Лекції

Відповідно Указу Президента України від 6 квітня 2011 р. №391 /2011 „Про Положення про Державну службу геології та надр України” організаційно-методичне забезпечення мінеральносировинних ресурсів покладено на Державну службу геології та надр України (Держгеонадра України), яка є центральним органом виконавчої влади і діяльність якої спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністерства екології та природних ресурсів України.

Основним завданням Держгеонадра України є:

•внесення пропозицій щодо формувань державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр;

•реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Зокрема, Держкомнадр України виконує такі доручення:

› узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; › здійснює функції замовника державного контролю з приводу запасів корисних копалин; › здійснює державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин;

› здійснює облік параметричних, пошукових геологорозвідувальних та експлуатаційних нафтових і газових свердловин; › веде державний резерв розвіданих родовищ дорогоцінних металів і каміння;

› формує державний фонд родовищ корисних копалин та резерв цього фонду; › здійснює державну реєстрацію і облік робіт і досліджень, пов’язаних із геологічним вивченням надр; › веде єдину інформаційну систему користування надрами;

› видає у встановленому порядку спеціальні дозволи на геологічне вивчення і використання корисних копалин; › здійснює державний контроль за ефективним використанням надр України;

› організовує наукову, науково-технічну, інвестиційну, інформаційну, видавничу діяльність, сприяє створенню і впровадженню сучасних інформаційних технологій та комп’ютерних мереж у сфері мінерально-сировинних ресурсів.

Крім того, у сфері кадастру мінерально-сировинних ресурсів належать компетенції Уряду України, органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Так, згідно кодексу України „Про надра”, введеного в дію Постановою Верховної Ради України № 133/94 від 27.07. 94 р. із змінами, внесеними згідно із чинними Законами до компетенції Верховної Ради України у сфері регулювання гірничих відносин належать:

законодавче регулювання гірничих відносин;

визначення основних напрямів державної політики у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр;

визначення повноважень органів державної виконавчої влади, Верховної Ради АР Крим, Ради Міністрів АР Крим, місцевих Рад народних депутатів щодо використання та охорони надр;

затвердження переліку ділянок надр, що становлять особливу наукову, культурно-історичну або природно-заповідну цінність і не можуть надаватися у користування на умовах угод про розподіл продукції;

вирішення інших питань у сфері регулювання гірничих відносин.

До компетенції Кабінету Міністрів України у галузі геологічного вивчення, використання та охорони надр належать:

•здійснення державного контролю за геологічним вивченням, використанням та охороною надр, а також за утворенням та використанням техногенних родовищ і переробкою мінеральної сировини;

•визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади у галузі використання і охорони надр, координація їх діяльності;

•забезпечення розробки загальнодержавних та регіональних програм у галузі використання та охорони надр;

•організація державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин тощо.

До компетенції Верховної Ради АР Крим у сфері регулювання гірничих відносин належать:

►розподіл між відповідними місцевими бюджетами плати за користування надрами;

►розроблення, затвердження та виконання місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання та охорони надр;

►оголошення геологічних об’єктів, що становлять наукову або культурно-історичну цінність, об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;

►вирішення інших питань у сфері регулювання гірничих відносин, визначених законом.

До компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у сфері регулювання гірничих відносин належать:

○надання надр у користування для розробки корисних копалин місцевого значення;

○погодження клопотання про надання надр у користування з метою геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

Порядок ведення державного обліку мінерально-сировинних ресурсів

Державний облік мінерально-сировинних ресурсів при веденні кадастру здійснюється відповідно до ст. 42 Кодексу України про надра, а також постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин» Відповідно до цих законодавчих положень державний облік мінерально-сировинних ресурсів

представляє собою систему збору, обробки та зберігання даних про результати геологорозвідувальних та гірничодобувних робіт [274, 280].

Метою державного обліку є постійне визначення стану, перспектив розвитку, раціонального використання та охорони мінерально-сировинних ресурсів. Державний облік ведеться на підставі звітів про результати геологорозвідувальних, пошукових тематичних, проектно-технологічних та науково-дослідних робіт. При цьому система обліку об’єктів державного фонду включає інформацію Державного кадастру мінерально-сировинних ресурсів, а також державну галузеву звітність підприємств і організацій, що ведуть розвідку родовищ та здійснюють збагачення корисних копалин. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні із запасами, оціненими як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища – резерв цього фонду. Система обліку об’єктів державного фонду включає інформацію державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин та державного балансу запасів корисних копалин, а також державну та галузеву звітність підприємств і організацій, що ведуть розвідку родовищ, у т.ч. і техногенних, видобуток і здійснюють збагачення корисних копалин.

В Державному кадастру мінерально-сировинних ресурсів обліку підлягають усі відкриті родовища корисних копалин на території України незалежно від кількості запасів, стану їх розвідки, освоєння і відомчої належності, а також проявів корисних копалин.

Підставою для обліку мінерально-сировинних ресурсів є паспорт родовища або проявів корисних копалин, який розробляється для кожної групи корисних копалин. Форма паспорту, методичне керівництво щодо складання паспортів та інструкція щодо ведення Державного кадастру розробляється і затверджується Мінприроди.

Крім того, окремому обліку підлягають:

•відпрацьовані родовища загальнопоширених корисних копалин;

•прояви загальнопоширених корисних копалин;

•нафтогазопрояви;

•нафтогазові перспективні площі, структури;

•окремі мінералогічні знахідки з високим вмістом цінних компонентів;

•геохімічні та геофізичні аномалії.

Обліку у державному балансі підлягають запаси корисних копалин по кожному об’єкту (родовище, ділянка родовища, шахтне поле та ін.) за основними промисловими типами, сортами, марками, технологічними групами корисних копалин відповідно до діючих державних стандартів, а також за способами відпрацювання, з відведенням запасів сировини, придатної для видобутку підземним, відкритим, гідротехнічним та іншими способами.

При кадастрі окремо обліковуються запаси корисних копалин, що знаходяться в охоронних зонах транспортних магістралей, під населеними пунктами, заповідниками тощо. За ступенем освоєння родовища корисних копалин поділяються на такі, що розробляються, готуються до розробки та не розробляються.

Облік запасів корисних копалин у державному балансі здійснюється згідно з Класифікацією запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр. Запаси супутніх корисних копалин і компонентів підлягають обліку в порядку, встановленому для основних корисних копалин. Облік запасів металічних і неметалічних корисних копалин ведеться за запасами руди, вмісту металу, гірської породи, мінералу тощо, а для нафти, газового конденсату, природного і розчиненого газу враховуються загальні запаси, що видобуваються. Облік запасів корисних копалин ведеться на основі звітних балансів гірничодобувних і геологорозвідувальних підприємств. Форма звітного балансу за групами корисних копалин та інструкція щодо їх заповнення розробляється Мінприроди, погоджується із заінтересованими міністерствами та відомствами і затверджується Мінстатом України.

У підсумках по областях та України в цілому, включаючи її (морську) економічну зону, окремо виділяються запаси родовищ, які експлуатуються і враховуються у державному фонді за підприємствами, що їх експлуатують Контроль за правильністю обліку і стану запасів корисних копалин на підприємствах здійснюють

галузеві міністерства, відомства, які представляють державний нагляд за охороною праці. Крім того Державний комітет геології контролює своєчасність подання підприємствами та організаціями звітних балансів корисних копалин, а також перевіряє їх правильність й відповідність встановленим вимогам і складає державний баланс запасів корисних копалин.

Облік параметричних, пошукових, розвідувальних та експлуатаційних нафтових і газових свердловин, що знаходяться на ділянках нафтогазових надр, у т.ч. тих, що не використовуються, ведеться відповідно до порядку, який розробляється і затверджується Мінприроди за погодженням із Держнаглядохоронипраці.

