49.Конституція унр, її основні положення.

Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку.

Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобід.

У І-му розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території.

Наступні чотири розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях.

У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.

50.Державний устрій Української Держави гетьмана п.Скоропадського.

У Києві, на хліборобському з'їзді 29 квітня 1918 p., який скликав Союз земельних власників, гетьманом України обрали генерала П. Скоропадського. А в ніч на 30 квітня його прихильники за підтримки окупаційної німецької влади захопили всі державні установи в Києві і на місцях, здійснивши державний переворот. Центральна Рада і УНР припинили існування. У країні проголосили Українську Державу на чолі з гетьманом (гетьманат). За формою правління це мала бути не монархія, а класична президентська республіка з твердою, майже диктаторською владою гетьмана.

Конституційними актами гетьмана П. Скоропадського від 29 квітня 1918 р. - "Грамотою до всього українського народу" та "Законами про тимчасовий державний устрій України" - визначено державний лад та форми організації механізму влади, який поділявся на центральні та місцеві установи, на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

Гетьман оголошувався найвищим носієм влади, якому належали законодавчі, виконавчі, військові, судові та адміністративні повноваження, всі внутрішні та зовнішні справи, головне командування армією і флотом, призначення голови та складу Ради Міністрів, Сенату, місцевого керівництва, затвердження всіх законів у державі. У майбутньому передбачалося скликання парламенту - Сейму. На випадок смерті, тяжкої недуги чи тривалої відсутності гетьмана країною мала правити колегія з трьох осіб, яких призначали по одному гетьман (заздалегідь), Рада Міністрів та Сенат.

Рада Міністрів виконувала функції уряду на чолі з отаман-міністром, згодом - головою. Вона об'єднувала галузевих міністрів та Генеральної канцелярії, яку очолював генеральний (згодом державний) секретар. Організаційні питання вирішувала Мала Рада Міністрів, яку представляли товариші (заступники) міністрів.

Сенат мав функції вищої державної інституції у судових та адміністративних справах. Очолював його президент, склад (сенатори) комплектувався з досвідчених юристів, яких затверджував гетьман .