Лабораторні дослідження. Підозру на

Лікування

Якщо у потерпілого клінічно забій ПЗ, немає ознак

перитоніту і внутрішньочеревної кровотечі, сприятливий

перебіг, помірне підвищення рівня амілази в сечі і крові,

відсутній розрив паренхіми і головної протоки органа за

даними УЗД, можливе консервативне лікування. Оскільки

всяке пошкодження ПЗ, як правило ускладнене гострим

травматичним панкреатитом, що доведено в експерименті і

про це свідчать клінічні спостереження, проводять

комплексну терапію в повному об’ємі як при гострому

інтерстиціальному панкреатиті.

При травмі ПЗ з розривом головної її протоки у дітей, що

з’ясовують завдяки ЕРПХГ, T.G. Canty et al. [2001] успішно

проводять ендоскопічне ретроградне стентування вірсунгової

протоки. Ідеально, коли стент удається провести із

проксимальної частини протоки через місце пошкодження в

дистальну частину. Якщо ж це не можливо, то стент

залишають в проксимальній половині протоки з метою

декомпресії. Стент видаляють на 11 добу. Через рік при

повторній ЕРПХГ якщо виявляють звуження протоки на місці

розриву, то проводять ділятацію.

Під ендотрахеальним наркозом виконують

верхньо-серединну лапаротомію. Проводять

останній етап з’ясування патології –

інтраопераційну діагностику.

Необхідно розрізняти зміни, що

виникли:

1) безпосередньо внаслідок травми

(гематома ПЗ і парапанкреатичної

клітковини;

2) в результаті посттравматичного

панкреатиту.

Про пошкодження ПЗ свідчать:

А) пряма патогномонічна ознака –

наявність “стеаринових” бляшок

жирового некрозу на очеревині, брижі,

сальнику;

Б) непрямі ознаки:

а) “склоподібний” набряк, інфільтрація

тканин, клітковини навколо товстої кишки;

б) вибухання сальникової сумки та

здебільшого гнійні виділення із сальникового

отвору (оментобурсит);

в) вибухання сальникової сумки,

крововилив у верхніх відділах заочеревинного

простору, в корені брижі поперечно-ободової

кишки, в шлунково-ободовій зв’язці, в малому

сальнику, в воротах селезінки, нарешті, в

ділянці ПЗ;

Методики втручання.

При травмі ПЗ немає і не може бути єдиної методики

хірургічної операції. Зрозуміло, що вона повинна вибиратися

індивідуально. Але вибір оптимального втручання залишається

предметом дискусії.

І. А. Забій та гематома ПЗ. При макроскопічно невеликих

змінах у ПЗ, коли забій та гематома до 2 см, в дійсності

пошкодження, а саме зона молекулярного струсу, значно

більша. Забій проксимальної половини залози, зокрема голівки,

після операції, як правило, супроводжується набряком. Якраз ці

місця – пусковий субстрат для ТП.

В експерименті на тваринах і при гістологічному

дослідженні видалених фрагментів ПЗ доведено, що травма ПЗ

вже через 3 години запускає механізм розвитку гострого

панкреатиту: виникає набряк інтерстицію, некроз ацинусів і

лейкоцитарна інфільтрація всієї паренхіми ПЗ. Отже, травма ПЗ

у всіх хворих потенційно небезпечна можливим розвитком ТП.

Його профілактика проводиться під час втручання і в

післяопераційному періоді.

Б) Розрив капсули та поверхневий розрив

паренхіми ПЗ. Такі травматичні пошкодження органа

довгий час було прийнято зашивати та й в останні

роки інколи зашивають . Але більшість авторів

вважає, що так робити не слід, оскільки це

неефективно і, більше того, навіть небезпечно:

швами травмуються або блокуються дрібні протоки

залози, порушується відтікання соку ПЗ з

ферментами і виділень із рани, здавлюються судини,

наступає ішемія паренхіми і тим самим збільшується

вірогідність панкреонекрозу. Неефективне

накладання швів навіть на свіжу рану ПЗ. Зашивати

розрив ПЗ доцільно лише в ситуації, коли необхідний

гемостаз. Після зашивання рани ПЗ і дренування в

два рази збільшується кількість ускладнень і вдвоє

зростає, у порівнянні тільки з гемостазом і

дренуванням, летальність . Зашивання розриву ПЗ

нерідко ускладнюється утворенням нориці.