3. Розвиток Радянської України.

З революційних років Україна вийшла як Українська Соціалістична Радянська Республіка. З 1922 року – у складі Союзу РСР. 1921-1928 рр. – це роки нової економічної політики.

У 1927-1929 pp. з непом було покінчено. Сталін повернувся до «воєнно-комуністичних» методів управління економікою і су­спільно-політичним життям. Передбачалося, що за допомогою цих методів буде забезпечена швидка індустріалізація, з'яв­ляться потужні промислові комплекси, будуть модернізовані всі сфери життя суспільства.

Україна стала індустріальною країною. Міське населення на­прикінці 30-х років становило майже третину жителів УРСР. Внаслідок колективізації мільйони селян були експропрійовані. Створені радянською владою колгоспи й радгоспи оснащува­лися технікою.

Історична ціна радянської модерні­зації України була надзвичайно високою. Вона коштувала їй мільйонів людських життів. Сталінський тоталітарний режим безжально винищував усіх, хто чинив опір або був потенційним противником його по­літики в Україні. Жертвами голодомору 1932-1933 pp., розправ у роки примусової колективізації і терору 30-х років стало без­ліч жителів України.

Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на Радянський Союз воєнні дії на території України тривали до 28 жов­тня 1944 р., тобто 3 роки і 4 місяці з загальних 3 років і 11 мі­сяців Великої Вітчизняної війни. З самого початку в русі Опору виокремилися дві течії: ра­дянська і національно-самостійницька. Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини. Тому свято Перемоги 9 травня 1945 р. це також і свято її народу.

Після війни відбувалася радянізація Західної України, її суть полягала в уніфікації соціально-економічного, політичного, культурного та усіх інших сторін життя краю у відповідності з нормами у Наддніпрянській Україні.

Після смерті І.Сталіна 1953 р. нове керівництво СРСР, очолюване М. Хрущовим, прагну­чи надати імпульс розвитку СРСР, взяло курс на поступову від­мову від найогидніших проявів сталінської спадщини. Цей курс дістав назву «десталінізації» і тривав з різною мірою інтенсив­ності аж до зміщення Хрущова з найвищих державних посад 1964 р.

У 60-80-ті роки радянська система до­сягла найвищої точки розвитку. Формально, влада в Українській РСР належала радам на­родних депутатів, а фактично - перебувала в руках Комуністичної партії. Така політика викликала спротив частини суспільства. Його виразниками стали українські дисиденти. Післяхрущовське двадцятиріччя (1965-1985) нерідко називають періодом «застою», кризою системи.

Роки «перебудови»1985-1991 рр. були останнім періодом існу­вання СРСР. Непродумані, половинчасті й безсистемні зміни в економіці вносили розлад у централізовану і по-своєму логічну систему управління народ­ним господарством. Народногосподарський комплекс СРСР став розвалюватися.

За умов різкого погіршення відносин між союзними рес­публіками спроба консервативних сил СРСР вчинити державний переворот та зберегти Союз РСР призвели до протилежного. 24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла «Акт проголошення незалежності України». Здобуття Україною незалежності, закріплене референдумом 1 грудня 1991 р., радикально змінило умови її історичного розвитку.

Лекція 2. Політичний та соціально-економічний розвиток України у складі Російської імперії на поч. ХХ ст.

План:

1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.

2. Український національний рух та політичні партії

3. Україна в роки першої російської революції 1905—1907 pp.

4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р.)

1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст

Рубіж XIX і XX ст. характерний в Україні завершен­ням промислового перевороту і переходом до індустріалі­зації, суть якої полягала в розбудові крупної машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промис­ловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Російська імперія, як і більшість країн сві­ту, у 1900—1903 pp. пережила економічну кризу. 1904— 1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909—1913 pp. почалося промислове піднесення.

В Україні одним із перших виник 1887 р. цукровий синдикат. 1902 р. був організований металургійний синдикат «Продамет», який зосередив у своїх руках 2/3 виробництва чавуну і сталі Південної України. 1903 р. заснований синдикат «Продаруд». Значну роль відігравав синдикат «Продвугілля».

У 1909—1914 рр. був підйом промисловості. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону, де працювали 50 % всіх робітників України. Загалом із України вивозилось набагато більше, ніж ввозилось. За межі України і за кордони імперії в цілому йшло 75 % отриманого в економіці прибутку.

Розвиток села гальмувався малоефективним поміщицьким землеволодінням та селянським малоземеллям. Поміщикам, що мали багато землі, не обов'язково було перебудовувати свої маєтки на капіталістичній основі. Вони задовольнялися селянськими відробітками і орендними виплатами селян. Провідну роль в сільському господарстві України відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці.

Отже, промисловому розвиткові були притаманні: концентра­ція виробництва, утворення монополій, спеціалізація ра­йонів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномір­ний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів імперії то­що.