4. Верхньопалеолітична революція. Кам’яна індустрія первісних людей в

епоху верхнього палеоліту.

Кам’яна доба дістала свою назву завдяки матеріалу, з якого виготовлено переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії людства. З усіх порід каменю первісна людина найчастіше використовувала кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам’яної доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гострий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, завдяки своєму поширенню у природі кремінь був найдоступнішою первісним людям сировиною для виготовлення кам’яних знарядь. Надзвичайно стійкі до впливу зовнішніх чинників, знаряддя з кременю тисячоліттями зберігаються у землі майже в незмінному вигляді. Для науковців вони є основним джерелом інформації про початкові етапи історії людства.

Таким чином, переважну більшість (понад 90 %) знахідок на стоянках кам’яної доби становлять різноманітні пласкі сколи кременю. Найбільше серед них коротких, аморфних відщепів. Менш численні видовжені пластини. Оброблені спеціальною ретушшю сколи або власне готові знаряддя становлять 1—5 % усіх кременів стоянки. Шматки кременю, з яких сколювали сколи — заготовки ретушованих знарядь, називають ядрищами, або нуклеусами.

5. Верхньопалеолітичні поселення. Побут верхньопалеолітичних людей.

Житлові споруди було досліджено у Мізині, Межирічі, Пушкарях І, Добраничівці, Вороновиці на Дністрі. Причому у Мізині, Межирічі та інших пунктах розкопано кілька жител, котрі утворювали невеликі поселення.

Пізньопалеолітичні житла, розміри яких не перевищували 20-25 м², споруджувалися головним чином із кісток та бивнів мамонта. Черепи й інші великі кістки, було неглибоко вкопано по колу, становили основу стінок — опору для жердин і бивнів, котрі створювали каркас покрівлі.

Принциповим моментом було формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів отримало назву "міська революція" (початок урбанізації).

Ранньопервісне суспільство характеризується пануванням натурального привласнювального мисливсько-збиральницько-рибальського типу господарства. Згідно з археологічною періодизацією це доба пізнього палеоліту та раннього мезоліту.

Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального господарства з такими формами, як мисливство, збиральництво і рибальство. Організація господарства передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури. Формувалися виробнича діяльність людини, виробничі функції та трудовий розподіл.

Внаслідок господарського освоєння різних природно-кліматичних зон сформувалися три основних господарсько-культурні типи ранньопервісного суспільства: 1) тропічних збирачів; 2) колективних мисливців відкритих просторів прильодовикової зони (тун-дростепів) Євразії; З) мисливців і збирачів закритих ландшафтів субтропічної та поміркованої зони Середземномор'я і Передньої Азії.

На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації господарського життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального господарства мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного суспільства був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку.