. пропонуваливідмінитивсііснуючі державніймісцевіподатки.

Але воєнний комунізм в Україні мав свою особливість. Постійна боротьбачотирьохсил: національно-демократичних, більшовиків("красных"), "контрреволюційних" ("белых"), стихійно-селянських("зеленых"), якавідбуваласяпротягом1917–1922 рр., недавалажоднійзнихповністю

ісистемнореалізуватисвоюекономічнуполітику. Фактичноюполітикою ставзвичайнийграбунок("реквізиція") всього, щоможнабулопограбувати. У таких умовах українське селянство в більшості своїй зберегло товарнийхарактергосподарства, хочаівмінімальнихрозмірах. Умістах

імістечкахфункціонувалибазари, щодавалозмогукуплятитовари. Куплялизагривні, якідрукувалисяЦентральноюрадоюігетьманомП. Скоропадським. "Ходили" німецькі марки, гроші Тимчасового уряду, квазігроші, що друкувалися на місцях. Найдорожчою валютою були царські золоті червінці. Вагомим еквівалентом у товарообміні виступали такі товари, якцукор, сіль, сірники, мило, спирт, матеріятощо.

Післязакінченнягромадянськоївійниірозгромуінтервенціїв1920 р. більшовикизаінерцієюпродовжилисвоюекономічнуполітику. Врезультаті отримали масові селянські виступи під керівництвом Н. Махна, Д. Терпила та інших селянських ватажків, у Росії – під керівництвом О. Антонова, в армії – повстання моряків у Кронштадті. У черговий раз влада більшовиків захиталася.

КерівникбільшовиківРосіїВ.І. Ленінзрозумівнеобхідністьвідходу від жорсткої економічної централізаторської політики. Цей тимчасовий відступбільшовиківвідсвоєїкомуністичноїекономічноїдоктриниотримавназву"новаекономічнаполітика" (1921–1928 рр.). Цяполітикаохоплювала всі сфери життя суспільства і впроваджувалася в сільському господарстві, промисловості, торгівлі, фінансах, соціальнійсфері. Умовною датою початку НЕП вважається 9 серпня 1921 р., коли з'явився УказРадинароднихкомісарів"Овнедренииначалновойэкономической политики".

Перші кроки були здійсненні в сільському господарстві: 1) заміна продовольчої розкладки продовольчим податком, який був вдвічі меншиміоголошувавсянапередодніпосівноїкампанії, згодом, у1923 р., натуральнийподатокзамінилинагрошовийподаток, податокнемігзбільшуватися протягом року й збирався один раз; 2) усе збіжжя після сплати продподаткузалишалосяселянамінимдозволялосяторгувати; 3) дозвіл орендиземлітанайманоїпраці.

Активновпроваджуваласякооперація: фінансова, торговельна, заготівельна, збутова, зобробкиземлі. Закороткийстроксільськегосподарство в Україні досягло довоєнного рівня. Збільшилися площі оброблювальноїземлі. У1927 р. на10 % більше, ніждовійни, збільшивсяваловий збірзерна. Відновилосяпоголів'яхудоби. Населіпереважалисередняцькі господарства(близько60 %). Заможнихгосподарствбуло4–5 %, бідняцьких – 25 %, інші – батрацькі (незаможні). Населення України почало забувати жахи голоду 1921–1923 рр. і нестачі продовольства. Але проблеми в сільському господарстві залишалися.

Упромисловостібільшовикивідмовилисявідідеїтотальноїнаціоналізації. Державазалишалавсвоємууправліннівеликі(базові) підприєм- ства-шахти, металургійні й машинобудівні заводи, залізницю, зв'язок. Держава зберегла за собою великооптову торгівлю і торгівлю сировиною, монополіюназовнішнюторгівлю. Приватнийгосподар(капіталіст) допускався, в основному на правах оренди, в дрібну і середню промисловість: харчову, переробну. Капіталдопускавсявдрібнооптовуіроздрібну торгівлю, в сферу послуг. У період НЕП в Україні більше п'яти тисяч малихісередніхпідприємствбулоздановоренду, нерідкоїхнімколишнім власникам. Намагаючись залучити іноземний капітал, більшовики дозволиликонцесіїтаакціонернітовариства.

Великі підприємства об'єднувалися в трести. В Україні діяли три загальносоюзні, двадцять один республіканський і п'ятдесят чотири губернських трести. Трест "Донвугілля" об'єднував більшість шахт Донбасу. В1923 р. уньомупрацювало94 тис. робітників. Середтакихвеликихтрестівбули"Південьсталь", "Тютюнтрест", "Маслотрест", "Цукротрест". За задумом більшовиків трести мали діяти на основі т. зв. комерційного(господарського) розрахунку. Трестиотрималиправатаобо- в'язки юридичних осіб і мали забезпечити самоокупність. Поряд з трестамистворювалисясиндикати– організаціїдлязакупівлісировини, плануванняторгівлійзбутупродукціїтрестів.

Ужев1926 р. окремігалузіпромисловостіперевищилирівеньдовоєнноговиробництва. Шкірянапромисловістьдавалавиробівна50 % більше, ніждовійни, текстильна– на24 %, цукрова– на30 %. Найбільшуспішно розвивалосявиробництвотоварівширокоговжитку, продовольства. Повільно, заумовдержавногофінансування, відновлювалисядержавнігалузі промисловості: вугільна, металургійна. Почалося будівництво державнихелектростанцій.

Необхідноюумовоюбудь-якоїекономічноїреформиєзміниуфінан- совомуобігу. Саметомубільшовикипровелигрошовуреформу. Більшо-

викивимушеноповернулисядогрошей, щобстимулюватипрацюробітників, збирати податки, накопичувати ресурси. Протягом 1922–1923 рр. буловпровадженопаралельнувалюту. Порядіз"совзнаками" почаливи- користовуватисядесятикарбованцевібанкноти-червінці. Цічервінціприрівнювалися до десятикарбованцевої царської золотої монети та забезпечувалися товарами і золотом. Таким чином, "совзнаки" покривали бюджетний дефіцит (ними видавали більшу частину заробітної плати), забезпечували грошовий обіг, а червінці виступали засобом накопичення, резерву, спеціального еквівалента. Були створені ряд банків, у тому числікооперативні.

Уцілому зап'ять–шість роківНЕПмайже відновила рівень довоєнного господарства в СРСР і Україні. Ця політика в основному вирішила соціальніпроблеминовогосуспільства: населеннязагаломбулонакормлене, одягнуте, а більшість людей мала роботу. Розгорталося т. зв. культурнебудівництво, основоюякогосталаліквідаціянеписьменності, створення системи початкової освіти. Формувалися основи радянської моделі охорони здоров'я. Але всі економічні досягнення НЕП відбулися за рахунокт. зв. "відновлювальногоефекту". Впромисловостівикористовувалосявжеіснуючеобладнання, якенепрацюваловчасивійни, всільськомугосподарстві – відновлювалися покинуті в1918–1921 рр. землі. З др. пол. 20-х рр. ці та ряд інших резервів економічного зростання вичерпуються.

Промисловість вимагала великих капіталовкладень для реконструкції, переоснащенняпідприємствістворенняновихгалузей. Серйозноюпроблемоюзалишалосябезробіття, авселі– перенаселеннязодвічним поділом земель. Село залишалося розколотим. Маса бідноти шукалакращоїдолівмісті, поповнюючиарміюбезробітних.

До кінця 20-х рр. у керівництві СРСР існувало два погляди на майбутнійрозвитокекономіки. БухарінМ. виступавзазбереження"непівської" моделірозвитку, зпоступовимнакопиченнямдержавнихфінансовихресурсів, збереженням ринкового механізму регулювання цін на сільськогосподарськуіпромисловупродукцію. Сталінвважав, щоселянпотрібно примуситиздаватихлібзазаниженимицінами, апромисловупродукцію продавати їм за завищеними (ця система отримала назву "ножиці цін"). Унаслідокрізнихпричиннаприкінці20-хрр. ХХст. перемоглиЙ. Сталін і його оточення. Нееквівалентний товарний обмін між продукцією сільського господарства і промисловості ставав основою т. зв. соціалістичнихфінансових, продовольчих, сировиннихресурсівдлянадшвидко-

го(прискореного) економічногозростанняСРСРу30-хрр. Алеоскільки приватного(дрібного–середнього–заможного) селянинанеможливобуло примусити до такого обміну економічним методами (він одразу скорочуваввиробництвозбіжжя), напорядокденнийвиступав позаекономічнийпримус. Анаступнийкрок– об'єднанняокремих, невеликихселянськихгосподарствувеликігосподарства: колгоспиірадгоспи. Останнімали стати базою накопичення т. зв. продовольчої безпеки для пролетаріату в місті й армії та надходжень валюти за рахунок експорту збіжжя. Такі передумовиіпричинилежаливосновімайбутньоїіндустріалізаціїтаколективізації. ЕкономічніпланирозвиткуСРСРвиходилизтакихполітичнихвисновків: 1) СРСР– єдинасоціалістичнакраїнавсвіті, томураночи пізнокапіталістичнікраїнипочнутьагресіюпротинеї; 2) черезцетреба протягом 10–15 років створити потужний промисловий потенціал; 3) за допомогоюновоїіндустріальноїбазистворитисучаснузброю, переозброїтиарміюіготуватисядоновихреволюційнихвійн(вЄвропі, якмінімум).

