До переливання цільної крові показів немає

Покази до переливання еритроцитарної маси

1. Гостра важка постгеморагічна анемія (Нb–80 г/л; Нt-0,25) при який виникає гемічна гіпоксія.

2. Важка крововтрата. При гострій крововтраті до розвитку гемодилюції рівень Нb та Нt не дозволяє вирішити питання про призначення гемотрансфузії. В цей час необхідно врахувати гемодинамічні показники (АТ менше 80 мм рт ст, ЧСС більше 100 – 120 за 1 хв в спокої, тобто ознаки важкої крововтрати).

3. Важкі форми залізодефіцитної анемії, особливо у пацієнтів похилого віку, при виражених змінах гемодинаміки, підготовці до термінової операції з передбаченою великою крововтратою в порядке підготовки до операції.

4. Анемія, що супроводжує хронічні захворювання ШКТ та ін органів и систем, інтоксикації при отруєнях, опіки, гнійну інфекцію.

5. Анемія на грунті депресії еритропоезу (гострі і хр лейкози, апластичний синдром, мієломна хвороба та ін).

Протипокази

1. Тяжкі порушення функції нирок.

2. Тяжкі порушення функції печінки.

3. Декомпенсація кровообігу.

4. Гострий і підгострий септичний ендокардит.

5. Тромбофлебіт, тромбоемболія, геморагічний васкуліт.

6. Активний, диссемінований ТВС.

7. Алергічні стани і захворювання (бронх астма, гостра екзема та ін.).

8. Захворювання легень з вираженим застоем в малому колі (набряк легень).

9. Гіпертонічна хвороба і атеросклероз при вираженому нефро- і церебросклерозі, крововиливах (небезпека коливань АТ).

10. Крововиливи в мозок і тяжка черепно-мозкова травма.

11. Загальний амілоїдоз.

12. Тяжкі гемотрансфузійні реакції в минулому.

При важкій крововтраті протипокази відсутні.

Обсяг дій по підготовці та проведення гемотрансфузії.

1. Обстеження хворого.

2. Замовлення крові відповідної групи і резус-приналежності

3. Підготовка хворого.

4. Оцінка придатності крові до переливання і підготовка її до переливання.

5. Гемотрансфузія.

6. Посттрансфузійний контроль і догляд.

7. Ведення документації.

Обстеження хворого

Мета - визначення пк, ппк, вибір оптимального способу гемотрансфузії.

Гемотрансфузії в минулому, вагітності (перебіг, викидні, мертвонародження, жовтяниці новонароджених), алергічні р-ції і стани. ЧСС, АТиск, температура тіла. Оцінка заг ан-у крові і сечі( не більше 3-х денної давності).

Підготовка хворого

• За 2 години до гемотрансфузії хворий не вживає їжу.

• Перед трансфузією звільняє сечовий міхур.

Визначення придатності крові і підготовка її до передивання.-

При доброму освітленні оглядають флакон. Оглядати потрібно до збовтування або після повного відстоювання.

Ознаки придатності.

1. Наявність 3 шарів: плазма, лейкоцити, еритроцити.

2. Відсутність гемоліза. Плазма має бути прозорою або злегка жовтуватою.

3. Відсутність згортків, плівок, муті, хлопьев. Можлива хільозна плазма – злегка мутна, опалесціююча, бо містить велику кількість жиру в зв’язку з забором після вживання жирної їжі. Відрізняється від інфікованої тим, що при відстоюванні протягом 24 год мутна плівка зникає. Інфікована кров – тьмяна, брудно-мутна або рожева з пластівцями і згустками.

Огляд флакону

1.Наяність етикетки з інформацією при місце і дату забору, донора, групу і резус-приналежність. Оцінка придатності по даті заготовки.

2.Цілістність упаковки (цілий флакон, не порушена пробка, що має 4 шари: гумова пробка, серветка з антисептиком, металічний колпачок, парафінова заливка) і збереження герметичності флакона.

Кров не можна перегрівати, її тримають при кімнатній температурі 30-60 хв. Кров добре перемішують обертанням навколо власної осі і обережним перевертанням.

Проведення гемотрансфузії

Постійний нагляд під час гемотрансфузії. Контроль загального стану, пульса, артеріального тиску,

По закінченню трансфузії для профілаки цитратного шоку вводять 10% СаСl₂ або глюканат кальцію: 10 мл на 500 мл крові (є рекомендації 10 мл на 1 л).

