Практичне заняття № 4 Лексикологія

План

1.  Предмет і завдання лексикології української мови.

2.  Зв’язок лексикології з іншими лінгвістичними дисциплінами.

3.  Слово як основна лексична одиниця.

4. Омоніми, синоніми, антоніми та пароніми, їх типи й роль у лексико-семантичній системі.

5. Запозичена лексика в складі української мови.

6. Формування української лексики.

7. Загальнонародна і діалектна лексика.

41. І. Прочитайте висловлювання про слово. У чому, на вашу

думку, полягає сила й багатство мови?

I. 1. Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, як їх почує. 2. Возвеличу малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх поставлю слово (З тв. Т. Шевченка). 3. Слова — полова, але вогонь в одежі слова — безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко). 4. О слово рідне! Шум дерев! Музйка зір блакитнооких, шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... (О. Олесь). 5. Ой яка чудова українська мова! Де береться все це, звідкіля і як? Є в ній ліс — лісок, лісочок, пуща, гай, діброва, бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак! 1 така ж розкішна і гнучка, як мрія. Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і звідкіль . Є у ній хурделиця, віхола, завія, завірюха, хур-товина, хуга, заметіль... (О. Підсуха).

II. Мово рідна! Ти ж — як море — безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю. Мільйонноголосо бриниш говірками, а вони шумлять, і дзвенять, і б’ють у наші груди, мов хвилі морські — в берег.

Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх У годину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку! Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонцем, і підносиш над хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій (С. Плачинда).

II. Поміркуйте про значення слова в житті людини. Свої міркування запишіть.

42. І. Прочитайте народну казку "Чотири королі". Поясніть, як у ній описано лексичне значення чотирьох неназваних слів.

В одного короля було чотири сини. Любив він усіх чотирьох однаково і не знав, котрому з них передати своє королівство. Зібрав король одного разу синів і каже їм:

— Діти мої! Я вже старий і хочу вибрати з-поміж вас собі наступника. Для того щоб знати, які ви на розум, кожен з вас якийсь час керуватиме королівством. Королем буде той, який покаже себе найкращим.

Прийшла черга на молодшого сина. Коли син почав правити, сонце радісно засвітило, трава зазеленіла, потоки зашуміли, дерева почали розвиватися, вишні, яблуні зацвіли, трави запахли квітами. Немало радості приніс цей син людям.

Прийшла черга на другого сина. Почали ниви зерном проростати-наливатися, діти купались у ріках, вівці й корови паслися на луках, люди косили пахучі трави, сушили сіно. На деревах достигали плоди. Полюбилося й таке правління людям.

Покликав король третього сина. Коли цей почав володарювати, дерева змінили зелений лист на золотий. Сади рясніли червонобокими яблуками й жовтими грушками, виноградом. Скріпили вози з поля, повні збіжжя...

Прийшла черга й до четвертого — найстаршого сина. Покрив він землю, щоб відпочила, білим широченним по-кривалом — кінця-краю йому не видно. Полетіли з горбків санчата, понісся веселий хлоп’ячий і дівчачий сміх.

Покликав король синів своїх і каже їм так:

— Мої дорогі діти! Ви показали свій великий хист! Ваше правління мені полюбилося! Тому я гадаю, що буде добре вам володарювати разом.

І відтоді правлять королівством усі сини — кожний по четвертині року.

II. Дайте власний опис лексичного значення чотирьох неназваних

слів.

43. І. Прочитайте текст. Випишіть багатозначні слова в поєднанні з іншими словами так, щоб чітко виступало їхнє конкретне значення.

Одного ранку на початку літа 1775 року Василь прокинувся з незвичайного гону в курені. Козаки похапцем одягалися й виходили на майдан.

Спросоння Василь не розібрав, про що в запорожців була розмова, а тільки скрізь чути були вигуки:

— Москалі за брамою! Гармати жерлами на Січ! Зрозумівши, що скоїлося щось непевне, Василь скочив з лави й, підтягши в штанцях очкура, прожогом побіг слідом за козаками. Ввесь майдан кишів уже запорожцями, мов мурашник. Усі бігли на окопи — побіг туди й Василь.

Зразу, коли хлопець виліз на стіну, йому здалося, що в степу випав великий сніг, але, роздивившись добре, він побачив, що степ був білий від наметів великого війська. Ті намети стояли довгими щільними лавами, обгортаючи Січ півколом і простягаючись аж геть на гору.

Попереду того білого поля чорніли своїми роззявленими жерлами гармати, а що ближче до Січі, мов сарана, вкрило степ московське військо, піше й комонне, виблискуючи на промінні ранкового сонця залізними багнетами та списами.

Василь ніколи не гадав, що можна було зібрати докупи так багато війська. Того війська було вдесятеро більше, ніж запорожців, навіть під той час, коли вони торік верталися з турецького походу (А. Кащенко).

II. Перекажіть текст своїми словами так, як вам уявляється цей трагічний епізод. Багатозначні слова підкресліть.

44. Прочитайте речення. Знайдіть слова з переносним значен­ням і слова, вжиті в переносному значенні (метафори, метонімії, синекдохи).

1. Сонце вже добре перехилилося через обруч зеніту (І. Вільде). 2. Засліпили небо хмари, тоне сонечко в імлі (П. Грабовськш). 3. Сіло сонце. Легенько тінь ночі упала на землю (Панас Мирний). 4. В далекому коліні річки, під крислатими вербами, тихо посувались за водою плоти (М. Коцюбинський). 4. Ліс очерету хилиться п’яний, дивиться мрійно у воду. 5. І в срібних одблисках надземної музики у небі журавлів далекий ключ пливе. 6. О дзвоне крапель весняних, о брость, набряк­ла на деревах! Хіба ж не треба рук моїх для виросту садів вишневих? (З тв. М. Рильського). 7. Задрижали зелені листки герані на вазонах (І. Нечуй-Левицький). 8. Іще б мені хоч раз відвідати поляну, де в травах гомонять дуби-богатирі, де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно і повагом пливе шуліка угорі (М. Руденко).

45. І. Прочитайте текст. Визначте, які слова мають переносне значення, а які вжито в переносному значенні. Як автор готує читача до сприйняття переносного значення окремих слів?

Чи були вгорі хмари? Якесь безмежне клоччя поволеньки тремтіло, і в його тремтінні були безнадія і відчай. Клоччя звисало брудними мичками, воно нікуди не пливло, не рідшало, не світлішало. Десь загубився обрій, розмитий мрякою; якби ж хоч вітер, щоб розколошкав цей денний морок, щоб прогнав оце відчуття нескінченного потопу, та виголубив небо, та підсушив землю... Вже не перший день ополудні стояли такі сутінки, вже не перший день повітря було гливке й давке: воно застрявало в роті, забивало груди, а в легенях стояло твердим камінням. Сонце, либонь, давно вже сконало у цій нудній воді, у цих брудних ряднах, що заслали небо, й тепер донизу слались не промені його, а важкуватий попіл змертвілих променів.

Хоч би людина стрілась їм у цьому полі, то зразу посвітлішало б у душі, розвиднілося б, а то пустеля... Пустеля... Сторчкуваті бур’яни, не зовсім столочені й не дуже полеглі... Ген ворон злетів над кущем і осів донизу, наче його важка долоня негоди пригнула ... І смуток у всьому: в бульканні багна, в ледь чутному, рівному шелестінні водяної порохняви, і в тому, як холодцювато тремтить попереду повітря. І холод дражливий сковує, ціпенить губи; підборіддя ще не задубіло, та вже тверде, наче з дерева стало... (Є. Гуцало).

II. Опишіть і ви осінній затяжний дощ, осінню сльоту. Слова, вжиті в переносному значенні, підкресліть.

46. І. Прочитайте текст. Дослідіть, чим суржик відрізняється від літературної мови і від діалекту. Схарактеризуйте його.

Суржик — це прибране у мовну форму суспільно-історичне явище, яке характеризує колоніальне, а в наших умовах — постколоніальне суспільство, свого роду імперський спадок, який, як усі переконуємося, сам по собі не тільки не зникає, а й за певних умов посилює свої позиції.

Варто пам’ятати, що суржик у нас був не завжди. Скажімо, аніяк його не повинно було бути в добу нашої давньо-київської держави — Княжої України. Вже тому, що це була самодостатня — міцна, могутня країна, мова якої під мову іншої країни не підпадала. Зрозуміло, що це я маю на увазі живу народну мову, в українськості якої не сумнівалися не тільки такі авторитети-українці, як Михайло Максимович, але й такі російські вчені, як історик В. Ключевський чи мовознавець О. Шахматов. В. Ключевський, наприклад, стверджував: хочете знати, як звучала мова в давньокиївській державі? То поїдьте в нинішню Київську губернію і там від першої-ліпшої селянки цю мову почуєте...

Ця переказана мною упевненість В. Ключевського, звичайно ж, не стосується тогочасної книжної мови, що розвивалася зовсім окремішнім чином, поєднуючи в собі — у різній мірі, залежно від автора та жанру, старо(церковно)слов’янщину та стихію живої народної мови. Така то була специфіка, такий етикет епохи: книжною мовою писали і читали, але практично не говорили, живою ж народною не писали і не читали, але повсюдно нею говорили. Суржику ж, повторюю, у той час не було.

І зрозуміло чому: проростає він лише за умов, коли країна, а разом з нею і її мова потрапляють у підлеглість іншій країні, іншому народові, іншій мові. У цьому разі мова метрополії здійснює на підколоніальній території руїнницьку роль: деформує її, нищить, відтіснює, що означає — руйнує і саму душу народу... (А, Погрібний).

II. Чому, на вашу думку, окремі люди спотворюють мову? Суржик — це нормальне явище? Свої міркування запишіть.

47. Прочитайте прислів'я. Знайдіть у них лексичні й контекстуальні антоніми й визначте, з якою метою їх ужито. Схарактеризуйте їх за характером відношень у семантичному полі та за структурою.

1. Свого поганого не хвали, чужого доброго не гудь. 2. Не будь солодкий — проковтнуть, не будь гіркий — проклянуть. 3. Ліпше з розумним у біді, як з дурним у добрі. 4. Догана мудрого варта більше, як похвала дурного. 5. З хворої голови на здорову. 6. Де слова масні, там пироги пісні. 7. Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — завзятих ворогів. 8. Тіло в злоті, а душа в мерзоті. 9. На язиці медок, а на серці льодок. 10. В очі лисицею, поза очі вовчицею. 11. Переплив море, а в калюжі втопився. 12. Слова — вітер, письмо — Грунт.

48. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому всі лексичні й контекстуальні синоніми. Випишіть їх і поясніть їхню роль у цьому тексті.

Якось такий дощ уперіщив, наче порозв’язувались усі зав’язки в бездонного небесного рептуха, і з того рептуха линули на землю потоки води. Розв’язались десь ополудні, коли я на фермі порався, і хмари з кожною годиною все нижче налягали над Яблунівкою. Важкі, мов гандрабаті гарби, перевантажені буряковою гичкою, хмари не те що сунули над селом, а облягли згори неоглядним кочівницьким табором. 1 тепер кожна хмара-гарба витрушувала воду, що навіть не краплями сіялась, а ручаями, струмками. Ці ручаї та струмки мережились у живі, рухливі неводи, у які було надійно зловлено весь видимий світ — колгоспне господарство з будівлями, поля, ставки, сади, хати й городи. Навіть листочки дерев не борсались у немеркнучих вічках дощових сітей, навіть рідкісні пташки поховались, не пробуючи перелетіти в повітрі. Зеленавий, під колір прив’ялої скошеної трави, морок оповив усе довкола і, глухий, безпросвітний, усьому надав гіркоти, все ввергнув у сіру безвихідь... Хлющало, капало, дзюркотіло, жебоніло, хляпало, чвакало, шубовстало, цяпотіло, творячи потужний шум зливи, — так, наче поблизу котився водоспад із гори, але ж він, той водоспад, котився не тільки з гори, а й немовби в душі ринув, і ринув із якоїсь кремінної височини. Й хоч усю Яблунівку залито першою в цьому році рясною зливою, і хоч, здається, вже ніде не пройдеш, а лише на човні проб’єшся, — все ж не було кінця й краю цьому осінньому стовпотворінню, цій безнадії, дикому тирловиську негоди (Є. Гуцало).

II. Опишіть якесь природне явище. Щоб підкреслити його інтенсивність і уникнути повторень, вживайте синоніми.

49. Подані омоніми введіть у речення так, щоб контекст точно визначав їхнє значення.

Байка (художній твір) і байка (сорт тканини); кучер (візник) і кучер (локон волосся); розіслати (послати) і розіслати (розстелити); сточити (стерти або поробити дірки) і сточити (з’єднати), злити (вилити рідину) і злити (робити злим).

50. З поданих слів утворіть словосполучення, правильно добираючи слова до паронімів. Свій вибір обґрунтуйте.

Виборний, виборчий (орган, закон). Відносини, відношення (міждержавні, смислові). Військовий, воєнний (суд, час). Водний, водяний (розчин, млин). Ефектний, ефективний (метод, трюк). Змістовий, змістовний (багатство, розмова). Зумовлений, обумовлений (договором, кліматом). Кампанія, компанія (веселий, посівний). Книжковий, книжний (шафа, стиль). Ознайомити, познайомити (зі станом справ, з людиною). Людний, людяний (вчинок, місце). Приводити, призводити (до перемоги, до втрат). Первинний, первісний (обробка, природа). Писемний, письмовий (екзамен, пам’ятка). Плутати, путати (коней, поняття). Психічний, психологічний (наука, переживання). Туристичний, туристський (бюро, табір). Уява, уявлення (туманний, розвинений). Цегельний, цегляний (промисловість, споруда).

51. Прочитайте текст. Доведіть, що абсолютна більшість слів має українське походження.

Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі. Або її цвіт — високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі. Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти. Ось вона — та, що вічно мене хвилює, що тільки разрозцвітає квіткою смерті. Сиза серединка міцно згорнулась і в муках, зціпивши зуби, одриває од серця листок за листком. Закаменіла на каменистому грунті і прислухається з жахом,як росте, стигне і рветься з неї душа. І так роками.

Там десь, глибоко, під сірим дзвоном коріння, щось вистигає таємно, витягуючи силу з серця землі, а агава з одчаєм стулює листя, немов почуває, що родини принесуть смерть. І на кожнім листку, який з болем одриває од серця, лишається слід од зубів (М. Коцюбинський).

52. І. Прочитайте текст. Випишіть із нього запозичені слова, з'ясуйте їхнє значення і визначте способи пристосування їх до законів української мови. Якими незапозиченими словами можна було б замінити їх? Чи завжди це вдається зробити?

Саме в культурі і тільки в культурі, насамперед духовній культурі, дістають остаточну “санкцію”, як і гарантію історичного тривання, національна суб’єктність, національна ідентичність, національний розвиток. Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного процесу — принаймні в тому значенні, що лише здобутки культури здатні зберігати свою актуальність для всіх поколінь людства і таким чином брати участь у постійному самовідтворенні образу людства. В цьому сенсі культура є метапонятгям, яке реалізується в множинності етнічних і національних форм, що відбивають багатоваріантність антропосфери.

Генератором культури є суспільно-етнічна система. З другого ж боку, саме у творенні культури та завдяки її вже почасти автономному розгортанню суспільно-етнічна система досягає зрілості. Культура стає способом вираження національної ідентичності та виявленням сенсу буття народу. Більше того, культура — це самотворення нації в часі та просторі. Водночас це не лише сукупний продукт духовної діяльності, а й глибоко індивідуальний, глибоко інтимний феномен. Творення культури є найорганічнішою самореалізацією особистості, а вільна орієнтація у сфері культури є найнадійнішою гарантією її духовної суверенності.

З цього погляду українська національна культура є узагальненим вираженням творчих зусиль українського народу, його осягів у світорозумінні, релігії, моралі, художньому мисленні, науці й філософії. 1 водночас способом самореалізації української людини з усіма особливостями її психіки, темпераменту, творчої уяви: її способом бути українцем і бути індивідуальністю.

Отже, саме культура, цілісна національна культура формує конкретну людину, вона ж увінчує й увічнює, освячує самоствердження суспільств, без чого можна говорити хіба що тільки про “заявку” на історичне буття в людстві (І. Дзюба).

II. Висловте свої міркування про значення культури для самовираження й духовного розвитку як окремої людини, так і народу в цілому. Свої міркування запишіть, вжиті слова іншомовного походження підкресліть.

53. І. Прочитайте текст. Випишіть слова, які, на ваш погляд, іншомовного походження, і за етимологічним словником з'ясуйте, з якої мови і яким шляхом вони прийшли до нас.

— Віра на Січі — то діло найперше, — відповів дід Максим. — Хай ти віри іншої, а з’явивсь на Запоріжжі — то приймай віру християнську і вивчай козацьку мову. Не хочеш — тоді йди, звідки прийшов. Ніхто тебе сюди не приневолює, і ніхто тебе тут не тримає...

А старшина в запорізьких козаків така: найвище в них стоїть кошовий отаман. Після кошового хто? Військовий суддя, військовий писар, військовий осавул і тридцять вісім курінних отаманів. Кошового, суддю, писаря й осавула козаки обирають на один рік. Як вибрали козаки кошового отамана, то з того дня вони не те що слухаються його у всьому, а його слово чи півслова для кожного козака і війська — закон із законів. На морі кошовий може наказати викинути неслухняного козака з чайки у воду — і того викидають. Під час походу на землі — прив’язати винного за шию мотузом до воза в обозі — і його прив’язують і тягнуть. Коли ж тихо і козаки не воюють, кошовий отаман править усіма козацькими землями — Січчю, а також зимівниками й бурдюгами... Кошовий пильно тримає око на інших народах і землях та на їхніх володарях: він мусить знати чи вгадувати, хто з них про що думає чи може подумати; хто з них куди йде чи може піти; хто з них хоче з ким і проти кого вступити в союз чи об’єднатися; він приймає і посилає послів. Він стежить за зброєю, харчами і що в козаків на умі і на душі...

Військовий суддя — охоронець звичаїв і ладу, що прийшли на Запорізьку Січ з України. І судить він просто, чесно й правдиво, й ніколи не було, щоб козаки на судцю коли нарікали. А суд на Запоріжжі такий: убив, приміром, козак свого товариша — вбивцю кладуть живим на мертвого в труну і обох закопують у землю. Смерть і тому козакові, хто знеславить жінку в Україні чи будь-де — аби не ганьбив усе Запорізьке Військо. Забрав у товариша чи християнина-селянина коня — смерть. Розігнав мандрівників, що йдуть запорізькими степами, позабирав у них статки й коней — смерть... Найганебнішою ганьбою вважається серед козаків під час походу оковита: хто випив — смерть. Позичив у товариша гроші й не віддає — приковують за ногу ланцюгом До гармати, аж поки не віддасть боргу: чи він, чи хтось інший за нього... (М. Вінграновськиіі).

II. Стисло опишіть лад і звичаї запорізьких козаків. Давні запозичення підкресліть.

54. Прочитайте текст. Знайдіть діалектизми, з'ясуйте їхнє значення. Визначте, які з них словникові, етнографічні, семантичні, словотвірні, а які фонетичні.

Жили в нас в горах два парубки — товариші, а шо вже буйні та хороші собі були, то й на папері не спишеш, — такі вже хороші були сі два леґіні. А до того ще як уберуться, бувало, в кармазин та в жировані порошниці та стануть собі гостинцем гуляти, то дівчата якраз усі у вікнах. “Що ти, дівко, там забула?” — кричить мати на весь рот, а донечку мов прикував до вікна. “Ненечко, ох ненечко люба, най хоть надивлюся!”

А леґіні наші мов не видять, що дівчата в’януть. Понасувають кресаки на мальовані свої брови, кинуть голови д’ горі, мов лицарі які, возьмуться поза шию та сміються нищечком з бідних дівчат. А кресаки були в тих двох парубків такі, що кожен вартував ретельно коло 500 срібних, коли не більше: такого золота, пав та червінчиків було на їх! Як, бувало, зустрінешся з ними, то аж за очі вхопишся, так засіяють!

Вечір дав Бог тихий та милий — сказано: клечальної неділі. Гульки на базарі сьогодні не було, славне парубоцтво проходжалось гостинцями та сутками, а дівчата позбігались у громадки та яли вишняками співати, щоби, знаєте, легіням жалю завдавати, а вже нікому так, як сим двом, що як ходять, так ходять попри їх ворота і боком на них не глянуть. А місяць так і сіяє понад горами, понад красними та високими нашими горами! (Ю. Федькович).

+ Словник: буйний — тут: високий, стрункий; леґінь — парубок; жирований — інкрустований металом; порошниця — порохівниця; гостинець — битий шлях; кресак — гуцульський капелюх; ретельно — тут: безперечно; сутки — завулки; яли — почали, стали.

55. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому неологізми і з'ясуйте їхню функцію та значення.

Київ у кожного свій. Києвофоби підкрадаються вночі, коли києвофіли сплять. Перші ведуть на шворці екскаватори, що ступають гусеницями тихенько, навшпиньках. Другі прокидаються вранці і бачать: нема шматка Київської фортеці, нема дитячого майданчика, нема дерева, нема клумби. Один голий край землі, що стоїть на чотирьох китах чи трьох слонах — і навіть між їхніми хвостами вже снує будівельна техніка...

У Києві, крім бару та більярду, можна сходити в ресторан та боулінг. Значно проблематичніше знайти книгарню, галерею чи навіть випити десь кави — по-простому, без понтів. Тобто наявні і концерни, що займаються книжками, і виставки з дорогими фуршетами, і генделики, які захмарними цінами давно знівелювали це скромне слівце. Але зникли з карти міста прості й невибагливі “точки”, “точки”-візитки, “точки”-пам’ятки, де було все і де тусувались усі. Столиця тяжіє До “глобусолізації” з наступним перетворенням на один великий торговельно-розважально-“отупляльний” центр.

Там не стало магазину “Мистецтво”, там зник магазин “Ноти”, закрито спеціалізований дитячий книжковий магазин, канули в Лету книгарні “Поезія”, “Медична книга”, “Дружба”. А над тими, що залишилися, нависло банальне рейдерство. До речі, спав на думку ще один мовно-культурний “розмислізм”: чим збагатилась наша мова калинова протягом останнього часу? Окрім того ж таки “рейдерства” та “коаліціади”? Чим збагатилась вона в попередню політичну добу? “Темниками”? Де наші питомі українські неологізми — знаки того, що мова живе й розвивається за властивими їй за-конами? Може, все-таки варто зупинити експансію гламур- них ганчірок та “Віденських булочок” на книжкові крамниці і почати вчити букви?..

Київ уже не є одним з найзеленіших міст Європи. Київ — місто-нехлюй, місто-розтратник. Це в Іспанії тамтешні “новиє русскіє”, купуючи будинок в історичній частині міста, мусять питати дозволу влади на ремонт. А про надбудову вертолітного майданчика на даху свого архітектурного раритету вони навіть не питатимуть — знають, що це їх скоріше відправлять гвинтокрилом у космос, ніж дозволять чинити таку наругу над загальнонаціональними цінностями. Це в Австралії власники якої-небудь фазенди не сміють викорчувати геть нікому не потрібний баобаб, не спитавши умовно взятого міського голову абощо... В Києві скоро зеленітимуть тільки гроші (Я. Лебідь).

II. Перегляньте газети й випишіть з них кілька неологізмів у контексті. Чи всі вони зрозумілі і чи всі потрібні?

Теми ІНДЗ:

1. Знакова природа слова.

2. Слово — носій значення.

3. Групи слів за лексичним значенням.

4. Словниковий склад української мови за походженням.

5. Стилістичне й експресивне розшарування української лексики.

Основна література:

1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К., 1985.

2. Грищенко А.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. – К., 1997.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – Ч. 1. – К.: Рад. шк., 1965. – 422 с.

 3. Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова. – К, 1960.

Курс сучасної української літературної мови/ За ред. Л.А. Булаховського. –Т.1. – К.: Рад. шк., 1951. – 520 с.

4. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови. Семантична структура слова. – Х.: Вища школа, 1977. – 113 с.

5. Лисиченко Л.А. Лексико-семантична система української мови. – Х., 1997. – 131 с.

6. Різун В.В., Шевченко Л.Ю. Сучасна українська мова: Довідник. – К.: Либідь, 1992.

Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія/ За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 440 с.

7. Сучасна українська літературна мова/За ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

8. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. –752 с.

9. Шевченко Л.Ю. та ін. СУЛМ: Довідник. – К., 1993.

Додаткова література:

1. Башнякова Н.П., Вишневська Г.П., Пилинський Г.М., Родніна Л.О. та ін. Російсько-український словник синонімів / За ред. М.Пилинського. – К., 1995. – 265 с.

2. Ващенко В.С. Синонімічний словник-мінімум української мови. – Дніпропетровськ, 1972. – 91 с.

3. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986. – 222 с.

4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Львів: Фенікс, 1996. – 224 с.

5. Деркач П. Короткий словник синонімів української мови. – К.: Рад. шк., 1960. – 209 с.

6. Калашник В.С., Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови. – К.: Довіра, 2001. – 284 с.

7. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Укр.-канад. спільне підприєм. "Кобза", 1995. – 472с.

8. Карачун В.Я. Орфографічний словник наукових і технічних термінів: понад 30 000 слів. – К.: Криниця, 1999. – 524 с.

9. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О. Винника. – К.: Рад. шк., 1988. – 198 с.

10. Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / За ред. Л.С. Паламарчука. 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 1999. – 275 с.

11. Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. – К.: Довіра, 2001. – 477 с.