Практичне заняття № 6 Морфологія

План:

1. Морфологія як розділ граматики.

2. Самостійні частини мови.

3. Службові частини мови.

76. І. Визначте, які частини мови використано в даному тексті. Випишіть по кілька прикладів кожної з частин мови.

Після похмурої темної ночі, в котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати. Крайнебо жевріло рожевим огнем, горіло і миготіло ясним полум’ям... Повітря було чисте, прозоре. По ньому, знай, то сюди, то туди літали іскорки сонячного світу, то закручуючись у круги, то вистрибуючи одна поверх одної, як сніг у завірюху... А земля? Земля, як хороша молода дівчина, сором’язливо спускала з свого тіла димчасту сорочку ночі і відкривала своє пишне лоно. Сонце обливало його рожевим світом, цілувало тисячами своїх гарячих іскорок, гріло-пестило теплом свого проміння... Прокинулось усе. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків; окликнулись луки сотнями перепелів; луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль, журливим туркотанням горлиць, тоді, як у повітрі бриніла дзвінка жайворонкова пісня... Крикнув бугай у болоті — і замовк; сумно роздався його голосний поклик на всю околицю — й затих. Заревли корови по дворах, закричали гуси на плавах, протягли своє “ку-ку-рі-ку!” горлаті півні... Усе рушилось. Прокинулися і люди; протираючи очі, заговорили... Пішов їх глухий гомін від краю землі і до краю, з одного боку на другий, стрінувся із світовим клекотом — і все злилося в одну пісню життя (Панас Мирний).

II. Опишіть будь-який ранок.

77. І. Прочитайте текст. Випишіть іменники І та II відмін у початковій формі, визначте їхні рід, відміну, групу.

По обіді Василь не витримує і виходить. Бодай пройдеться. Досить насидівся. Вийшов на гору, за місто. Сніжинки падають масою. Байдуже, що насідають на шапку, плечі, залітають до уст, до носа, до очей, торкаються теплого і розтають. Кожна сніжинка лишає по собі крапельку чистої води. На здоровому, свіжому обличчі такі крапельки творять лише окрасу. Чоботи ступають м’яко і нечутно.

Як виглядають у такий час дерева! Ви тільки погляньте! Особливо берези. На їх крислатих вітах накопичуються пухкенькі, білі пампушечки. Вони нагадують причаєних білих звіряток. А сніг падає і падає. Віти поволі хиляться, ось вони не можуть більше втримати тягаря, і білі звірятка відриваються, летять, розсипаються на білий порох. Це порушує довколишню тишу...

А сніг усе падає... Все навкруги застеляє — землю і обрії. Можна годинами стояти і дивитись... З сірої рухливої мряковини виринає профіль ліцею, контури барокової будівлі з вежами, що нагадують на цьому тлі якісь фантастичні, далекі візії. Вони перетворюються на звуки, і душа чує, що ті вежі кудись кличуть (У Самчук).

II. Опишіть, як іде сніг, які почуття це викликає. Іменники І і II відмін мішаної групи підкресліть.

78. І. Прочитайте текст. Випишіть іменники І та II відмін. Закінчення підкресліть. Позначте групу, відмінок і число іменників.

Я виростав у безводному краю, де була морем дощова калюжа. Не бачив довго я й малої річки, та чув я змалку слово чарівне: Дніпро...

Я слухав жадібно ті повісті бувальців: один плоти колись Дніпром сплавляв, а той в Дніпрі купався, той рибу там ло вив, той жив біля Дніпра, — і всі захоплено хвалу йому складали... Дніпро...

На досвітках читали вголос “Кобзаря”, співали часом там “Реве та стогне...”, і знов Дніпро ставав переді мною, у снах я марив хвилями й човнами, на них пливли кудись з піснями козаки... Дніпро...

І ось прийшла якась чудна хвороба: я раптом перестав і їсти й пити, усе дививсь у той бік, де був Дніпро, і все твердив: “Я хочу на Дніпро!” Дніпро...

Не помогли ні бійки, ні цяцьки... Безногий мудрий фершал Саливон сказав: “Вези, бо пропаде дитина”. І мати, лаючись, дістала десь підводу. Ми нею довго їхали до міста, а потім довго ще ішли лугами, і я нестямно біг усе вперед та все питав: “Чи скоро вже Дніпро?” Дніпро?..

Та враз на низ пішла спускатись стежка, пройшли ми крізь лозові хащі, і раптом я почув тривожний плюскіт хвиль, — переді мною появивсь Дніпро!... Дніпро!

Був день тоді і вітряний, і хмарний, вся широчінь Дніпра бриніла вічним рухом, від нього віяло і свіжістю, й снагою, на річці хвилі бились зеленаві, гойдали пристань вбогу й декілька човнів... А на тім боці маячіли гори — в ущелинах, проваллях і розривах, а хвилі з берегом і вітром гомоніли і душу сповнили незнаними чуттями... Дніпро... (І. Коваленко).

II. Опишіть свої враження від священної ріки українців — Дніпра.

Підкресліть іменники мішаної групи.

79. І. Прочитайте текст. Випишіть прикметники у формі ступенів порівняння. Поясніть творення цих форм.

Вимріяна багатьма поколіннями українська державність була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом і перетворився б просто у населення, позбавлене національної свідомості. Ліна Костенко добре відчувала таку загрозу і розуміла, що найважливішим енергетичним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є історична пам’ять народу. Що міцнішою, закоріненішою є вона, то більшою життєвою наснагою наділено народ, то гідніше він себе почуває, то достойнішим життям живе. Глибоко розуміючи цю закономірність, Ліна Костенко намагається у своїй творчості не тільки ствердити своїм словом ідею історичної пам’яті, а й фактично творити її, — саме з цією метою, думається, і творився перший в українській літературі історичний роман у віршах “Маруся Чурай” (Г. Клочек).

II. Як ви розумієте роман Ліни Костенко "Маруся Чурай"? Свої міркування запишіть. Прикметники у вищому й найвищому ступенях порівняння підкресліть.

80. Перепишіть текст на окремому аркуші (з тим, щоб здати його викладачеві на перевірку), цифри і скорочення записуйте повністю словами. Усі числівники підкресліть.

“Земле, моя всеплодющая мати...” — так тепло й зворушливо звертався поет до колиски й годувальниці нашої. Яка ж юна?

Земля — 3-я планета сонячної системи. Повний оберт навколо Сонця Земля здійснює протягом 365 діб 6 год 9 хв 10 сек і воднораз обертається навколо своєї осі за час, що дорівнює 23 год 56 хв 5 сек. На початку січня, коли холодно, вона наближається до Сонця, і ця відстань вимірюється 147,6 млн. км, а на початку липня, коли настає спека, віддаляється від нього до 152 млн. км.

Уся площа земної кулі становить 510 млн. км2, причому на 361,1 млн. км2 її розіллявся Світовий океан. Суша займає тільки 29 % поверхні Землі, що дорівнює 149 млн. км2.

Сушу поділяють на шість частин світу: Європу, Азію, Америку, Африку, Австралію й Антарктиду. Найбільша серед них Азія з її 43,4 млн. км2. Трохи менша від неї Америка, площа якої — близько 42,6 млн. км2. Щоправда, вона складається з двох материків — Північної Америки, площа якої дорівнює 24,32 млн. км2, та Південної Америки з її 18,28 млн. км2. Після Америки йде Африка, площа якої не більша 30,3 млн. км2. Антарктида разом із шельфовими льодовиками розкинулася на 14,1 млн. км2. Європа за площею з її 10,5 млн. км2 посідає п’яте місце. Найменша — Австралія, площа якої вимірюється 7,6 млн. км2 (І. Ющук).

81. І. Прочитайте текст. Виберіть займенники і запишіть їх за розрядами: особові, зворотний, присвійні і т. д.

Узяв я недавно збірник поем Максима Рильського, перечитав одну-другу й уже не міг поставити цього тому на полицю, аж поки не перегорнув останньої сторінки. Знайомі речі, колись уже читані, а от відкрилися мовби новою гранню, явили красу, котру раніше не зовсім добачав.

Дивовижна в них музика слова! Рідкісне багатство лексики. Версифікаційна узвичаєність, внутрішня стриманість чи навіть строгість не завадили (а може, і допомогли?) авторові побудувати цілі архітектурні ансамблі, чарівної краси словесні собори, від яких нема-нема та й війне враз на тебе елегійністю. А все це разом так спонукає до самозаглиблення...

І пошкодував, що в сучасній, зосібна молодій поезії майже не знаходжу чогось подібного. Не копіювання творчості Максима Рильського — ні, а того від прочитаного твору враження, яке несподівано робить тебе якимось ощасливленим. Від чого? Та від того, мабуть, що ти вже дивишся на людей, на весь широкий світ уважнішими й — основне — добрішими очима, а десь на дні твого серця ще й зродиться легка непозбутна печаль.

Певно ж, не можу стверджувати, що серед поетів, котрі нині працюють в літературі, зовсім нема таких, творчість яких викликає подібну ж гаму почуттів. Для мене особисто цей щасливий відгомін у душі дарує поезія деяких шістдесятників, рідше такі трапляються серед поетів більш модерного спрямування. А в принципі ж поезія пробивається в будь-якій манері письма чи стилі, якщо вона істинна, душевна.

Цебто мовиться про ту поетичну творчість, котра несе думку в щонайтіснішому поєднанні з гарячим почуттям. Здебільшого якраз такий синтез найкраще схиляє читача до роздумів над місцем людини у світі, над її призначенням. Уже прадавні шумерські пергаменти зафіксували це вічне філософське питання, над яким тисячоліттями б’ються найвидатніші мислителі (О. Сливинський).

II. Поділіться своїми міркуваннями про якийсь прочитаний вами твір чи твори. Свої міркування запишіть, займенники підкресліть.

82. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова й визначте їхні форми.

Коли не сіє дощ і небо не хмарне, залюбки дивлюся, як із землею прощається сонце. В останні хвилини воно висить над обрієм, немов для збутку. Та, пірнувши за кряж, наче розкаюється за свою нерозважність, виганяє на небо отари вогнистих баранців, обводить, обкутує їх зубчастими стрічками і лиш згодом, зовсім знемігши од спішної і марної праці, вистелює на небесному безмежжі помережане золотим позументом покривало. Дністер жевріє, вигнувшись веселкою, жадібно впивається тонами надвечір’я, а височенні тополі на обох берегах лукаво зазирають у його лоно, ліниво й замислено перебираючи стрімкими вітами розсипане полум’яне намисто. Чути, як плине вода між розколинами льодів і вітер розчісує бадилля всохлих полинів (Р. Андріяшик).

II. Опишіть захід сонця. Усі дієслівні форми підкресліть. Прочитайте текст. Випишіть способові форми дієслів і проти кожного вкажіть особу, рід (якщо вони є) і число.

Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він щось таке мав.

їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубками густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає:

— А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле...

Глянеш туди, очам своїм віри не доймаєш — той туман уже не туман: все поле, скільки його очима зведеш, забито чередами сивих кабанів...

Або так: спиниться серед двору, довго-довго дивиться на небо.

А далі:

— Біжи сюди, я тобі загадку загадаю.

Прибіжиш.

— Яку?

— А ось яку: біжать коні вороні, на них узди порвані.

Одгадую і так і сяк — не виходить.

— Ні, — каже, — так ти не вгадаєш, глянь краще вгору.

Глянеш.

— Ну, що ти побачив там?

— Хмари, а більше нічого.

— Подивись краще, може, то й не хмари.

Тільки він скаже так, зразу ніби очі розплющаться: вже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами, понад садами, понад церквою, хвости та гриви на вітрі порозпускавши (С. Васильченко).

Присмерком розгляньтеся довкола. Яких обрисів набувають знайомі вдень предмети? Опишіть цю картину через розмову з дитиною. Дієслова в першій і другій особах підкресліть.