Посттрансфузійний контроль і догляд.

1. Спостереження за хворим. Ліжковий режим 2-3 год. Вподовж 3–4 год не дозволяють приймати їжу.

2. Триразова термометрія з інтервалом 2 год.

3. Оцінка кількості, коліру та прозорості першої порції сечі.

4. Аналіз крові та сечі (через 4-6 годин або наступного ранку).

5. Залишення у флаконі невеликої кількості крові (5 – 10 мл) и зберігання цієї кількості протягом не менше 1 доби на випадок проведення необхідних досліджень в разі будь-якого ускладнення.

ДОКУМЕНТАЦІЯ

Заповнення протоколу переливання крові: покази, проби, відомості про донора, кількість перелитої крові, метод переливання, перебіг гемотрансфузії, лікар, який проводив трансфузію. В медичну карту стаціонарного хворого вклеюють етикетку від флакону.

Педантичне дотримання цих вимог – головна запорука попередження гемотрансфузійних ускладнень і реакцій.

Методи гемотрансфузии:

1. непряме переливання крові -ереливание консерви­рованной крови из флакона или пластикатного мешка, в которые она была заготовлена;

2. прямое переливание крови — трансфузия цільної крови без стабилизатора непосред­ственно от донора реципиенту;

3. обменное переливание крови — трансфузия донорской консервированной крови одновременно с эксфузией крови реципиента;

4. аутогемотрансфузия — переливание консерви­рованной аутокрови, заблаговременно заготовленной от больного;

5. реинфузия — обратное переливание больному крови, излившейся в различ­ные полости (брюшную, грудную и др.) во время операции или из удаленного органа.

В зависимости от скорости введения крови различают трансфузии

• капельные

• струнные

• струйно-капельные.

В зависимости от пути введения

• внутривенные,

• внутриартериальные,

• внутриаортальные,

• внутрикостные.

В зависимости от источника получения, метода и срока консервирования для трансфузий используют

• донорскую кровь (свежезаготовленную и консервированную кровь различных сроков хранения);

• эритроцитную массу (нативную)

• отмытые эритроциты

• эритроцитную взвесь

• размороженные отмытые эритроциты.

• посмертную (фибринолизную)

• аутокровь (полученную от больно­го)

Непрямое переливание крови.

Переливание крови в вену. Цей метод найбільш розповсюджений в связи с простотой выполнения и усовершенствованием методов массовой заготовки консервированной крови. Переливают кровь путем венепункции или венесекции в одну из подкожных вен конечности. В настоящее время для переливания крови применяют системы с фильтрами ПК 21-01. Швидкість трансфузії: крапельної – 20 – 60 крап/хв., струйної(під тиском) 10 і більше мл/хв. Переливание крови в подключичную вену. Для повторных или длительных (в течение многих дней) трансфузий можно переливать кровь и кровезаменители через введенний в подключичную вену пластмассовый катетер.

Обменное переливание крови — частичное или полное удаление крови из кровеносного русла реципиента с одновременным замещением ее адекватным или превыша­ющим объемом донорской крови.

Покази - гемолитическая болезнь новорожденных

Механізм - сочетание заместительного и дезинтоксикационного эффекта. При цьому видаляють вместе с кров’ю токсини, продукти распаду і гемолізу.

У новонароджених застосовують пуповинний метод (Діамонда).

Цей метод застосовують протягом перших 20 годин життя до тромбування пуповинної вени. В асептичних умовах відтинають пуповинний канатик на відстані 2-3 см від пупочого кільця. В пуповинну вену вводять катетер. Одним шприцем відсмоктують 15 мл крові, а іншим вводять 20 мл одногрупної резус-негативної свіжоцитратної крові. Загальний об’єм ексфузії – 400 мл, трансфузії – 450 мл. Після трансфузії кожних 100 мл крові вводять 1 мл 10% Са глюконата. В видаленій крові визначають титр резус-АТ.

Аутогемотрансфузия — переливание боль­ному собственной крови. Вона осуществляется двумя путями: трансфу­зией консервированной крови, заблаговременно взятой от больного и сохранявшейся до операции; реинфузией крови, собранной из серозных полостей (грудной, брюшной) и излившейся в них при больших операци­ях.

Реинфузия крови - разновидность аутогемонтрансфузии. При цьому хворому переливають його кров, що вилилвсь в серозные полости, кров з видален­них органів и «апаратна» кров (например, из оксигенаратора искус­ственного сердца или из гемодиализатора искусственной почки). Следует всегда учитывать время (не более 12—18 (24) ч) пребывания крови в полости и возможность ее инфицирования. Чаще всего этот метод используется при нарушенной трубной беременности, разрывах селезенки, ранениях грудной клетки (без пошкодження бронхів), ранениях легких, сердца, крупных магистральных сосудов; также возможно использование крови при повреждениях печени (без ранения внепеченочных желчных путей).

Важлива умова – низький рівень гемоліза, яки починається вже через2 години після виливу крові (концентрація вільного гемоглобіна (гемоглобін сироватки) не більше 1 г/л, що становить т.з. нирковий поріг). За іншими даними допустимо – 3- 6 г/л або 0,2- 0,35 ммоль/л.

Для його визначення за допомогою гемометра Салі беруть 0,2 мл крові (тобто в 10 разів більше), а результат ділять на 10.

Для собирания крови, излившейся в полости, используют шприцы, системы электрического или водоструйного вакуумного отсасывания (лучше) и флаконы со стабилизатором. Минимальная травматизация крови обеспечивается путем создания в системе разряжения воздуха не более 0,2 атм—100—150 мм вод. ст. Кров збирають у флакони з фізрозчином (1/3 об’єму) і стабілізатором. В качестве стабилизатора использу­ют стандартные гемоконсерванты (ЦОЛІПК 7б=глюгіцир – 50 мл на 200 мл крові тобто 1:4; 5-6% цитрат Na 10 мл на 100 мл крові) або гепарин (10 мг в 50 мл изотониче­ского раствора натрия хлорида на 450 мл крови). Кровь, собранную для реинфузии, подвергают фильтрации через 8 слоев марли, смоченной 0,9% раствором хлорида натрия.

В излившейся крови исчезает фибриноген, а образовавшиеся продукты его распада и тромбопластические субстанции усиливают активацию фибринолиза, активируют фазу тромбопластино- и тромбинообразования, что свидетельствует о развитии внутрисосудистого диссеминированного свер­тывания. Поэтому перед реинфузией рекомендуется разводить собран­ную кровь изотоническим раствором хлорида натрия в соотношении 1:1 и добавлять 1000 ЕД гепарина на 1000 мл крови.

Проти покази до реінфузії

• Гостра ниркова недостатність

• Розрив порожнистих органів , в т.ч. бронхів

• Гемоліз (концентрація вільного гемоглобіна вища за 1 г/л)

• Сепсис

• Запалення ураженого органа.

• Час після травми більше 24 годин.

ГЕМОТРАНСФУЗІЙНІ Р-ЦІЇ – стани, що не супроводжуються тяжкими і тривалими розладами ф-цій органів і систем і не являють беспосредьої небезпеки для жизни.

В зависимости от причины и клиники различают р-ції

• пирогенные – 40%

• аллергиче­ские – 45%

• анафилактические – 15%.

Пирогенные реакции – рез-т внесения или образования пирогенов в кровяном русле реципиента.

Причины

• образование пирогенов при использ для консервирования крови р-ров с пирогенными св-вами

• неякісна обробка систем и аппаратуры для заготовки и переливания крови

• проникновение сапрофитов в кровь в момент ее заготовки или во время хранения

• изосенсибилизация больного повторными гемотрансфузиями или беременностями с образованием антилейкоцитарных и антитромбоцитарных АТ, а также АТ к плазменным белкам.

Клиника:

Реакции обычно начинаются ч/з 20—30 мин после трансфузии (иногда во время нее) и продолжаются от неск мин до неск часов.

Общее недомогание, повышение t тела, лихорадка, оз­ноб, головная боль, боли в мышцах конечностей, тахикардия, тахипное, рвота, боль в пояснице и костях, одышка.

Аллергические реакции – рез-т сенсибилизации к Ig, АГ плазменных белков, лейкоцитов, тромбоцитов.

Клиника. Переважають симптомы аллергического характера — крапивница и отеки (типа Квинке), одышка, удушье, тошнота, рвота, озноб, недомогание, тахикардия, тахипное.

Анафилактические реакции обусловлены изосенсибилизацией к Ig А.

