3. Легіон Українських Січових стрільців.
В ході війни з ініціативи ГУР і за дозволом австрійського уряду у серпні 1914 р. в складі австрійської армії були закладені основи українського війська –утворено легіон Українських січових стрільців (УСС) у кількості 2,5 тис. вояків. В ході першої світової війни легіон УСС 1914 – 1918 рр. воював у Карпатах та на Тернопільщині.
25-28 вересня 1914 р. – підрозділ захищав Ужоцький, Верецький та Вишівський перевали у Карпатах.
29 квітня – 2 травня 1915 року - вів запеклі бої проти російських на горі Маківка у Карпатах.
Серпень - вересень 1916 р. бої проти російських військ на Тернопільщині (гора Лисоня), де був полк практично винищений. Пізніше стрільці зіграли видатну роль у подіях революції 1917-1918 рр. (з числа полонених росіянами).
Висновок. До 1917 р. сили воюючих сторін були вичерпані. Виснажлива війна спричиняла зростання незадоволення. Патріотичний запал згас. І в Західній, і в Наддніпрянській Україні дедалі частіше відбувались антивоєнні виступи, причиною чого стало різке падіння життєвого рівня населення. Набирав сили страйковий рух. Таким чином, на початок 1917 р. в Російській імперії, в тому числі й Україні, визрівав революційний вибух.
З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв.
Генерал А. А. Брусилов - головнокомандувач військами Південно-Західного фронту. 1916.
Трофей російської армії - австрійський прикордонний герб «Галіція». 1914.
М. Самокиш Бій під Ярославом, осінь 1914.
Схема Брусиловського прориву. 1916 р.
Австро-угорські солдати здаються на румунському кордоні. 1916 р.
Російська піхота. 1916 р.
Кость Левицький - визначний політичний діяч Галичини, засновник і голова Української Національної Ради у Львові.
Греко-католицький митрополіт А. Шептицький на Соколі
Дмитро Донцов. (*30 серпня 1883, Мелітополь — †30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.
Євге́н Петруше́вич(*3 червня 1863, Буськ — †29 серпня 1940, Берлін) — український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки(ЗУНР).
С. Петлюра. 1920 р. В.Винниченко. 1910-ті рр.
Сотник Українського легіону січових стрільців Ю. Бузиновський із солдатами його сотні
Офіцери Легіону січових стрільців у складі армії П. Скоропадського. Київ. 1918 р.
Лекція 5. Початок Української революції 1917 року.
1. Утворення Центральної Ради.
2. Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради.
3. Події влітку—восени 1917 р. в Україні.
1. Утворення Центральної Ради
27 лютого 1917 р. в Росії перемогла Лютнева демократична революція, наслідком якої стало знищення самодержавства. Влада перейшла до Тимчасового уряду, який проголосив демократичні права і свободи та ліквідував обмеження на діяльність політичних партій, дозволив видання газет різних напрямів, проголосив свободу мітингів і демонстрацій.
Крім Тимчасового уряду і його місцевих органів, в умовах Лютневої революції виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, в тому числі й в українських містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Олександрівську.
Національний рух був роздроблений, тому виникла необхідність створити керівний центр. З ініціативою виступили прибічники незалежності України (самостійники) М Міхновського. Їх підтримали ТУПівці (М. Грушевський) та українські соціалісти: 4 березня 1917 р. вони погодились утворити спільний орган — Українську Центральну Раду, яка стала представницьким органом усіх українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні.
Партійний склад Центральної Ради, очоленої М. Грушевським, що повернувся з заслання, був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералістів; УСДРП (В. Винниченко, С. Петлюра); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП); Українська партія соціалістів-самостійників та багато інших.
Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.
Основні напрями політичної програми Центральної Ради:
• боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній та етнічних земель;
• підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію України у складі демократичної Російської республіки;
• співробітництво з Тимчасовим урядом;
• надання національним меншинам рівних політичних прав.
Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відкладали на майбутнє.