83. І. Прочитайте текст. Випишіть дієслова у формі теперішнього часу й позначте їхню дієвідміну.

Привезти зі свого села вітку полину, покласти її в книжку між сторінками, забути ту вітку, а потім — зимою, випадково — натрапити. Полин висох, кришиться, вже нема того соковитого сивого блиску, хоча й збереглося наче трохи його на дрібному листі. І запах його й посеред зими невитрав- леним зостався, тонко б’є в ніздрі, струменить, здається, по жилах разом із кров’ю, ти вже весь просочуєшся його духом. Й не тільки твої руки запахли гірчавиною, а й наче зір погіркішав, і погляд, і думки твої.

І постають у твоїй уяві рідні краї — яри та вибалки, чорні ліси, тихенькі річечки, болота в осоках, високі горби й сірі дороги. Все це зразу приходить до тебе, ти бачиш ці картини чітко й опукло, бачиш у кольорах і барвах, у пахощах. І все це наче повито для тебе полиновим духом, його гіркотою.

Приходить до тебе подільський вітер — із твоєї молодості, а може, навіть довіває із самісінького дитинства, й ти слухаєш його так, як можеш слухати найрідніший голос. Бо теплий голос вітру розказує тобі щось трепетне й незбагненне, він пробуджує в тобі минуле, вселяє віру, що воно таки було, що воно не приснилося, що ти пройшов по стежках і долах свого минулого, як пройшов по них оцей вітер...

Стривай-стривай лишень, звертаєшся сам до себе, а звідки взялося відчуття неймовірно високого, чистого блакитного неба? Чи воно й справді колись напиналось отаке над твоїм життям? Що воно легке, прохолодне й безмежне, наче його мрія твоя розсунула вгору, наче вона ж наповнила його лагідним блакитним сяйвом, і те сяйво не давить на тебе, а воно наче піднімає тебе вгору, надає тобі такої ж легкості, яку саме має, і весь ти збадьорений, і душа твоя зблакитніла і вже не вміщується в грудях...

І справді колись було так чи це дух полину наворожив? Дух полину, привезеного з рідного краю? (Є. Гуцало).

II. Опишіть думки, враження, картини минулого, що їх у вашій уяві викликав якийсь віддавна збережений вами предмет. Дієслова в теперішньому часі підкресліть.

84. І. Прочитайте тексти. Випишіть усі дієслова у формі наказового способу. Окремо випишіть дієслова у майбутньому часі.

І. Насамперед не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. 1 вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б то не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі...

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів...

При старих годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в слові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледарюйте, а за всім приглядайте, не покладайтесь на тіуна або на отрока, щоб не посміялися люди ні над домом вашим, ні над вашим обідом...

Брехні остерігайтесь, і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло. Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ані посівам, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре СЛОВО їй мовте.

(Володимир Мономах. “Повчання своїм дітям’)

Якось Хтодонька завела його в свою хату (дуже боявся іти, аж п’яти боліли!), напоїла молоком.

— Ти хто? — як завжди спитала.

— Я — Хомко, — відповів Хомко, не в змозі відірвати погляду од її темно-зосередженого виду.

— Ти дитина славна, бо в тебе очі чисті, а лоб твій блищить, немов на свято. Нікого не кривдь, бо хто кривдить, у того в очах гадюки ховаються. Не обманюй, бо в голові твоїй шуліка гніздо зів’є, пташенят висиджуватиме, й дзьобатимуть вони твій мозок. Кого вдариш — йому добре стане, а рука твоя всохне й одпаде. Матері своїй дулю складеш — так у тебе кулак і закостеніє, так і зостанеться. А зазіхатимеш на чуже, то свого позбудешся. — Вона заплющувалася, наче дрімала, губи в неї ледь-ледь сіпались, ніби й далі провадили нечутну розмову, а потім раптово питала: — Ти хто?

— Я — Хомко, — шепотів Хомко.

— Не зобиджай котів і собак. Лошат не бий прутом, усе живе люби, і воно тебе любитиме. Бо корова й кінь теж уміють говорити, вони між собою про все своє, а ми про своє між собою... Ти чого смієшся? — І дивилася на нього пильно та докірливо.

— Я не сміюсь, — шепотів Хомко, який і справді не смі-явся (Є. Гуцало).

II. Використовуючи обидва тексти, складіть моральний кодекс вихованої людини. Дієслова в наказовому способі вживайте у формі 1-ї особи множини.

85. І. Прочитайте текст. Випишіть дієприкметники і прикметники віддієслівного походження разом зі словами, яких вони стосуються, і схарактеризуйте їх.

Перед хатою цвітуть гвоздики. Насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками — червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися ген скрізь по схилу до річки і аж у ліс і перегукуються пишними кольорами серед безлічі інших квітів у морі яскравої зелені, буйної і соковитої. Великими суцільними масивами рожевіє плакун. А з-за хати повиходили черемхи — повтікали з тайги і стоять, як дівчата, запишались, заквітчані. Стережуть невеличкий город і пасіку — десятків зо два вуликів...

Перед хатою плай. Двір не двір — вибитий плай. Не обгороджений ніяким тином і без ніяких воріт. Бо тут усе це двір і все це господа — всі ці нетрі, що розіллялись навколо ген сизого високого пасма гір, яке обійшло здалеку хату дугою.

Стара, але дебела ще хата, рублена з доброго дерева, з різьбленим ганком і такими ж наличниками коло вікон, крита гонтом, стоїть на схилі сопки і дивиться всіма чотирма вікнами на річечку, що тече внизу, і далі — на синє бескеття Сіхоте-Аліню...

До найближчого селища, що зветься Копитонівка і складається з кількох таких хат, понад 50 кілометрів. Григорій це вже знав, і це його тішило: небезпека від людей була тут найменша. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його (І. Багряний).

II. Опишіть якусь садибу, подвір'я. Дієприкметники підкресліть.

86. І. Випишіть дієприслівники й дієприслівникові звороти. Вкажіть вид і перехідність дієприслівників. Визначте межі кожного дієприслівникового звороту.

Весна впивалася своїм апогеєм: вдень огрівала землю ве-селим промінням, що викликало до повного життя молодого, заглядаючи ясним лицем своїм у кожний куточок, кличучи кожну комашку й кожну травицю втішатися буянням життя, а вночі обливала сріблом прозорим замисливого місяця заснулу землю, тиху, повну пахощів, яка, ними впиваючись, урочисто, іноді з втіхи зітхаючи, слухала скрізь натхненний поспів солов’я, закоханого в гармонію довкола і в своє подружжя... Хороше, вільно так стало, хороше, світло зробилось!..

І коли зійде на землю та розкішна вкраїнська ніч майська, коли серед неї почне розлягатися спів соловейка, змішуючися з веселими, вільними співами дужими на селі, де чуються голосні дівчачі й парубочі голоси, і коли все те купається в срібній півтемряві запашній, і на все накинений срібний килим прозорий, що, переплівшися з світом, так ясно сяє, і коли там, в блакитній глибині, пливе місяць, іноді раптом поринаючи, ніби човен в хвилі, в ті хмароньки, що шляються Подекуди в піднебесній простороні, а під ними темряви килим густіше обгортає всю землю, — коли все се, і співи, і запашна півтемрява срібляста, і дрижачий морок з срібною ниткою, все-все зливається в одну цільну гармонію граційну, що зветься весняна ніч, то, вийшовши в сад, задививщися в темряву й заслухавшись її, сієї весняної ночі урочисто-прекрасної почутиш у серці невільну, але легку журбу тиху... (О. Плющ).

ІІ. Опишіть весняну або літню місячну ніч. Передайте почуття, які охоплюють вас. Одиничні дієприслівники й дієприслівникові звороти підкресліть.

87. Прочитайте текст. Випишіть дієприслівники й схарактеризуйте їх. Поясніть, як їх утворено. Чи всі вони утворені відповідно до правил?

