Лекції

За даними Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства у 2011 році близько 75% населення країни було охоплено послугами з вивезення твердих побутових відходів, що тна 1% більше, ніж у 2010 році.

У 185 населених пунктах країни впроваджено роздільне збирання побутових відходів (на 40% більше, ніж у 2010 році), внаслідок чого заготівельними пунктами вторинної сировини зібрано 58тис. т макулатури, 6 тис. т – полімерів ,4 тис. т скла і 3 тис. т металу. У 8 населених пунктах країни у 2011 році працювало 12 сміттєсортувальних ліній, зокрема: у Запоріжжі, Севастополі, Саках (АР Крим), Чернівцях, Білгород-Дніпровському (Одеська область), м. Бучі та у с. Погреби (Київська область); у м. Києві працювало п’ять таких ліній.

Проте, ще недостатньо налагоджена робота з проведення та рекультивації сміттєзвалищ. Так, у 2011 році потребувало паспортизації 2 569 сміттєзвалищ, а фактично паспортизовано лише 476 або 18,5% та 562 сміттєзвалищ, які потребували рекультивації, а фактично їх було 102 або 18,1%. [28].

Через неналежну систему поводження з твердими побутовими відходами в населених пунктах, як правило у приватному секторі, щорічно виявляється близько 30 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу понад 1 тис. га

Відходи сільськогосподарського виробництва

Відходи сільськогосподарського виробництва – це в більшості матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили споживчу вартість, не є метою даного виробництва і не можуть бути використанні за прямим призначенням через технологічні особливості сільського виробництва [32] Відходи сільськогосподарського виробництва досить різноманітні. Одні з них (солома, полова і т.п.)

знаходять повторне використання при годівлі тварин, а потім служать основою для утворення органічних добрив.

Особливо велика кількість сільськогосподарського відходів пов’язана із переробкою рослинницької та тваринницької продукції. Адже, доведено, що в багатьох випадках обсяг перероблюваної сировини в кілька разів перевищує вихід готової продукції. Так, на 1 т цукру-піску витрачається близько 8 т цукрових буряків, на 1 т спирту-сирцю потрібно 10-11 т картоплі, або 3,0-3,5 т зерна, на 1 т сухого крохмалю потрібно 8-9 т картоплі, або близько 2 т зерна кукурудзи, для одержання 1 т рослинної соняшникової олії потрібно переробити екстракційним способом близько 2 т і пресовим методом – 2,1-2,2 т насіння соняшника. Отже, в середньому вихід готової продукції становить лише 15-30% маси переробної сільськогосподарської сировини, а решта переходить у відходи і побічні продукти.

Все свідчить про те, що вже тепер треба думати про промислову утилізацію сільськогосподарських відходів, оскільки зі збільшенням виробництва сільськогосподарської продукції напевно буде збільшуватись і кількість відходів та вартість речовин, що в них міститься. Одночасно треба врахувати, що вартість цих речовин перевищує вартість продукту, при виготовлені якого одержані ці відходи. Так, наприклад, при виробництві томатного соку і концентрованих томат-продуктів у відходи попадає насіння, яке є цінною сировиною для виготовлення томатної олії, вартість якої в 2,5 раза вища від вартості томатного соку.

Серед сільськогосподарських відходів знане місце займають відходи тваринництва. Зокрема, це стосується накопичення екскрементів, які є основним компонентом рідких органічних добрив, щорічні обсяги недавно в Україні досягали біля 50 млн, т, але в останні роки вони різко зменшились. На жаль, поряд з позитивним значенням даких органічних добрив при неправильному їх використання вони стають забруднювачами навколишнього середовища.

Будівельні відходи

Будівельні відходи є результатом знесення, реконструкції та будівництва нових будівель і споруд. При цьому утримане сміття є досить різноманітним за своїм складом та матеріалами. Серед будівельних відходів до 78,2% припадає на бетонний брухт, 4,6% – на гіпс, 0,7% – на деревину і 15,6 5 на інше будівельне сміття (скло, кераміка, утеплювачі та ін.) [364].

