(25 Грудня 1895, Березна — 21 жовтня 1964, Київ) — український композитор і хоровий диригент, педагог
Народився в українській родині в козацькому містечку Березному на Чернігівщині. 1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918—1921 навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.
1923—1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки - відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.
1941—1945 — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у евакуації.
1943 організував Український державний народний хор, 1943—1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.
1943—1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Поховано на Байковому кладовищі (надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).
Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) — незалежна православна церква в Україні. На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ — автокефалію, соборноправність, українізацію. На соборі затверджено назву, внутрішньоцерковні канони, а також обрано ієрархію церкви. Предстоятелем УАПЦ став Василь Липківський, обраний так званим пресвітерським чином, тобто мирянами і священиками, — жоден український єпископ РПЦ не приєднався до автокефалії. У січні 1930 року на III Всеукраїнському православному соборі «однодушно» прийнято рішення про саморозпуск УАПЦ. Чимало світських та церковних діячів УАПЦ було звинувачено в націоналізмі й ув'язнено.
Митрополи́т Васи́ль (Липкі́вський) (20 березня 1864, Попудня — 27 листопада 1937, Київ) — український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, перший митрополит Київський і всієї України.
Лекція 14. Перехід до форсованої індустріалізації.
План:
1. Перехід до форсованої індустріалізації.
Перші п’ятирічки.
Промисловість напередодні війни.
1. Перехід до форсованої індустріалізації.
Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-их і в 1930-их роках індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення.
В кінці 1927 р. ХV з’їзд ВКП(б) прийняв рішення про індустріалізацію (тобто побудову СРСР тисяч підприємств важкої промисловості - електростанцій, шахт, заводів) та прийняв 1 п’ятирічний план (1928-32 рр). Передбачалося збільшити випуск промислової продукції на 16,5 % на рік.
Завдяки героїчним зусиллям народу у 1928 р. валова продукція промисловості в УСРР зросла на 20%, а продуктивність праці - на 7,9 %.
Для інтенсифікації праці влада організувала виробниче змагання. ініціатором якого виступили шахти “ Центральна” і “Північна” тресту “Артемвугілля”. Шахтарі зобов’язались перевиконати план, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість. У цьому “соціалістичному змаганні” брали участь 2 млн. гірників, металістів, текстильників по всьому СРСР.