ДЕРЖАВНИЙ КАДАСТР ВТОРИННИХ РЕСУРСІВ

7.1. Суть, завдання і призначення Державного кадастру вторинних ресурсів

Державний кадастр вторинних ресурсів – це сукупність відомостей про будь-які відходи, які виникають у різних галузях промисловості, а також у побутових умовах, їх кількісний і хімічний склад, санітарно-гігієнічний стан та вплив на навколишнє середовище і здоров’я людини.

Основним завдання Державного кадастру вторинних ресурсів є створення єдиної системи управління відходами за рахунок мережі спеціалізованих підприємств з утилізації відходів, розробки і впровадження економічного механізму стимулювання вторинного ресурсно-споживної і галузевої інвестиції.

Ефективність вирішення цих завдань залежить від запровадження таких заходів:

–стимулювання діяльності щодо залучення відходів у господарський обіг;

–створення фінансово-кредитних умов для інфраструктури з переробки відходів і перетворення її у інвестиційну привабливу галузь;

–посилення дії державних економічних інструментів щодо митних тарифів на експорт відходів та на імпорт продукції, що може бути виготовлена чи виготовляється з відходів.

Одночасно запровадження Державного кадастру вторинних ресурсів у значній мірі залежить від

створення соціально-економічних передумов формування нової промислової ідеології господарювання на базі маловідходного виробничого циклу та екологічної індустрії збирання, утилізації та переробки відходів.

Державний кадастр вторинних ресурсів дає можливість порівняти відходи між собою за економічними критеріями та з іншими природними ресурсами в абсолютному та грошовому відношенні і служити базою для прийняття управлінських рішень щодо використання відходів як вторинної сировини.

За допомогою Державного кадастру вторинних ресурсів центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своєї компетенції мають можливість здійснювати:

а) розроблення та впровадження науково обґрунтованих нормативів утворення відходів на одиницю продукції (сировини та енергії), виконання робіт і надання послуг, що регламентують їх кількісний і хімічний склад, відповідно до передових технологічних досягнень; б) періодичний перегляд встановлених нормативів утворення відходів, спрямований на зменшення їх

обсягів, з урахуванням передового вітчизняного і зарубіжного досвіду та економічних можливостей; в) встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів нагромадження відходів; г) розроблення системи поводження з імпортними пакувальними матеріалами і тарою;

д) розроблення загальних вимог щодо поводження з побутовими відходами; е) розроблення системи інформаційного, науково-методичного забезпечення виробників відходів

відомостями про технологічні та інші можливості зменшення обсягів утворення та утилізації відходів.

На підставі Державного кадастру вторинних ресурсів можна значно розширити галузь використання відходів як додаткового джерела сировини, реалізувати наявні запаси вторинних відходів, їх склад і стан.

Нормативно-правове забезпечення кадастру вторинних ресурсів

Нормативно-правове забезпечення кадастру вторинних ресурсів здійснюється на підставі законів України «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про здійснення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», « Про металобрухт», а також Кодексу України про надра [98].

Чинна законодавча база кадастру вторинних ресурсів забезпечує:

а) визначення основних принципів державної політики у сфері поводження з відходами; б) правове регулювання відходами щодо діяльності у сфері поводженнями з відходами;

в) визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, а також системи заходів, пов’язаних із організаційно-економічним стимулюванням ресурсозбереження; г) забезпечення мінімального утворення відходів, розширення їїх використання у господарській діяльності, запобігання шкідливому впливу відходів на навколишнє природне середовище.

До основних завдань державної політики щодо реалізації її принципів у сфері поводження з відходами є:

а) забезпечення па повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними; б) зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх безпечності;

в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; г) сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

д) організація безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, методів і способів поводження з відходами; е) здійснення контролю за місцями чи об’єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище і здоров’я людей;

є) проведення комплексу науково-технічних і маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання; ж) сприяння створенню об’єктів поводження з відходами;

з) забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами; и) забезпечення обов’язкового обліку відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Відходи як об’єкт кадастру вторинних ресурсів

Відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, які утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Вторинні відходи – це відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технічні або економічні передумови.