Спостерігаючи зовнішній світ, Григорій в нім намагався забутися, особливо в години дозвілля. Мавши вроджений хист до спостережень, вирісши серед природи, він мав у тім велику втіху. Рослинний і тваринний світ ховав у собі багато цікавого, невичерпного, кожен день вражав усе новими несподіванками. Особливо цікаво було спостерігати життя звірят і птахів. Григорій міг лежати, притаївшись десь межи колодами, годинами і дивитися, як під крутим берегом в кам’яних розсипах клопочеться горностай...

Часом назирці йшов за козулею (сарною) з малим козенятком, стежив за ними геть цілі кілометри, посуваючись, мов тінь, од дерева до дерева, од куща до куща, намагаючись підглядіти, як те козеня почувається на цьому новому для себе світі. Особливо цікаво було, як те козеня натрапило на жабу і стало над нею, розкарячивши ноги; довго дивилось на неї здивовано, витріщивши свої наївні очі з довгими віями, — такі, як часом бувають у гарної дівчини; далі не втерпіло і лизнуло жабу язиком. Зовсім як мале дитя. Жаба підскочила, мов опечена, а козеня ще дужче! Почало високо стрибати на місці — чи від здивування, чи від ентузіазму...

А раз, никаючи отак далеко від заїмки, понад річкою, натрапив на слід полоза (І. Багряний).

88. Запишіть словоформи в чотири колонки залежно від походження прийменників: 1) первинні; 2) вторинні; 3) відприслівникові; 4) відіменникові.

На вітер, близько стін, посеред нив, обабіч шосе, коло печі, через вікно, навпроти груш, з-поміж нас, протягом хвилин, у роздріб, уздовж річок, без тривоги, поруч нього, заради тебе, за допомогою нош, довкола споруд, на виріст, близько дороги, попри дощ, під час грози, напередодні свят, поза село, осторонь осель, у зв’язку з цим, для справи.

89. Схарактеризуйте сполучники за походженням, значенням, будовою і способом вживання.

1. Мужність потрібна як для сміливих вчинків, так і для плідних занять і роздумів. 2. Людину треба оцінювати не тільки за її ділами, а й за прагненням. 3. Людина має бути володарем своєї волі і рабом свого сумління. 4. Чистому сумлінню не страшні ні брехня, ні поговір, ні плітки. 5. Сни мають свій всесвіт, свою географію, і свою геометрію, і свій календар. 6. Чи підступний ворог, чи удаваний друг — обидва однаково небезпечні. 7. Час не міняє, а лиш удосконалює нас. 8. Дотепи — сіль розмови, але не харч. 9. Час стрілою мчить, хоча хвилини повзуть. 10. Нічого не відкладай на потім, бо потім легше не буде. 11. Душа може вважати себе щедрою, якщо їй приємніше давати, ніж брати (Афоризми). 12. Я недавно блукав попід Прилуками: і там вже наші прихильники поховались по дібровах та живуть у печерах, тобто, бач, спасаються в скитах (І. Нечуй-Левицький). 13. Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Панас Мирний).

90. І. Прочитайте текст. Виберіть з нього частки й схарактеризуйте їх.

Маруся. Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать та притулять горбатого до стіни! Прощай!

Іван. Ідіть здоровенькі! Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж. Мабуть, ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде раніше їх заміж, у ложці води втопили б!.. Одначе Маруся, мабуть, щось знає... Треба сьогодні бути насторожі! Стривай, а це що? (Придивляється.) Хто ж ото йде? Так і є: Семен з старостами! А хто ж то за старостів? Бач: писар Скубко та старий Кугут! Ану, заховаюсь та послухаю, що вони казатимуть: може, це й мені на старість знадобиться! (Ховається за жолобом.)

Семен, писар Скубко і Кугут.

Кугут. Ти ж, Семене, зостанешся надворі, а ми підемо в хату, бо так закон велить; а там вже, якщо той... то й тебе покличемо... Я пак і забув спитать, як ти з дівкою, що вона?.. Бо треба знать, з чого розмову почать...

Скубко. Да, обязательно!

Семен. Вона согласна!.. Тільки баба її неначе трохи... Каже, що Одарка ще молода: “Нехай, — каже, — погуля”..

Скубко. А которий же їй, примеру, год?

Семен. Вісімнадцятий.

Скубко. Што ж, дівчонка якраз у порі! Уже законний срок перескочила!..

Кугут. Та вже якось воно буде, якось-то Господь нам допоможе... (М. Кропивницький).

II. Запишіть чию-небудь справжню чи уявну досить жваву розмову. Усі вжиті частки підкресліть.

91. Прочитайте речення. Знайдіть вигуки і вкажіть їхній розряд за значенням: емоційний, спонукальний, формула спілкування, звуконаслідувальне слово.

1. От тобі на! А хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє? (Я. Куліш). 2. Десь далеко, ніби на могилках, коло тих чорних куп, бреше на місяць лисиця: тяв-тяв, тяв-у-у!.. 3. Удари за ударами — чітко, вправно: гуп-гуп-гуп (3 те. Г. Косинки). 4. Ох, але як уже важко йти (Г. Хоткевич). 5. Івась хлипав, утираючи кулачком очі. — Цить, цить! — казав дід. 6. Там, серед одного двору, стояла молодиця і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю! 7. — Прощайте ж! — Ідіть здорові... (3 те. Панаса Мирного). 8. В лузі чути гомін, хтось мантачить косу — вжіть, вжіть, вжіть (Григір Тютюнник). 9. Гей, степи-поля, розкіш моя! (М. Коцюбинський). 10. Ні, не прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг (В. Сосюра).

Теми ІНДЗ:

1. Поповнення словника на базі існуючого запасу слів.

2. Принципи класифікації слів за частинами мови і загальна характеристика їх.

3. Граматичні значення, їхня роль у мові й способи вираження їх.

4. Структура іменника як частини мови.

5. Відмінкові форми іменників: закономірності й винятки.

6. Структура прикметника як частини мови.

7. Творення прикметників.

8. Структура числівника як частини мови і його відмінкові форми.

9. Структура займенника як частини мови.

10. Дієслово як система форм.

11. Способи дієслова і вживання їх.

12. Часи дієслова і вживання їх.

13. Парадигма дієслова.

14. Залежність словоформ дієслова від його виду й перехідності.

15. Фонетичне оформлення дієвідмін дієслова.

16. Дієприкметник як форма дієслова, його творення й вживання.

17. Дієприслівник як форма дієслова, його творення й вживання.

18. Прислівник, його лексичне значення й синтаксична роль.

19. Будова прислівників різного походження.

20. Написання прислівників залежно від їхнього походження.

21. Особливості вживання прийменників.

22. Значення і вживання сполучників.

23. Розрізнення сполучників і інших однозвучних частин мови.

24. Частки як частина мови, написання їх.

25. Вигук як частина мови.

Основна література:

1. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. – К., 1999.

2. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. думка, 1984.

3. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – Вид. 4-е. – К.: Вища шк., 1972.

4. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Ч.1. – Львів, 1958; Ч.2. – 1961.

5. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. – Вид. 2-е, уточн. і доп. – Вінниця: Поділля-2000, 2003.

6. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. – К.: Вища шк., 1983.

7. Словотвір сучасної української мови /За ред. М.А.Жовтобрюха. – К., 1979.

8. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П.Грищенка.– К., 1998.

9. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я.Плющ. – К., 1994.

10. Сучасна українська літературна мова /Керівник авт. колективу О.Д.Пономарів). – К., 1997.

11. Сучасна українська літературна мова: Морфологія /За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969.

Додаткова література:

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наук. думка, 1987.

2. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. – К., 1993.

3. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова: Морфеміка і словотвір. – Тернопіль, 1999.

4. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови /За ред. чл. – кор. НАН України І.Вихованця. – К., 2004.

5. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К., 1987.

6. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К, 1988.

7. Горпинич В.О. Українська морфологія: навчальний посібник. – Дніпропетровськ, 2002.

8. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. – К., 1998.

9. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. – К., 1998.

10. Морфемна структура слова. – К.: Наук. думка, 1979.