Розділ 1. Етапи становлення, реалії та перспективи розвитку болонського процесу

1.1 Історія виникнення і розвиток Болонського процесу

Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло досить давно , ще в середині ХХ століття , у зв'язку з тим , що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським . Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року , коли було підписано Римську угоду , в якій ставилися принципово нові завдання : приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм , розширення доступу до вищої освіти , підвищення академічної мобільності студентів та їхньої потреби на ринку праці , створення довгострокових систем навчання.

З часом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн (1971 , 1976) , в Маастрихтському договорі ( 1992). Надалі під егідою ЄС та Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.

В історії Болонського процесу можна виділити три етапи:

1. передісторія : від Великої Хартії Університетів (1988 р ) до Болонської декларації;

2. початок: Болонська декларація (1999 р );

3. розвиток : після Болонської декларації.

Ідеї створення європейського університетського співтовариства і єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році , готуючись до свого 900-річного ювілею , він звернувся до всіх університетів Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів – Magna Charta Universitarum . Ідея була з ентузіазмом підхоплена , і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ , що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти , а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80-ти вузів.

Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах знаменитого Сорбонського університету, саме під час святкування його ювілею, відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн ( Франція , Великобританія , Німеччина , Італія ) . Підписана ними Сорбонська декларація " Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обґрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.

Вже в наступному 1999 році на батьківщині Magna Charta , у м. Болоньї ( Італія ), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів, відповідальних за освіту. Прийнята ними декларація " Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення сумісності, в кінцевому рахунку , гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається власне Болонський процес.

Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 році міністрів приймала Прага, в 2003 році – Берлін. Число учасників досягло сорока. Четверта зустріч відбулася в травні 2005 р. в норвезькому місті Бергені. Тут про вступ в Болонський процес заявили п'ять країн колишнього Радянського Союзу, зокрема і України. Наступна зустріч відбулася в 2007 р., в Лондоні. У 2009 році конференція відбулася в бельгійському місті Льовен; основні робочі питання стосувалися планів на наступне десятиліття , з акцентом на : громадський контроль , безперервне навчання , працевлаштування , методи донесення до студента цілей освіти . Також розглядалися питання міжнародної відкритості , мобільності навчаються , освіти в цілому , наукових досліджень та інновацій , питання збору даних , фінансування та різноманітних інструментів і методів забезпечення прозорості освітнього процесу. Наступна конференція міністрів відбулася в березні 2010 року в Будапешті та Відні; конференція була ювілейною – десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена в Болонській декларації, була виконана.

Крім континентальних конференцій міністрів, в рамках Болонського процесу проводиться ряд міжнародних заходів, присвячених його окремим аспектам. Вся університетська Європа прийшла в рух, маючи намір успішно завершити створення єдиного освітнього простору до встановленого Болонською декларацією терміну.

На даний час учасниками Болонського процесу є 47 країн (2012 рік) і Європейська комісія. Таким чином, Монако і Сан-Маріно – єдині члени Ради Європи, що не беруть участь в процесі. Всі країни – члени Європейського союзу задіяні в процесі.[2,3]