Bobina_Istor_Ukr

Назмінуархантропуприходитьнеандерталець(150 тис. р. доР. Х.– 50 тис. р. до Р. Х.). Він уже добре полює за допомогою кістякового гарпуна й примітивного лука, активно використовує вогонь і вдосконалює знаряддя праці. Пізній палеоліт (40 тис. р. до Р. Х.–10 тис. р. до Р. Х.) – час появи кроманьйонця (homo sapiens). Він перейняв досвід попередників і навчився гончарству, основам землеробства. Людство завдяки жінці навчилося ткати й одягатися не в звірячі шкури, а в шитий одяг. Мезоліт (Х тис. р. до Р. Х.–VI тис. р. до Р. Х.) позначений закінченням останньогольодовиковогоперіоду. Природніумовипом'якшуються, формується сучасний клімат. Разом зі збиральництвом і полюванням з'являються рибальство та приручення тварини.

Протягом палеоліту і мезоліту відбувається поступовий перехід від людського стада (як першої форми соціального життя) до матріархальної родової общини. Примітивність знарядь праці й зброї (а саме вони обумовлювалистатусчоловіка), залежністьродувідгосподарськоїдіяльностіжінки(збиральництво, ткацтво, прирученнятварин) обумовлювали високийстатусжінкивсуспільстві. Людиназбереглаколективнийспосіб господарювання, іпершзавсевдобуванніїжі. Існувалапервіснарівність, колективневикористаннязнарядьпрацітаматеріальнихрезультатівпраці. Можливотакимібувпервинний, примітивнийкомунізм.

У період неоліту (VI тис. р.–ІV тис. р. до Р. Х.) відбувається перехід відпривласнюючогодовідтворюючоготипугосподарювання. Основними галузями господарювання, а значить, і виживання стають землеробство та скотарство. Мисливство і рибальство поступово стають додатковимивидамигосподарської діяльності. Самеізцьогочасу людинапересталавеликоюміроюзалежитивідприроди, голодпереставбутивічним тягарем людини, тому цей період називають неолітичною революцією.

Чергові кроки в розвитку господарювання пов'язані з використанням металу: міді, бронзи, заліза. Це були енеоліт, бронзовий і залізний часи.

В епоху енеоліту (ІV–ІІІ тис. р. до Р. Х.) відбувається перший великий суспільний поділ праці. Як основні галузі виокремлюються скотарство і землеробство. Збільшується продуктивність праці людини завдякиспеціалізаціїтаоволодіннювиробництваметалів: мідійзолота. Уземлеробствіпочаливикористовуватитварин. Буловинайденеколесо. Формується перша система обміну. Відтворююча система господарювання сталадомінуючою. ВУкраїніцеперіодіснуваннятрипільськоїкультури. Люди того часу мали розвинуте орне землеробство і знали основні сільськогосподарськікультури: ячмінь, пшеницю, просо. Зернонаборошно

перетираликам'янимизернотерками. Трипільцірозводиливеликуідрібну худобу, свиней, коней. Поряд з трипільцями в степах від р. Дон до р. Дунайжиликочовітанапівкочовіскотарськіплемена. Так, співіснувалидвіосновнігалузігосподарювання.

На зміну енеоліту прийшла епоха бронзи (ІІ–І тис. до Р. Х.). Бронза – сплавміді, олова, свинцю, цинку, арсену– значнорозширилавиробничі, культурні, побутові можливості людини. На території сучасного Донбасуархеологизнайшлипрадавнішахти, вякихвидобувалисяруди, необхідні для виплавки бронзи. Епоха бронзи – це світ уже розвинутих держав: Давнього Єгипту, Шумеру, Аккаду. У м. Миколаєві епоха бронзивідображеназалишкамиміста, щорозташовувалосянаберезір. Інгул. Утворенняскладних, соціальних(державних) формжиттясталонаслідком новихформгосподарювання. З'являютьсябагатійбідні, пануючаверхівка, яка хоче зберегти владу. Починаються перші війни між скотарями (кочовиками) і землеробами. Адже перші могли дуже швидко збагатитися за рахунок пограбування останніх. В Україні відбувається перехід від родової общини до сусідської. Формується патріархат. Але продовжує зберігатися племінна форма соціального ладу.

На початку І тис. до Р. Х. людина освоює виготовлення знарядь праці із заліза. Починається епоха заліза, яка продовжується і до цього часу. Виготовленнязаліза, різноманітнихвиробівзньоговимагаловеликого професіоналізму. Крім того, на той період існували вже розвинуті гончарство, ткацтво, будівельнітаіншіпрофесії. Томувцейчасізсільського господарства виокремлюється ремесло, згодом формується розвинута торгівля. Уже на сер. V ст. до Р. Х. існує розгалужена система господарювання, яка включає в себе сільське господарство, скотарство, ремесло, торгівлю. Існує фінансова система з грошима і кредитом. Господарствоперетворюєтьсявекономіку. Вновихекономічнихумовахформуються розвинуті державні форми життя.

УV ст. доР. Х. вУкраїнівжеспівіснуваливсіцітипигосподарювання. Сільське господарство з орним землеробством представлене прадавніми слов'янськими племенами, кочове скотарство – кімерійцями, скіфами, сарматами та наступними кочовими народами, які проходили українськими землями до кін. ХІІІ ст. по Р. Х., розвинута торгівля, ремесло і сільське господарство – давньогрецькою цивілізацією.

Найпростішою формою господарювання було кочове скотарство кімерійців, скіфів, сарматів. Табуни коней, отари овець та іншої дрібної худобипереганялисязмісцянамісце. Рухцієїживоїмасиначолізвоїна-

ми-кочовикаминіщонемоглозупинити. Кочовикивмілооброблялизалізо, виготовляли міцну зброю. Тому звичайним було збагачення за рахунок пограбування осілих племен або їх підкорення. Кочовики активно торгували людьми, продаючи грекам полонених. Підкорені слов'янські племена давали збіжжя, яке теж продавалося грекам. Пізніше частина скіфів освоїли землеробство і ремесло, створила осілу державу Малу СкіфіювпівнічнійчастиніКриму.

Найбільш розвинутим господарством володіли давні греки. УVIII–VI ст. доР. Х. стародавнігрекирозпочаликолонізаціюпівнічного узбережжя Чорного моря. На початку колонізації землі Причорномор'я становили великий інтерес як ринок збуту грецьких товарів. Саме тому першими наЧорномуморіпосталипричальністоянки– невеликіпункти дляторговогообміну. Грекизавозиликераміку, металевийпосуд, зброю, коштовності, тканину. Умісцевихплеменвимінювалисушенутав'ялену рибу, шкіри, шерсть, зерно. Поступовомісцядляпричалівперетворювалися на постійні торговельні пункти зі складами. Нерідко на цих місцях виникали невеликі поселення – емпорії. Згодом шляхами греків-море- плавцівпішлигреки-переселенці(колоністи). Обов'язковоюумовоюформуванняновихпоселеньбулизручнагаваньіродючанавколишняземля. Такимчином, булистворенідавньогрецькіміставУкраїні: Борисфеніда, Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантикапей, Танаїс. Навколоміст-держав(полісів) існувалосільськогосподарськепоселення– хора. Міста-полісибулицен- трами торгівлі, ремесла, мореплавства, хора – центром сільськогосподарськоговиробництва.

Основою сільськогосподарського виробництва давніх греків стало землеробство (рільництво), в основі якого – вирощування зерна: проса, ячменя, пшениці. Розвинутим землеробством відрізнялися Ольвія та її округа. А в Боспорі й Херсонесі з ІІІ ст. до Р. Х. починають вирощувати виноград, займаютьсясадівництвомігородництвом. Безсумніву, розвинутимбулорибальство. Зісвійськихтваринрозводиликоней, корів, овець, кіз, птицю. Працювали на землі як дрібні землевласники, так і великі латифундисти. Угосподарствахостанніхвикористовуваласяпрацярабів.

