Практичне заняття № 7 Синтаксис. Пунктуація

План:

1. Словосполучення.

2. Речення як основна одиниця синтаксису.

3. Просте двоскладне речення. Граматична основа простого речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення.

4. Другорядні члени речення; їх роль у формуванні структури простого речення.

5. Синтаксис словосполучення і простого речення. – К.: Вища шк., 1975.

6. Односкладні речення.

7. Складносурядне речення.

8. Складнопідрядне речення.

9. Безсполучникове речення.

10. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків.

11. Основні принципи української пунктуації.

12. Типи розділових знаків.

92. Прочитайте речення, правильно інтонуючи розділові знаки.

1. Нечисленні були ті орли, що перші стали за волю України, але міцні душею й любов’ю до рідного краю, і не страхалися вони йти на сильнішого та краще озброєного ворога (А. Кащенко). 2. Ні! Цей народ із крові і землі я не віддам нікому і нізащо! (М. Вінграновський). 3. Уже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... 4. Співає гімни смертна жінка. А в ній — чи знає і сама? — безсмертно тужить плем’я — інки. 5. Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой, не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна (3 тв. Л. Костенко). 6. О Боже мій! Така мені печаль і самота моя — така безмежна! (В. Стус). 7. Ніщо не мертве в вирі світовому — ні курява планет, ні сталагміт (Борис Тен). 8. А перепілки продмуть свої суремки і перегукуються (та — у пшениці, та — у вівсі): — Будем жить?.. — Будем жить!.. (Д. Чередниченко). 9. Хмарки розходились і зникали десь за обрієм; сонце, викочуючись, неначе якийсь величезний рубін, розливало світ на ліс; проміння його великими снопами плило по гущавині старих дубів, осик, осокорів і інших дерев і красило рожевою барвою папороть, що росла насупроти лісу; сиві мохи здавалися кораловими камінчиками (О. Кониський).

93. Прочитайте виразно текст, зіставляючи вимову з розділовими знаками.

Коли годі блукати по світу, то й годі! Послухав я Опанаса, і осілись ми на одному місці “спасати душі”.

Живемо! Спокійно живемо місяць, другий, півроку; ніхто й ніщо нас не тривожить — ми ні до кого, й до нас ніхто.

Живемо, наче ченці, в мирі: тихо, спокійно, тихіше води, нижче трави. Встанемо вранці — зараз до чаю; нап’ємось — в садок, у холодок. У садку, мов умисне задля нас, стояв віковічний, високий, розлогий та густий клен. Отут під кленовою зеленою шапкою ми з Опанасом зараз на Божу постіль; лежимо, гадаємо, розмовляємо, а більш любуємось небом та блакитним наметом. Надворі тихо, тепло, ясно... Біля нас мала дітвора грається: одно підбіжить — чоломкнеться, друге підлізе нищечком та залоскоче або смикне, третє сяде на тебе верхи — “ньо!”... Пригорнеш його до лона, вп’єшся у його пухлу щічечку та так, аж замлієш... Гарно!

Хіба се не життя?

... Аж гульк! Перед нами квартальний!.. Ми так і застигли!..

— А що се ви робите? — питає. — Га? Співаєте?.. Хіба не знаєте, що українських пісень співати не можна, заборонено!.. Та вам за се... Знаєте... Та я вам за се!.. (О. Кониський).

II. Напишіть емоційно насичений текст на близьку вам тему й прочитайте його вголос.

94. Прочитайте текст. Знайдіть словосполучення, які не відповідають сучасній літературній нормі. Текст переробіть відповідно до сучасної літературної норми й запишіть.

Нічо так чоловікові віку вже не вкоротає, як та люба*. Хто не вірить, най лиш слухає, що розказуватиму...

У нашім селі, знаєте, чинять два храми в рік — один на зимні Николи, а другий на весні.

Зимні Николи, як здорові знаєте, припадають серед Пилипівки: скрипку не можна навіть зачепити, а за танець і не говорім таки нічо; бо якби панотець узнали, то й би до церкви не пустили, не то що.

А парубкам та дівкам що за храм без музики? Але нащо вам казати, коли самі здорові знаєте. От тому ж тото сидять наші леґіні та дівки на зимні Николи вдома та дозирають хати, а старині** сама собі здоровенька храмує. Як же зато дасть Бог дочекати весняних Николів, то вже стариня сидить удома, а молодіж пускають у храм.

От тому ж тото назвали у нас зимній храм чесний, а весняний красний. Та й недурно його так і прозвали, — хто хоче видіти охоту*** та красу, то най лиш приходить до нас у красний храм. Скучно йому чей не буде... (Ю. Федькович).

95. Прочитайте текст. Визначте види речень за метою висловлювання і проаналізуйте їх. Яка роль питальних, спонукальних і окличних речень у досягненні мети тексту?

У кожної людини є ідеал, до якого вона прагне в житті. Та досягти високих ідеалів можна лише тоді, коли у вас є сила волі, коли ви не боїтеся труднощів, долаєте їх. Видатний український письменник і кінорежисер О. П. Довженко сказав про це так: “Є воля — є людина! Немає волі — немає людини!”

Як же загартувати свою волю, виробити самостійність у судженнях і справах, не стати рабом власних звичок? Згадуються кілька давніх порад.

Одна з них: “Пізнай себе самого”. Лише об’єктивно, добре розібравшись у собі, своїх нахилах, уподобаннях, можна дібрати й відповідні засоби самовиховання. “У кожної людини — три характери, — дотепно зазначав Віктор Гюго, — той, який їй приписують, той, який вона приписує сама собі, і, врешті, той, який є насправді”. Отже, дуже важливо без самозакоханості чи самоприниження з’ясувати, який же у вас характер.

Друга порада: “Здолай себе”. Нерідко запитують: “Навіщо?” Хіба не ліпше жити, довіряючись своїм почуттям і бажанням?

Та життя неспростовно доводить: саме з перемог над собою починаються й перемоги в житті. Це в усі часи підкреслювали й видатні уми людства. Приміром, давньоримський філософ і письменник Луцій Анней Сенека казав: “Ніяка влада не більша й не менша від влади людини над собою”. Л. М. Толстой стверджував: “Сказати, що я не можу зробити над собою зусилля для того, щоб утриматися від поганого вчинку, все одно, що визнати себе не людиною, навіть не твариною, а річчю...”

Третя порада: “Створи себе”. Лише безперервна робота над собою, постійне самовдосконалення принесе бажані результати. І це цілком зрозуміло: ніщо в житті легко не дається. Щоб досягти поставленої мети, треба безперервно вимагати від себе більшого, підніматися щораз на вищий щабель, а отже, долати труднощі, які будуть тим більшими, чим вищою буде велика мета (За Г. Навроцькою).

96. Перепишіть речення. Підкресліть підмети і визначте, як вони виражені і які з них прості, а які — складені.

1. Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться? (Леся Українка). 2. Хтось із мудрих мовив, що байдужість — то душевна підлість (В. Коломієць). 3. Життя прожити — потоптати сум, єством своїм прославити Людину (А. М’ястківський). 4. Де поле зорано, — меди пшениць пливуть (М. Рильський). 5. А по бурі, шумі, гуку залунало: куку! куку! (X Кравченко). 6. Багато страшних легенд складено про той вир (Григорій Тютюнник). 7. Як це нерозсудливо — пливти до пароплава, щоб тільки погойдатися на хвилях (О. Донченко). 8. Лишилось тільки десять хвилин (М. Коцюбинський). 9. Містечкова площа шуміла, наче морський прибій (О. Довженко). 10. Дощ, лиха година, а я приткнувся до стіни та так і гибію (Панас Мирний). 11. Та нині гріх замкнути в клітку вільну мисль (І. Франко).

97. Перепишіть речення. Підкресліть присудки.

1. Вона могла од рана до вечора поратись біля квіток, що розкішно кущились поміж камінням (М. Коцюбинський). 2. Не завсігди їй щастило, а найбільш отой борщ дався їй узнаки, — ніяк, звичайно, не хоче бути добрий на смак! (Б. Грінченко). 3. Материнський погляд був начебто сповнений якоїсь цілючості. 4. Але Катря не почувається непрошеною гостею, вона біжить і біжить, зовсім не побоюючись, що може заблудитися (З тв. Є. Гуцала). 5. Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). 6. Вони були свідками заколоту на площі, але не мали змоги спинити його (І. Франко). 7. Скільки перейдено і пережито в днях і ночах, між трудних доріг! (А. Малишко).

