3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні ( 2 год)

1. Основні ознаки функціональних стилів. 2. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. 2.1 Науковий стиль, його підстилі, сфера застосування. 2.2 ОДС, його підстилі, сфера застосування. 2.3 Публіцистичний, художній, розмовний стилі, їх ознаки та сфера застосування. 3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Конспект лекції

1. Основні ознаки функціональних стилів.

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно під потреб, вдаються до різних мовних засобів. Вибір мовних засобів залежить від мети й завдань спілкування, суспільної сфери спіл­кування, його змісту та форми (усної, писемної, діалогічної, моно­логічної), умов спілкування.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово «стиль», що по­ходить від лат.«паличка для письма», тобто письмове зна­ряддя, яке використовувалося за часів античного Риму і Середньо­віччя,- багатозначне і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та інших науках.

Функціональний стиль мови - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповід­но до цього має свої особливості добору й використання мовних за­собів: лексики, фразеології, граматики.

Кожен стиль має: а) сферу поширення (коло мовців), б) призна­чення, в) систему мовних засобів, г) стилістичні норми, д) підстилі, є) жанри реалізації.

Виділяють сім функціональних стилів сучасної української літературної мови:

1) розмовний, який має два різновиди:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний;

2) книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній).

Деякі науковці виділяють також епістолярний (стиль приватного листування) і конфесійний (стиль релігії і церкви: релігійних відправ, молитов, проповідей, церковних книг тощо).

2. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

2.1 Науковий стиль, його підстилі, сфера застосування.

Науковий стиль української літературної мови формувався поступово , починаючи з кінця XIX ст. У 1893 р. почала діяти перша наукова установа, що проводила значну дослідну роботу – “Наукове товариство імені Шевченка у Львові". З 1907р. почало діяти й "Українське товариство в Києві". Обидва товариства видавали українською мовою "Записки", різні збірки та періодичні видання, друкували наукові розробки. Активну участь у формуванні наукового стилю брали такі видатні українські вчені, як І.Франко, М.Драгоманов, А.Кримський, В.Гнатюк, М.Сумцов та ін.

На кінець XIX  початок XX ст. українська мова мала вже свою наукову термінологію з багатьох галузей знання, що давало можливість виражати відповідні наукові поняття.

Процес завершення формування наукового стилю української мови з усіма його різновидами і під стилями відбувся тільки в пожовтневий час, коли українська мова набула прав вільного розвитку і її почали вживати в усіх сферах життя.

У 1921р. при Українській Академії наук створено Інститут української наукової мови (ІУНМ — тепер Інститут української мови НАН України). Він став осередком, координаційним центром наукового забезпечення функціонування української мови в усіх галузях суспільного життя.

Одним із першочергових завдань ІУНМ було поповнення й удосконалення, а в більшості випадків вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання.

У 20-ті  початок 30-х років науковому розв'язанню цього завдання певний час перешкоджали пуристичні захоплення частини вчених, серед них були і мовознавці, які намагалися штучно творити власні терміни, виходячи тільки з народних, побутово-виробничих назв, нехтуючи інтернаціоналізмами.

Справді наукова термінологія розвиненої мови будується з урахуванням як національних, так й інтернаціональних особливостей функціонування термінології, оскільки вона забезпечує і внутрімовні і міжмовні контакти.

Сучасна наукова термінологія української мови, маючи власні, історично вироблені національні традиції, розвивається також у згоді з традиціями інших мов, з якими вона контактує.

Так, переборовши негативні наслідки різних ухилів і течій, українська мова виробила науковий стиль, що обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основне призначенняпізнавальна наукова інформація, доповнена функцією доказовості. Текст, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводячи його істинність, новизну, цінність.

Це численні наукові розробки вчених Академії наук, дисертації професорів і викладачів вищих навчальних закладів, державних діячів, дипломні та курсові роботи студентів тощо.

Науковий стиль застосовується для викладу наслідків наукових досліджень про людину, суспільство, явища природи і под. Головна його суспільна функція - дати об’єктивну інформація, збагатити інтелект читача, збагатити його новими фактами, гіпотезами, ідеями.

Різновиди стилю

Залежно від конкретних завдань і сприймачів інформації у науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний.

Власне науковий ( інформація призначена для фахівців певної галузі науки в текстах такого жанру як стаття, наукова доповідь, монографія, реферат, курсова й дипломна роботи та ін.):

Науково-популярний (дохідливий, доступний виклад наукової інформації для нефахівців):

Науково-навчальний (підручники, посібники та інша література, призначена для навчальних закладів усіх типів):