Традиційнимиремесламивгрецькихмістахбулигончарство, обробка металу, шкір. Розвинутим було будівництво. Особливе місце займало суднобудування. Існувалиякдрібні, таківеликімайстерні, депрацювали раби.

Причорноморські греки вели активну зовнішню торгівлю. У часи найвищого розвитку в Ольвію, Херсонес, Боспор завозилася кераміка,

тканини, олія, вино, коштовностійдорогазброя. ЗПівнічногоПричорномор'я вивозили рабів, збіжжя, в'ялену і сушену рибу. Розвиток торгівлі привів до появи грошей і грошової торгівлі. Першу грецьку монету в Україні почали карбувати в Ольвії.

Занепад грецької цивілізації припадає на ІІ–ІV ст. по Р. Х. Останньою грецькою, а згодом Візантійською колонією залишався Херсонес. Самевінпов'язавдавнюгрецькуцивілізаціюзновоюцивілізацієюсхідних слов'ян-українців.

Утойчас, колиЗахіднаЄвропа, покінчившиздавнімгосподарством

ірабовласництвом, переходиладофеодалізму, слов'янськіплеменапродовжилисвійрозвитоквумовахобщинноголаду, якийпоступоворозпадався, створюючидержавніформижиття. Історіягосподарствапрадавніх слов'ян ідентифікується приблизно з ІІ тис. до Р. Х. і пов'язана з племе- намитшинецько-комарівськоїкультури. ПлеменацієїкультурипроживалинатериторіїсучасноїСхідноїПольщі, ПівнічнихсхилКарпат, ПівденноїБілорусіїтаПівнічноїУкраїни.

Згодом єдина слов'янська спільнота розпалася на окремі частини (археологічнікультури), якісталиосновоюмайбутніхетносів. Длясхідних праслов'ян такою культурою стає білогрудівська (Х ст. до Р. Х.). Білогрудівці вже виліплювали посуд, знали прядіння і ткацтво, плавили бронзовісокири, кинджали, браслети. Свогорозквітупраслов'янськаекономіка набуває за часів зарубинецької (ІІІ ст. до Р. Х.–ІІ ст. по Р. Х.)

ічерняхівської (ІІ–V ст. по Р. Х.) археологічних культур. Основою давньослов'янського господарства залишалося перелогове землеробство. Використовувавсяплугіззалізнимлемешемічереслом. Основнимикультурамибулипросо, пшениця, ячмінь, гречка. Вирощувалитехнічнікультури: коноплі й льон. Знали ткацький верстат і гончарне коло. Плавили залізо і знали процес цементації. Уже в ті часи давні слов'яни були втягнуті в міжнародну торгівлю з містами Південно-Західної Європи та античними містами Північного Причорномор'я. Черняхівську археологічнукультуруспіввідносятьзпершимпротодержавнимутвореннямсхідних слов'ян – державою антів. Ця держава розпалася під тиском готів, гунів

іаварів. Це був час останнього великого переселення народів. Слов'яни тежвключилисявцейрух, зберігаючищемайженапівтисячоліттясвою систему господарювання.

Наступним кроком у розвитку господарства вже східних слов'ян – давніх українців – стало господарство "перехідної" (від общинного до феодального господарювання) Київської доби – ІХ–ХІ ст. по Р. Х.

46НарисизісторіїУкраїни

2.Економічний розвиток України за доби феодалізму

(ІХ ст.–1861 р.)

Епохапервісногогосподарстваіпершихцивілізаційохоплювалатрохименшеніжпівторамільйонироків, періодфеодальногогосподарювання – трохи більше тисячі років. У сучасній історичній та економічній науці під феодалізмом розуміється соціально-економічний лад, в основі якоголежитьприватнавласністьназемлювладних, пануючихпрошарків населення. Феодали (власники землі) мали право розпоряджатися, певнимчиномобмежено, залежнимивіднихселянами. Селяни, маючиу володінніневеликіземельнінаділи, працювалиназемлевласника. Залежні селяни сплачували феодалу ренту у вигляді барщини, натурального або грошовогооброку. Алезрозвиткомекономічнихвідносин, поділоміспеціалізацією праці зростало значення міст. У них зосереджуються ремесло (азгодомвиробництво), торгівля, особлива духовнакультура, новіполітичні елементи. Розвиток товарно-грошових відносин, відкриття нових морськихторговельнихшляхівіринків, колонізаціяновихтериторійтаїх грабунокпривелидозанепадуфеодалізмуірозвитку капіталізму.

Уперше феодальні відносини утверджуються в т. зв. варварських королівствах, якіутворилисяуV ст. поР. Х. натериторіїЗахідноїРимської імперії. Згодом феодальні відносини формуються у Візантійській імперії. Крімтого, слідпам'ятати, щопоняттями"феодалізм", "феодальні відносини" характеризують суспільства в основному Західної Європи. У суспільствахСхідноєвропейськоготаАзіатськогосвітівбулисвоїособливості феодалізму. Формування феодальних відносин в Україні можна віднести до часів розквіту Київської Русі.

УтворенняКиївської Русі, першої української держави, частина дослідників пов'язує безпосередньо з економічними факторами. В основі формуваннясильноїцентралізованоївладилежаланеобхідністьзахисту торговельних шляхів, які йшли з Новгорода до Києва і далі до Константинополя. Адже лише централізована державна влада могла сконцентруватиресурси, перш за все військові, для захисту купців. Важливим як дляекономіки, такіполітикибулогеографічнерозташуваннясамогоКиєва. На відміну від Новгорода, що стояв на початку торговельного шляху, Київ стояв на перехресті торговельних шляхів. Це забезпечувало транзитні переваги зовнішньої торгівлі. Суттєвою перевагою Києва і навколишніх племен перед Новгородом було поєднання землеробства в лісостеповійзоні, ремеслаірозвинутоїторгівлі.

Економічний розвиток Київської держави пройшов кілька етапів. У VIII–IX ст. відбуваєтьсяперехідвідрозвинутоїформиобщинногогосподарства до основ феодального господарства, у ХІ–ХІІІ ст. – поширення та утвердження феодалізму, др. пол. ХІІІ–поч. ХІV ст. – занепад господарства пов'язаний з татарською навалою та ліквідацією українських князівств-держав.

Основною формою господарювання давніх українців залишалося сільське господарство, провідною галуззю – землеробство. Розвинутимиіважливимибулибортництво, мисливство, рибальство. Розвиткуземлеробства сприяли родючі ґрунти і гарні кліматичні умови. В обробці ґрунту слов'яни пройшли шлях від вирубно-вогневої та перелогової системдокласичної– двопільної, азгодомбагатопільноїсівозмінизпарами. УРусі-Українівирощувалижито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, квасолю, часник, цибулю, буряк, ріпу, з технічних культур – льон, коноплі, хміль. Окреме селянське господарство щорічнозбиралоблизько п'яти тонн збіжжя. Такий урожай забезпечував мінімальні потреби родини. Частинуврожаюувиглядіподаткуврізнічасизбираладержава, а згодом феодал. Крім урожаю у вигляді натурального оброку збирали й іншу продукцію сільського господарства. Мисливство забезпечувало давніх українців цінним хутром, яке вивозилося за кордон. Бортництво давало мед і віск, які були експортними товарами. А найдешевшим м'я- сом для українців залишалася риба.

Ремесла забезпечували всі необхідні внутрішні потреби селян і городян. Провідною галуззю ремесел була чорна металургія. Залізо добували з болотяної руди. З ІХ ст. залізо почали виплавляти в шахтоподібнихдомницях. Навчилисявироблятисталь, хочіневисокоїякості. Однак вона була набагато міцніша і довговічніша за "сире" залізо. Металообробка забезпечила виготовлення сільськогосподарських знарядь праці, зброї, побутових речей. Великого рівня досягло ювелірне виробництво. Найпоширенішою галуззю ремесла була деревообробка. З дерева виготовлялиложки, відра, стільці, ліжкатощо. Розповсюдженимибулишкіряні промисли, ковальство, гончарство, ткацтво, прядіння. Загалом Київська Русь знала більше ніж півсотні ремесел. Поступово ремесла зосереджувалися в городищах, які переростали в містечка і міста.

Високий рівень розвитку сільського господарства і ремесла, зручне транзитнестановищесприялиактивнійзовнішнійторгівлі. КиївськаРусь з'єднала Північну Європу і Середземномор'я, Західну Європу та Схід. Центрами торгівлі стали Новгород, Київ, Чернігів, Галич. По р. Дніпро

стоялиневеликіторговельнімістаімістечка: Вишгород, Канів, Хортиця, Олешки, Березань. Зіслов'янськихземельвивозилирабів, шкури, хутра, мед, віск, завозили– коштовнузброю, прикраси, паволоки, вина, прянощі, залізні вироби. На південному сході основними торговими партнерами Київської держави булиВізантія, Сирія, Персія, вЄвропі– Чехія, Моравія, Польща, німецькікнязівства.

Зростаннятоварностігосподарстваіремесла, інтенсифікаціяобміну, формуванняфеодального(вотчинного) володіннясприялирозвиткугрошовогообміну. Русичізрозумілизначенняіцінністьгрошейякміривартостітовару, засобуобігутанакопичення. Першимгрошовимеквівалентом на Русі виступали худоба і в'язки хутра куниці. Перші українські (руські) гроші з'явилися наприкінці Х ст. Саме тоді князь Володимир Великий став карбувати монети із золота – золотники. Згодом Ярослав Мудрий карбував монету зі срібла – срібляники. Існували дрібні гроші: ногати, резани, вевериці, куни. Паралельно зі "своїми" грошима в обігу активно використовувалися арабські та європейські монети. З VIII по Х ст. наРусьактивнозавозилисяарабськісрібнімонети– дирхеми. У невеликій кількостіходили золотіарабські монети– динари. Поглиблення економічно-торговельнихвідносинзВізантієюпривелодо"ходіння" візантійськихмонет: золотогосоліду, срібногоміліарисія, мідногофолісу.

Але"рідними" грошимаКиївськоїРусі-Українибулигривні– срібні злитки різних ваги і форми. Відомі також київські, чернігівські, новгородськігривні. Київськагривнямалашестикутнуформуіважилавідста шестидесяти до двохсот грам.

Київськадержаватрималасяназбиранніподатківзнаселення, перш за все з вільних селян-общинників. Подать у VIII–Х ст. часто збиралася

унатуральнійформі: продовольством, хутром, воском, медом. Такаформа податі називалася полюддям. Довгий час таке полюддя носило хижацький, стихійний("рекетирський") характер. Місце, часіобсягполюддя не регламентувалися. Першою спробувала їх унормувати княгиня Ольга. Вона встановила норми ("уроки" та "устави) і місця збору данини – "погости". ЗгодомВолодимиріЯрославпродовжилипроцесифінан- сово-економічноїтаюридичноїрегламентації. Поступовоформуєтьсяфеодальна рента у вигляді грошових зборів, грошових мит, штрафів, оброківівідробітку.

Незважаючи на розпад Київської Русі на півтора десятка князівств

усер. ХІ ст., розвиток феодального господарства не загальмувався. Більше того, місцеві князі та бояри турбувалися за економіку своїх зе-

мель. Порядзвідцентрованимитенденціямивстановлювалисяновіекономічні зв'язки. Саме так розвивалася економіка двох найбільших українських князівств: Галицько-Волинського і Чернігово-Сіверського. Інша справа, щоЧернігово-Сіверськекнязівствопостійноділилосянаокремі території. УтойжечасГалицько-Волинськаземлядо1340 р. залишилася єдиною, із централізованою владою, а це сприяло економічному розвитку.

Структура господарства Галицько-Волинської Русі не відрізнялася відгосподарствадавньоїКиївськоїРусі, алевонобулотіснішепов'язане з європейським господарством і його традиціями. У містах і містечках Західної України з'явилися німецькі, чеські ремісники, єврейські та армянськікупці. Західноукраїнськімістапершимиотрималимагдебурзьке право.

Феодальна економіка Х–ХІІІ ст. породжувала відповідну соціальну структуруісоціальнуієрархіюсуспільства. Наверхівцісоціальноїструктури стояв князь і його родина. Він був не тільки керівником держави, але і найбільшим землевласником. На користь князя, а не держави збиралися численні мита, вири, уроки. Поряд з князями стояла феодальна знать(землевласники): бояри, знатнівійськовики-дружинники, міськібояри. Вониволоділибільшістюземель, намагаючисьшвидшеприкріпити (закріпачити) до своїх земель вільних селян – общинників. Особливою групою населення були городяни. Насправді великих міст в Україні на тойчасбулонебагато. Головнурольтамвідіграваливеликікупційзнать. Середні та дрібні торговці й ремісники складали основну частину населення міст. Найбільшу частину населення давньої України-Русі складали селяни. Селянство ділилося на декілька груп. Основна група селян – смерди (вільні селяни, общинники). Поступово свобода селян обмежувалася, вони попадали в залежність від бояр-землевласників. Селянин, якийнемігвіддатиборг(купу), стававзакупом. Закупомвінзалишався, поки не віддавав купу. Частина селян працювала на феодалів за угодою (рядом) – їх називали рядовичі. На нижчому щаблі соціальної ієрархії стояличелядь, холопи, ізгої.

Таким чином, феодальне господарство Київської Русі та ГалицькоВолинського князівства розвивалося в загальноєвропейському напрямі, було достатньо розвинутим і задовольняло всі потреби місцевого населення.

Суттєвоюперешкодоюпоступовомуекономічномурозвиткудавньої Русі стала татарська навала. Агресія татар відкинула господарство українських земель не менше ніж на століття, адже українці вимушені

були залишити частину колонізованих лісостепових і степових земель. Татари зруйнували міста, частково знищили, а частково переселили на схід ремісників, перервавши таким чином ремісничі традиції та досвід. Занепализвичніторговельнішляхиіторговельнізв'язки. Отже, декілька наступних століть українське суспільство вимушене було не розвивати економіку, авідновлюватиїї.

Наступний етап господарського життя українців припадає на XIV–XVII ст. Економічний розвиток у цей час обумовлювався рядом факторів. По-перше, цебездержавнийстатусукраїнськихземель. Західні землібулипідвладоюПольщі, північнійцентральні– підвладоюЛитви, тому економічний розвиток цих земель визначався державними інтересами польської та литовської держав. По-друге, головним завданням українців сталовідновлення сільського господарства, ремесла іторгівлі після татарської навали. Третій важливий фактор – нова татарська загрозазпівдня, відКримськогоханства. Кримчакиікочовітатарськіпівденні ордизаважалипоступовійколонізаціїукраїнцямистеповихрайонів. Ціта рядіншихтенденційвизначалирозвитокгосподарстванаступнихстоліть.

Із XV–XVI ст. і до др. пол. ХІХ ст. сільське господарство стає провідноютаосновноюгалуззюукраїнськоїекономіки. ЗXVI ст. продукція українського сільського господарства вивозиться в Європу. Активізація торгівлізЄвропоюпояснюєтьсястрімкимзростаннямціннахудобу, а згодом на збіжжя в першій половині XVI ст. Так, у той час в Іспанії та Португаліїцінинахлібзрослиуп'ятьразів, уФранціїіБританії– більше ніжудварази. ВЄвропупочалипереганятиволів, згодомвивозилизбіжжя, льон, віск, мед, сіль. Українське господарство після занепаду знову втягується в європейську економічну систему, що надзвичайно стимулює формування великого магнатського і середнього шляхетського господарств. Такі господарства стали називатися фільварками. Це багатогалузевігосподарства, продукціяякихпризначаласядляринку, анемісцевогоспоживання. Фільваркисталивідповіддюнарозширеннятоварообігу з Європою. Для роботи в цих господарствах потрібні були селянські руки, адже найбільші фільварки мали по 400–600 га, а середні – по100–250 газемлі. ФільваркипоширилисявосновномунаВолиній Поділлі.

Важливим явищем господарського розвитку XVI–XVII ст. стала магнатсько-селянськаколонізаціяпівденноїчастиниБрацлавщини, КиївщиниіПереяславщини(лівийберегДніпра). Магнати, захопившиземлю, оселяли на ній селян. Селянам надавалося від десяти до двадцяти років вільного землекористування без обтяжливих податків. Їхня свобода об-

межувалася грошовим або натуральним оброком, а не панщиною, як це булона"старих" українськихземлях. Нерідкозаможнійселянин-колоніст мав до 50 га землі. Окремі селяни, ризикуючи своїм життям, ішли в степи самостійно, пробуючи без захисту магната обробляти землю. Такі земліназивалися"займанщиною". Ізселянськоюколонізацієюнапівдень просувалися нові міста і містечка. У них зосереджувалися адміністрація, військовізалоги. Новіпоселенняставалицентрамиремеслаіторгівлі.

Специфічнуколонізаційнухвилюскладаликозаки, якінавідмінувід селяннесподівалисянавійськовийзахистмагнатівікоролівськоївлади. З кола козаків-січовиків поступово формувалася спільнота, яка стала господарюватиназемляхпівденнішезагальноколонізаційноїсмуги. Окремі козацькі господарства розташовувалися в причорноморських степах. Козацьке господарство поділялося на господарство січовиків і господарство козаків-землеробів. Значна частина реєстрових козаків вела торгівлю. Господарство січовиків мало здобичницький характер. Запорожціловилизвіра, рибу, займалисябджільництвом, скотарством(переймаючидосвідтатар), добувалисіль. Велиактивнупосередницькуторгівлю. Козаки-землероби, колишні січовики, осідали на землях Війська Запорозького. Саме вони вирощували збіжжя, яке згодом продавали на Січ. Загалом до кін. XVIII ст. запорожці втратили свої військові переваги, аленабуливеликогодосвідугосподарювання.

Поступово протягом XVI–XVII ст. відроджувалося ремесло. Але вже з того часу спостерігалося його помітне відставання від західноєвропейського. Звичайно ремесло задовольняло невибагливі потреби селянського господарства та аграрної території в цілому. В цей же період налагоджується внутрішня торгівля. З'являються постійні торги (торговища), які збиралися кілька раз на тиждень. Формувалася традиція ярмаркування. Ярмаркизбиралисянавеликісвята: Різдво, Водохреще, зимового Миколая. Ярмарки тривали по кілька днів, а окремі по кілька тижнів.

Таким чином, у XV–XVII ст. відбувається поступове відродження економіки. Та не встигло господарство досягти сталого високого рівня, якпочаласяВизвольнавійнаукраїнськогонародупротипольськоїшляхтиімагнатів. Азгодомцявійнаперерославпершугромадянськувійну– Руїну. ЗагаломбойовідіїнатериторіїУкраїнийшлипротягом1648–1687 рр., майже півстоліття. Війна вимагала великих ресурсів і стала руйнівною для господарства, знову відкинувши його назад. Але разом з тим у цей непростийчас, особливов1649–1657 рр., починаєформуватисяекономіка молодої квазідержави.