1. Предмет історії держави і права України. Джерела вивчення історії історії держава і права України.

Історії держави і права України — це наука яка вивчає минуле держави і права на території сучасної України різних епох і різних суспільних формацій та політичних утворень, тобто держава і право в їхній історичній ретроспективі.

Об’єкт. Розуміння сутності історико-юридичної науки можна розкрити через з’ясування Ії об’єкта, предмета та функцій. Під об’єктом науки (навчальної дисципліни) зазвичай мають на увазі конкретні прояви, сфери, сторони об’єктивної дійсності (реальності). Об’єктом юридичної науки в цілому є держава і право як об’єктивний прояв суспільної дійсності. Об’єктом історії держави і права України як науки є минуле держави і права на території сучасної України різних епох і різних суспільних формацій та політичних утворень, тобто держава і право в їхній історичній ретроспективі.

Предмет. Під предметом науки розуміють певну частину (зріз, властивість, орган тощо) об’єкта пізнання. Якщо право є системою правил людських взаємовідносин і поводження в організованих суспільних союзах, то у зв’язку з цим історія українського права є системою норм взаємовідносин між членами українського суспільного союзу і поводження цих осіб при регулюванні своїх взаємовідносин на різних етапах історичного розвитку.

Предметом вивчення для історії держави і права України є функції держави — фінансові, адміністративні, військові, економічні, зовнішні, судові, соціокультурні тощо; органи влади — вищі, центральні, місцеві, самоврядування; суспільний устрій та соціальна структура — верстви, категорії, групи, класи, на які поділявся управлінський соціум у різні історичні епохи; система права — джерела, галузі, норми; судова система; юридичний побут в цілому. Взаємозв’язок державних структур та правових інститутів, зародження та розвиток окремих Юридичних категорій, як-то злочин, кара, власність, право. Отже, предметом нашої наукової та навчальної дисципліни є вивчення загальних закономірностей і характерних особливостей виникнення, функціонування, зміни різних типів та форм держави і права українського народу на всіх етапах його історичного розвитку, а саме: органи влади та управління, органи юстиції, правоохоронні системи, адміністративний устрій та адміністрації, джерела права, кодифікаційні процеси, галузі та норми кримінального, цивільного й адміністративного права, процесуальні дії, окремі юридичні категорії — злочини, кара, власність, спадщина, шлюб, арешт, ув’язнення тощо в їхній історичній просторовій та часовій послідовності і конкретності. Історія держави і права України зберігає певну самостійність як наука, маючи власний методичний апарат, чітко виражені об’єкт і предмет дослідження. Проте вона тісно пов’язана з історією України, а також такими юридичними науками, як теорія держави і права, історія держави і права зарубіжних країн, історія політичних і правових вчень. Вона використовує їхній матеріал як фонове явище у всіх дослідженнях, водночас постачає їм конкретні історичні та історико-юридичні факти, висновки та узагальнення. Особливості історії держави і права України полягають у тому, що їй доводиться враховувати певні чинники, які впливали на розвиток державно-правових явищ і змінювали їхню сутність: етнічні (українські, російські, литовські, польські, турецько-татарські, австрійські); релігійні (православні, католицькі, уніатські); регіональні (Галичини, Закарпаття, Північної Буковини, Бессарабії, Новоросії, Наддніпрянщини, Криму, Слобожанщини).

2. Скіфо-сарматське державне об’єднання. 

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства — залізну. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням продуктивності праці та появою значної кількості додаткового продукту активно йшов процес посилення воєнної могутності. Тому за доби заліза зброя стала знаряддям праці, а війна — ремеслом, що надало динаміки та драматизму розвиткові історичних подій.    Перехід до ранньозалізного віку на території України та в сусідніх регіонах значною мірою зумовлений дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці II тис. до н. є. він став надзвичайно посушливим) — екологічна криза — міграція населення — розрив старих економічних зв´язків — дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів — розвиток місцевого залізорудного виробництва. Завдяки появі заліза перед людством відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві — завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення торговельних зв´язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворення сім´ї на господарську одиницю; витіснення родової общини територіальною; виокремлення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення організованих воєнно-політичних об´єднань та союзів; зародження державності.

3.Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї. 

Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури.

Освіта. Мешканці античних міст-держав приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику (красномовство). Велике значення мала фізична підготовка: біг, боротьба, стрільба з лука. Для цього будувалися спеціальні спортивні споруди — гімназії. Розвивалися такі науки, як історія та філософія. Античне суспільство поєднувало навчання з патріотичним вихованням молодих громадян.

Медицина. З дуже давніх часів мешканці античних міст зналися на медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін.). В Ольвії навіть існувала аптека.

Культура та релігія. У житті античного міста значну роль відігравав театр. Театральні вистави відбувалися в Ольвії, Пантикапеї.

У причорноморських містах ширилися релігійні культи. Покровителем колоністів уважався Аполлон (бог світла, охоронець отар, покровитель мистецтва, поезії та музики). Покровителями Херсонеса були Артеміда (богиня полювання, захисниця матерів) та Діоніс (покровитель виноградарства).

У давніх державах Криму високо шанували міфологічних героїв — Ахілла й Геракла.

Занепад античних міст-держав у Північному Причорномор'ї, на думку істориків, був пов'язаний із загальною кризою рабовласницького суспільства, вторгненням у Південно-Східну Європу готських племен з Балтії (III ст. н. є.) та гунів з Центральної Азії (IV ст. н. е.).

4.Готська держава Германаріха, її розквіт і занепад. Гуннське племінне об’єднання. 

В ІІІ столітті н.е. на територію Причорноморських степів України з території південного узбережжя Балтійського моря та нижньої течії Вісли прийшли племена готів. Їхня окупація почалася з 230 р., коли вони зруйнували державну організацію пізньо-скіфського царства в Криму і на Нижній Наддніпрянщині, протримавшись на цих землях до 375 р.

Готська держава досягла найбільшої могутності саме за правління остготського короля Германаріха (350—375) в другій половині IV ст. н. е. Йордан, прославляючи його успіхи, писав про підкорення ним майже всіх племен Східної Європи, в тому числі й слов’ян-венедів.

Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха біля 370 р.

З IV ст. починається велике переселення народів зі сходу. Монгольські орди гунів у кінці IV ст. розгромили аланів на Дону (рештки їх подалися на передгір’я Півн. Кавказу, де в X — XII ст. були відомі українцям під назвою »ясів«), знищили ґотську державу на Дніпрі 1) і підкорили своїй владі величезний простір від Каспія до Райну й Адріятики, з центром у Паннонії. Найбільших успіхів імперія гунів досягла за Аттіли (444 — 53). Але після поразки на Каталяунських полях над Люарою р. 451 гуни повернули на схід; проти них повстали підкорені народи, й незабаром гунська держава розпалася. Лише маленька частина ґотів збереглася в Кримі, де довгий час, аж до XIV ст., існувало невеличке ґотське князівство.

Гуни були першим страшним, жорстоким азійським народом, що ніс із собою руїну й нищив усе на своєму шляху. Відтоді Україна стає щитом Европи й приймає на себе перші, найтяжчі удари азійських варварів.