Анафилактические реакции могут проявиться во время трансфузии, сразу после неё (ч/з 20—30 мин) и в более поздние сроки(на 2—6 -й день после трансфузии и позже).

Клінічні прояви, як правило, важкі - потрясающий озноб, цианоз губ, рвота, сильная головная боль, боль в пояснице и костях, одышка, крапивница и отеки (типа Квинке).

Лечение посттрансфузионных реакций. Легкі р-ції короткочасні і лікувальних заходів не потребують. При середніх і тяжких застосовують жаропонижающие, десенсибилизирующие и симптоматические средства. Для лечения аллергических реакций антигистаминные и десенсибилизирующие средства (димедрол, супрастин, хлорид кальция, кортикостероиды), сердечно-сосудистые средства, промедол.

Профилактика гемотрансфузионных реакций:

1. строгое выполнение всех требований по заготовке и переливанию крови, ее компонентов и препаратов;

2. применение одноразових систем з фільтрами;

3. учет состояния реципиен­та до трансфузии, характера его заболевания, индивидуальных особенно­стей и реактивности организма, выявление повышенной чувствительности к вводимым белкам, сенсибилизации беременностями, повторными трансфузиями с образованием антилейкоцитарных, антитромбоцитарных АТ, АТ к плазменным белкам и т. д.

4. Использование отмы­тых эр, препаратов подобранные с учетом АТ у реципиента. В некоторых случаях введение антигистаминных препаратов перед трансфу­зией предупреждает появление аллергических реакций.

ГЕМОТРАНСФУЗІЙНІ УСКЛАДНЕННЯ - небезпечні для життя розлади функцій життєво важливих органів и систем.

1.Ускладнення реактивного характера:

- посттрансфузійний шок при переливанні несумісної крові

- посттрансфузійний шок при переливанні недоброякісного середовища

- анафілактичний шок

- синдром масивних трансфузій (цитратний шок; калієва інтоксикація гостре розширення серця = циркуляторне перевантаження = кардиоваскуляторная недо­статочность, синдром гомологічної крові)

2.Ускладнення механічного характера, зумовлені порушенням техніки переливання:

- повітряна емболія

- емболія і тромбоз

- порушення кровообіга к кінцівках після в/а введень

3. Зараження хворого інфекційними хворобами, якими хворіє донор (тиф, кір, скарлатина, малярія, сифіліс, вірусний гепатит).

Посттрансфузійний шок при переливанні несумісної крові: по с-ме АВО, резус-фактору и др АГ эр

Причины

— нарушение методики определения гр крови АВО и резус и проведения проб на совместимость.

- сенсибилизация в отношении резус-ф-ра (повторное введение резус-отр реципиентам резус+крови; вагітність резус-негатив жінки резус+ плодом).

Патогенез. Несовместимость крові спричиняє аглютинацію ер.

гемоліз

Вивільнення тромбопластину

інтоксикація продуктами

розпаду ер

гіперкоагуляція

і мікротромбози циркуляція в кровотоці

елементів строми зрунованих ер

блокада капілярного

кровотоку .

Блокада сечових міокардіопатія канальців нирок

ДВС зменшення ударного і

хвилинного обєму

кровотеча

порушення мікроциркуляції (ШОК)

структурно-функціональні розлади органів і систем,

(гостра ниркова недостатність, некроз і жирова дистрофія печінки і міокарду)

Клиника возникает в момент самой трансфузии или (чаще) в ближайшие 24 часа после нее.

В клиническом течении выделяют периоды:

1) гемотрансфузионный шок;

2) олигоанурия;

3) восстановление диуреза;

4) выздоровление.

Гемотрансфузионный шок.

Клиника. Общее беспокойство, возбуждение, боли в мышцах, пояснице и области сердца, эатруднение дыхания, одышка, цианоз, общая слабость, снижение АД, тахикардия, иногда аритмия, острая сердечно-сосудистая недо­статочность, тошнота, рвота, повышение температуры. Часто меняется окраска лица— покраснение, сменяющееся побледнением. Кожа „мраморная”, холодний липкий піт. Двигательное беспокой­ство, непроизвольное мочеиспускание, дефекация. Может наступить смерть больного.