Для України, як і для інших країн колишнього Радянського Союзу, проблема будівельних відходів набуває сьогодні надзвичайної гостроти у зв’язку з тим що вичерпується термін експлуатації так званих «хрущовок» – будівель, масово зведених у 50-60 рр. минулого століття і вже підлягають зносу, а це призведе до накопичення великої кількості будівельних відходів [240].

Значним джерелом утворення будівельних відходів є матеріали, які утворюються під час спорудження нових будинків. Так, наприклад, проведений аналіз новобудов великих будівельних компаній «Комфортбуд» і «Карпатбуд» показав, що під час зведення 100-квартирного будинку утворюється в середньому 15-20 т твердих відходів, основну масу яких становить бита цегла, залишки затверділого бетону та будівельного розчину, дроблений гіпсокартон, брак стінових блоків з керамзитобетону, ніздрюватих, пінопласт та мінеральна вата.

До будівельних відходів належать також тверді продукти, що утворюються під час реконструкції доріг. Якщо деяка частина старого асфальтобетону використовується повторно, то дроблений бетон з дорожнього покриття найчастіше звозиться на звалища.

Таким чином, вже зараз необхідно більше уваги приділяти повторному використання будівельних відходів. Адже, у всьому світі переробка будівельних відходів є досить прибутковою галуззю. Наприклад, в Європейських країнах і в Америці проблема утилізації будівельних відходів вже давно вирішується на державному рівні: в деяких з цих країн взагалі заборонені будівельні звалища.

Радіоактивні відходи

До радіоактивних відходів (РАВ) відносяться матеріальні об’єкти та субстанції, що не підлягають подальшому використанню, рівень радіонуклідів яких перевищує значення, встановлені діючими нормами і правилами.

Основними виробниками радіоактивних відходів в Україні є атомні електростанції, підприємства з видобування і переробки уранової руди, наукові центри, підприємства та організації, що використовують джерела іонізуючого випромінювання.

Джерелами утворення радіоактивних відходів на атомних електростанціях є:

•відходи, що утворюються після проведення ремонту або заміни обладнання, проведення різних випробувань;

•продукти нейтронної активізації, що утворюються поза елементами, що виділяють тепло;

•продукти поділу, що попадають з елементами, які виділяють тепло, в теплоносії, певна частина яких періодично або безперервно виводяться з реактора;

•протікання теплоносія основного контуру реакторної установи внаслідок виникнення дефектів у трубопроводах;

•газоподібні або аерозольні викиди, пов’язані з випаруванням теплоносія внаслідок порушення цілісності оболонок, причому газоподібні продукти через мікрощілини просочуються у теплоносій або у воду першого контуру кладку реактора (особливо у випадках руйнування елементів, що виділяють тепло);

•відходи після очистки води в різних технологічних системах реакторів;

•обладнання, матеріали, використані фільтри, радіоактивно забруднене сміття, спецодяг та ін.

Державний облік, паспортизація і реєстрація відходів

Державний облік відходів – це єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними

Державний облік відходів ведеться з метою уникнення неконтрольованого накопичення небезпечних, у тому числі радіоактивних, відходів та забезпечення оперативного контролю за їх місцезнаходженням, переміщенням і умовами зберігання. Держаний облік відходів включає: паспортизацію та інвентаризацію відходів, ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів, реєстру місць видалення відходів та Державного реєстру радіоактивних відходів.

Відповідно до Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р., такий облік ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів і здійсненням операцій поводження з ними та включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них. Первинний облік відходів

ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням відповідної нормативно–технічної бухгалтерської та іншої документації. Зазначені відомості потім використовуються для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерепної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними і передбачає ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора відходів.

На кожне місце зберігання відходів складається спеціальний паспорт, у якому зазначаються найменування та код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики таких місць, відомості про методи контролю та безпечної їх експлуатації. Форми паспортів відходів розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджується ним за погодженням з МОЗ України.

