4. Українська культура початку XX ст.

Незважаючи на всю складність суспільно-політичного життя, українська культура початку XX ст. зробила крок уперед. При цьому в своєму розвитку вона мусила долати серйозні перепони.

Як і раніше, болючою була освітня проблема. В роки революції 1905—1907 рр. розширилася шкільна мережа. Однак ні кількість шкіл, ні якість навчання в них не відповідала потребам. Незадовільним залишався стан початкової освіти. Ситуація в народній освіті погіршувалась ще і національним гнобленням, яке виявлялося насамперед у забороні україномовного навчання. Кращою, ніж у Наддніпрянщині, була освітня ситуація в західноукраїнських землях. Але й там було ще далеко до задоволення потреб українського населення в освіті.

Революція 1905—1907 рр. сприяла полегшенню розвитку науки. Великий крок уперед в дослідженні історії України зробили М. Грушевський (кілька томів «Історії України-Руси»), Олександра Єфименко («Історія українського народу» та інші праці), Дмитро Багалій (праці з історії Слобожанщини). Видатним антропологом, етнографом і археологом був Федір Вовк. Серед вчених-філологів помітними фігурами були Борис Грінченко та Агатангел Кримський.

Наукова думка розвивалася і вченими-природознавцями. Деякі з них (Володимир Вернадський, Данило Заболотний та ін.) вийшли на передові рубежі світової науки. Київ та інші міста стали центрами технічного прогресу.

Початок XX ст. в історії українського мистецтва відзначено подальшим розквітом, що розпочався у другій половині XIX ст. Українські митці долали численні перепони, що стояли перед ними через антиукраїнську політику російського і австрійського урядів.

В умовах тимчасового послаблення тиску на українське слово нові можливості відкрилися перед літературою. Письменники не обмежувалися лише селянською тематикою. Вони сприймали нові творчі течії, звертались до нових жанрів. Визнаними майстрами літератури були Володимир Винниченко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олександр Олесь, які висвітлювали всі аспекти життя українського народу, формуючи своїми творами національну свідомість.

З початку XX ст., одночасно з розвитком національного руху, бажання спертися на рідні корені, відродити українську культурну самобутність відчувається і в мистецтві. Яскравим виразником національного стилю в архітектурі був Василь Кричевський, за проектом якого було побудоване Полтавське земство. Видатних успіхів досяг художник-баталіст Микола Самокиш, живописці Сергій Васильківський.

Народно-пісенна традиція стала важливим джерелом розвитку музичної культури. Народні пісні в обробці Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича все ширше звучали в концертному репертуарі професійних виконавців і самодіяльних художніх колективів. Пісенну музичну культуру примножила видатна актриса Соломія Крушельницька.

Продовжувалось піднесення українського театру. Його славу примножували брати Тобілевичі, М. Садовський, П. Саксаганський. 1906 р. був створений перший стаціонарний український театр у Києві, де провідне місце посідала М. Заньковецька.

Королівство Галичини та Володимирії (коричневий колір) з великим князіством Краківським і князівствами Освенцима і Затору) — коронна земля Австро-Угорщини, зі столицею у Львові. Східна частина була переважно населена українцями і зараз входить до складу України.

Українські переселенці у США, штат Північна Дакота, кінець ХІХ ст.

Перша хвиля еміграції із ЗУЗ починається з кінця ХІХ ст. і тривала до початку Першої світової війни. До США розпочалася у 1877 р., до Бразилії — у 1880-ті рр., у Канаду — з 1891 р.. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні.

Драматичне товариство ім. І. Котляревського, Вінніпег, Канада, 1914

О. Єфименко (18(30) квітня 1848 — 18 грудня 1918) — українська історик, етнограф; професор, автор праць, написаних на ґрунті народницького підходу до історичних явищ, центральна серед них - «Історія українського народу», в якій висвітлюється історичний процес в Україні з найдавніших часів до XIX ст.

Багалій Дмитро Іванович (1857-1932)— український історик, філософ та громадський діяч, ректор Харк. Ун-ту, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Автор «Історія Слободської України» (X., 1918).

Вовк Федір Кіндратович (17 березня 1847 р., с. Крячківці, Полтавщина — 29 червня 1918 р. Гомель, Білорусь) — визначний український антрополог, етнограф і археолог. В еміграції у Швейцарії та Франції з 1879 по 1905 роки, в Росії — з 1906 по 1917 роки.

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський (* 3 січня (15 січня) 1871; † 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладач, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько.

Грінченко Борис Дмитрович (9.12. 1863 — 6.05. 1910) — письменник, вчений, перекладач. Автор першого фундаментального «Словаря української мови» (1907—1909, Київ). Один з членів «Просвіти», активно боровся за право викладати українську мову у школах.

Група українських письменників у Полтаві (зліва направо): М. Коцюбинський, В. Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, М. Старицький, Г. Хоткевич, В. Самійленко. 1903 р.

Полтавське земство. Будинок земства будували в 1903-1908 роках. Над проектом та його втіленням в життя працювали архітектор В.Г. Кричевський, художники С.І. Васильківський та М.С.Самокиш.

Похід запорожців у Крим. М. Самокиш. До 1910 р.

С. Васильківський. Козак в степу. Тривожні знаки. Біля 1905 р. Сумський художній музей.

Лекція 4. Україна в роки першої світової війни (1914 – 1918 рр).

План:

1.Бойові дії на території України.

2.Національний рух в Галичині і в Наддніпрянщині .

3.Легіон Українських Січових стрільців.

1.Бойові дії на території України.

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку (Троїстий союз, який пізніше перетворився на Четверний союз – Німеччина, Австро-Угорщини, Болгарія, Туреччина).

З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

1914 р. Події на Південно-Західному фронті, який проходив через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги війська Брусилова оволоділи Перемишлем.

1915 р. Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 р. становище на фронтах стало змінюватись. У квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 р. змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль, Кременець—Дубно.

1916 р. Російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву «брусилівський прорив», внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк.

1917 р. З початку 1917 р. німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.