Однако, ч/з некоторое время повыситься температура тела, появляется желтушность склер и кожи, усилиться головная боль. В дальнейшем на первый план выступают расстройства ф-ции почек и печени. В моче - белок и свободный Нb(гемоглобинурия). Олиго- и анурия. Развивается острая почечно-печеночная недостаточность, что хар-ся быстрым развитием нарушений гомеостаза, функциональной недостаточности печени, расстройствами деятельности ЖКТ, ЦНС и ССС, органов дыхания и кроветворения. Виникає цей стан часто внаслідок невчасного початку лікування шоку.

Период олигоанурии - снижение диуреза при низкой (ниже 1012) относит плотности мочи. При тяжелом течении этот период длится 8—15 дней (иногда до 30 сут). Клиника определяются гиперазотемией, ацидозом и нарушениями водно-электролитного обмена. Отмечаются адинамия, сонливость, затемнение сознания, головные боли, анорексия, тошнота, рвота. Если прием жидкости не ограничивает­ся, то развиваются отеки, в т.ч. асцит, гидроторакс, гидроперикард, отек легких. Характерно увеличение конц в крови рест-азота, мочевины, креатинина, К⁺, Mg⁺⁺, фосфатов, уменьшение конц Na⁺, Ca⁺⁺, Cl^-, развитие ацидоза. Тяжелый ацидоз обусловливает одышку типа Куссмауля. Увеличение размеров печени, функциональные нарушения, как результат токсического паренхиматозного гепатита.

На ЭКГ могут быть изменения, характерные для гиперкалиемии (высокий остроконечный зубец Т, замедление предсердно-желудочковой и внутрижелудочковой проводимо­сти, укорочение интервала S—Т, снижение вольтажа зубца R).

Период восстановления диуреза наступает при благоприятном тече­нии на 9—25-й день заболевания и продолжается 10—16 дней и более. Постепенное восстановление водовыделительной ф-ции почек приводит к нарастанию диуреза с переходом в полиурию, после чего диурез нормализуется. Постепенно уменьшаются проявления уремической интоксикации: снижается азотемия, купируются нарушения водно-электролитного обмена, значительно улучшается состояние боль­ных и наступает период выздоровления.

Период выздоровления начинается в сроки, которые зависят от тяжести клинического течения. Больные жалуются на общую слабость и быструю утомляемость, что может быть объяснено предшествующей интоксикацией, гипокалиемией, выра­женной анемией.

К характерным признакам гемотрансфузионного осложнения относится нарушение гемостаза (усилен­ная кровоточивость из раны и мест инъекций, генералнзованный геморрагический диатез с кровоизлияниями в интактные ткани, носовое, десневое, маточное, желудочно-кишечным кровотечение). Кровоточивость отягощает тече­ние гемотрансфузионного осложнения и может быть причиной летально­го исхода.

Клиника осложнений резус-несовместимой крови в большинстве случаев такая же, как и после переливания крови, несовместимой по групповым факторам АВО, но они, как правило, возникают несколько позднее (через 2-3 часа и позже).

Профилактика

• Учет акушерского и трансфузионного анамнеза

• тщательное выполнение всех правил инструкции по переливанию крови.

Лечение гемотрансфузионного шока. Основные мероприятия в начальный период должны быть направлены на восстановление и поддержание функции жизненно важных органов.

Цели

1. Інтенсифікація мікроциркуліції.

2. Дезагрегацію форменних елементів і попередження в/судинної коагуляції.

3. Нейтралізація і підсилення виведення токсинів і вазоактивних речовин (гістамін, протеази).

4. Попередження блоку ниркових канальців і поддержание диуреза - предупреждение острой почечкой недостаточности.

5. Купірування геморрагічного синдрома.

6. Відновлення ОЦК.

7. Покращення реологічних властивостей крові.

8. Підтримка онкотичного тиску.

9. Збільшення ниркового кровотоку.

10. Збільшення фільтраційної спроможності нирок.

11. Покращення ф-ції серця і печінки.

Замінне переливання крові не застосовують, тому що це не сприяє ліквідації розладів мікроциркуляції, деблокаді мікроциркуляторного русла. Масивна трансфузія поглибдює ці зміни, викликає синдром масивної трансфузії і гомологічної крові. Не допустиме застосування крові „універсального” донора, в звязку із загрозою аглютинації і гемоліза.

