2. Український національний рух та політичні партії

У Наддніпрянській Україні соціальні утиски поєднувалися з великодержавною політикою царського уряду. Переслідувались українська культура, мова, преса, театр. Закономірним наслідком такого становища було посилення боротьби. Саме в цей час виникли політичні партії. Першою була Революційна українська партія – РУП, заснована в Харкові 1900 р. Дм. Антоновичем. Метою партії була незалежність України. РУП спиралася на представників інтелігенції, на робітників низки підприємств. Але політичний напрям її був нечіткий. Це продемонструвала брошура М. Міхновського «Самостійна Україна», головна думка якої містила в собі гасло «Україна для українців».

Через це від РУП відокремилась відверто націоналістична Народна українська партія на чолі з М. Міхновським. Але вона майже нічого не встигла зробити — надрукувала декілька антиросійських брошур та спробувала зруйнувати пам'ятник О. Пушкіну у Харкові. Через деякий час в РУП стався більш серйозний розкол. У ній поширився вплив загальноросійського соціал-демократичного напряму, і влітку 1905 р. з РУП вийшла група під керівництвом М. Меленевського, що заснувала Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»), яка увійшла до складу РСДРП (меншовиків). Більшість членів РУП, лідером якої був економіст М. Порш, не відмовившись від автономістської національної програми, в кінці 1905 р. утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). З 1900 р. в Україні діяла Українська соціалістична партія (УСП), очолювана Б. Ярошевським, яка 1903 р. увійшла до складу РУП.

Помірковане крило української інтелігенції восени 1904 р. заснувало Українську демократичну партія (УДП) на чолі з О. Лотоцьким та Є.Чикаленком. Одночасно виникла Українська радикальна партія, лідерами якої були Б. Грінченко і С. Єфремов.

3. Україна в роки першої російської революції 1905—1907 pp.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. В Пе­тербурзі була розстріляна 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Це викликало хвилю обурен­ня. Тільки в січні в Російській імперії страй­кувало майже 440 тис. осіб (у 10 разів більше, ніж у 1904 р). Держава вступала в добу революції.

В Україні ж на початку революції, в січні—березні 1905 р., страйкувало 170 тис. робітників. Влітку 1905 р. селянський рух охопив половину повітів. Почалися виступи в армії. У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили українці Г. Вакуленчук та А.Матюшенко. Через два тижні плавання Чорним морем броненосець змушений був здатися у рум. порту Констанца. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом П. Шмідтом, що служив на крейсері «Очаків». Але воно було придушене урядовими силами. Самого Шмідта було страчено. У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію у Києві вийшли три саперні роти, очолені підпоручиком Б. Жаданівським. У грудні 1905 р. під впливом більшовиків, анархістів та есерів у Донбасі, Харкові, Олександрівську відбулися збройні повстання робітників. Після їх придушення революція пішла на спад.

Розмах революційних подій 1905 р. налякав царський уряд. У розпал жовтневого загальноросійського страйку, що паралізував економічне життя країни, 17 жовтня 1905 р. вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов'язання уряду скликати виборний орган — Державну думу. Цей маніфест привів до пожвавлення українського руху.

В Україні відбувся вибух національного життя. З'явились періодичні видання — газети «Хлібороб» у Лубнах, «Громадська думка», «Рада» в Києві та ін. Відкрилися кафедри українознавства в університетах Одеси і Харкова. З жовтня 1905 р. з’явилися «Просвіти». До серпня 1907 р. в Україні діяли 35 «Просвіт».

Ви­никли профспілки, перша - на Південно-Західній заліз­ниці. Наприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань. Влітку 1905 р. виникають місцеві організації Всеросійської селянської спілки. Всього в українських землях було створено 120 селянських і волосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.

За роки революції зростає коо­перативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. — вже 193, у Хар­ківській 1905 р. — 2, а 1907 р. — 50.

У І та II Державних думах на правах фракції діяла Українська думська громада (понад 40 депутатів) і обстоювала право України на автономію та україніза­цію школи, судочинства, церкви.

Отже, різке загострення проблем, посилене поразкою в російсько-японській війні 1904—1905 pp., при­звело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції.