Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)
.pdfРОЗДІЛ 16
Державні програми продовольчої допомоги
Відповідно до статистичних даних, у 1995 р. за межею бідності перебувало 38 млн аме
риканців (розмір їх річного доходу не перевищував 14,8 тис. дол.). Це категорія людей, які користуються правом на про довольчу програму.
Перші продовольчі програми допомоги малозабезпече ним були затверджені ще на початку 60-х років у рамках кон цепції “великого суспільства” і тривалий час були лише дек ларацією. їх реалізація розпочалася лише в 70-х роках. З цією метою при Міністерстві сільського господарства було створе но Службу з питань продовольства і послуг споживачам.
У90-х роках у США діяло 16 державних програм продо вольчої допомоги малозабезпеченим. На їх реалізацію у 1995 р. було виділено 40,2 млрд дол, що становило 65 % бюджету Міністерства сільського господарства. Допомогу отримувало 12 % населення країни (мешканці індіанських резервацій, пенсіонери, вагітні жінки, діти і школярі).
Найбільш поширеною є програма продовольчих купонів. З 1964 р. купони отоварюються у продовольчих магазинах. У 1995 р. їх отримали 27 млн чол. на загальну суму 27,7 млрд дол. Комп’ютеризована система цього процесу така, що ані гроші, ані купони не переходять з рук у руки.
У93 тис. громадських і приватних шкіл діяла національ на програма шкільних обідів, що забезпечувала недорогими або безплатними обідами 25 млн дітей. У 1995 р. конгрес виділив з цією метою 4,2 млрд дол. Діти із малозабезпечених сімей, чий доход не перевищує 130 % рівня бідності, отриму ють обіди безплатно, діти із сімей з доходом від 130 до 185 % рівня бідності — за пільговими цінами.
Програма шкільних сніданків охоплює 60 тис. шкіл (5,8 млн учнів). У 1995 р. конгрес виділив на її фінансування 1,1 млрд дол. Діє за тими ж принципами, що й програма обідів. У цілому безплатно або за пільговими цінами харчувалися 55 % усіх школярів.
Діє також спеціальна програма дієтичного харчування
для жінок, немовлят і дітей віком до п’яти років. У 1995 р. на її реалізацію виділено 3,5 млрд дол.
370
Сполучені Штати Америки
Існує також програма розподілу продуктів харчування в індіанських резерваціях. У 1994 р. її учасниками були 113 тис. індіанців. Кожен із них отримував щомісяця продуктовий набір вагою від 22 до 34 кг (консерви, м’ясо, рибні продук ти, овочі, фрукти і соки, сухі боби, арахісове масло, молоко, масло, сир і т. ін.).
Згідно з програмою надзвичайної продуктової допомоги у 1987 р. малозабезпеченим було роздано 450 тис. т продоволь ства на суму 846 млн дол.
Президентські вибори-2000. Повернення республіканців до влади
Головною подією 2000 р. для США стала президентська кампанія. Її головними
діючими особами були претенденти на найвищу посаду: представник Демократичної партії — віце-президент Аль берт Гор і представник Республіканської партії — губернатор штату Техас Джордж У. Буш-молодший. У своїх програмних заявах обидва кандидати наголошували, що у визначенні зовнішньополітичного курсу вони керуватимуться націо нально-державними інтересами США. І Гор, і Буш виступа ли проти ізоляціонізму. На їхню думку, США, як і раніше, мають брати участь у світових справах. Обидва підтримували ідею зміцнення національної оборони. Водночас Буш у ви кладі своєї зовнішньополітичної програми був кон кретнішим. У своєму виступі в Каліфорнії у листопаді 1999 р. він зауважив, що американська зовнішня політика не повин на зводитися до врегулювання криз, що “у неї мають бути великі спрямовуючі цілі”: діяти спільно “з нашими сильни ми демократичними союзниками в Європі й Азії”, “захища ти американські інтереси в зоні Перської затоки” і “домага тися миру на Близькому Сході, що забезпечило б безпеку Ізраїлю”, “зупинити зловісне поширення зброї масового знищення і засобів її доставки”. Буш заявив, що він не поділяє позиції прихильників стратегічного зближення з Китаєм. Називаючи Китай суперником, він закликав не за бувати про обіцянку США захищати Тайвань, критикував
371
РОЗДІЛ 16
китайське керівництво за порушення прав людини. Буш ка тегорично наполягав на необхідності розгортання національної програми ПРО (протиракетної оборони), стверджував, що США мають вийти із договору 1972 р. по ПРО, якщо Росія заперечуватиме проти здійснення амери канської програми. Що ж до самої Росії, то позиція Буша бу ла однозначною: сприяти розвиткові російської демократії.
У внутрішньополітичній програмі обох кандидатів важ ливе місце відводилося питанням скорочення податків, га рантії системи соціального забезпечення, поліпшення ме дичного обслуговування соціально незахищених категорій населення, реформування шкільної освіти тощо. Обидва кандидати торкалися одних і тих же важливих проблем і про понували свої рецепти їх вирішення. При цьому Буш акцен тував увагу на захисті приватної власності і розвитку приват ного сектора, а Гор обстоював необхідність державного регу лювання. Програми обох претендентів на президентську посаду були настільки виваженими і добре аргументованими в плані їх можливого втілення в життя, що американське суспільство у своїх симпатіях до кандидатів розділилося порівно. Внаслідок такої ситуації 7 листопада 2000 р. на пре зидентських виборах обидва кандидати отримали майже однакову підтримку виборчого електорату, і американці цілих три тижні не мали достовірних даних, хто ж усе-таки переміг: Буш чи Гор? Американські громадяни раптом усвідомили, що їхня виборча система далека від доскона лості. Лише 27 листопада 2000 р. після неодноразових підра хунків і перерахунків виборчих бюлетенів держсекретар шта ту Флорида, де виявилася найбільша неясність щодо пере можця в боротьбі за президентське крісло, Кетрін Гарріс проголосила республіканця Джорджа Буша-молодшого 43-м президентом Сполучених Штатів Америки. Буш випередив свого конкурента Альберта Гора лише на 537 голосів і, таким чином, отримав всі 25 голосів вибірників штату.
372
Сполучені Штати Америки
Зовнішня політика США
удругій половині 90-х років
азасіданні Генеральної Асамблеї ООН 27 ве
Нресня 1993 р. Б. Клінтон виклав основні
положення стратегії США на 90-ті роки. Президент чітко виділив чотири пункти: 1) зміцнювати співтовариство країн з ринковою економікою; 2) підтримувати і зміцнювати нові де мократії та суспільства з ринковою економікою там, де для цього є можливості; 3) боротися з агресією і підтримувати лібералізацію країн, ворожих демократії; 4) надавати підтрим ку розвиткові демократії і ринкової економіки в регіонах, що викликають найбільшу тривогу. Фактично, це була заявка на використання американського потенціалу для становлення нового світового порядку.
У липні 1994 р. концепція зовнішньої політики була ви кладена в новому документі, що дістав назву “Стратегія національної безпеки участі і розширення”. Концепція вра ховувала насамперед глобальні національні інтереси США. Її автори стверджували, зокрема, що “активна міжнародна діяльність необхідна для відкриття закордонних ринків і за безпечення нових робочих місць для Америки”. У лютому 1995 р. з’явився новий документ під назвою “Стратегія втягнення в міжнародні справи і поширення демократії у світі”. Остаточно зовнішньополітична доктрина адміністрації Клінтона була сформульована в період передвиборчої кампанії 1996 р. Автори доктрини виходили з того, що після 1991 р. у світі немає держави, яка могла б серйозно загрожувати США. Проте Сполучені Штати не можуть відмовитися від свого нинішнього лідерства у світі, яке потрібне їм для утверджен ня нового світового порядку у стилі “пакс американа” і недо пущення появи якогось регіонального гегемона, спроможно го контролювати район, де у США та їх союзників є власні інтереси. Доктрина виходила з того, що світ як стан без війн і конфліктів є загальною неподільною категорією. А тому глобальний мир є найважливішим пріоритетом США. Звідси в ранг законності зводилася необхідність використання військової сили для врегулювання проблем і конфліктів. Оскільки можливості США як лідера обмежені, вони мають здійснювати тактику вибіркової участі, як-от: контроль за
373
РОЗДІЛ 16
непоширенням ядерної зброї у таких країнах, як Іран, Ірак, Північна Корея, збереження впливу США в Європі та Південно-Східній Азії, особливий контроль за районом Перської затоки тощо. Із потенційних — регіональних кон фліктів у Європі, що можуть зачепити інтереси великих дер жав, небезпеку, на думку адміністрації США, становить лише конфлікт між Росією і Україною.
