80.Характерні риси права в Україні в період десталінізації.

Командно-административная система з її жорсткої централізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, тоді як у часто союзні закони приймаються як закони прямої дії. Нормоюправотворчества стало прийняття спільних із партійними органами нормативних актів у найважливіших теренах суспільного життя. Триває посиленняправорегулирующей ролі вищих органів партії.

11 лютого 1957 р. Верховна Рада СРСР прийняв Закон, котрий за новому перерозподілив компетенцію у сфері законодавства між Союзом і союзними республіками. За цим законом у веденні Союзу РСР зберігалося право встановлення основ законодавства надають у судоустрій і судочинстві, засад громадянського та кримінального законодавства, а ведення союзних республік передавалося прийняття законів про побудову судів, цивільних, кримінальних та процесуальних кодексів.

Прийняття цього закону фактично заснувало новий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічного єдності у розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчу діяльність є одним із найхарактерніших областей діяльності держави. Але це позитивна риса кодифікації стала це й негативної. Усякодификационная самостійність республік полягала в виробленні таких кодексів, які суворо відповідали змісту загальносоюзних основ.

Перехід до мирному будівництва потребував розвиток громадянського обороту. 14 грудня 1947 р. ухвалюється постанова Ради Міністрів СРСР ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і вводилася продаж товарів за єдиними Державним цінами. Однак це реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни зросли втричі.

Громадянське право

Серйозні зміни відбулися у житловому праві. З метою прискорення відновлення житлового фонду Президія Верховної ради СРСР 26 серпня 1948 р. прийняв указ «Про право громадян купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків». Відповідно до указом, кожен громадянин міг купити чи побудувати у місті чи її межами на праві особистої власності одне- чи двоповерховий будинок максимум, ніж із 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

>Неоднозначной була житлова політику держави у роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної ради СРСР від 10 вересня 1953 р. скасував адміністративне виселення з цих будинків державних підприємств, установ і закупівельних організацій робітників і службовців, які припинили із нею трудові відносини, і вводив судовий порядок виселення. З іншого боку, обмежується право особистої власності на житло. Указ Президії Верховної ради СРСР від 18 червня 1958 р. встановив, що це загальна житлова площу перейменують на будинках, що їх громадяни на праві особистої власності, неспроможна перевищувати, зазвичай, 60 кв. м.

18 червня 1963 р. Цивільний кодекс УРСР затвердили Верховною Радою УРСР. Він складалася з восьми розділів: загальних положень; право власності; зобов'язальне право; авторське право; декларація про відкриття;изобретательское право; спадкове право; правоздатність іноземців та осіб без громадянства, застосування цивільних законів інших держав, за міжнародні договори і угод.

У 1953 р. ліквідували заборона шлюбів між громадянами СРСР і іноземцями. У цьому року Президія Верховної Ради УРСР уніс зміни і Кодекс законів про родину, шлюбі, опіку та актах громадського стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримувати своїх дітей до ними повноліття.

3. Трудове і колгоспне право

Перехід до мирному праці дозволив відмовитися від методів трудового регулювання, притаманних війни.

Насамперед ліквідовано трудові мобілізації і відновлено система організованого набору робочої сили підставі договорів господарських організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 р. рекомендувало укладати трудові договори терміном щонайменше два роки. Ще цього, 4 лютого 1947 р., Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства міста і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишення підприємств та шкільних установ, і навіть за прогули без поважної причини скасували лише 21 квітня 1956 р.

Поступово поновлювалися довоєнні норми, які регулювали робочий час. Були скасовані щоденні тригодинні понаднормові роботи. З 30 червня 1945 р. відновлюються чергові та створює додаткові відпустки, починається видача грошову компенсацію за відпустки, які було використано під час війни.

Протягом років десталінізації відбувається подальша демократизація трудового права. З 1957 р. було відновлено право робочих за власним бажанням припиняти роботу, попередивши звідси адміністрацію протягом двох тижнів до зазначеного ними терміну залишення роботи.

13 грудня 1956 р. Президія Верховної ради СРСР видає указ «Про посилення охорони праці підлітків», яким заборонялося приймати працювати підлітків, якою виповнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені уКодеке законів про працю УРСР.

указом президії Верховної ради СРСР від 8 березня 1956 р. провели скорочення робочого дні, упредвиходние і передсвяткові дні на дві години.

З 1958 р. більшість підприємств та шкільних установ перекладається семигодинний робочого дня. У 1960 р, у тому режимі працювали підприємства та установи. Для робочих, зайнятих на підземних роботах, встановлювався шестигодинний робочого дня.

Нарешті, відбулися зміни пенсійній законодавстві. 14 липня 1956 р. Верховна Рада СРСР приймає Закон «Про державних пенсії», Закон встановлював порядок призначення і пенсії від старості, інвалідності, при втрати годувальника, і навіть військовослужбовцям та їхнім сім'ям. Право пенсію від старості мали чоловіки — з ними віку 60 років і за стажі роботи менш 25 років, жінки — під час досягнення ними 55 років і за стажі роботи менш 20 років. Особам, які працювали на підземних роботах в інших умовах ці показникипонижались.

Важливу роль поліпшенні життєвий рівень населення зіграло Положення про допомоги з державного соціального страхування, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955

р. На посилення ролі профспілкових органів в трудовому регулюванні було спрямовано Положення про правах фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президія Верховної ради СРСР від 15 липня 1958 р.

Завдання підвищення виробництва сільськогосподарської продукції вимагали вдосконалення норм колгоспного права.

Більшість нормативних актів, ухвалені тим часом, були спрямовані на поліпшення організації і діяльності колгоспів.

Проте вдосконалення колгоспного ладу проходило по хиткому шляху. Влітку 1950 р. розгорнулося широке рух за об'єднання дрібних колгоспів. 1С кінцю 1950 р. їх кількість до УРСР зменшилося на 42%.

Як і раніше, колгоспники або не мали паспортів, що надавало їх праці примусовий характер. Знаряддям залежності колгоспів потім від держави залишалися МТС. Тільки 1958 р. МТС були реорганізовані у ВПС, які були власниками сільськогосподарської техніки. Остання розпродано колгоспам за досить великі гроші. У результаті реорганізації МТС обов'язкові поставки сільгосппродукції було заборонено.Устанавливалась єдину форму заготівлі сільгосппродукції — закупівля її в колгоспів. Було підвищено заготівельні і знизили на основні сільськогосподарські продукти.

З 1958 р. почала запроваджуватися грошова оплата роботи колгоспників. У цьому року колгоспники, нарешті отримали паспорти. У 1959 р. розпочали черговий кампанії проти особистого господарства колгоспників. Знову скорочувалися розміри присадибних ділянок, кількість худоби приватному користуванні та інші.

Кримінальну право

Розвиток кримінального права у перших повоєнні роки характеризувалося анулюванням норм війни.

На ознаменування перемоги Президія Верховної ради СРСР 7 липня 1945 р. прийняв указ «Про амністію у зв'язку з перемогою над гітлерівської Німеччиною». Були позбавлені відбування покарання особи, приречені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбування покарання повністю звільнялися особи, приречені за злочину, пов'язані з умовами війни, і навіть умовно. Наполовину скорочувався термін покарання особам, засуджених терміном більше трьох років.

Наступна амністія було оголошено 27 березня 1953 р. Від відбування покарання звільнялися особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 5 років, чоловіки — старше 55 років, жінки — старше 50 років, неповнолітні — до 18 років, і навіть особи з на невиліковні хвороби.Приговоренним терміном понад п'ять років покарання скорочувалася наполовину. Важливе значення мала амністія громадян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 р.). Адже багато українців, особливо жителів західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у «підсобництві ворогу», були вислані у Сибір й інші віддалені райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені німецькі військовополонені, приречені радянським судом за скоєні ними на роки злочину.

26 травня 1947 р. приймається указ Президії Верховної ради СРСР «Про скасування страти». За злочину, що передбачають страту, «водилося покарання як позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте невдовзі, указом від 12 січня 1950 р., смертну кару було відновлено до зрадникам Батьківщини, шпигунам, диверсантам.

Жорсткішими стають кримінальні норми, створені задля боротьбу з злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особистості, проти соціалістичної й особистої власності.

>Десталинизация принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги почав звертати увагу законодавець на запобігання злочинності.

Разом про те, законодавець посилив покарання злочину проти життя. 30 березня 1954 р. приймається указ Президії Верховної ради СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство», яким завжди було відновлено застосування страти до осіб, які заподіяли навмисне вбивство.

Відповідно до законом від 11 лютого 1957 р., 25 грудня 1958 р. приймаються Основи кримінального законодавства Союзу і союзних республік, які складалися з чотирьох розділів і вони містили 47 статей. Основи визначали завдання й основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, розкривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення та інших. Фактично Основи містили у собі загальну частину карного кодексу.

28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердив Кримінальним кодексом УРСР. До нього цілком введено союзні Основи, Закон про кримінальної відповідальності державним злочини і Закон про кримінальної відповідальності за військові злочину.

Найважливішими положеннями цього Кодексу були:

—відмови від принципу аналогій у кримінальному праві;

—проголошення провини єдиним підставою кримінальної відповідальності;

—підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а й за тяжкі злочини, до 14 років;

—положення про те, що довгоочікуваний Закон, який усував чи зм'якшував покарання, набував зворотний силу, а закон, який встановлював покарання чи посилював його, зворотної дії у відсутності;

—зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;

—зменшення видів покарань;

—оголошення страти виняткової мірою покарання;

—зниження максимального, із 25-ма до 15 років, термін позбавлення волі;

—відновлення практики умовного осуду;

—призначення покарання лише з постанови суду;

—індивідуалізація покарання;

—посилення боротьби з рецидивної злочинністю. У цілому нині, головні становища Кримінального кодексу УРСР 1960 р. наголошували на значної демократизації кримінальної політики держави.