98. І. Прочитайте текст. Визначте синтаксичні центри й схарактеризуйте їх.

З якого тільки боку не показувала історія прикметне поселення Мезин, що на Чернігівщині... Та найбільше уславила Мезин одна з прадавніх таїн, яку сама земля несподівано розкрила. До неї археологи підступилися ще на початку двадцятого століття, розкопавши стоянку первісних людей. Велике, як для такої давнини, поселення кам’яного віку. Йому коли не всі двадцять п’ять тисяч років, то щонайменше двадцять. Ось від якої прасивини подзвін.

Не сякі-такі житла, а, по-сучасному кажучи, цілий комплекс — як село суцільне — з кісток мамонтів та рівних їм чотириногих велетнів. Будови різного призначення. Найбільша — з багаттям посередині — чи ж не для цілого роду...

Для спеціалістів, які на розкопуваннях собаку з’їли, начебто все було зрозумілим. Над єдиним сушили мозок — що ж то за знаряддя знайшлися в головній споруді? Не знати, з якою метою підібраний чи, швидше, виготовлений набір більших і менших кісток. Порозмальовувані вохрою. Пороблено насічки. Понарізувано візерунки. Очевидно, священні речі призначалися для ритуальних відправ. До такого висновку дійшли фахівці. Й були близькими до істини.

Через кілька десятиліть нові науковці пильніше придивилися до знахідок, що зберігалися в археологічній скарбниці в Києві. Осінила їх здогадка, і невдовзі вчений світ руками сплеснув. Як не міркуй, а на те виходило, що колекція кісток з мезинського поселення — не що інше як набір ударних інструментів. Оригінальний шумовий оркестр первісних людей. Найдавніший у світі. Давнішого ніхто не знаходив.

Залучили до експертизи найвидатніших музик. Ті спробували розібратися, що й до чого. Прислухавшись, з якої кістки який саме звук видобувається, зіграли, воістину, на мертвих кістках...

І учинилося диво дивнеє з голосами тих мертвих, здавалося б, кісток. На всю земну кулю подав голос неоціненний археологічний скарб. На весь світ уславився Мезин. Уписаний у найзнаменитіші енциклопедії планети. Бо ж перед тим вважалося, що музика зародилася десь чотири—п’ять тисяч років тому. 1 ось зовсім інший вимір — двадцять тисячоліть!

... Тож і поміркуймо, яку землю успадковуємо від пращурів. І кого та від якої прасивини називати пращурами? З якої праглибіні родовід народу українського? (В. Пепа).

II. Поміркуйте над тим, як наші далекі предки започатковували перші паростки духовної культури — те, чим людина відрізняється від тварини, — і яке значення це мало для подальшого духовного розвитку їхніх нащадків. Свої міркування запишіть, підмети й присудки підкресліть.

99. У поданих реченнях виділіть синтаксичні центри. Доведіть, що всі предикативні частини поданих речень (за винятком однієї) — двоскладні. Визначте особові, неособові й безособові речення.

1. Андрій підвівся з пенька, на якому відпочивав після ходи по крутій багнюці, розшукав свого човна... Доки дістався до заплави, упрів і примостився на корму передихнути. 2. Тепер перед ним стояла дівчина, на яку вже неможливо було просто кинути погляд... Це якось неприємно шпигонуло Андрія. 3. “Ви — Леся?” Дівчина швиденько кивнула... “В якому ж ви класі?” — “В одинадцятому”. — “А потім — куди?” 4. Андрій почав гребти швидше і зліше... Човен ішов рівно і м’яко, наче птах на безтрепетних крилах. 5. Андрієві здалося, що вони з Лесею разом вимовили це слово, тільки він — мовчки, а вона — вголос (3 те. Григора Тютюнника).

100. Перепишіть речення, вставляючи, де треба, пропущені тире.

1. Ви щасливі, пречистії зорі, ваші промені ваша розмова. 2. Моя мова мужицька? Так і всі мови мужицькі, а пани скрізь намагаються говорити по-чужому, аби не так, як свої мужики говорять (3 тв. Лесі Українки). 3. Я з династії хлібороба. Наше хлібне коріння міцне. 4. До моєї теплої землі небо літом бабиним пришите (3 те. Я. Перебийноса). 5. Бо суть життя не згинути в ганьбі, бо суть життя це пам’ять по собі, величніша за пам’ятник-надгрібок. 6. Моя любов то не суха полова, що віється, куди вітри подмуть. 7. Моє життя то вічні переміни у буйних сплесках дум і почуттів (3 тв. І. Гнатюка). 8. Говорити річ нудна. Працювати слід до дна! (М. Рильський). 9. А життя це поле несходиме (Д. Білоус). 10. Радість праці це передусім радість подолання труднощів... Шлях до радості праці нелегкий (В. Сухомлинський). 11. Яка тонка це річ людини творчість! (Я. Тичина).

