3. Промисловість напередодні війни.
У II та III п'ятирічках питома вага промислових новобудов в Україні значно скоротилася, оскільки необхідна стартова база для модернізації була вже створена. Третя п’ятирічка не була закінчена з-за війни. У 1938–41 рр. різко збільшується виробництво воєнної продукції. Робітники працювали без відпусток та вихідних, ужорсточилися покарання за прогули та “брак”.
Індустріалізація викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством. Питома вага важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за рахунок валового випуску продукції з 68,7 % 1925/26рр. до 92,5 1938 р. Заводи, збудовані в Україні, вивели її на один рівень з великими індустріальними державами.
За роки перших п’ятирічок СРСР вийшов на 2 місце у світі за обсягами промислового виробництва, став економічною супердержавою. Україна, якщо розглядати її окремо – на 9-те. Але питання ціни, яку заплатили за це народи СРСР залишається відкритим.
Соціалістична індустріалізація СРСР (Сталінська індустріалізація) – процес форсованого нарощування промислового потенціалу СРСР для скорочення відставання економіки від розвинених капіталістичних країн, здійснювався в 1930-і роки. Офіційною завданням індустріалізації було перетворення СРСР з переважно аграрної країни в провідну індустріальну державу.
ДніпроГЕС (Запоріжжя)
(Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 р. Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 12 листопада 1932 р., а в 1939 р. стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт.)
Комсомольці на суботнику. 1926 р.
Сталеплавільний комбінат. 1934 р.
В роки перших п’ятирічок (1928 - 1941) збудовано гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та ін. металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.
З кінця 1920-х рр. в СРСР складається режим особистої влади (диктатура) генерального секретаря ЦК ВКП (б) І.В. Сталіна (Джугашвілі). В літературі після смерті Сталіна він отримав назву «культ особи», («культ особистості»).
Бетонярі. ДніпроГес. 1932 р.
М
олоді
шахтарі
– ізотовці
та їх інструктори виходять із забою.
Донецька (Сталінська) обл.
1933 р.
(Микита Ізотов – попередник О.Стаханова.
У 1932 році забійник шахти № 1 «Kочегарка» (Горлівка) М. О. Ізотов виконав план вуглевидобутку в січні на 562 %, у травні на 558 %, а в червні на 2000%. Простий за своєю суттю метод Ізотова заснований на ретельному вивченні вугільного пласта, вмінні швидко робити кріплення гірничих виробок, чіткій організації праці).
Пуск нової домни у Донбасі. 1932 рік
Будівництво механічного цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Дніпропетровщина. 1932 р.
Перший трактор ХТЗ. 1 жовтня 1931 року.
Гусеничний трактор, випущений на Харківському тракторному заводі ім. С.Орджонікідзе. 1934 р.
Будівельник дамби ДніпроГЄСу. 1928 р.
Жінки на будівництві Маріупольського металургійного заводу «Азовсталь». 1932 р.
Стахановський рух — масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників.
Початок стахановського руху покладено у Донбасі. У ніч на 31 серпня 1935 вибійник кадіївської шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов протягом зміни видобув 102 т вугілля (норма — 7 т). І хоча йому допомагали 2 кріпильника, його безперечне трудове досягнення стало зразком для інших робітників.
Лекція 15. Суцільна колективізація України.
План:
1. Початок колективізації.
2. Перехід до форсованої колективізації.
3. «Розкуркулення» селянства (розселянювання).
4. Голодомор в 1932- 33 рр.
5. Підсумки колективізації.
1. Початок колективізації.
Колективізація - примусове, насильницьке об’єднання індивідуальних селянських господарств у колективні колгоспи, радгоспи, артілі.
Шлях суспільства до соціалізму радянське керівництво пов'язувало з переведенням сільського господарства на рейки колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) (1927р.) було взято курс на колективізацію сільського господарства. Потрібен був механізм безперебійного постачання держави дешевим хлібом. Ним мали стати колгоспи.
Спроба насильницької колективізації була ще в роки “воєнного комунізму” (1919 р.). В роки НЕПу влада підтримувала колгоспи, але на кінець 1920-х років вони об’єднували лише 7-8 % дворів. Колгоспи були 3-х видів:
ТСОЗИ (товариства сумісної обробки землі) – об’єднувалися лише для роботи, а земля та інше залишалися у приватному користуванні.
Артілі - об’єднували ще й інструмент та землю, але частину худоби та землі залишали собі; (саме в такому вигляді будуть утворюватись радянські колгоспи з 1935 р.).
Комуни - об’єднували все майно, комунари навіть жили разом (саме комуни намагалися створити більшовики в 1930 р. на початку колективізації, але відмовилися, побоюючись повстань).