16.Державно-правове становище Галичини у складі Польського королівства (серед. XIV – серед. XVI ст.).

У XIV-XVI ст. в українській Галичині відбулися значні зміни у правовому регулюванні суспільних відносин. Передусім це стосується співіснування на її території правових систем колишньої Галицько-Волинської держави й Польського королівства.

Правова система Галицько-Волинської держави сформувалася під впливом Київської Русі, культура якої була зорієнтована на східноєвропейську цивілізацію візантійського типу. Польська влада після приєднання Галичини у 1349 р. аж до 1434 р. не запроваджувала в повному обсязі свого державно-правового ладу. Правові відносини тут здебільшого регулювалися джерелами права Галицько-Волинської держави: українським звичаєвим правом, редакціями Руської Правди, грамотами галицько-волинських князів, магдебурзьким правом. На відміну від руської правової системи, правова система Польського королівства сформувалася під впливом західної традиції права, яка зазнала безпосередньої рецепції права римського. З розвитком польської державності тут формувалося національне писане право. Вперше його встановили польські королі у формі статутів і привілеїв. Згодом з'явилися й інші джерела писаного права, видані королем разом із сеймом: королівські статути, сеймові конституції, королівські декрети тощо.

ПРАВОВА система України формувалася за романо-германським типом. Це стосується, зокрема, основного джерела права - нормативно-правового акта у вигляді князівських грамот, привілеїв, статутів, кодифікацій як способу систематизації таких актів.

17.Політико-адміністративний устрій українських земель у складі Молдавії та Угорського королівства (серед. XIV – серед. XVI ст.).

Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.

У середині ХІV ст. спалахнула боротьба волоського та молдавського населення за створення власної держави, яка завершилася проголошенням у 1359 р. незалежного Молдавського князівства. Шипинська земля ввійшла до складу князівства як автономне утворення, що зберігала свій статус до середини ХV ст. Після ліквідації автономії перестала вживатися й назва Шипинська земля, яка була перейменована в Буковину. Уперше назва Буковина зустрічається в грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р.Від другої половини ХV ст. Молдавії довелося вести жорстоку боротьбу за незалежність від Османської імперії, володіння якої наблизилися до кордонів князівства. Спочатку Молдавія (а в її складі й Буковина) була змушена визнати васальну залежність від турків, а згодом у 1514 р. безпосередньо ввійшла до складу Османської імперії, у залежності від якої перебувала до 1775 р. Висновки. У другій половині ХІV—ХV ст. не всі українські землі опинилися в складі Литви та Польщі. Так, на Закарпаття остаточно поширилася влада угорського короля. Буковина, під назвою Шипинська земля, увійшла до складу Молдавського князівства, що постало в 1359 р. Чернігово-Сіверщина наприкінці ХV ст. ввійшла до складу Московії. У Причорноморських степах і Криму сформувалася держава кримських татар — Кримське ханство, яке разом із Молдавським князівством потрапило у васальну залежність від Османської імперії. Наприкінці ХV — на початку ХVІ ст. трагедією для українських земель стали татаро-турецькі набіги, які спустошили значні території України на південь від Києва, що дістали назву Дике поле.