Таким чином, виразно окреслилося основне завдання адміністрації Клінтона — взяти під свій контроль основні процеси світового розвитку на рубежі XXI ст., протидіяти не бажаним для Вашингтона змінам балансу сил на міжнародній арені на всіх рівнях — глобальному і регіональному. Про це свідчить, зокрема, активна участь США у боснійському та косовському конфліктах. Спровокувати негативні процеси, вважали американські лідери, може існуючий розрив у рівнях соціально-економічного розвитку індустріальних країн і країн, що розвиваються, який досяг таких масштабів, що сприймається обома сторонами як фундаментальна загроза стабільності на планеті. Рецептом запобігання розвитку такої ситуації має стати підтримка стратегії економічного процвітання у світі, збереження природи, забезпечення на лежних умов життя. Уже в 1993 р. для здійснення цих завдань була створена президентська Рада з питань стабільного розвит ку. Звідси пильна увага до пострадянського простору. Виходя чи із принципу, що демократії між собою не воюють, США прагнули всіляко сприяти становленню і розвитку демократії та ринкової економіки на всьому пострадянському просторі. Особливо делікатною була позиція США щодо Росії. З одно го боку, США, надаючи кредити і проводячи обережну політику стосовно колишніх національних окраїн, а тепер незалежних держав, прагнули не допустити ізоляції Росії від Заходу. А з іншого, — в разі необхідності, були готові до де монстрації сили, як своєрідного попередження Росії не вда ватися до силових дій щодо країн Співдружності. Відповідь Росії на таку двозначну позицію США не забарилася. Опри люднена на початку 2000 р. нова воєнна доктрина Росії роз глядала США як імовірного противника № 1. В документі та кож наголошувалося, що Росія залишає за собою право у ви падку агресії використати ядерну зброю. Як бачимо, звичка покладатися на силу глибоко вкоренилася у свідомості
374
Сполучені Штати Америки
лідерів обох наддержав, хоча самі засади попереднього про тистояння зникли. Теза ядерної війни між НАТО і Росією знову ожила у період югославської кризи 1999 р.
Підсумовуючи зовнішньополітичну діяльність адміністра ції Клінтона, слід зазначити, що тут були й певні успіхи, і клубок невирішених проблем. Так, США, ставши єдиним світовим лідером, могли дозволити собі роль великого дири гента і не завжди виступати учасником тієї чи іншої миро творчої акції. Адміністрація Клінтона зуміла подолати неоізоляціоністську опозицію, що виникла після 1991 р. усе редині країни. Її заслугою було безстрокове пролонгування договору про непоширення ядерної зброї, скорочення чи сельності американських військ у Європі та Азіатсько-тихо океанському басейні. Водночас важко вирішувалася пробле ма ізраїльсько-палестинського врегулювання, складною за лишалася ситуація у Перській затоці, на Корейському півос трові. У стабільних, як на перший погляд, відносинах з Ки таєм оголеним нервом залишалася тайванська проблема.
З приходом до влади республіканської адміністрації Бу- ша-молодшого певних корекцій зазнав і зовнішньополітич ний курс. Його відправною точкою стало визнання однополюсності світу, що вимагало активного втручання США в за рубіжні справи. Перші контури зовнішньополітичної докт рини Буша підтверджували її спорідненість з доктриною Клінтона, однак вона була конкретнішою у плані практич ного застосування, наповнена прагматизмом і готовністю до рішучих дій. Незважаючи на опір з боку Росії та Китаю, США взяли курс на створення національної програми ПРО, що означало фактично вихід із договору 1972 р. по ПРО. Но ва адміністрація заявила про підтримку рівноваги та миру, недопущення поширення ядерної зброї у світі і, нарешті, розширення зони миру шляхом формування інститутів де мократії, особливо на пострадянському просторі. Серед друзів США тут, у першу чергу, названо Грузію й Україну, оскільки географічне становище останньої є ключовим у Східній Європі.
США були однією з перших країн, які визнали незалежну Україну (25 грудня 1991 р.). З того часу США і Україна стали стратегічними партнерами. За період з 1992 р. по бере зень 1996 р., згідно з офіційними американськими даними,
375
РОЗДІЛ 16
загальна допомога США Україні становила 1 млрд 182 млн дол. Співробітництво між США і Україною розвивалося в бага тьох сферах: політичній, військовій, економічній. США актив но підтримували демократичні й ринкові процеси в Україні. Підписана 5 червня 2000 р. під час візиту президента США Клінтона до Києва Спільна заява зобов’язувала сторони по глиблювати стратегічне партнерство. Адміністрація прези дента Буша-молодшого у цілому продовжувала курс США щодо України, що визначився у попередні роки. Під час червневого візиту 2001 р. до Польщі американський прези дент заявив: “Європа, яку ми будуємо, має включати Ук раїну, країну, що переживає травму перехідного періоду”. Проте останнім часом унаслідок певних непорозумінь розви ток американо-українських стосунків загальмувався, від чого однозначно втрачають обидві країни — США і Україна.
США у перші роки XXI ст.:
до й після 11 вересня 2001 р.
Уже наприкінці 2000 р. в економіці США стали виявлятися перші ознаки рецесії. З
початком XXI ст. тривале процвітання 1981—2000 рр. в еко номіці США змінилося спадом у виробництві.
Прихід республіканців до влади на початку XXI ст. озна менувався змінами у зовнішній політиці США. У промовах американського керівництва залунали жорсткі ноти щодо Китаю. Республіканці повернулися до ідеї створення національної протиракетної оборони (НПРО), що означало, по суті, реанімацію рейганівської СОІ і пов’язаної з нею мілітаризації космосу, ігнорування Кіотського протоколу від 11 вересня 1997 р. “Про охорону довкілля”, який фіксує кон кретні зобов’язання країн по зниженню викидів парникових газів. Неоліберальну і глобалізаційну стратегію Клінтона з акцентом на економіку і дипломатію, як головні інструмен ти зовнішньої політики, змінила доктрина “національної безпеки”, елементи якої уже простежувалися під час вибор чої кампанії Буша. Уже тоді лунали заяви про необхідність нового розподілу зобов’язань між США і європейськими
376
Сполучені Штати Америки
партнерами, про доцільність відмови від розпорошення сил і зосередження уваги США на ключових “гарячих точках” (Близький Схід, Корейський півострів, Тайваньська прото ка). Доктрина була сформульована у звіті міністра оборони Д. Рамсфелда 11 січня 2001 р. Основна увага в ній акценту валася на “зростаючій вразливості” Сполучених Штатів, що може призвести до “нового Перл-Харбора”. Щоб не допус тити цього, міністр оборони закликав до збільшення війсь кових витрат.
Теракти 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні та штаті Пенсільванія, що призвели до загибелі 3044 осіб, завда ли США також великих матеріальних збитків на суму близь ко 16 млрд дол. Самі події і психологічний шок від них у країні посилили економічні й фінансові негаразди. Почалося обвальне падіння вартості цінних паперів, почав знижуватися курс долара стосовно евро, єни, фунта стерлінгів тощо. Ли ше ціною величезних доларових ін’єкцій з боку Федеральної резервної системи (ФРС) вдалося не допустити фінансової катастрофи. Однак падіння темпів розвитку виробництва прискорилося. ВВП у 2001 р. збільшився лише на 1,1 %. Очікуваних змін на краще в економіці США не відбулося й у 2002 р., і на початку 2003 р. Президент виклав програму стабілізації економіки шляхом зниження податкового тиску на виробництво.
Внутрішня політика США після 11 вересня 2001 р. була підпорядкована боротьбі з міжнародним екстремізмом. У жовтні 2001 р. конгрес США прийняв Закон про боротьбу з тероризмом і білль про права, який передбачав цілий ком плекс заходів для припинення насилля (посилення криміна льних законів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, удос коналення розвідувальної системи, матеріальне забезпечення жертв тероризму, введення суворіших норм імміграційного законодавства, охорона кордонів, зміцнення внутрішньої безпеки). Американська громадськість виявляє стурбованість з цього приводу, оскільки вважає, що передбачене законом наділення правоохоронних та розвідувальних служб широки ми повноваженнями може бути небезпечним для амери канської демократії. Водночас США вдалися до переозб роєння армії (єдиної армії у світі, яка має все необхідне для самостійного ведення бойових дій у будь-який час і в будь-
377
РОЗДІЛ 16
якому районі світу) системами п’ятого й шостого поколінь, які випробовувалися в “гарячих точках”. Зокрема, під час операції “Незламна воля” (жовтень—листопад 2001 р.) проти талібів та терористів із “Аль-Каїди” військові США застосу вали високоточну ракету АГМ-142. Відразу ж після 11 верес ня США збільшили військовий бюджет на 65 млрд дол., а річний бюджет Пентагону, підписаний Бушем 10 січня 2002, сягнув 318 млрд дол. Збільшення військових витрат і змен шення податкових надходжень через обвал цінних паперів на фондових ринках призвели до того, що дефіцит державного бюджету у 2002 р. становив 165 млрд дол. Однак на проміж них виборах до конгресу у листопаді 2002 р. республіканці здобули більшість в обох палатах. Позиції Буша після подій 11 вересня ще більше зміцніли.