За офіційними даними нині загальний обсяг відходів у світі складає понад 800 млрд. тонн, з них твердих відходів є понад 300 млрд. тонн.

Україна належить до країн із найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення промислових відходів. Домінують при цьому відходи гірничодобувної промисловості. Щороку на підприємствах України утворюється близько 100 млн. тонн токсичних відходів, які містять шкідливі для здоров’я людини важкі метали (хром, свинець, нікель, кадмій, ртуть). Переважно це відходи підприємств чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування [366].

Відповідно до Державного класифікатора України „Класифікатор відходів” ДК 005–96 до відходів виробництва належать:

–залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, які утворені в процесі виробництва продукції та втратили свої споживчі властивості;

–супутні гірські породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо);

новоутворені речовини та їх суміші, що є наслідком даного виробництва (шлак, золокубові залишки, інші тверді утворення), а також рідини та аерозолі;

–залишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числі тваринництва) та лісівництва;

–бракована, некондиційна чи забруднена небезпечними речовинами продукція, яка непридатна для використання.

За походженням відходи поділяються на такі групи:

1)промислові – залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які утворюються при виробництві продукції;

2)побутові – тверді відходи, які утилізуються в побуті (предмети побуту і харчові продукти, які не придатні для використання;

3)сільськогосподарські – відходи сільськогосподарського виробництва;

4)будівельні – відходи, які утворюються при будівництві та виробництві будівельних матеріалів;

5)радіоактивні, радіоактивні речовини і матеріали, що утворюються при роботі ядерних реакторів, при виробництві і застосуванні радіоактивних ізотопів;

6)Відходи споживання – вироби, які втратили свої споживчі властивості в результаті зносу.

Промислові відходи

Україна належить до кола країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення і накопичення промислових відходів. Кількість і номенклатура відходів, що утворюються на промислових та інших підприємствах України, визначаються масштабами і технологіями виробництва. Найбільше промислових відходів у розрахунку на рік утворення є при збагаченні рудної та нерудної мінеральної сировини, видобутку і збагаченні вугілля, проведенні розкривних робіт, спалюбуванні високо зольного вугілля на об’єктах теплота електроенергетики, у металургійній промисловості.

Промислові відходи нагромаджуються у вигляді відвалів, териконів, шламо- і соленакопичувачах, площа яких на даний час вже наближається до 200 тис. га, зростаючи кожного року на 3-6 тис. га. Основним джерелом утворення та накопичення промислових відходів є виробнича діяльність підприємств добувної галузі. Вони, зокрема, утворили і накопичили відходів видобування руд металевих відповідно 267,0 млн. т (60,4% сумарних обсягів утворення по країні) та 7 910,9 млн. т (54,9% сумарних накопичення по країні), вугілля кам’яного, лігніну, торфу 46,2 млн. т (10,4%) та

2 269,4 млн. т (15,7%), інших корисних копалин 16,7 млн. т (3,8%) та 750,6 млн. т (5,2%) [201].

Серед підприємств переробної промисловості найбільші обсяги відходів утворюються та накопичуються у виробництвах: металургійному (відповідно 59,5 млн. т або 13,4%, та 1 767,6 млн. т або 12,3%), хімічному (3,9 млн. т або 0,9% та 104,3 млн. т або 0,7%), продуктів харчових та напоїв)10,4 млн. т, або,23% та 2,2 млн. т або 0,01%).

У сфері виробництва та розподілення енергії, газу і води утворилося 16,7 млн. т відходів, що становить 3,8 % від сумарних обсягів відходів по країні, а обсяги накопичених відходів досягли 367,4

млн. т (2,5%).

Про утворення та накопичення відходів від економічної діяльності підприємств та організацій і в домогосподарствах у 2011 році свідчать дані табл. 12,1, а утворення відходів на категоріями матеріалів – рис. 12,1.

Таблиця 7.1.