Для купирования нарушений гемодинамики и процессов микроцирку­ляции- плазмозамещающие р-ры реологического действия (реополиглюкин), гепарин, свежезаготовленную или свежезамо­роженную плазму, 10—20% растворы сывороточного альбумина, изото­н р-р NaCl или р-р Рингера (при цьому збільшується ОЦК, знижується густина крові, попереджується агрегація формених елементів і в/судинна коагуляція, відбувається дезагрегація, покращується виведення токсичних метаболітів і продуктів гемоліза). Для предупреждения образования гематина гiдрохлорида в почечных канальцах в/в вводят гидрокарбонат натрия до появления щелочной реакции мочи (рН 7,5—8,0). Одновременно следует проводить стимуляцию диуреза. Наиболее эффективным салуретиком является лазикс, который необходимо ввести в/в в дозе 80—100 мг в сочетании с в/в введением 2,4% раствора эуфиллнна в дозе 10 мл. Маннитол является эффективным осмотическим диуретиком, вводят в/в (15% раствор в дозе 200—400 мл). Для нейтрализации БАВ (гистамин, брадикинин, серотонин) вводят супрастин или дипразин в/в ч/з 8 ч 2—3 раза. Назначение кортикостероидов обусловлено их влиянием на замедление реакции АГ—АТ и стимуляцию гемодинамики.

Для улучшения сердечной деятельности в/в - 0,5 мл 0,05% строфантина или 0,5 мл 0,06% коргликона с 50—100 мг кокарбоксилазы I—2 раза в сутки на глюкозе.

При развитии геморрагического синдрома - нейтрализация фибринолитических ферментов — контрикал 10000—20000 ЕД в/в (до 60000 ЕД/сут), антигемофильная плазма, криопреципитат, плазма нативной концентрированной, тромбоцитная масса. В случае выраженного повышения фибринолитической активности можно медлен­но капельно ввести 100—200 мл 5% раствора аминокапроновой кислоты. При зникненні симптоматики геморагічного діатезу гемостатики відміняють, тому що існує небезпека ДВЗ-синдрому. Целесообразность использования гепарина при наличии гемор­рагического диатеза окончательно не решена.

Перегрівання

(вище 39—40°С), неправильні методи підогріву, повторне нагрівання і охолодження, гемоліз, тривалі терміни консервування і порушення температурного режимі зберігання (коливання температури, перегрів - заморожування), застосування недоброякісних стабілізаторів, непра­вильне транспортування (збовтування крові) спричиняють резкі зміни структури білків крові, їх денатурацію та зміну властивостей крові.

Клиника.

Важкий трансфузійний шок, гострий в/судинний гемоліза, токси­коз.

Лікування. Див. - посттрансфузійний шок. За показами проводять переливання ер.маси (відмитих ер)в адекватних дозах.

Профілактика:

1) суворе виконання сан-бак умов і всіх вимог інструкції по заготовці крові;

2) сохранение герметичности сосудов с кровью при хранении и транспортировке;

3) правильная методика трансфузии крови, исключающей ее бактериальное загрязне­ние (недопустимо изъятие отдельных порций крови из флаконов и последующее их хранение для дальнейшего использования;

4) обязатель­ная проверка перед трансфузией сроков хранения крови и ее макроскопическая оценка;

5) хранение крови при систематически контролируемом температурном режиме (4—8°С);

6) применение одноразових пластикатных систем;

7) правиль­ная методика подогревания консервированной крови со строгим контро­лем температуры води (не выше 38° С);

8) использование крови, плазмы, сыворотки из одного флакона только для одного больного.

Анафілактичний шок

В патогенезі основну роль грає р-ция АГ – АТ, що супроводжується утворенням БАР, які пошкоджують судинну стінку з утворенням набряку, спазм бронхів і різке зниження АТ.

Клиника. Больные беспокойны, жалуются на затруднение дыхания. Кожа гиперемирована, слизи­стые цианотичны, акроцианоз, холодный пот. Дыхание шумное, свистя­щее. Пульс частый, нитевидный, АД низкое. Тоны сердца глухие. В легких свистящие сухие хрипы. Может развиваться отек легких с клокочущим дыханием, кашлем и пенистой розовой мокротой, влажными хрипами над всей поверхностью легких.

Лечение - комплексное, включая методы реанимации.

В/в медленно - 60—90 мг преднизолона или 8—12 мг дексаметазона в 20 мл 40% глюкозы.