Після 11 вересня значних трансформацій зазнала також зовнішня політика США. У ряді стратегічних питань, особ ливо пов’язаних з тероризмом, різкіше проявилися розход ження між США і їхніми європейськими партнерами, вод ночас зміцніли зв’язки США з нетрадиційними союзниками (Росія, Індія). Більше того, на базі антитерористичної бо ротьби відбулося американо-російське зближення, поглиби лося їх співробітництво у вирішенні важливих для обох сторін проблем. У травні 2002 р. обидві країни підписали до говір про нове скорочення стратегічних ядерних озброєнь. 13 червня 2002 р. США вийшли з системи ПРО 1972 р. Відповідна мотивація була знайдена. Як зауважив з цього приводу американський президент, “договір сковує здатність нашого уряду розробляти шляхи захисту нашого народу від майбутніх ракетних атак з боку терористів або держав-ізгоїв”. Особливих заперечень з боку Росії не прозву чало. Разом з тим між обома країнами залишилося чимало невирішених питань.
Чіткіше окреслилися контури, зміст і спрямованість “док трини Буша”, викладеної у Зверненні президента до країни 29 січня 2002 р. Доктрина Клінтона там була охарактеризо вана як “надмірне і безвідповідальне вільсоніанство”. Не відмовившись від глобальної стратегії, Буш, з метою вивести Сполучені Штати Америки з-під удару міжнародного теро ризму, пропонував знизити рівень їх втручання у світові справи. Чому? Для виконання особливо важливої місії. Як
378
Сполучені Штати Америки
колись США захищали свободу від комунізму, так сьогодні вони готові захищати її від екстремізму, оскільки бар’єром на шляху свободи і демократії тепер став міжнародний тероризм. У тому ж Зверненні президент заявив про створення “Корпу су свободи”, до якого передбачалося залучити 200 тис. добро вольців для роботи за межами США, зокрема для забезпе чення демократичного розвитку Афганістану. Всередині країни члени “Корпусу свободи” (відставні медпрацівники, пожежники, поліцейські тощо) сприятимуть ліквідації наслідків можливих терактів проти Америки.
Остаточно зовнішньополітична доктрина Дж. Буша була сформульована у документі “Нова стратегія безпеки США”, оприлюдненому 20 вересня 2002 р. Згідно з доктриною, керівництво США присвоює собі право на превентивні акції проти країн — потенційних агресорів з метою усунення за грози для США та їхніх союзників, аж до зміни в них політичних режимів.
Американська демократія вдії
ША — правова держава з президентською Сформою правління. Класичний зразок взаємодії та незалежного існування на користь суспільства
трьох основних підрозділів, що складають саму державну си стему: судової, законодавчої та виконавчої гілок влади.
Вища судова інстанція — Верховний суд — складається з 9 суддів, які призначаються президентом “за порадою та зго дою” сенату і залишаються ними, “поки ведуть себе бездо ганно”, довічно. Зміщення можливе тільки в порядку імпічменту. Судді незалежні. Керуються тільки законами і діють виключно в їх рамках.
Законодавчу гілку влади представляє конгрес, який скла дається з двох палат: сенату та палати представників. Кількість членів палати представників зафіксована в 1912 р. і становить 435 чоловік. Кожен член палати представляє 500 тис. виборців. Члени палати обираються строком на два роки. Сенат — 100 членів (по два сенатори від кожного шта ту). Обираються на шестирічний термін. Сенат кожні два ро ки обновлюється на 1/3.
379