Утворення та накопичення відходів від економічної діяльності підприємств та організацій і в домогосподарствах у 2011 році [201]

Дослідження показують, що накопичені відходи здебільшого мають мінеральне походження. До них, насамперед належать: відходи природної сировини (бурові розчини, хвости, червоний шлам від виробництва глинозему, пилові, порошкові відходи та ін.), відходи вогнетривких матеріалів, змішані будівельні відходи, відходи азбесту, відходи матеріалу шляхового покриття з вуглеводнями, відходи

Утворення відходів від економічної діяльності підприємств та організацій і розміщення відходів на січень 2011 року за регіонами (тис.т.) [201]

Як видно з табл. 7.3, найбільший сумарний обсяг відходів у 2011 році утворено в Дніпропетровській (277,8тмлн. т або 62,1%), Донецькій (61,8 млн. т або 13,8%), Кіровоградській (36,4 млн. т або 8,1%) і Луганській (18,5 млн. т або 4,1%).Найменше відходів утворено у Чернівецькій (0,05% сумарних обсягів по країні) та Закарпатській (0,03 областях та у м. Севастополі (0,07%).

Станом на 1 січня 2012 року у спеціально відведених місцях та на територіїх підприємств країни накопичилось 14,4 млрд. т відходів, з яких до 1 класу небезпеки належать 35,1 тис. т, ІІ – 2258,6 тис. т, ІІІ – 17,2 млн. т і ІV – 14 402,9 млн. т. Найбільшого антропогенного навантаження зазнає довкілля Дніпропетровської області, на території якої зберігається 9,3 млрд. т відходів (64,6% сумарних обсягів по країні), Луганській.– 1,5 млрд. т (10,1%), Кіровоградській.– 0,03 млрд т (1,7%), Львівській та Запорізькій – по 0,2 млрд. т (1,3%), площа, спеціально відведених місць у областях становить 30 тис. га.

Упідприємствах вугільної галузі зберігається 627 млн.т відходів збагачення вугілля, 247 млн. т шламу та «хвостів», що утворилися на збагачувальних фабриках, 2,4 млрд. т відходів гірських порід і землі, які утворюються під час будівництва шахт, видобування вугілля відкритим способом. У відвалах на території підприємств, що видобувають інші корисні копалини, зберігається 585 млн. т відходів (гірських порід, землі), що утворюються під час видобування каменю для будівництва, вапняку, гіпсу, крейди та інших корисних копалин, 89 млн. т вапняку та 35 млн. т доломіту некондиційних, 53 млн. т залишків пилу, порошку, дрібних крихт видобування піритів, сірки та інших мінералів.

Ухвостосховищах і шламонакопичувачах підприємств хімічної галузі міститься 106 млн. т небезпечних відходів. Основними відходами виробництва хімікалій, продукції хімічної промисловості та виробництва штучного волокна, що зберігаються на підприємствах цієї галузі є: відпрацьована сірчана кислота (1,96 млн. т), шлам содового виробництва (37,4 млн. т.)т шлам, що

утворився в процесі очищення зворотних вод (16,2 млн. т), фосфогіпс (18.4 млн. т), відходи, що містять залізний купорос, відходи виробництва діоксиду титану (2,9 млн. т), сірчанокислого кальцію (сульфату кальцію), відпрацьованого у процесі виробництва фосфорних добрив (24,0 млн. т).

Важливе ресурсне значення для країни мають відходи, що містять метали, які утворюються насамперед, у процесі їхнього видобування та під час виробництва металу. Підприємствами, що видобувають металеві руди, накопичено шламу та «хвостів» збагачення залізних руд 5,0 млн. т, відходів розроблення залізної руди кар’єрним способом 4,0 млрд. т, шламу та хвостів збагачення руд кольорових металів 279 млн. т. Структуру відходів, що містять метали, накопичених у добувній промисловості наведено на рис. 7.2, а в металургійній промисловості на рис. 7.3.