101. Поділіть складні речення на прості. Визначте, які прості речення означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.

I. Пишу, хоча б і не хотів, пишу тому, що Бог велів, себе замучую й слова, аби душа була жива. 2. Ми посадим калину у себе в городі, ту калину, що люблять і славлять в народі.

3. Нас давно, як калину, отак поламали, як калину червону, в пучки пов’язали, а ми пута розірвем і будемо жити, і калину червону ми будем садити. 4. Не ховайте ж любов свою в скриню, не чекайте світліших часів, піднімайте її, як святиню, і безбоязно гордо несіть! Ми воскреснем! Розпрямимось! Цю любов аж до сонця зведем! Всі загоїмо болі і рани, — “ожиємо, брати, ожиєм!” (З тв. І. Коваленка). 5. Журбою поля не виореш, сльозою моря не наповниш (Нар. творчість).

102. І. Прочитайте текст. Знайдіть односкладні речення і визначте їхній вид.

Чи будилися ви вранці од відчуття, що в хаті відбувається щось незвичайне, святкове, радісне? Моє дитинство Господь обдарував щедро і щиро: моя прабаба, бабуся і мама часто пекли хліб. І саме завдяки їм пам’ятаю гострий, пряний запах запареного хмелю, солодкавий дух запарки, хмільний сопух розчини — опари, яка бродить у накритій рушником діжі, вкутаній кожухом. Кілька разів її підмішували, підбивали, встаючи до неї вночі, як до дитини. Нарешті, коли опара виброджувалась, сходила, її починали вимішувати, підсипаючи борошно, — творили тісто. О, це була неабияка праця! Баба підводила розчервоніле лице, втирала його об своє плече — і знову й знову місила кулаками, давила пальцями, попліскувала, обкачувала борошном долоні, які ставали все сухіші, тісто починало відставати від діжі, менше вбирало борошна, ставало гладеньким, лискучим кругляшем, у якому пухирчасто щось зітхало і шепотіло. Діжу знову вкутували, залишали, щоб тісто зійшло, зазирали до нього, аж доки, нарешті, воно не подавало бабі якийсь таємний знак: час виробляти буханці. І знову місилося, і відрізалося, і місилося, і перекочувалося під руками, пухкішало, круглішало на стільниці і на дерев’яній лопаті саджалося на під — на черінь, розпечену саме так, аби не загнітилося, не запалилося, аби хліб не з’їхав, не взявся підпекою, не репнув, щоб скорина не була занадто твердою чи темною, а м’якушка — глевкою, щоб закалець над спідньою шкуркою не з’явився, щоб не витягати глевтяки та репаники, збризкуючи їх сльозами...

Ось і вишкребок з діжі та з копистки вишкребано, і чисту пахучу діжу сховано, а заслінка все ховає те, що в печі сидить, але ось-ось виїде з неї на кленовій лопаті і дихне в хату тим запахом, якому в світі рівних немає.

Дякую тобі, життя, за дух і світло високої паляниці, за окраєць з непочатого хліба! Ось він, насущник, сяє в моїй руці на півсвіту та ще й друзів, як горобців, скликає.

На цьому можна було б поставити крапку. Але я — мама. Я просто приречена спекти хоч одну хлібину для своєї дочки, а вона — запам’ятати, як це робиться (Л. Голота).

II. Опишіть процес приготування якоїсь страви. Односкладні речення підкресліть.

103. І. Прочитайте ремарки до п'єс. Визначте, які речення називні, а які — двоскладні.

I. Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним паркан і знов якийсь садок і домик, направо — гора, паркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір. 2. Глухе місце. На авансцені руїни млина, що поросли хмелем і мохом. Тут же кущі і очерет. Далі лощина і навколо ліс. Ніч (3 тв. М. Старицького). 3. Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, накритий білою скатеркою (І. Карпенко-Карий).

II. Складіть опис якоїсь місцини чи приміщення у вигляді ремарки. Називні речення підкресліть.

104. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому слова-речення й визначте їхню роль у діалозі.

Квасолиха. Здрастуйте! З суботою будьте здорові.

Андрій (хутко хова за спину книгу). Отакої! Спасибі, будьте і ви здорові... Сідайте у нас.

Квасолиха. Авжеж, сяду, бо втомилася; а ноги вже не молоденькі... Вже й лік забула, скільки годів вони мене носять... Еге! (Сіда.) А де ж це Надежда, може, нема вдома?

Андрій. Вона вдома, ось скоро увійде в хату... Це ви, певно, з тим же крамом?

Квасолиха. Та з тим же. Кортить твоїй дочці знати старосвітських пісень та казок, та...

Андрій. її й хлібом не годуй, а дай тільки пісню про старовину.

Квасолиха. Еге, вона цікава, дуже цікава!.. Я вже переказала їй десятків зо три. Вона мені, спасибі їй, віддячила, еге ж, віддячила: дала мисочку пшона, дві мисочки пшеничного борошенця, дала і сальця... “Як ще, — каже, — нагадаєте пісень чи казок, то знов приходьте”... Так я оце і прийшла... Що то за книга у вас?.. Чи не вчитесь і ви читати?

Андрій. Ні, я... я не вчусь... Навіщо б я? Це так, книга. (Кладе псалтиря на полицю.)

Надежда (побачивши бабу). О, здрастуйте, бабусю! Давно прийшли до нас? (За М. Кропивницьким).

II. Продовжіть записану розмову. Запишіть її. Слова-речення під-кресліть.

105. Запишіть у три колонки словосполучення: 1) з інфінітивним додатком; 2) з прямим додатком; 3) з непрямим додатком. Словосполучення з присудком та обставиною, вираженими неозначеною формою дієслова, не виписуйте.

Озимину посіяли, згадав про весну, змусили відступити, записав пісню, намалював гуашшю, треба поспішати, ознайомився з містом, допоміг перенести, псує вигляд, можна відпочити, стовпа не помітив, вживати порадив, куштував страви, нема можливості, стережися помилок, уникає зустрічатися, прийшов допомогти, сплутав поняття, допоміг мені, випив води, стишив ходу, тюбик соку, наказав зупинитися, виписав слова.

Ключ. З других букв перших слів виписаних словосполу-

чень має скластися закінчення вислову: “Світ можна... ”

106. Запишіть у дві колонки словосполучення: 1) з неузгодженим означенням; 2) з узгодженим означенням. Словосполучення з додатком не виписуйте.

Стиль письменника, знаний митець, декоративне панно, розповідь про сироту, дитя її, здібна дитина, знак зупинитися, суворий режим, сміливий вчинок, піджак з вилогами, наш дім, очі дівчини, його думка, дослідження природи, з’єднаними зусиллями, огорожа з дроту, ошатне подвір’я, година для відпочинку.

Ключ. З других букв перших слів виписаних словосполучень

має скластися закінчення вислову: “Демократія — це режим,

за якого можеш говорити все, що думаєш, навіть якщо ... ”

107. Прочитайте текст. Знайдіть прикладки й поясніть їхнє написання.

І. Тараса непереможно тягнула до себе все тая ж обшарпана каліка-школа, яка мала над ним якусь магічну силу, отож узяв він свій каламар, та липову таблицю, та крейду, — пішов до школи прохатися разом і за школяра, і за діда-сторожа, який мав слугувати і школярам, і їх учителеві-дякові. Дяка-запорожця вже в школі не було, прислано з города другого, Бугорського, молодого, більш ученого, але лютого, гірше звіра, і п’яницю такого, якого, казали, світ не бачив. Він був одинокий, і служника йому треба було дуже, тому на Шев- ченкове прохання погодився охоче. Далі казка стає ще сумніша. Почалося не життя Тарасові, а мука...

Тільки що ж то, бувало, сяє, як золото, у цього жебрака-хлопця, як іноді загадається він коли в темному кутку без світла? Може, як той казковий дурник, він виймає погратися і розгортає з ганчірочки чарівний золотий з діамантами перстень? Ні, то так сяють замріяні очі у хлопця після того, як часом зустрінеться у селі з тією кучерявою Оксанкою, що колись приходила до нього гуляти в бур’яни (С. Васильченко).

II. У козаків-запорожців був дуже гарний звичай, щоб біля всякого статечного козака, не кажучи вже про військову старшину, був один або й більше хлопців-недолітків. Ті хлопці в давні часи звалися джурами, а пізніше — молодиками. Джура доглядав коня та зброю свого названого батька-запорожця, ходив разом з ним у походи й навіть у бойовищах ставав йому в пригоді, набиваючи рушницю, викрешуючи вогню на люльку та приносячи пити.

Таким хлопцям, джурам чи молодикам, доводилось під час свого юнацького життя зазнати багато всяких пригод та небезпеки, й через те, доходячи парубочих літ, вони набували собі великого хисту й ставали найзавзятішими козаками.

Знаючи такий січовий звичай, запорозький козак Петро Рогоза, почувши, що його батько й мати на Україні померли, а брати Демко, Гнат та Василь лишилися без притулку, привіз усіх їх на Запорозьку Січ, не вважаючи на те, що Гнатові минав тільки тринадцятий рік, а Василеві всього десятий. Він зважив, що меншого брата, Василя, найкраще віддати, поки підросте, на послуги кухарям до січових кабиць; середнього — Гната, щоб придбав доброго військового хисту, він хотів оддати за молодика до полковника Порохні; що ж до старшого — бурсака Демка, так того він прямо приписав до Платнирівського куреня козаком, бо йому вже пішов двадцятий рік (А. Кащенко).

II. Поміркуйте про навчання українських дітей у давнину. Свої міркування запишіть, прикладки підкресліть.

108. Перепишіть речення. Розберіть їх за членами речення. Визначте види обставин.

1. Повітря тремтить од спеки (М. Коцюбинський). 2. Він, у землю понуривши очі, наблизивсь вже до мене досить (І. Франко). 3. Дорога за селом пішла круто вгору (Григір Тютюнник).

4. Він легко, попри свій вік і огрядність, скочив у сідло (Я. Рибак). 5. Раз у раз Онисько засував руку в мішок і, набравши вщерть жменю зерна, спритно і вміло розсівав його по гладенькій ріллі (І. Цюпа). 6. Знову мигнула блискавка раз і вдруге, ліс зверху і всередині просвітився недобрим блакитним вогнем, а грім, як навіжений, лупнув у кілька ціпів, неначе хотів обмолотити землю. І вона під ударами грози почала кренитися у безвість (М. Стельмах). 7. Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми відкладали їх надалі (С. Васильченко). 8. Я, всупереч погрозам і прогнозам, живу, живу, землі своєї син! (Р. Лубківський).

109. І. Прочитайте текст. Визначте однорідні члени речення. Як між ними розставлено розділові знаки?

Культура, норми етики, поведінки, сфера мистецтва, сфера освіти, науки — без цього сучасний економічний розвиток неможливий. Саме оті знання, що їх породжує наука, мистецтво, культура, соціальна і особиста етика в сукупності, є могутньою продуктивною силою. І час та обставини показують, що їхнє значення зростає дедалі більше і більше. Політичні інституції, сфери культури торують шлях до успішного економічного розвитку, і саме ці сфери формують найважливішу частину капіталу — ту, яка ґрунтується на людських ресурсах, на духовному капіталі, на капіталі, що зв’язаний із соціальними факторами. Без сфери культури ці фактори не можуть функціонувати. В цілому сфера культури нерозривно пов’язана з національними факторами. Адже культури поза ними немає. І саме національний момент об’єднує культуру того чи іншого народу.

Нація як така є сила об’єднуюча, і, власне кажучи, саме дух нації, її історія, культура, пам’ять про минуле, теперішнє, спільні інтереси щодо формування майбутнього — усе це разом творить цілісність, яку ми називаємо національною економікою. А без національної економіки економічний прогрес стає практично неможливий (В. Сікора).

II. Поміркуйте з приводу висловлених у тексті думок. Свої міркування запишіть, однорідні члени речення підкресліть.

110. І. Прочитайте текст. Знайдіть відокремлені частини речення й за допомогою запитань визначте, які це члени речення.

Отже — дія відбувається на Слобожанщині, цебто на тій частині нашої Батьківщини, що зветься Слобідською Україною та чия доля є чи не найяскравішим зарисом долі цілого народу, що заселяє трагічну землю, Україною іменовану. На тій Слобожанщині, що пройшла найтяжчий шлях, який тільки можна уявити. Спершу склала на жертовник великої революції безліч жертв в ім’я братерства, рівності й свободи — в святому пориві до прекрасного міту, до «вселюдського щастя»... А потім перша пішла масово по тюрмах і каторгах, брутально стероризована, цинічно обдурена, ошукана... Потім великими масами вимерла від голоду року Божого 1933-го, складаючи гекатомби жертв знову ж таки в ім’я тієї свободи, братерства й вселюдського щастя, поставивши пасивний, але відчайдушний опір найчорнішій, найогиднішій ницості й тупій звірячій жорстокості, піднесеній до ступеня новітнього «вірую»... Пізніше, як частина Європи, найдальше висунена на схід, стала найулюбленішим плацдармом смерті в апо- калілтичному побоєвищі двох жорстоких систем із таким «вірую», двох велетенських, ворожих одна одній і спільно в однаковій мірі ворожих цій землі, сил — червоної й брунатної, під знаком п’ятикутної зорі й під знаком чорної свасти-ки. Ця земля стала плацдармом їхнього герцю, уособлюючи в своїй трагедії трагедію цілої доби. Сплюндрована й розтоптана під чобітьми незчисленних орд, опанцерованих в залізо й зненависть, вона все ж не хоче здаватись, не хоче зникати з лиця землі.

Словом, дія відбувається на частині території нації, яка ще не жила, все лише збираючись жити, але яку всі геть спихають у могилу. Спихають і, здається, ось-ось, ось-ось зіпхнуть безповоротно. А вона збирає по краплі рештки вже решток своїх сил та й хоче знову звести голову... (І. Багряний).

II. Поміркуйте про долю України протягом століть. Свої міркування запишіть. Відокремлені члени речення підкресліть.

111. Запишіть підряд лише складні речення в такій послідовності: 1) складносурядні; 2) складнопідрядні; 3) складні безсполучникові.

1. Ніч минає, ранок настає. 2. Згадай мене, як поїдеш далеко. 3. Реве Дніпро, й лани медами пахнуть. 4. Тече вода в море, та не витікає. 5. У кого правда, той переможе. 6. Марно сподіватися, що час стоїть. 7. Оживуть степи, озера, і люди зрадіють. 8. Іскра любові не згасне — вона розгориться.

112. Розгляньте складні безсполучникові речення і встановіть характер смислових зв’язків між їхніми частинами.

1. Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір (Леся Українка). 2. Натужно шуміли ялиці, потріскували на морозі стовбури. Очі солодко злипались від утоми, кортіло спертися на мур і відпочити (Р. Андріяшик). 3. Кажуть люди: пальцем торкнеш ластів’яче гніздо — птиця одразу покине ваш двір (В. Близнець). 4. Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д. Білоус). 5. Не завидуй багатому: багатий не знає ні приязні, ні любові — він все те наймає. 6. Не рад явір хилитися — вода корінь миє, не рад козак журитися — саме серце ниє (3 тв. Т. Шевченка). 7. І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті (М. Рильський).

 

Теми ІНДЗ:

1. Загальні питання українського синтаксису

2. Історія досліджень синтаксису української мови

3. Словосполучення

4. Речення як основна одиниця синтаксису

5. Просте речення

6. Складне речення

7. Текст і його складники

8. Основи української пунктуації

Основна література:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. – С.5-50.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко, Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. – К.: Вища шк., 2005. – С. 5 -13.

3.Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономаріва. – К.: Либідь, 1994. – С. 5-20.

4.Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – С.7-30.

Додаткова література:

1.Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.:Вища шк., 1991.

2.Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

3.Каранська М.У. Синтаксис сучасної української мови. – Київ, 1995. – 236 с.

4.Плиско К.М. Синтаксис українстькуої мови з системою орієнтирів для самостійного вивчення. – Х., 1992. – С. 7-22.

5.Синтаксис сучасної української літературної мови: Проблемні питання: Навч. посібник / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К.: Вища шк., 1994. – С. 5-18.

6.Сучасна українська літературна мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.: Вища шк., 1972. – С.5-20.

7.Українська мова. Енциклопедія / За ред. В.М. Русанівського та ін. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2000. – 750 с.