Трансфузия реополиглюкина (до 400—800 мл).

Сердечные гликозиды (в/в медленно 0,5—1 мл 0,05% строфантина или 1 мл 0,06% коргликона в 20 мл глюкозы или изотон р-ра NaCl).

Антигистамин ср-ва (2—3 мл 1% димедрола, 2% супрастина или 2,5% пипольфена).

Для борьбы с бронхоспазмом - в/в 10 мл 2,4% эуфиллина с 10—20 мл 40% глюкозы

Острый отек гортани с асфиксией - показание к срочной трахеотомии. При нарастании процесса и развитии дыхательной недостаточности применяют ИВЛ.

При судорожном синдро­ме – в/в 2—4 мл 0,5% седуксена в 10—20 мл 40% глюкозы.

Для коррекции ацидоза - в/в 200 мл 4% гидрокарбоната натрия или 400мл 10% лактасола.

С целью стимуляции диуреза – в/в или в/м 2 мл фуросемида .

СИНДРОМ МАСИВНИХ ТРАНСФУЗІЙ

«Масивна трансфузія» -перели­вання, при якому в судинне русло хворого протягом 24 год вводятя кіл-сть крові, яка перевищує 50% ОЦК.

Ця проблема постала тоді, коли корекцію розладів гемодинаміки при шоці намагалися проводити шляхом переливання гіпердоз крові (5-20 л).Другою обставиною було застосування апаратів штучного кровообіга, які потрібно було заповнювати великими об’ємами консервованої крові.

В складі синдрому масивних трансфузій можно виділити власне симптом масивних трансфузій (особливо при швидкому введенні крові, що спричиняе перевантаження судинного русла), інтоксикація великими дозами цитрата, інтоксикацію продуктами метаболізма ер, що накопичуються в крові при тривалому зберігання (калієва інтоксикація), синдром гомологічной крові (рез-т імунобіологічного конфлікту крові реципієнта і багатьох донорів та крові останніх між собою в судинному руслі реципієнта). Частіше ці синдроми виникають одночасно.

1)со стороны ССС- коллапс, брадикардия, остановка сердца, фибрилляция желудочков;

2) со стороны крови - метаболический ацидоз, гипоСа-емия, гиперК-емия, повышение вязкости, гипохромная анемия с лейко- и тромбоцитопенией, снижение содержания гамма-глобулина и альбумина;

3)со стороны гемостаза - спазм периферических сосудов, кровоточивость раны, снижение уровня фибриногена, протромбина, акцелерина, конвертина, тромбоцитов, повышение фибринолитической активности;

4)со стороны внутренних органов — мелкоточечные кровоизлияния, кровотечения из сосудов почек, кишечника, печеночно-почечная недостаточность;

5) снижение иммунобиологической активности реципиента, титра агглютинирующих антител в периферической крови, плохое заживление послеоперационной раны.

Гостре розширенняние серця (циркуляторне перевантажння)

Причины.

Перегрузки правого сердца большим количе­ством быстро влитой в венозное русло крови. Дренажная ф-ция прав сердца оказывается недостаточной, и в системе полых вен и предсердия возникает застой крови. Нарушение общего и коронар­ного кровотока ухудшает обменные процесси, проводимость и сократительную способность миокарда — снижается его тонус вплоть до атонии и асистолии.

Предрасполага­ющие фактори - поражение миокарда (воспалительные, склеротические, дистрофические изменения, пороки сердца и др заболевания). У людей со здоровым сердцем это осложнение не встречается.

Клиника

Збільшення ЦВТ і зниження АТ, пульс частий, малого наповнення, аритмія. Ощущение затруднения дыхания и чувство стеснения в груди, цианоз губ и лица.

Лечение следует начинать немедленно.

• прекращение в/в влива­ния

• небольшое кровопускание (через ту же иглу в вене)

• оксигенотерапия

• для нормализации гемодинамики - вазопрессорные амины (норадреналин, мезатон и др.) и гипертонические растворы глюкозы. В/в - строфантин, коргликон, а при брадикардии — атропин.

Профилактика

• применением капельного метода;

• застосування ер маси

• вливание небольшими (200 мл) дробными дозами, чередуя с кровезаменителями.

Цитратна інтоксикація (шок)

Причина – переливання великих об’ємів крові. При переливанні 250-500 мл крові цитрат швидко метаболізується в організмі циклом Кребса і ч/з 90 хв виводиться з сечею. Гіпотермія (виникае при переливанні великої кількості не достатньо нагрітої крові) гальмує цикл Кребса.

При передозуванні цитрату (вливання великої кількості крові - 1,5 л/ 60 хв або 25 мл/хв)він звязує Са і у реципієнта виникає гіпоСа-емія. Виникае цитратна інтоксикація: спазм судин малого кола, недостатність пр шлуночка, спазм вінцевих артерій, ішемія міокарду, зменшення резервної лужності крові.Можливі набряк легень та мозку. Ефект гіпоСа-емії підсилюють гіпоК-емія і гіперР-емія (крововтрата, гіпотермія, ураження печінки).

Клініка. Тремор, судоми, аритмія, гіпотензія, підвищення ЦВТ, розширеннія зіниць

ЕКГ – подовження інтервалу QT від 0,44 до 0,64 с і більше.

Лікування.

Профілактика – 10% CaCl₂ – 5-10 мл на кожні 500 мл перелитої крові (ер маси).

Калиевая интоксикация

Причина

• масивне переливання донорскої крові, в якій в наслідок тривалого зберігання накопичилась підвищена кількість калія. Ч/з 3 тижні зберігання концентрація К збільшується від 3-4 ммоль/л до 10-30 ммоль/л.

• переливання великої кіл-ті крові, що зберігіє низьку температуру холодильника – акт-ція симпато-адренал с-ми – елімінація К з ер.

При гіперК-емії порушується взаємодія скорочувального білка актоміозина і АТФ.

Клиника:

возбуждения, затем апатия, сонливость, парестезии, судо­рожные подергивания мышц; атония кишечника, падение АД, брадикардия, аритмия.

На ЭКГ - высокие остроконечные зубцы Т с узким основанием;

Лечение

• отмена всех препаратов, сод К⁺, в т.ч. калийсберегающих

• назначение диеты с низким содержанием белка

• в/в вливания 10% СаСl₂ и 20—40% глюкозы (100—200 мл) с инсулином (1 ЕД на 5 г глюкозы).

Профілактика

• использование свежезаготовленной крови со сроком хранения до 3 дней;

• для профилактики желудочковой арит­мии, внезапной остановки сердца и снижения температуры тела очень важно, особенно при массивных дозах трансфузии, использовать только подогретую до 37° С консервированную кровь.

Синдром гомологічної крові

Було помічено, що при переливанні здавалось би достатньой кількості крові у хворого з шоком фатально не удається нормалізувати ОЦК і показники гемодинаміки. Виникає синдром гомологічної крові. Він розвивається при переливанні одному реципієнту достатньо великої кількості крові від кількох (2 – 3 і більше) донорів з різним фенотипом. Аналогічна ситуація може виникати при переливанні великої кіл-сті плазми. Переливання відмитих ер не спричиняє данне ускладнення.

Патогенез.

Масивна трансфузія

Імунобіологічна тканинна несумісність (рез-т взаємодії Ig, лімфоцитів, тромбоцитів, АГ крові донорів між собою і з кров’ю реципієнта)

Зміна негативного електр φ на поверхні ер

агрегація ер („сладж”), підвищення густини крові

зниження швидкості кровотоку, застій крові в дрібних судинах

депонування і секвестрація крові (еритроцитів)

розлади мікроциркуляції, порушення транскапілярного обміна (в т.ч. в легенях)

гіпоксія, вазоділатація,

зниження заг периферичного опору

гіповолемія

порушення центральної гемодиниаміки:гіпотензія, зниження УОС, Хвилин ОК

Клініка. Різка блідість шкіри, різка задишка і ціаноз (рез-т застою в легенях).Кровоточивість. Анемія резистентна до гемотрансфузії. Зниження концентрації тромбоцитів, фібриногена.

Лікування

Протишокова та детоксикаційна терапія, покращення реології крові.Корекція коагулопатії.

Профілактика Синдромів масивниної трансфузії та гомологічної крові

• избегать быстрого введения крови, которое допускается только по жизненным показаниям: шок, кровопотеря;

• использование свежезаготовленной крови со сроком хранения до 3 дней;

• ограничивать объем гемотрансфузии;

• отдавать предпочтение отмытым ер и кровозаменителям.