53,80%

Рис. 7.3. Структура відходів, що містять метали, накопичених у добувній промисловості [201]

Рис. 7.3. Структура відходів, що містять метали, накопичених

уметалургійній промисловості [201]

Увідвалах та на території підприємств, що виробляють основні метали, зберігається 383 млн. т відходів, з них доменних шламів – 145 млн. т, сталеплавильних шламів - 131 млн. т, металургійних шламів – 21 млн. т і червоних – 39 млн. т. Проте й ці дані не повністю відображають наявність різних промислових відходів, які накопичились на території України. Адже, є багато випадків, коли наявність відходів не зафіксовано у збанкрутілих і непрацюючих підприємствах і вони не відображені в статистичній звітності. Наприклад, на території збанкрутілого державного підприємства «Горлівський хімічний завод» (Донецька область) тривалий час зберігались відходи мононітрохлорбензолу (понад 2,5 тис. т) і могильники токсичних відходів, концентрація небезпечних хімічних речовин яких перевищувала гранично допустиму в 1000 разів.

Все це свідчить про те, що промислові відходи досить токсичні та потребують більшої уваги з боку держави і промислових підприємств.

Побутові відходи

Побутові відходи – це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових і нежитлових будинках і не використовуються за місцем їх накопичення. За своїм складом вони поділяють на рідкі та тверді. До рідких побутових відходів (РПВ) відносять нечистоти з вигребів туалетів, помиї (від приготування їжі, миття посуду, підлоги, прання білизна тощо) і стічні води (побутові зливові). До твердих побутових відходів (ТПВ) відносять сміття (побутові відходи), вуличний кошторисів, покидьки (кухонні відходи), відходи підприємств громадського харчування, торговельних закладів лікувально-профілактичних, освітніх (шкіл, дитячих дошкільних установ, середніх і вищих навчальних закладів) та інших установ, будівельне сміття, що утворюється під час індивідуального ремонту квартир.

До складу ТПВ входять наступні компоненти: папір, картон – 20-30%, харчові відходи – 28-45%, дерево – 1,5-4%, метал чорний – 1,5-4 %, метал кольоровий – 0,2-0,3%, текстиль – 4-7%, кістки – 0,5- 2%, скло – 3-8%, шкіра, гума, взуття – 1-4%, камені – 1-3%, пластмаса – 1,5-5%, кошторисів (<15 мм)

– 18%, інше – 1-3%.

В Україні щороку утворюється до 1,5 млрд. твердих побутових відходів і їх вже накопичено до 30 млрд. т., причому обсяг їх утворень у 6,5 разів більший, ніж у США і 3,2 рази, ніж в ЄС.

Обсяги видалення побутових і подібних відходів у спеціально відведені місця та об’єкти у 2011 році становили 7,0 млн. т (або 2,5%), з них скинуто у спеціально відведені звалища – 4,3 млн. т поховано у землі чи скинуто на землю – 2,7 млн. т. Крім того 331,4 тис. т відходів було вивезено в місця неорганізованого видалення (стихійні звалища), з них 245 тис. т побутових та подібні до них відходи.

Найбільше відходів розміщено у місцях неорганізованого зберігання (на стихійних звалищах), а саме: у Львівській області – 229,0 тис. т (69,1% сумарних обсягів по країні), Івано-Франківській – 54,6 тис. т (16,5%), Київській – 18,8 тис. т (5,7%), Полтавській – 8,8 тис. т (2,7%), Луганській – 7,3 тис. т (2,2%), Кіровоградській – 6,0 тис. т (1,8%) областях.

Інформацію щодо обсягів твердих побутових відходів, зібраних в регіонах країни у 2011 році, наведено на рис. 7.4. Для зберігання твердих побутових відходів на території України існують і створюються полігони і звалища. Про їх наявність у 2011 році в розрізі регіонів свідчать дані, які наведені в табл. 7.4.

Рис. 7.4. Обсяги твердих побутових відходів, зібраних по регіонах України в 2011 році [201]

Таблиця 7.4

Наявність полігонів та звалищ твердих побутових відходів у регіонах України