Реєстри об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів та видалення відходів ведуться з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об’єкти утворення відходів, повного опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного та кількісного складу, здійснення контролю за впливом відходів на довкілля та здоров’я людини. У реєстри заносяться дані на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Реєстр місць видалення відходів, крім того, ведеться на підставі відповідних паспортів. Дані цього реєстру підлягають щорічному уточненню.

Правила ведення відповідних реєстрів встановлено у Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р.; Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р (із змінами).

На всіх підприємствах, у результаті діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, обов’язково має проводитись державна інвентаризація радіоактивних відході, про що більш детально буде сказано в наступному підрозділі.

. Державна інвентаризація радіоактивних відходів

Основною метою інвентаризації радіоактивних відходів (РАВ) є їх виявлення і облік, контроль за обсягом їх накопичення, місцезнаходження, переміщення, умов зберігання та захоронення, своєчасної передачі спеціалізованим підприємствам по поводженню РАВ, планування потужностей сховищ для зберігання та захоронення, а також для забезпечення постійного поновлення та своєчасного внесення змін до Державного реєстру радіоактивних відходів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів та місць тимчасового зберігання РАВ.

Державна інвентаризація РАВ проводиться на всіх підприємствах, установах і організаціях, у результаті діяльності яких утворюються РАВ, або що здійснюють діяльність щодо переробки, зберігання та захоронення РАВ.

Державній інвентаризації підлягають:

РАВ (тверді та рідкі) що утворюються в ядерному паливному циклі в результаті експлуатації та зняття з експлуатації ядерних установок;

РАВ (тверді та рідкі), що утворюються в результаті використання у промисловості, сільському господарстві, медицині, освіті та науці дослідження джерел іонізуючого випромінювання.

Організація проведення державної інвентаризації радіоактивних відходів

Організацію державної інвентаризації РАВ на підприємствах, організаціях і установах, науководослідних і медичних закладах здійснюють інвентаризаційні комісії, які створюються в них за вішенням відповідних державних адміністрацій. Зокрема, обласну інвентаризаційну комісію очолює представник обласної державної адміністрації. До її складу входять представники територіальних органів Держатомрегулювання, органів державної санітарно–епідеміологічної служби МОЗ та державних міжобласних спецкомбінатів Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон», які обслуговують відповідний регіон.

Районні інвентаризаційні комісії створюються за рішенням голів районних державних адміністрацій на чолі з представниками районних державних адміністрацій та за участю представників державної санітарно–епідеміологічної служби МОЗ, спеціалістів з радіаційної безпеки та радіаційного захисту. Районна інвентаризаційна комісія:

дає розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і медичних закладів щодо проведення державної інвентаризації РАВ на місцях;

збирає акти державної інвентаризації, аналізує їх, а також оперативно запроваджує заходи щодо усунення виявлених негативних явищ.;

у разі необхідності здійснює вибіркову перевірку достовірності результатів державної інвентаризації.

Державна інвентаризація РАВ на підприємствах, в організаціях, установах, науково–дослідних і медичних закладах здійснюється інвентаризаційними комісіями, створеними відповідними наказами цих підприємств, організацій, установ, науково–дослідних і медичних закладів.

До складу інвентаризаційної комісій підприємств, організацій, установ, науково–дослідних і медичних закладів обов’язково включаються:

посадова особа, відповідальна згідно з наказом за радіаційну безпеку;

посадова особа, відповідальна згідно з наказом за збір, зберігання та передачу РАВ на спеціалізоване підприємство по поводженню з РАВ;

посадова особа, відповідальна згідно з наказом за організацію та проведення радіаційного контролю;

член районної інвентаризаційної комісії.

Інвентаризаційні комісії підприємств, організацій, установ, науково–дослідних і медичних закладів здійснюють:

перевірку наявності РАВ у місцях їх збору і зберігання;

перевірку даних щодо обліку РАВ;

оформлення звітних документів за результатами державної інвентаризації РАВ;

передавання звітних документів за результатами державної інвентаризації до інвентаризаційної комісії вищого рівня.

