Лекції

2.2 Виробнича характеристика основних природних ресурсів

Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв. км (13,4 млрд. га), або 26,3% загальної площі земної кулі, у

тому числі: орні землі (рілля, сади, плантації) - 1.45 млрд. га

(болота, пустелі, льодовики) - 4 млрд. га (3%); антропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) - 0,4 млрд. га (3%).

одним із найважливіших показників у земельному фонді території є частка орних земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку - 15%, на Африку - 15%, на Південну Америку - 8%, на Австралію - 3%. 80% світової ріллі знаходиться у посушливій зоні.

Найбільша частка пасовищ - у країнах Африки (24%) та Азії

Природні ресурси України як об’єкт кадастру

2.1. Поняття про природні ресурси і їх класифікація

Природні ресурси – сукупність об’єктів і систем живої та неживої природи, компоненту природного середовища, що оточують людину і використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства.

Природні ресурси, як компонент природи, її об’єкт і явище, використовуються в теперішньому часі, минулому і майбутньому для прямого або посереднього споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтримці умов існування людства і підвищення якості життя [150].

Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві й побуті, вони одночасно є складовою частиною природи і матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх поновлення і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватися залежно від об’єктивних економічних обставин.

Природні ресурси – категорія історична, їх використання пов’язане з розвитком технології. Адже, був час коли людина не знала, як видобувати кам’яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності та середніх віків розвивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Британії нагородило Д.І. Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху науково-технічної революції з 7 млн. відомих хімічних сполук більше половини використовуються у виробництві, медицині й побуті. Сучасне виробництво здатне не тільки переробляти природні ресурси у знаряддя праці та товари широкого вжитку, а й створювати матеріали із наперед заданими властивостями синтетичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що вичерпуються [44].

Співвідношення між природними ресурсами і природними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між засобами праці та матеріальними умовами трудового процесу. Це означає, що природні ресурси не можуть існувати і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною базою. Дуже важливим є те, що природні ресурси мають соціальну значущість і корисність, а також виступають як складова сутність матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі й просторі як точка дотику людського суспільства та природи, сфера прикладання розуму і сили.

Дуже часто природні ресурси вважаються як природні тіла, явища і процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства в цілому, через що їх можна віднести до категорій речей. Незважаючи на це, таке розуміння природних ресурсів для сучасних умов є занадто звуженим. Адже, з розширенням потреб суспільства нині все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об’єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря, набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту тощо [253].

У багатьох випадках природні ресурси виступають як соціально-економічна категорія. Це означає, що коли людина оперує поняттям «ресурси», вона мимоволі оцінює природні тіла і явища з того чи іншого боку стосовно можливості їх використання. Водночас не можна розцінювати природні ресурси лише з економічної та господарської точки зору, оскільки вони насправді є основою відносин людини і природи. Ця основоположна тема сприяла поширенню визначення природних ресурсів як елементів природи, які є засобами існування людського суспільства і використовуються в господарстві. Однак, ставлення людини до природи не може зводитись тільки до утилітарного (практичного), завбачуючи в природі лише джерела матеріальних благ, а тому, не випадково, існують і не утилітарні форми, а саме адаптивна, інтимна та естетична [49].

Під адаптивною формою ставлення людини до природи розуміють ставлення до неї, як до звичайного природного середовища Це означає, що люди використовують повітря, тепло, світло, воду, як звичайні життєві умови і виявляють своє ставлення до них лише, коли відчувають нестачу