3. Перелік дисциплін із вказівкою на розділи, засвоєння яких необхідне для вивчення травматології та ортопедії.

3.1.Нормальна анатомія: остеологія, міологія, синдесмологія, будова суглоба.

3.2.Патологічна анатомія: запалення, дегснеративно-дистрофічний процес, специфічні запальні процеси (туберкульоз та ін.).

3.3. Гістологія: будова кісткової та хрящової тканини і фізіологічна регенерація кісткової тканини.

3.4. Рентгенологія і радіологія: вікові особливості скелету в рентгенологічному зображенні; рентгенологічне обстеження скелета; рентгенографічна семіотика захворювань і пошкоджень скеле­ту, радіонуклідні методи діагностики захворювань опорно-рухового апарата.

3.5. Оперативна хірургія і топографічна анатомія: оперативні .доступи до великих суглобів, топографія судинно-нервових утворень кінцівок, ампутація і екзартикуляція, хірургічний інструментарій.

Заняття 1 Тема: «Методика обстеження ортопедо-травматологічного хворого».

Вступ. В основу обстеження ортопедо-травматологічного хворого покладені загально-клінічні методи обстеження. Однак специфіка ортопедичних захворювань і клініка травм вимагають певних знань.

Основна література:

1 Юмашев Г. С. Травматология и ортопедия.— М. : Медицина, 1983.

2 Трубников В. Ф. Травматология и ортопедня.— К. : «Высшая школа», 1986.

Додаткова література:

І. Маркс В. О. Обследование ортопедического больного.—Минск,— Медицина,— 1079. ^:

2. Підручник анатомії людини.

3. Підручник рентгенології.

Загальна мета: уміти самостійно збирати анамнез у потерпілих з урахуванням механізму травм, а у ортопедичних хворих— з особливостями перебігу захворювання, клінічно і рентгенологічно виявити ту чи іншу деформацію опорно-рухового апарата. На підставі сукупності ознак, з урахуванням рентгенологічних і лабораторних даних поставити діагноз і намітити план консервативного і оперативного лікування.

Конкретні цілі: оволодіти методиками обстеження хребта, таза, плечового поясу, верхніх і нижніх кінцівок, розглядаючи органи опори і руху у взаємному зв'язку, як єдину функціональну систему організму людини; виявляти основні деформації тулуба, кінцівок; вимірювати довжини кінцівок за допомогою сантиметрової стрічки і визначати анатомічне, відносне і функціональне вкорочення; визначати об'єм рухів в суглобах кінцівок за допомогою кутоміра; трактувати рентгенограми і лабораторні дослідженняня.

Програма самопідготовки студентів до практичних занять. Завдання 1. Для перевірки вихідного рівня знань дайте, відповідь на такі питання:

1. Перерахуйте загальні правила обстеження хворого.

2. Які особливості обстеження ортопедо-травматологічних хворих?

Завдання 2. На підставі вивчення основної і додаткової літератури дайте письмово відповідь на такі питання:

1. Перерахуйте особливості обстеження при травматичних пошкодженнях і ортопедичних захворюваннях хребта.

2. Які рентгенологічні зміни спостерігаємо при переломах і ортопедичних захворюваннях хребта (сколіози, вроджені спонділолістези і т.ін.?

3. На які орієнтири варто звертати увагу при обстеженні хворих. що поступили з пошкодженням і ортопедичними захворюваннями верхніх і нижніх кінцівок?

4. Які рентгенологічні ознаки переломів кісток верхніх і нижніх кінцівок (види типових зміщень уламків)?

5. Які рентгенологічні ознаки при ортопедичних захворюваннях верхніх і нижніх кінцівок?

6. Які лабораторні методи необхідні для обстеження ортопедо-травматологічних хворих?

Програма самостійної роботи студентів на практичному занятті. Завдання 3. Курація.

1. Оволодіти послідовними прийомами клінічного обстеження ортопедо-травматологічних хворих.

2. Навчитися проводити огляд ортопедо-травматологічного хворого.

3. Оволодіти пальпацією у хворих з пошкодженнями і захворюваннями органів опори і руху.

4. Навчитися перкусії і аускультації при захворюваннях органів опори і руху.

5. Навчитися визначати об'єм активних і пасивних рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок.

6. Навчатися визначати об'єм рухів різних відділів хребта.

7. Навчитися вимірювати довжину кінцівок і окремих сегментів.

8. Навчитися визначати силу окремих м'язів.

9. Знати характеристику окремих видів ходи.

10.Інтерпретувати рентгенограми і дані лабораторних досліджень.

Послідовність дій:

1. Під час збирання анамнезу звернути увагу на початок захворювання у ортопедичного хворого або на механізм травми у потерпілого.

2. При огляді визначити особливості пересування і самообслуговування, положення тулуба і кінцівок при ходінні, в спокої, осьові співвідношення тулуба і кінцівок, наявність деформацій та їх характеристика.

3. При пальпації визначити: місцеву температуру, тургор тканин, локалізацію болю, патологічну рухливість, наявність набряків, накопичення рідини в суглобі, правильність взаємовідносин кісткових виступів (лінія Розер—Нелатона, Шемакера, Маркса, трикутник Бріана, Гютера) розлад чутливості, стан рефлексів.

4. Перемірити можливість активних і пасивних рухів у суглоглобах кінцівок, хребта, визначити в них амплітуду рухів.

5.Виміряти довжину кінцівок в цілому і посегментно.

6.Інтерпретація рентгенограм і лабораторних досліджень.

7.Обгрунтування діагнозу і план лікування.

Завдання 4. Для контролю опанованого вами матеріалу практичного заняття вирішіть такі задачі:

1. Ви провели вимірювання нижніх кінцівок у хворого. Анатомічна довжина: посегментне вимірювання обох стегон і гомілок однакова; при вимірюванні відносної довжини виявлено різницю правої нижньої кінцівки на 5 см. Які причини приводять до виникнення подібної різниці?

2. У хворого 14 років вроджений вивих стегна, хода пірнаюча. Які пізнавальні лінії і виміри дадуть нам підстави клінічно встановити діагноз вивиху стегна?

3. При вимірюванні об'єму рухів в колінному суглобі ви одержали дані: згинання до 90 градусів, розгинання до 160 градусів. Як називається така установка, її різновид, причини виникнення патологічних установок у суглобах?

4. При огляді хворого кут між віссю стегна і гомілки відкритий назовні. Як називається така деформація в області колінного суглоба (латинська назва)? Чим і як її визначити?

5. При огляді хворого кут між віссю стегна і гомілкою відкритий всередину. Як називається така деформація (латинська назва) і як її виміряти?

6. Хворий не ходить, рухи в колінних суглобах відсутні, патологічні установки в них під кутом 145 градусів. Як називаються такі патологічні установки? Причини їх виникнення?

7. При огляді хворого (при навантаженні) стопа плеската і підхилена разом із п'ятою назовні. Як називається деформація (латинська назва)?

8. У хворого внаслідок хвороби збереглися гачкове і щипкове схоплення. Які види схоплення кисті відсутні?

9. У хворого внаслідок неправильно зрослого перелому кісток гомілки виникла деформація з кутом, відкритим вперед. Як иазимається і визначається деформація?

10. У хворого внаслідок неправильно зрослого перелому кісток гомілки виникла деформація з кугом, відкритим назад. Як визначається і иазивається деформація?

Блок інформації.

1. В анамнезіортопедичного хворого необхідно звертати увагу на спадковість, особливості початку і розвиток захворювання, яке проводилось консервативне і оперативне лікування. При травмах — на механізми травми і характер травмуючого предмета, долікарську і лікарську допомогу у дошпитальний період.

2. Оглядортопедо-травматологічного хворого необхідно проводити в оголеному стані, оскільки порушення функції одного органу неминуче веде до порушень функції всього опорно-рухового апарата (вкорочення нижньої кінцівки після перелому веде до фіксованого перекосу таза, компенсаторного викривлення хребта, кульгання та ін.). При огляді необхідно розрізняти три основні стани хворого:

а). Активний. б). Пасивний (пасивне звисання кисті при переломі плечової кістки з пошкодженням променевого нерва). в). Вимушеним (при вивихах шийного відділу хребта хворий тримає голову нахиленою вперед, підтримуючи її руками).

3. При огляді хворого треба визначити такі види ходи:

щадну (при больовому синдромі), нещадну (кульгавість при вкороченні кінцівки або анкілозі), паралітичну, спастичну, «качину» та пірнаючу). Пальпація дозволяє встановити температуру, тургор шкірних покривів, сухість або підвищену вологість, характер припухлості, її взаємовідносини з оточуючими тканинами, наявність рідини в суглобі, флюктуацію при абсцесах.

Кінчиками пальців визначають локальну біль (при переломах, епікондилітах, епіфізіолізах без зміщення). При бімануальній пальпації рухомість, взаємовідносини кісткових виступів та ін.

4. Визначення амплітуди рухів в суглобах:

Спочатку визначають амплітуду активних рухів, які приводяться самим хворим, після цього — об'єм пасивних рухів. Вимірювання проводяться за допомогою кутоміру. Бранші встановлюються по осі сегментів, що утворюють суглоб, а вісь кутоміру розташовується відносно осі руху суглобу. Вихідне положення для кульшового і колінного суглобів—180 градусів (положення суглоба при вільному вертикальному положенні тулуба і кінцівок). Рухи у фронтальній площині називаються відведенням і приведенням, а сагітальний— згинанням і розгинанням, навколо по-здовжної осі кінцівки — зовнішня або внутрішня ротація. Порушення рухомості характеризуються: а) повною нерухомістю в суглобі (кістковий анкілоз); б) тугорухомістю (фіброзний анкілоз); в) обмеженістю рухів у суглобах в одній площині (контрактура).

Хибні установки кінцівок або їх сегментів можуть бути конкордантні, тобто функціонально зручні, за яких хворі можуть пересуватись за допомогою милиць, палиці і дискордатні, за яких хворі не здатні пересуватись навіть з милицями.

5. Визначення м'язової сили:

Поряд з амплітудою рухів визначають суб'єктивно м'язову силу за силою опору, який чиниться хворим досліднику. Оцінка проводиться за 5-бальною системою:

5 - балів — сила досліджуемого м'яза нормальна, забезпечується повний обє'м рухів з подоланням власної ваги кінцівки і зовнішньго опору;

4.- бали — сила мяза добра, забезпечується повний об'єм рухів з подоланням класної ваги кінцівки і незначного зовнішнього опору;

З - бали сила м'яза задовільна, забезпечується повний об'єм рухів з подоланням власної ваги кінцівки, але без зовнішнього опору;

2 бали — сила м'яза незадовільна — повний об'єм рухів забезпечується із сторонньою допомогою;

1 бал — сила м'яза погана, відсутня функція, але при пальпації відчувається скорочення м'яза;

О балів — сила м'яза нульова, відсутня функція, при пальпації відсутнє скорочення м'яза.

6. Вимірювання об'єму і довжини кінцівки.

Вимірювання довжини пошкодженої кінцівки відбувається в порівнянні із здоровою. Оптимальними точками для вимірювання є кісткові виступи. Розрізняють такі види вкорочення:

1. Анатомічне вкорочення. Вимірюється воно посегментно: довжина стегна від великого вертлюга до суглобової щілини колінного суглоба; довжина гомілки — від суглобової щілини колінного суглоба до верхівки латеральної кісточки; довжина плеча — від великого горбка плечової кістки до верхівки ліктьового відростка; передпліччя — від верхівки ліктьового відростка до шилоподібного відростка ліктьової кістки).

2.Відносне вкорочення (довжина верхньої кінцівки — від акроміального відростка лопатки до шилоподібного відростка ліктьової кістки; довжина нижньої кінцівки від передньої верхньої ості клубової кістки до верхівки внутрішньої кісточки).

3.Функціональне вкорочення — відстань від центра підошвеної поверхні стопи до підлоги, яке визначається за допомогою маркірованих підставок. Вона складається із суми анатомічного і підносного вкорочення. При появі атрофії, випоту в суглобі, проводять вимір об'єму як пошкодженої, так і здорової кінцівки на симетричних ділянках однаково віддалених від кісткових виступів, що дозволяє слідкувати за їх динамікою.

4. Рентгенологічне дослідження має важливе значення для обстеження ортопедо-травматологічного хворого в уточненні і постановці діагнозу. Рентгенологічне дослідження проводиться в двох проекціях: передньо-задній і боковій. В тяжких для діагностики випадках (початкові стадії остеохондропатій; кістково-суглобового туберкульозу) проводять порівняльні рентгенологічні знімки хворого і здорового суглоба або сегмента кінцівки. При переломах трубчастих кісток рентгенологічний знімок необхідно робити із захопленням суглоба, розташованого ближче до перелому, а при переломі двокісткового сегменту (передпліччя, гомілка) — необхідно захоплювати два суміжні суглоби.

5. Основними рентгенологічними ознаками перелому є наявність в тіні кістки ліній перелому і зміщення кісткових фрагментів. Розрізняють зміщення уламків по довжині, ширині, зміщення під кутом та по периферії, яке залежить від травмуючого фактора та скорочення м'язів після перелому.