Форми обліку радіоактивних відходів

За результатами державної інвентаризації РАВ оформляються такі звітні документи:

•акт про результати державної інвентаризації радіоактивних відходів за встановлюною формою;

•зведений звіт про результати державної інвентаризації радіоактивних відходів за встановленою формою;

•облікова картка радіоактивних відходів та реєстраційна картка сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів згідно з вимогами, що встановлені відповідними положеннями про державний реєстр радіоактивних відходів і про державний кадастр сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів;

•перелік суб’єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії (підприємства, організації та установи будь–якої форми власності), у результаті діяльності яких утворюються РАВ або, що здійснюють діяльність з поводженням РАВ.

Акт про результати державної інвентаризації РАВ, облікова картка радіоактивних відходів та реєстраційна картка сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів оформляються на підприємствах, в установах і організаціях.

Зведений звіт про результати державної інвентаризації РАВ готується:

районними й обласними інвентаризаційними комісіями та регіональними центрами обліку РАВ при Українському державному об’єднанні «Радар» за відповідними адміністративно-територіальними утвореннями;

мінпаливенерго за результатами інвентаризації в галузі;

інвентаризаційною комісією Адміністрації зони відчуження і зони безумовного відселення та регіональним центром обліку РАВ зони відчуження при ДСП «Комплекс» за результатами інвентаризації РАВ у зоні відчуження та зоні безумовного відселення.

Державне управління та контроль у сфері поводження з відходами

Державне управління у сфері поводження з відходами здійснюють Кабінет Міністрів України, відповідні органи АР Крим, місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування, а також спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами [146, 199,214]:

Міністерство навколишнього природного середовища України;

Державна санітарно–епідеміологічна служба України;

Міністерство з питань житлово–комунального господарства України;

Міністепрство регіонального розвитку та будівництва України;

Міністерство охорони здоров’я України;

Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС) Україгни.

Зокрема, Кабінет Міністрів України:

забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних і міждержавних програм поводження з відходами;

запроваджує маловідходні та інші передові технології;

затверджує переліки небезпечних відходів;

визначає порядок розробки та затвердження норм, правил і стандартів щодо поводження з небезпечними та радіоактивними відходами

встановлює порядок ввезення, вивезення і транзиту через територію України окремих видів відходів.

Місцеві державні адміністрації:

організовують розроблення відповідних програм поводження з відходами, схем санітарного очищення населених пунктів;

ведення обліку відходів та їх паспортизації;

створення полігонів побутових відходів;

здійснення контролю за використанням відходів з урахуванням вимог безпеки для здоров’я людей і довкілля;

затверджують ліміти на утворення та розміщення відходів;

визначають розмір платежів за розміщення відходів;

забезпечують ліквідацію несанкціонованих звалищ відходів;

надають дозволи на будівництво та експлуатацію об’єктів поводження з відходами та зупиняють його дію у разі порушення норм і правил охорони довкілля.

На Міністерство охорони навколишнього природного середовища України покладається:

здійснення комплексного управління у сфері поводження з відходами;

проведення державної екологічної експертизи;

видача дозволів на здійснення операцій з небезпечними відходами та їх транскордонне перевезення;

контроль за веденням первинного обліку при поводженні з відходами, їх паспортизації;

затвердження переліку небезпечних властивостей відходів за погодженням з державною санітарно–епідеміологічною службою України

До відання Державної санітарно-епідеміологічної служби України у сфері поводження з відходами належить:

здійснення санітарно–епідеміологічного нагляду за дотриманням державних санітарних рорм, правил, гігієнічних нормативів під час поводження

звідходами, забезпечення вимог безпеки для здоров’я людини;

проведення державної санітарно–гігієнічної експертизи;

встановлення санітарно–гігієнічних вимог до продукції, що ви – робляєтьтся з відходів, видача гігієнічного сертифікату на неї;

методичне забезпечення та здійснення контролю при визначеанні рівня небезпечності відходів, інші функції, передбачені законами України.

