58.Правове оформлення режиму "воєнного комунізму".

Насадження радянської державності призвело до кардинальних змін життя українського суспільства у соціально-економічній сфері формах власності та виробництва, методах розподілу націонал його продукту в промисловому та аграрному секторах економію. Цей процес, який фактично призвів до руйнування в Україні форм господарювання, здійснювався на основі нової політики російських більшовиків, що дістала назву "воєнного комунізму".

Розроблена В. Леніним (квітень 1918 р.- стаття "Чергові завдання радянської влади") як система організаційно-правових заходів комуністичного будівництва щодо найбільш важливих сфер життєдіяльності суспільства політика "воєнного комунізму" впродовж 1918 р. пройшла апробацію на території РСФРР. З початком другої спроби закріплення радянської державності і до весни 1921 р. із незначними змінами вона активно втілювалася і в УСРР. Провідні напрями реалізації цієї політики полягали в одержавленні промисловості та у кардинальному реформуванні аграрної сфери.

Одержавлення промисловості здійснювалося у формі націоналізації, яка в Україні (на відміну від Росії 1918 р.) охопила усю велику промисловість відразу. За короткий період у межах території радянізованої України декретами РНК, Ради Народного Господарства (РНГ) УСРР та Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РРФСР (тобто господарського органу іншої держави) було націоналізовано підприємства кам'яновугільної, цукрової, марганцевої, залізорудної, металургійної, машинобудівної, електротехнічної, сірникової, спиртової, виноробної промисловості, тобто тих галузей, які були провідними в масштабах всієї колишньої імперії, й становили хребет економічного потенціалу самої України. Наслідком суцільної і швидкої націоналізації промислових підприємств стало таке ж швидке запровадження нечуваної й небаченої до того часу системи регулювання економічного життя мільйонів людей, характерними ознаками якого були системні зміни в управлінні промисловістю та розростання управлінського апарату (бюрократизація).

В основу управління промисловістю УСРР було покладено аналогічну РРФСР структуру, що базувалася на принципах централізму, у виді главків (головних управлінь) Вищої Ради Народного Господарства, центрів, трестів і кущів.

Головне вістря комуністичної доктрини, яка реалізовувалася компартією на практиці, було спрямовано на ліквідацію ринкових відносин. Вироблені більшовиками нормативно-правові заходи мали ліквідувати ринок як такий. Так, Декрет Раднаркому РСФРР "Про розрахункові операції" (15 липня 1920 р.), дія якого негайно поширювалася на територію України, проголошував, що всі підприємства, установи, організації, які потребували будь-яких виробів матеріалів або продуктів, зобов'язані були для їх одержання звертатися у відповідні радянські розподільчі установи. Купівля на вільному ринку заборонялася. Розрахунки між установами і підприємствами могла здійснюватися тільки перерахуванням з рахунку на рахунок, тобто у безготівковій формі. Фактично цим декретом між державним господарством і ринком було поставлено бар'єр.

У грудні 1920 р. розгорнулася безпосередня підготовка до скасування грошового обігу. Напередодні запланованого (яке так і не відбулося) на початок 1921 р. скасування грошей, коли їх мали замінити т. зв. "троди" - трудові одиниці, В. Ленін підписав "Декрет про платний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого споживання" (4 грудня 1920 р.).

Реалізація цих організаційно-правових заходів означала запровадження в УСРР т. зв. "продовольчої диктатури", що призвело до остаточної руйнації ринку продовольства, уведення "єдиної загальнодержавної карткової системи" (1 серпня 1919 р.) на території України, контрольованої більшовиками.

Головним методом вирішення проблеми забезпечення населення продуктами харчування, на який покладалися більшовики, був терор. Так, наприкінці липня 1919 р. Ленін в директиві членам Ради праці та оборони зазначив, що до кожного з 1900 українських повітів принаймні двічі мали "завітати" підрозділи Червоної армії з метою реквізиції харчових запасів; що слід запровадити інститут заручників, які своїм життям повинні були відповідати за виконання більшовицьких планів; а саме: реквізицію продовольства, цілковите вилучення зброї у місцевого населення, налагодження охорони промислових об'єктів та продовольчих складів тощо.

Першим нормативно-правовим актом, в якому йшлося про наміри по-новому розв'язати проблему землекористування, став Маніфест до робітників та селян України (29 листопада 1918 p.). У ньому чи не вперше в Україні було оголошено про наміри конфіскації всіх поміщицьких, монастирських і т. зв. куркульських земель. Однак правовою основою фактичної реалізації цього намір) стала інструкція Наркомзему УСРР "Про розподіл земель у тимчасове зрівняльне користування" (11 березня 1919 p.), якою встановлювалися граничні норми земельних наділів для селянських господарств при розподілі конфіскованої землі: від 12 десятин на Лівобережжі і до 30 десятин у степовій зоні. Розподіл конфіскованих поміщицьких, монастирських та церковних земель здійснювали земельні відділи при сільських та волосних радах.