Такимчином, наприкінці20-хрр. поєдналисяполітичнітаекономічні мотиви переходу до індустріальної моделі розвитку суспільства. Індустріалізація (вже друга на теренах колишньої Російської імперії) могла йтиабопоступовимшляхом, якцебуловРосійськійімперії, розтягнутися у часі, або йти прискореним шляхом.

У1927 р. радянськіекономістиприступилидорозробкипершогоп'я- тирічногоплануіндустріалізаціїСРСР. Уквітні1929 р. планбувсхвалений Комуністичною партією. Він передбачав зростання економічного потенціалу СРСР кожного року на 22 %. Згодом Й. Сталін збільшив ці цифри до 37 %. Досягнення і менших цифр зростання економічного потенціалувимагаловеликихфінансовихресурсів, аджерелфінансування булонебагато. Буловідсутнєнайголовніше: зовнішнізапозичення, зовнішні йвнутрішніінвестиції, внутрішнінакопичення. Томуосновнимиджереламиіндустріалізаціїкомуністивизначилитакі: 1) непропорційнийрозподіл коштівсередгалузейгосподарства; 2) завищеніцінинапромисловупродукціюізаниженінасільськогосподарську; 3) позаекономічневилучення сільськогосподарської продукції карально-репресивними методами; 4) різке збільшення експорту збіжжя, золота, нафти, деревини та інших ресурсів, навітьзадемпінговимицінами; 5) використанняпримусовоїпраці засудженихірепресованих("ГУЛАГ"); 6) "споживчийаскетизм" – низький рівень оплати праці в усіх галузях, а в сільському господарстві – відсутність грошової оплати взагалі, задоволення мінімальних потреб населення; 7) здешевлення тютюно-горілчаних виробів, жорстка горілчанамонополія, фактичнаалкоголізаціясуспільства.

Особливурольувиконанніпланівпершоїп'ятирічкивідігравалаУкраїна. Вугільно-металургійна база і сільське господарство УРСР стали сировинноютаенергетичноюбазоюпочаткурадянськоїіндустріалізації. Урокипершоїп'ятирічки(1927/1928–1932/1933 рр.) вУкраїнібудувалося

400 підприємств, у другій (1933/1934–1938/1939 рр.) – 1000, у третій –

600. Унаслідок цього зросли капіталовкладення в основні промислововиробничі фонди: в 1929 р. – 438 млн крб, 1930 – 743 млн крб, 1931 – 997 млн крб, 1932 – 1229 млн крб. Таке фінансування дало можливість за чотири роки подвоїти виробничі потужності важкої промисловості України. Були введені в експлуатацію 53 нові шахти, 12 доменних і24 мартенівськіпечі. З'явилисягігантськіметалургійніпідприємства: "Азовсталь", "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". Умашинобудуванніз'явилися Харківськийтракторнийзавод(випускавцивільнуівійськовупродукцію), Луганськийпаровозобудівний(повністюреконструйований), комбайновийзаводуЗапоріжжі(заразЗАЗ). З'явилисяновігалузіпромисловості: хімічна, електрометалургія, кольорова металургія, ряд нових галузей ухарчовійіпереробнійпромисловостях. Тріумфомпершоїп'ятирічкистало будівництвопотужноїгідроелектростанції"Дніпрогес".

Підсумки довоєнного етапу індустріалізації в СРСР і Україні були вражаючими. Темпизростанняважкоїпромисловостібуливдва–трирази вищі, ніж у Росії перед Першою світовою війною. За абсолютним обся- гомпромисловоговиробництваСРСРнаприкінці30-хрр. ХХст. вийшов на перше місце в Європі й на друге (після США) – в світі. Фактичні середньорічнітемпипромисловогозростаннявумовахсвітовоїекономічної кризи 30-х рр. складали 10…17 %. Радянський Союз став однією

здвох–трьохкраїнсвіту, здатнихвироблятибудь-якупродукціютаобхо- дитися без імпорту суттєво необхідних промислових товарів. В Україні зарокиіндустріалізаціїбулозавершеноформуванняпромислово-енерге- тичноїбазивПівденномуіСхідномурегіонах, з'явилисяновігалузіпромисловості, визначені перспективи промислового розвитку. Україна

заграрноїперетвориласяваграрно-індустріальнийрегіон.

Індустріалізацію неможливо було б здійснити без змін в організації сільськогогосподарства. Такізмінивісторіїукраїнського(ірадянського) сільськогогосподарстваотрималиназву"колективізація". УкраїнахЗахідноїЄвропи"аграрнареволюція", тобтовдосконаленняаграрноговиробництва, йшлапопередуіндустріалізації, готуваласировинну, продовольчу, демографічнубазудля"промисловоїреволюції". "Аграрна" і"промислова" революції на Заході були розтягнуті у часі та йшли протягом