Міністерство з питань житлово–комунальноо господарства України у сфері поводження з відходами:

забезпечує розроблення та виконання державних і регіональних програм благоустрою населених пунктів, у тому числі вимог щодо поводження з побутовими відходами;

затверджує правила з технічної документації полігонів твердих побутових відходів та програм підготовки фахівців у сфері поводження з відходами.

Виробнича оцінка вторинних ресурсів

Геолого-економічна оцінка відходів вторинних ресурсів

Доцільність проведення геолого-економічної оцінки промислових відходів обумовлена тим, що вона забезпечує виконання основних напрямів державної політики у сфері користування ресурсами, які задекларовано у Законі України ”Про відходи”.

Як вказує М.М. Коржнєв [148], у сучасних дослідженнях сформувались два відокремлених підходи до геолого-економічної оцінки відходів при видобуванні й переробці корисних копалин. Перший підхід розглядає ці об’єкти з комерційної точки зору і найбільше враховує економічний ефект від утилізації та видалення відходів. Другий підхід направлений на оцінку відходів як об’єктів фіскальної політики з боку держави й базується на визначенні екологічних і економічних збитків, пов’язаних із утворенням і зберіганням відходів.

У той же час доведено, що ці два підходи до економічної оцінки промислових відходів не можуть розвиватися відокремлено, а повинні спрямовуватись на комплексне дослідження потенційних техногенних родовищ, методично доповнюватись один одним і мати на меті максимально об’єктивну оцінку промислових відходів з економічної, екологічної та технологічної точки зору. Таким чином, при такому комплексному підході до геолого-економічної оцінки промислових підходів можна використовувати таку формулу [148]:

де Ввідх вартість відходів, грн.; Ці – ціна і-го компоненту, який можливо вилучити при утилізації відходів, грн; Зі – запаси (ресурси) і-го компоненту, грн.; Ктехн. – коефіцієнт, який характеризує

технологію переробки відходів і ступінь вилучення цінних компонентів; n – кількість корисних компонентів, які можливо ви лучити пр утилізації відходів; Zi – розрахункові (експлуатаційні) витрати, які пов’язані з переробкою відходів, причому Zi→Zнт+Zекс; Ui – інвестиції, необхідні для підготовки об’єкта до освоєння.

У тих випадках, коли для потенціальних техногенних родовищ корисних копалин вже виконана початкова геолого-економічна оцінка, тоді при проведені оцінки відходів на початкових етапах вивчення доцільно ввести додатковий коефіцієнт Кдост, який відображає достовірність даних залежно від ступеня вивченості об’єкта. При цьому попередня формула розрахунку набуде такого вигляду:

При цьому Zi враховує всі обов’язкові платежі у сфері поводження з відходами, а також пільги й компенсації для суб’єктів, які займаються їх переробкою та утилізацією. При комплексному підході Геолого-економічна оцінка (ГЕО) техногенних родовищ Zi будуть містити складові: Zінт – внутрішні витрати та Zекс – екстернальні (зовнішні) витрати суб’єкта виробника (власника) відходів. Натомість при утилізації відходів заощадження підприємств будуть формуватись у першу чергу за рахунок складових Zsyn та Zекс., які відповідно будуть зменшуватись. Тоді складова Uі включає інвестиції на освоєння, витрати на комплексне вивчення відходів як техногенного середовища, а також витрати на охорону навколишнього середовища Таким чином, у випадках, коли ГЕО проводиться для підприємства, яке одночасно є виробником відходів і суб’єктом, що займається їх переробкою та утилізацією, наведені формули розрахунку вартості можуть бути скореговані за рахунок таких заощаджень:

1)заощадження на орендній платі за землю, оскільки об’єкти поводження з відходами локалізовані на землях сільськогосподарського або іншого призначення;

2)економія коштів при рекультивації земель, які необхідно здійснити після закінчення терміну можливого зберігання відходів;

3)податкові пільги, компенсації, дотації, передбачені законодавством для субєктів, які здійснюють утилізацію відходів.

Увиробничих умовах част о виникає потреба у визначенні геолого-економічної оцінки для окремих об’єктів промислових відходів. Враховуючи це, пропонуються конкретні підходи. Наприклад, при умові збереження відходів у відвалах (або териконах), геолого-економічну оцінку треба починати із збору для неї таких показників: визначення загального об’єму і маси відвалу, середнього вмісту й запасів корисних компонентів у цілому по відвалу, фізичних властивостей порід, заскладованих у

На теперішній момент у практиці оцінка ризику впливу токсичних промислових відходів на навколишнє середовище базується на двох підходах: коли ризик оцінюється як економічний еквівалент соціальних втрат, або як абстрактний ризик вилучення із активної діяльності людей, що піддається безпосередньо чи опосередковано впливу токсичних складових відходів у неорганізованих місцях їх складування [62]. В такому випадку залежно від хімічного складу промислових відходів при оцінці в них токсичних речовин виникає необхідність розділяти їх на такі чотири групи:

І-ша група – хімічні компоненти відходів є стійкими у часі, а при підвищенні температури навколишнього середовища не реагують з повітрям і його компонентами (зокрема киснем); ІІ-га група – хімічні компоненти промислових відходів є реакційно інертними, оскільки вони

знаходяться у нерозчиненому стані, колоїдні за фізичним складом, не кристалізуються з часом, а при випаруванні водних розчинів утворюють порверхнгевий корок, який запобігає надходженню в атмосферу повітря інших компонентів;

ІІІ-я група –види хімічно неактивних, стійких до довготривалого хберігання, небезпечних відходів; ІV-та група – небезпечні відходи, що містять хімічно активні компоненти, які можуть утворювати водні розчини, що створює ризик виникнення несприятливої ситуації – проникнення в покриття ізолюючих контейнерів із часом, їх руйнування та виходу компоненти навколишнього середовища – ґрунти, поверхневі та підземні водоносні горизонти.

При цьому дуже важливо насамперед визначити граничний вміст токсичної сполуки (Мг), тобто абсолютну кількість (масу) токсичної речовини, користуючись формулою [146]:

де Мг – граничний вміст токсичної сполуки у відході, кг/м3; Cтокс – концентрація речовини у відході, що надходить до накопичувача, кг/м3; V – об’єм накопичувача, м3.

В такому випадку потрібно врахувати граничний об’єм накопичувача, для чого можна використати формулу:

накопичувача.

За неоднакових значень гранично допустимої концентрації (ГДК) токсичних речовин у відходах за величину розрахунку приймається найменше значення концентрації шкідливої речовини у відході. В деяких випадках, коли накопичується значна кількість рідких відходів, з’являється необхідність визначення максимальної концентрації речовин у підземних водах, оскільки вони є першим етапом у забрудненні компонентів навколишнього середовища прилеглої до накопичувача території.

При цьому визначення гранично допустимого вмісту токсичних речовин у промислових відходах здійснюють з урахуванням їх фільтрації в підземні води залежно від концентрації речовин у них, користуючись формулою:

Cдоп С м ах P b V / V

(7.8.)

b P Cнач Сmax Cнач / V

де Сmax – допустима концентрація токсичної речовини в накопичувачі, %; Р – потужність водоносного горизонту, м; α – пористість ґрунтів, %; b – довжина лінії проникнення речовин у ґрунт або підземні води, м; – відсоток зсуву стічних вод із накопичувача залежно від потужності водоносного горизонту, %; V – об’єм відходів, які містяться в накопичувачі,м3; – довжина шляху, яку проходять підземні води за рік, або глибина ґрунту, що піддається впливу шкідливих токсичних речовин відходів. Снач – вміст токсичних речовин у підземних водах у природних умовах, кг/м3.

Таким чином, співвідношення Сдоп і ГДК може слугувати критерієм для визначення величини впливу шкідливих складових відходів на ґрунти і поверхневі або підземні води, тобто ризик буде дорівнювати: